Ухвала

від 16.01.2014 по справі 826/154/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" січня 2014 р. м. Київ К/800/49151/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Волошин В.М.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 16 . 01.2014 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2013

у справі № 826/154/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Гармонія"

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного

Управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Гармонія" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві про визнання про скасування податкових повідомлень-рішень № 0008162270 від 19.12.2012, № 0008142270 від 19.12.2012, № 0008152270 від 19.12.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.02.2013 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.02.2013 скасовано, прийняте нове рішення, яким Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби від 19.12.2012 № 0008162270, № 0008142270, № 0008152270.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції відповідач оскаржив її в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ „Інварс постач", ТОВ „Леміш Груп", ПП „Охторг", ТОВ „Укртехномас-сервіс", ТОВ „Укрземстрой", ТОВ „Рутарес Консалт", ТОВ „Екостатус Компані", ТОВ „Есно-Тренд", ТОВ „ТД „ДОАР" за період з 01.11.2008 по 29.02.2012 та складено Довідку №124/2-22-70-23168274 від 15.05.2012.

Відповідно до висновків довідки, перевіркою встановлено правові відносини ТОВ „Гармонія" з ТОВ „Укртехномас-сервіс", ТОВ „ТД „ДОАР", ТОВ „Леміш Груп" за період з 01.11.2008 по 29.02.2012 та відображення в податковому обліку ТОВ „Гармонія" результатів господарських відносин з ТОВ „Укртехномас-сервіс", ТОВ „ТД „ДОАР", ТОВ „Леміш Груп".

Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ „Гармонія" з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ „Ново Світ", ТОВ „Леміш Груп" та ТОВ „Укртехномас-сервіс" за період з 01.01.2009 по 31.12.2011 та складено акт №473/1-22-70-23168274 від 08.11.2012.

Перевіркою встановлені порушення ТОВ „Гармонія" пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 139.1.9. п. 139.1. ст.139 Податкового кодексу України, занижено на прибуток у загальні сумі 745116 грн.; пп.7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, завищено податковий кредит за перевіряємий період у розмірі 525519 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду (р.27 або 25 Декларації з ПДВ) на суму 525519 грн. та завищення підприємством залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р.26 Декларації з ПДВ) за квітень 2010 року у розмірі 1420 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: №0008162270 від 19.12.2012, яким визначено позивачу суму завищення від'ємного значення податку на додану вартість 1420 грн.; №0008142270 від 19.12.2012, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість на суму 579262грн.: основний платіж 470075грн., штрафні (фінансові) санкції 109187грн.; №0008152270 від 19.12.2012, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 862021 грн.: основний платіж 697283грн., штрафні (фінансові) санкції 164738 грн.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи відповідачем не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість. Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Доводи скаржників про обов'язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не було взято до уваги судовими інстанціями, позаяк в даному разі виконання контрагентами позивача обов'язку зі сплати податкових зобов'язань до бюджету не має правового значення для вирішення цього спору.

Адже згідно з визначенням, що міститься у п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України „Про податок на додану вартість" свідчить, що термін "сплата податку" використовується в розумінні сплати податку покупцем у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (п. 1.3 ст. 1, пп. 7.4.1 - 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість"). Так, п. 1.3 ст. 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно з цим Законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку - постачальниками по ланцюгу - покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Варто також зазначити, що на момент вчинення господарських операцій усі контрагенти позивача були зареєстровані та перебували в ЄДРПОУ та були зареєстровані як платники податку.

Також, судова колегія зазначає, що надані позивачем документи повністю підтверджують реальність господарських операцій. За висновками перевіряючих такі документи не були визнані недійсними. При цьому відповідачем не були надані докази щодо неотримання позивачем послуг, визначених в договорах.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених (у повній відповідності з вимогами ПК України) податкових накладних, виданих останньому постачальниками.

Окрім того, судом апеляційної інстанції досліджено документи, що підтверджують подальшу реалізацію товару, придбаного у контрагентів ТОВ „Ново Світ", ТОВ „Леміш Груп" та ТОВ „Укртехномас-сервіс", що підтверджується видатковими та податковими накладними, покупцями товарів по яких є ТОВ „БЮРО ВИН", ТОВ „САЙПРІС", ТОВ „ПОРФАВОР", ТОВ „Ділайт-Україна", ТОВ „Омега", ДП „ТЕРРА-ТРЕЙД" та ЧП „Таврия плюс".

Враховуючи це, доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції про наявність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2013 у справі № 826/154/13-а залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2013 у справі № 826/154/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко