Постанова

від 04.02.2014 по справі 810/159/14-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2014 року місто Київ № 810/159/14-а

11.49

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., за участю секретаря судового засідання Гузіка М.І., представників

позивача: - Крупка Б.Г., відповідача: - Борисов І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Промислові Мастила» доБориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислові Мастила», звернувся до суду з адміністративним позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкові повідомлення-рішення від 16.12.2013 року № 0004312210 та від 16.12.2013 року № 0004322210 прийняті з порушенням норм матеріального права, є такими, що суперечать чинному законодавству України та підлягають скасуванню.

Під час судового розгляду справи представниками сторін надавалися додаткові докази по справі, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислові Мастила» є юридичною особою, код за ЄДРПОУ: 20601546.

З матеріалів справи встановлено, що 25.11.2013 Бориспільською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт від 25.11.2013 № 275/22-1/20601546 «Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові Мастила» (код за ЄДРПОУ: 20601546) з питань документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС» (код за ЄДРПОУ: 35985168) їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.08.2010 по 31.06.2013».

Перевіркою встановлено порушення пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ в сумі 465 642, 00 гривень, в тому числі по періодам:

- лютий 2012 року - 181 491, 00 гривень;

- березень 2012 року - 19 808, 00 гривень;

- квітень 2012 року - 262 343, 00 гривень.

Перевіркою встановлено порушення підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим суму податку на прибуток на загальну суму 535 488, 00 гривень, в тому числі по періодам:

- І квартал 2012 року - 231 494, 00 гривень;

- ІІ квартал 2012 року - 303 994, 00 гривень.

На підставі Акта перевірки від 25.11.2013 № 275/22-1/20601546, Бориспільською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області були винесені податкові повідомлення-рішення від 16.12.2013 № 0004312210 за платежем по податку на прибуток на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 535 488, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 267 744, 00 гривень та від 16.12.2013 № 0004322210 за платежем по ПДВ на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 465 642, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 232 821, 00 гривень.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суд з даним позовом, в якому просив суд визнати їх протиправними та скасувати, що і є предметом даного спору.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, слід зазначити наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів та відсутність реального характеру господарських операцій, укладених між позивачем та його контрагентом ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС», судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

Зі змісту Акта перевірки вбачається, що підставами для висновків відповідача щодо факту відсутності реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС» стали наступні обставини.

В ході проведення перевірки встановлено взаємовідносини з наступними контрагентами.

Так, згідно Акта перевірки, податковим органом від ДПІ у Жовтневому районі міста Дніпропетровськ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області отримано Акт від 14.01.2013 № 16/226/35985168 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС» (код за ЄДРПОУ 35985168) щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ «Галактика-М» (код за ЄДРПОУ 31890900) за лютий, березень, квітень, травень 2012 року». В Акті перевірки зазначено, що постачальником ТОВ «ПРОМИСЛОВІ МАСТИЛА» є ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС», взаєморозрахунки з ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС» проводилися в лютому, березні, квітні 2012 року.

В свою чергу, висновки Акта ДПІ у Жовтневому районі міста Дніпропетровськ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 14.01.2013 № 16/226/35985168 ґрунтуються на інформації, отриманої від ДПІ у Кіровському районі Дніпропетровської області ДПС (Акт про результати перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства № 7201/224/31890900 від 21.12.2011), зі змісту якого вбачається, що за результатами проведених заходів встановлено відсутність реальної можливості отримання та відвантаження товарів (робіт, послуг) підприємством ТОВ «ГАЛАКТИКА-М» (код за ЄДРПОУ 31890900), а саме, відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, виробничих активів, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. За таких обстави, на думку податкового орану, у ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС» відсутні об'єкти оподаткування по операціях з придбання товарів ТОВ «ГАЛАКТИКА-М» та продажу товарів (послуг) контрагентам-покупцям за лютий, березень, квітень-травень 2012 року в розумінні пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, відповідач дійшов висновку, що позивач безпідставно відобразив у складі податкового кредиту ПДВ в сумі 465 642, 00 гривень, в тому числі: за лютий 2012 року в сумі 181 491, 00 гривень, за березень 2012 року в сумі 19 808, 00 гривень, за квітень 2012 року в сумі 262 343, 00 гривень, а також завищено задекларований показник витрат на загальну суму 2 328 210 гривень, в тому числі за І квартал 2012 року на загальну суму 1 006 495, 00 гривень, за 2 квартал 2012 року на загальну суму 1 321 715 гривень.

З такими висновками відповідача суд не погоджується з огляду на наступне.

Між позивачем (покупець) та ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС» (постачальник) був укладений договір поставки від 16.02.2012 № 12-010. Згідно умов вищевказаного договору постачальник зобов'язується протягом дії цього договору передавати товар окремими партіями, а покупець в свою чергу зобов'язується оплачувати та приймати товар.

Згідно додаткової угоди від 31.12.2012 у № 1 до договору поставки від 16.02.2012 № 12-010, строк дії договору від 16.02.2012 № 12-010 продовжено від 31.12.2012 по 31.12.2013.

Відповідно до пункту 4.3 Договору «Порядок розрахунків за Договором», постачальник (ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС») здійснює поставку товару тільки після отримання 100% суми оплати в повному обсязі за партію товару.

На виконання умов зазначеного договору, ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС» поставлено, а позивачем прийнято:

1. На підставі видаткової накладної № РН-0000044 від 14.03.2012 паливо-мастильні матеріали: олива індустріальна 1-20 А код УКТ ЗЕД 2710199900, у кількості 60.000 тон. Транспортування товару здійснено залізничним транспортом, що підтверджується залізничною накладною від 14.03.2012; олива індустріальна 1-40 А код УКТ ЗЕД 2710199900, у кількості 60.000 тон. Транспортування товару (Олива індустріальна 1-40 А) здійснено залізничним транспортом, що підтверджується залізничною накладною від 14.03.2012.

Загальна вартість поставленої продукції, з урахуванням відшкодування залізничних витрат, складає 1 207 799, 28 гривень, в тому числі ПДВ 201 299, 88 гривень.

В свою чергу, факт оплати товарно-матеріальних цінностей підтверджується відповідними розрахунковими документами та даними бухгалтерського обліку позивача, зокрема відповідно до умов договору, оплату товару здійснено позивачем шляхом авансових платежів: 17.02.2012 - 448 948, 56 гривень; 17.02.2012 - 150 000, 00 гривень; 21.02.2012 - 290 000, 00 гривень; 27.02.2012 - 200 000, 00 гривень; 01.03.2012 - 108 948, 56 гривень; 14.03.2012 (відшкодування залізничних витрат) - 9 902, 16 гривень. Всього 1 207 799, 28 гривень, в тому числі ПДВ 201 299, 88 гривень, що підтверджується карткою рахунку 631 по контрагенту - ТОВ «Стандарт-Ресурс».

2. На підставі видаткової накладної № РН-0000066 від 18.04.2012 паливо-мастильні матеріали: олива індустріальна 1-20 А код УКТ ЗЕД 2710199900, у кількості 60.000 тон, на загальну суму 793 028, 16 гривень, в тому числі ПДВ - 132 171, 36 гривень. Транспортування товару здійснено залізничним транспортом, що підтверджується залізничною накладною від 19.04.2012.

3. На підставі видаткової накладної № РН-0000072 від 24.04.2012 паливо-мастильні матеріали: олива індустріальна 1-40 А код УКТ ЗЕД 2710199900, у кількості 60.000 тон, на загальну суму 793 028, 16 гривень, в тому числі ПДВ - 132 171, 36 гривень. Транспортування товару здійснено залізничним транспортом, що підтверджується залізничною накладною від 24.04.2012.

Оплата товару здійснено позивачем шляхом авансового платежу від 17.04.2012 в сумі 1 586 056, 32 гривень.

Факт виконання сторонами договірних зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: видатковими накладними, накладними, податковими накладними, карткою рахунком 631 тощо.

Оплата за отриманий товар здійснювалася у безготівковій формі.

Поставка товарно-матеріальних цінностей здійснювалася на склади позивача. В користуванні позивача, в тому числі, на правах оренди перебувають склади паливо-мастильних матеріалів:

згідно договору оренди споруди, адміністративного приміщення від 31.12.2011 (орендодавець - ПрАТ «Бориспільський комбінат будівельних матеріалів») за адресою: місто Бориспіль, вулиця Запорізька, 16. Склад ПММ - 357 кв. м.; склад ПММ - 357 кв. м., для зберігання та оптової реалізації ПММ. Термін оренди складає до 31.12.2012 з правом подальшої пролонгації;

згідно договору оперативної оренди об'єкта нерухомості від 01.01.2012 № 2/12 (орендодавець - ТОВ «Транспортні Мережі» за адресою: Донецька область, місто Горлівка, вулиця Мамедова, 22). Склади ємностей площею 271, 8 кв. м. для зберігання та оптової реалізації ПММ. Термін оренди складає до 31.12.2012 з правом подальшої пролонгації.

Як зазначалося вище, транспортування товарно-матеріальних цінностей на склади ПММ позивача здійснювалося залізничним транспортом.

Між позивачем та Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця» було укладено договір від 05.05.2009 № 6350160 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги. Даний договір був укладений строком на 3 (три) роки. В травні 2012 року даний договір було переукладено на новий термін. Згідно умов даного договору, залізницею надаються послуги замовнику, пов'язані з перевезенням вантажів згідно встановлених тарифів. Оформлення залізничних документів здійснюється в електронному вигляді із накладенням електронного цифрового підпису.

Подача цистерн з паливо-мастильними матеріалами здійснювалася через під'їзні колії на орендовані позивачем склади ПММ.

Між позивачем та ПрАТ «Бориспільський комбінат будівельних матеріалів» укладений договір № 14 від 01.05.2010 на подачу - збирання вагонів з ПММ залізничним під'їзним шляхом. Відповідно до умов зазначеного Договору, ПрАТ «Бориспільський комбінат будівельних матеріалів» надає послуги позивачу з транспортного обслуговування з використанням під'їзної колії, що належить ПрАТ «Бориспільський комбінат будівельних матеріалів» на праві власності, яка має сполучення з залізничною станцією Бориспіль. Подачу - збирання вагонів до місця розвантаження здійснюється локомотивом, що належить на праві власності ПрАТ «Бориспільський комбінат будівельних матеріалів». Відшкодування залізничних послуг одержаних від ПрАТ «Бориспільський комбінат будівельних матеріалів» здійснено на підставі акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУЦБ-00048 від 30.03.2012.

Між позивачем та ТОВ «Транспорті Мережі» укладений договір № 36/10 від 04.01.2010, відповідно до умов якого ТОВ «Транспорті Мережі» надаються послуги позивачу з прийняття на належну ТОВ «Транспорті Мережі» під'їзну колію, вантажів позивача. Відшкодування залізничних послуг одержаних від ТОВ «Транспорті Мережі» здійснено на підставі акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 139/1 від 31.08.2012.

В користуванні ТОВ «Промислові мастила» на правах оренди перебуває склад паливо-мастильних матеріалів за адресою: місто Донецьк , вулиця 60 років СРСР, 43-а загальною площею 241 кв. м. Термін оренди складає до 31.12.2012 з правом подальшої пролонгації. Внутрішнє переміщення придбаних товарно-матеріальних цінностей на складах позивача (місто Горлівка - місто Донецьк, місто Горлівка - місто Бориспіль) здійснювалося автомобільним транспортом (копії товарно-транспортних накладних наявні в матеріалах справи).

Вказані документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договору документи дають змогу визначити, які саме послуги було надано та за якою ціною.

Також, згідно наявного в матеріалах справи листа ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС» від 22.01.2014 № 220114-1 встановлено, що останнім підтверджено факт здійснення поставки товару на адресу позивача. Лист підписаний директором ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС», про що свідчить рішення про створення від 12.06.2008 року.

Проте, в Акті Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 25.11.2013 № 257/22-1/2060154 відсутня будь-яка інформація про суть господарських операцій, за якими контролюючим органом виявлено порушення зі сторони позивача податкового законодавства, зміст порушення, а також відомості про первинні документи, на підставі яких платником податків було вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку з порушення норм діючого законодавства. В описовій частині Акта перевірки відповідача наведений лише зміст статей податкового законодавства, які начебто порушені позивачем, а також графічне зображення у вигляді таблиць розміру виявлених, на думку відповідача, відхилень задекларованих показників позивача, відображених у податкових деклараціях з ПДВ.

Також під час судового розгляду представник відповідача зазначив, що в ході проведення перевірки позивача не встановлено факту надання транспортних послуг ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС», у зв'язку з відсутністю (не наданням до перевірки) довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, товарно-транспортних накладних тощо.

Крім того відповідач зазначив, що під час перевірки позивачем надавалися видаткові накладні, які на думку відповідача, підписані з боку позивача нібито невстановленою особою ОСОБА_4, який згідно бази даних не є директором або бухгалтером підприємства позивача. Також зазначив, що позивачем не надавалося жодних довіреностей на право даної особи підписувати та приймати товар з боку позивача тощо.

Суд не погоджується з твердженнями відповідача з приводу того, що видаткові накладні з боку позивача підписані нібито невстановленою особою ОСОБА_4, який згідно бази даних не є директором або бухгалтером підприємства позивача. Вищевказані твердження представника відповідача спростовані документально підтвердженими доказами позивача, а саме відповідно до наказу ТОВ «ПРОМИСЛОВІ МАСТИЛА» від 02.01.2012 № 03/БО «Про призначення уповноважених осіб на підписання первинних документів», ОСОБА_4 призначено менеджером з реалізації, відповідальною особою за підписання первинних бухгалтерських документів.

Також суд звертає увагу, що в Акті перевірки взагалі не йде мова про невідповідність бухгалтерських документів або їх відсутність і не вбачається, що вони були досліджені перевіряючими.

Представник відповідача під час судового розгляду справи посилався також на пункт 14 статті 9 Закону України від 01.06.2000 № 1775-ІІІ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», відповідно до якого ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, зокрема, транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ трубопроводами та їх розподіл.

Позивач пояснив, що діяльність, яку він здійснював у спірних правовідносинах, не потребує ліцензування, оскільки в зазначеному пункті 14 статті 9 Закону України від 01.06.2000 № 1775-ІІІ, на який посилається відповідач, мова йде про транспортування нафтопродуктів виключно трубопроводами, чим позивач не займався.

Суд погоджується з твердженнями позивача, а заперечення відповідача вважає хибними і безпідставними.

Також слід відмітити, що в Акті перевірки Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 25.11.2013 № 257/22-1/2060154 щодо необхідності отримання ліцензій на здійснення відповідної діяльності жодної уваги звернено не було.

Отже суд зазначає, що всі вищезгадані господарські операції, здійснені між позивачем та ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС» мали реальний характер, були направлені на досягнення певного, передбаченого укладеним договором та цілями діяльності сторін, економічного ефекту і призвели до змін майнового стану сторін правочину. Таким чином висновки відповідача спростовані документально підтвердженими твердженнями позивача.

Крім того, фактично в Акті перевірки відповідач не ставив під сумнів надані позивачем первинні фінансово-господарські документи.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач також зазначив, що даною перевіркою позивача було встановлено, що ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС» здійснював діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаної з наданням податкової вигоди третіх осіб.

Відповідач в Акті перевірки також вказав, що якщо платником податків здійснюються операції без мети реального настання правових наслідків, але з метою формування податкового кредиту та, як наслідок, несплата податків, то такі дії призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Тобто, в результаті виконання сторонами нереальних угод у позивача не може виникати право на податковий кредит по ПДВ та формування валових витрат.

Однак, в Акті перевірки не наведено належних доводів, також відповідачем жодними доказами не підтверджено, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача не був зареєстрований юридичною особою та не був платником податку на додану вартість.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів між позивачем та контрагентом ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС», недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагента.

Водночас, суд виходить з того, що факт здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентом ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС» підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: видатковими накладними, накладними, податковими накладними, карткою рахунком 631 тощо.

Оплата за отриманий товар здійснювалася у безготівковій формі.

З приводу формування валових витрат, слід відмітити наступне.

Згідно з пунктом 135.2 статті 135 Податкового кодексу України, доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 135.5.7 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України передбачено, що інші доходи включають суми заборгованості, що підлягають включенню до доходів згідно з пунктами 159.3 та 159.5 статті 159 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наданих позивачем документів не встановлено неправомірності віднесення до складу валових витрат у загальній сумі 535 488, 00 гривень.

Щодо правомірності формування податкового кредиту, слід зазначити наступне.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

В ході проведення перевірки встановлено, що позивач мав взаємовідносини з ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС», на що виписано податкові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи.

Виходячи з наведеного, висновки відповідача були спростовані документально підтвердженими твердженнями позивача, зокрема, останнім було надано суду всі первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання у ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС» товару. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

А щодо тверджень представника відповідача про підписання видаткових накладних з боку позивача нібито невстановленою особою ОСОБА_4, не знайшли свого підтвердження та були спростовані наявними в матеріалах справи доказами під час судового розгляду справи.

Надані представником позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС».

Вирішуючи питання про реальність придбання у ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС» товару з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Слід зазначити, що основним видом діяльності позивача є: оптова торгівля твердими, рідкими, газоподібним паливом і подібними продуктами (КВЕД 46.71), діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами (КВЕД 46.12), роздрібна торгівля пальним (КВЕД 47.30) та інші.

Позивач здійснює постачання своїм покупцям змащувально-охолоджуючих рідин, гідравлічних, трансмісійних та моторних мастил та інших технологічних засобів. Для здійснення господарської діяльності позивач має власну матеріально-технічну базу, зокрема основні засоби: машини та обладнання - 135 785, 00 гривень, інструменти прилади та інвентар - 635 487, 00 гривень, інші основні засоби - 66 882, 00 гривень та розгалужену ланку адміністративних та складських приміщень, розташованих в різних регіонах України (перелік орендованих об'єктів нерухомого майна наведений на аркушах 7-10 Акта перевірки).

Контрагент позивача - ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС» спеціалізується на імпортно-експортних поставках нафтопродуктів, хімії та нафтохімії та є прямим імпортером нафтопродуктів з Російської Федерації. Згідно інформації з ЄДР основним видом діяльності Товариства є оптова торгівля твердими, рідкими, газоподібним паливом і подібними продуктами (КВЕД 46.71). Інформація про номенклатуру постачаємої продукції, її вартість та виробників розміщена в мережі Інтернет на офіційному веб-сайті компанії (http://www.standart-resurs.com.ua/).

Придбані товарно-матеріальні цінності належним чином оприбутковані позивачем в бухгалтерському обліку позивача, та в подальшому реалізовані його контрагентам-покупцям.

Встановлено, що позивач не мав жодного відношення до ТОВ «ГАЛАКТИКА-М» (код за ЄДРПОУ 31890900) та не співпрацював із зазначеним суб'єктом господарювання в перевіряємих періодах. Факт транспортування товару позивачу від його контрагента - ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС» підтверджується відповідними залізничними накладними, а факт передачі його та оплати належним чином оформленими первинними та розрахунковими документами.

Придбана позивачем у ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС» олива була реалізована з наявних у позивача складів за вищевказаними адресами вітчизняним промисловим підприємствам (ПАТ «Азовзагальмаш», ТОВ «Новокраматорський машинобудівний завод», ПАТ «Концерн Стирол», ТОВ «Київгума», ТОВ «Завод технічних масел «Аріан», ВАТ «Шахта «Комсомолець Донбасу», ПАТ «Бориспільський комбінат будівельних матеріалів», ТОВ «ВП «ЕВАС», ТОВ «КОРМ», ТОВ «Інтер-ГТВ», ТОВ «Юнігран-Сервіс», ТОВ «Нафтова компанія «Технол», ТОВ «Спецмаш», ПМВПП «Протех», ТОВ «Нафтопромкомплект», ПП «Голд Ойл», ТОВ «Дикон», ТОВ «Ровенківська нафтобаза-2004», ТОВ «СХІДЕНЕРГО» СО Курахівська ТЕС, ТОВ «Юнікос», ПАТ «Донецькелектрооптторг», Регіонал ТОВ, КП «Трест Донецькметалургбуд», ТОВ «Еко Альянс», Філія ТОВ «Еко Альянс» в місті Харцизьку, ТОВ «Донбудтранс», ТОВ «Єлена», ТОВ «ДТЕК Східенерго», ТОВ «Ессенс-преміум», ПАТ «Донецьксталь» - «металургійний завод», ТОВ «Востокенерго», ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит», ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит», ТОВ «Регіонал», ПрАТ «ДМЗ» філія «Металургійний комплекс» ПрАТ «ДМЗ», ТОВ «СХІДЕНЕРГО» СО Зуївська ТЕС, ПАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу», ФОП ОСОБА_6) та іншим суб'єктам господарювання (копії карток рахунків, господарських договорів, видаткових та податкових окладних, довіреностей на одержання ТМЦ, товарно-транспортних накладних наявні в матеріалах справи).

Щодо правомірності оформлення та підписання Солоденко Оксаною Костянтинівною окремих видаткових накладних на поставку придбаного у ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС» товару підприємствам, відповідно до наказу позивача від 08.11.2011 № 33 «Про прийняття на роботу», Солоденко Оксану Костянтинівну з 08.11.2011 прийнято на посаду менеджера (управителя) з адміністративної діяльності. Даний факт свідчить про правомірність формування первинних бухгалтерських документів та, відповідно, їх підписання, зокрема, Солоденко Оксаною Костянтинівною.

Однак, суд зазначає, що в даних правовідносинах не досліджується факт відносин контрагентів позивача із позивачем в процесі подальшої реалізації придбаного товару.

З приводу тверджень представника відповідача про деякі недоліки у товарно-транспортних накладних, наданих позивачем на підтвердження подальшої реалізації (транспортування) товару своїм контрагентам слід відмітити наступне.

Під час проведення перевірки відповідачем взагалі не досліджувалась діяльність позивача з його контрагентами по подальшій реалізації товару і жодних сумнівів по формуванню податкових зобов'язань з даними контрагентами у відповідача не виникло.

Отже, здійснення позивачем реальної господарської діяльності, що підтверджується договором, первинними документами, свідчить про відсутність порушення вимог податкового законодавства.

Належне відображення в податковій звітності свідчать податкові декларації за весь період діяльності.

Таким чином, на момент укладання правочину та його виконання позивачем та його контрагентом ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС» було дотримано усіх вимог чинного законодавства.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновок податкового органу про фіктивний характер правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС», суд вважає безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу.

Слід відмітити, що податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України, вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії податкових накладних, отриманих від контрагента, що підтверджують факт перерахування коштів за отриманий товар тощо.

Відтак, у ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання належних та допустимих доказів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій за вказаним правочином.

Згідно первинних бухгалтерських документів та податкових накладних позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до складу валових витрат за відповідні періоди, що відображено у податкових деклараціях.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання позивачеві послуг щодо придбання товару згідно договору, наявного в матеріалах справи, документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг під час судового розгляду справи не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції.

Відтак, висновки податкового органу про завищення валових витрат та заниження податку на додану вартість, з підстав відсутності реальності господарських операцій, є безпідставними.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження господарських операцій, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо дій цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для донарахування сум податкового зобов'язання позивачеві.

Тим більше, підставою для нарахування податкових зобов'язань стали взаємовідносини контрагента позивача з його контрагентами, хоча позивач не мав жодних взаємовідносин з цими підприємствами. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Також суд вважає за необхідне відмітити, що з Акта перевірки відповідача взагалі не вбачається, що придбаний у ТОВ «СТАНДАРТ РЕСУРС» товар останній придбавав у ТОВ «ГАЛАКТИКА-М».

Позивачем надано суду докази, що у перевіряємий період ТОВ «СТАНДАРТ РЕСУРС» отримував у ТОВ «ГАЛАКТИКА-М» таку продукцію як бітум та поковка, а основним постачальником олив ТОВ «СТАНДАРТ РЕСУРС» є East Resources LLP.

Судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При розгляді даної справи належних та допустимих доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди та доказів того, що безпосередні контрагенти позивача не здійснюють господарську діяльність, правочини є нікчемними, відповідачем суду не надано.

Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідачем всупереч нормам чинного законодавства прийняті оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення, оскільки судом встановлено правомірність формування податкового кредиту та валових витрат, виходячи з реальності укладеного правочину, а, отже, доводи відповідача про заниження податку на подану вартість і податку на прибуток підприємств і нарахування за такі порушення штрафних санкції є необґрунтованими.

У зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкових повідомлень-рішень, а тому, адміністративний позов підлягає задоволенню.

В силу пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій та винесення відповідних рішень.

Суд, всебічно та об'єктивно дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.12.2013 року № 0004312210 та від 16.12.2013 року № 0004322210.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові Мастила» понесені ним судові витрати в розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 05 лютого 2014 р.