Постанова

від 28.01.2014 по справі 910/16997/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2014 р. Справа№ 910/16997/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорногуза М.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Сухового В.Г.

при секретарі судового засідання: Криворотько В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Письмак О.Є. - дов. № 195-ю від 27.12.13р.

від відповідача: Ружицький О.А. - дов. № б/н від 26.11.13р.

розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Вантажна»,

на рішення господарського суду міста Києва від 07 жовтня 2013 року,

у справі № 910/16997/13 (суддя: Лиськов М.О.),

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Перша вантажна компанія в Україні», м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Вантажна», м. Київ,

про розірвання договору та стягнення 259 758,18 грн.,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Перша вантажна компанія в Україні» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до ТОВ «Вантажна» про розірвання договору та стягнення 259 758,18 грн. (т. І, а.с.9-14).

Рішенням господарського суду міста Києва від 07 жовтня 2013 року по справі № 910/16997/13 позовні вимоги задоволено повністю (т. І, а.с. 222-225).

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій він просить скасувати рішення господарського суду міста Києва по справі № 910/16997/13 від 07 жовтня 2013 року.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки судом не враховано те, що відсутні підстави для розірвання спірного договору. Крім того, апелянт зазначає, що немає жодних доказів які б підтверджували завдання збитків позивачу та доказів на підтвердження сплати авансу.

Автоматизованою системою документообігу апеляційну скаргу ТОВ «Вантажна» по справі № 910/16997/13 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Чорногузу М.Г. Розпорядженням Заступника голови Київського апеляційного господарського суду Андрієнка В.В. від 19 грудня 2013 року для розгляду апеляційної скарги по справі № 910/16997/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Чорногуз М.Г., судді: Агрикова О.В., Суховий В.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2013 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду на 14 січня 2014 року.

В судовому засіданні 14 січня 2014 року оголошено перерву до 21 січня 2014 року у зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів.

21 січня 2014 року оголошено перерву в судовому засіданні до 28 січня 2014 року.

В судовому засіданні 28 січня 2014 року представник відповідача надав суду пояснення в яких підтримав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 07 жовтня 2013 року по справі № 910/16997/13 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача в цьому ж засіданні теж надав суду свої пояснення в яких підтримав відзив на апеляційну скаргу, проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення господарського суду міста Києва від 07 жовтня 2013 року по справі № 910/16997/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

01 вересня 2012 року між ТОВ «Вантажна» (експедитор) та ТОВ «Перша вантажна компанія в Україні» (клієнт) було укладено договір №19/Е-9/12 транспортно-експедиторського обслуговування (далі - договір), (т. І, а.с. 17-21).

Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору, експедитор приймає на себе зобов'язання за плату і за рахунок клієнта забезпечити організацію перевезення вантажів у власних (орендованих) вагонах експедитора по території України, країн СНД, а також по території третіх країн, зазначених в узгоджених сторонами заявках.

Також сторони підписали Протокол узгодження договірної ціни від 01 вересня 2012 року до договору транспортно-експедиторського обслуговування, в якому погодили, що клієнт за 30 днів до закінчення перевезень цистернами повідомляє про це експедитора. Клієнт повертає цистерни в технічно справному стані, попередньо очищені, промиті та пропарені від залишків вантажів. Всі витрати, пов'язані з транспортуванням цистерн після вивантаження здійснюються клієнтом, але в межах суми плати за транспортування при передачі під навантаження.

Як зазначає позивач, у зв'язку із тим, що у нього відпала необхідність у отриманні послуг експедитора, відповідачу було направлено лист №М7317 від 29 грудня 2012 року з попередженням та інформацією про завершення перевезень згідно укладеного договору (т. І, а.с. 24).

Позивач зазначає, що відповідачем не виконувались належним чином умови договору в частині відмови від транспортно-експедиторських послуг.

На адресу відповідача позивач не одноразово направляв листи з проханнями і пропозиціями належним чином виконувати умови укладеного договору, а також пропозиціями дострокового його розірвання. Як зазначає позивач, з боку ТОВ «Вантажна» усі пропозиції і прохання ТОВ «ПВКУ» проігноровано (т. І, а.с. 25-65).

Протягом грудня 2012 - квітня 2013 позивач, враховуючи завершення перевезень, після виконання робіт, пов'язаних з очисткою, промивкою та пропаркою цистерн, направляло порожні цистерни на визначені станції, сплачуючи при ньому залізничний тариф залізницям України. Всього за перевезення 49 цистерн сплачено 182 478,18 грн., що підтверджується копіями залізничних накладних на перевезення та переліків ЄТехПД Львівської залізниці (т. І, а.с. 68-120).

Позивач посилаючись не те, що у протоколі узгодження договірної ціни від 01 вересня 2012 року за договором, сторони погодили, що всі витрати, пов'язані з транспортуванням цистерн після вивантаження здійснюються клієнтом, але в межах суми плати за транспортування при передачі під навантаження, оскільки відповідач відомості про свої витрати не надав то позивач вважає, що у відповідача таких витрат не було тому сума в розмірі 182 478,18 грн. підлягає стягненню з останнього.

Також позивач просить розірвати договір №19/Е-9/12 транспортно-експедиторського обслуговування, у зв'язку з невиконанням експедитором своїх обов'язків по договору та стягнути з експедитора (відповідача) 77 280 грн. сплачену суму авансу.

Крім того, в судді першої інстанції позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, та окрім заявленої суми просив стягнути 81 643,16 грн. - збитків понесених оплатою за знаходження вагонів на коліях станції Сихів Львівської залізниці.

За своєю правовою природою договір, який укладений між позивачем та відповідачем є договором транспортного експедирування.

Згідно ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України «За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.»

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 т 2 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Позивач не надав суду доказів істотного порушення договору, яка значною мірою позбавляє сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що сторонами в договорі не погоджено підстави розірвання договору.

Виходячи з викладеного вимоги про розірвання договору задоволенню не підлягають.

Оскільки договір між сторонами не розірвано також не підлягає задоволенню вимога про стягнення з експедитора (відповідача) 77 280 грн. сплачену суму авансу. Крім того, позивачем не обґрунтовано розмір авансу заявленого до стягнення.

Що ж до вимоги про стягнення 182 478,18 грн. понесених витрат за транспортування вагонів, колегія суддів зазначає, що відсутні будь-які правові підстави для стягнення вказаних коштів, оскільки договором не передбачено сплату за транспортування вагонів, а Протоколом узгодження договірної ціни погоджено, що всі витрати, пов'язані з транспортуванням цистерн після вивантаження здійснюються клієнтом тобто позивачем.

Також не підлягає задоволенню вимога про стягнення 81 643,16 грн. - збитків понесених оплатою за знаходження вагонів на коліях станції Сихів Львівської залізниці, виходячи з наступного:

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 ст. 224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді відшкодування понесених витрат, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Пред'явлення вимоги про відшкодування понесених витрат покладає на кредитора обов'язок довести, що ці витрати дійсно були ним понесені через неналежне виконання своїх обов'язків боржником, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками, які позивач суду не довів.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статтею 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з вищевикладеного колегія суддів зазначає, що скаржник надав суду достатні докази в розумінні статті 33, 34 ГПК України, які є підставою для задоволення апеляційної скарги. Позивач, доказів на підтвердження своїх вимог, які б могли стати підставою для задоволення позовву суду не надав.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні обставин, зокрема, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються, та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; та яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Господарський суд міста Києва відмовляючи в задоволені позовних вимог дійшов помилкового висновку, щодо наявності підстав для розірвання договору, а також стягнення боргу за транспортування цистерн, збитків понесених сплатою за знаходження вагонів на коліях та сплаченої суми авансу.

Враховуючи наведене колегія судів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, рішення господарського суду міста Києва від 07 жовтня 2013 року по справі № 910/16997/13 необхідно скасувати, в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Згідно ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, ст. 104 та ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вантажна» на рішення господарського суду міста Києва від 07 жовтня 2013 року по справі № 910/16997/13 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 07 жовтня 2013 року по справі № 910/16997/13 скасувати.

3. Прийняти нове рішення : «В позові - відмовити».

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Перша Вантажна компанія в Україні» (04050, м. Київ, вул. Артема, буд. 72, літера А, код 35839738), на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Вантажна» (02081, м. Київ, вул.. Здолбунівська, буд. 7, літера Д, офіс 705; код 37387852) - 3 987 грн. 52 коп. судового збору, за розгляд справи в Київському апеляційному господарському суді.

5. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

6. Справу № 910/16997/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 ГПК України.

Головуючий суддя М.Г. Чорногуз

Судді О.В. Агрикова

В.Г. Суховий