Ухвала

від 10.07.2014 по справі 810/159/14-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/159/14-а Головуючий у 1-й інстанції: Шевченко А.В. Суддя-доповідач: Карпушова О.В.

У Х В А Л А

Іменем України

10 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Бистрик Г.М., Оксененка О.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові Мастила» до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислові Мастила» (надалі ТОВ «Промислові Мастила») звернулося до суду з позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.12.2013 року № 0004312210 та № 0004322210, які прийняті за наслідками документальної позапланової невиїзної перевірки.

Позов обґрунтовано тим, що висновки податкового органу щодо нікчемності угод між позивачем та контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАНДАРТ-РЕСУРС» (надалі ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС») є необґрунтованими та безпідставними.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 04.02.2014 р. адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 16.12.2013 року № 0004312210 та № 0004322210.

Суд першої інстанції виходив з того, що операції позивача з контрагентом здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 04.02.2014 р. як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що діяльність позивача не була направлена на ведення підприємницької та господарської діяльності в розумінні чинного законодавства. Операції між позивачем та контрагентами є нікчемними, що підтверджується висновками актів перевірок інших податкових інспекцій.

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за приписами п.2 ч. ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 25.11.2013 Бориспільською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 25.11.2013 № 275/22-1/20601546 «Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові Мастила» (код за ЄДРПОУ: 20601546) з питань документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС» (код за ЄДРПОУ: 35985168) їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.08.2010 по 31.06.2013».

Згідно висновків податкового органу, позивачем порушено пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ в сумі 465 642 грн., підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим суму податку на прибуток на загальну суму 535 488 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.12.2013 № 0004312210 за платежем по податку на прибуток на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 535 488, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 267 744, 00 гривень та від 16.12.2013 № 0004322210 за платежем по ПДВ на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 465 642, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 232 821, 00 гривень.

Отже, відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів та відсутність реального характеру господарських операцій,

Вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, перевірені, знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, і не є спірними.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений статтями 75-86 Податкового кодексу України.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. цієї статті встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу положень підпунктів 198.6 та 198.3. статті 198 Податкового кодексу України випливає, що виникнення у платника ПДВ права на включення податку до податкового кредиту пов'язано із фактичним відбуттям господарської операції з постачання товарів (виконання робіт, надання послуг), визначеної в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі за текстом Закон №996-XIV). Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані із рухом активів, зміною зобов'язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність вчинення господарської операції, відповідність вчиненої господарської операції господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі за текстом Закон № 996) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону № 996 документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом.

Згідно частини 1 статті 9 Закону № 996 первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (покупець) та ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС» (постачальник) був укладений договір поставки від 16.02.2012 № 12-010, згідно якого постачальник зобов'язується протягом дії цього договору передавати товар окремими партіями, а покупець в свою чергу зобов'язується оплачувати та приймати товар.

Відповідно до умов додаткової угоди від 31.12.2012 у № 1 до договору поставки від 16.02.2012 № 12-010, строк дії договору від 16.02.2012 № 12-010 продовжено від 31.12.2012р. по 31.12.2013р.

Пунктом 4.3 Договору «Порядок розрахунків за Договором» передбачено, щопостачальник (ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС») здійснює поставку товару тільки після отримання 100% суми оплати в повному обсязі за партію товару.

На виконання умов зазначеного договору надані наступні документи:

· видаткова накладна № РН-0000044 від 14.03.2012 щодо поставки паливо-мастильні матеріалів: олива індустріальна 1-20 А код УКТ ЗЕД 2710199900, у кількості 60.000 тон., транспортування товару здійснено залізничним транспортом, що підтверджується залізничною накладною від 14.03.2012; олива індустріальна 1-40 А код УКТ ЗЕД 2710199900, у кількості 60.000 тон., транспортування товару (Олива індустріальна 1-40 А) здійснено залізничним транспортом, що підтверджується залізничною накладною від 14.03.2012. Загальна вартість поставленої продукції, з урахуванням відшкодування залізничних витрат, складає 1 207 799, 28 гривень, в тому числі ПДВ 201 299, 88 гривень. Факт оплати товарно-матеріальних цінностей підтверджується відповідними розрахунковими документами та даними бухгалтерського обліку позивача, зокрема відповідно до умов договору, оплату товару здійснено позивачем шляхом авансових платежів: 17.02.2012 - 448 948, 56 гривень; 17.02.2012 - 150 000, 00 гривень; 21.02.2012 - 290 000, 00 гривень; 27.02.2012 - 200 000, 00 гривень; 01.03.2012 - 108 948, 56 гривень; 14.03.2012 (відшкодування залізничних витрат) - 9 902, 16 гривень. Всього 1 207 799, 28 гривень, в тому числі ПДВ 201 299, 88 гривень, що підтверджується карткою рахунку 631 по контрагенту - ТОВ «Стандарт-Ресурс»;

· видаткова накладна № РН-0000066 від 18.04.2012 на паливо-мастильні матеріали: олива індустріальна 1-20 А код УКТ ЗЕД 2710199900, у кількості 60.000 тон, на загальну суму 793 028, 16 гривень, в тому числі ПДВ - 132 171, 36 гривень. Транспортування товару здійснено залізничним транспортом, що підтверджується залізничною накладною від 19.04.2012;

· видаткова накладна № РН-0000072 від 24.04.2012 на паливо-мастильні матеріали: олива індустріальна 1-40 А код УКТ ЗЕД 2710199900, у кількості 60.000 тон, на загальну суму 793 028, 16 гривень, в тому числі ПДВ - 132 171, 36 гривень. Транспортування товару здійснено залізничним транспортом, що підтверджується залізничною накладною від 24.04.2012. Оплата товару здійснено позивачем шляхом авансового платежу від 17.04.2012 в сумі 1 586 056, 32 гривень.

Таким чином, позивач надав належним чином оформлені первинні документи та інші документи на підтвердження реальності здійснення господарської операції.

Поставка товарно-матеріальних цінностей здійснювалася на склади позивача, в тому числі і на правах оренди. Транспортування товарно-матеріальних цінностей на склади ПММ позивача здійснювалося залізничним транспортом відповідно до умов укладених договорів з Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця». Подача цистерн з паливо-мастильними матеріалами здійснювалася через під'їзні колії на орендовані позивачем склади ПММ. Між позивачем та ПрАТ «Бориспільський комбінат будівельних матеріалів» укладений договір № 14 від 01.05.2010 на подачу - збирання вагонів з ПММ залізничним під'їзним шляхом. Відповідно до умов зазначеного Договору, ПрАТ «Бориспільський комбінат будівельних матеріалів» надає послуги позивачу з транспортного обслуговування з використанням під'їзної колії, що належить ПрАТ «Бориспільський комбінат будівельних матеріалів» на праві власності, яка має сполучення з залізничною станцією Бориспіль. Подачу - збирання вагонів до місця розвантаження здійснюється локомотивом, що належить на праві власності ПрАТ «Бориспільський комбінат будівельних матеріалів». Відшкодування залізничних послуг одержаних від ПрАТ «Бориспільський комбінат будівельних матеріалів» здійснено на підставі акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУЦБ-00048 від 30.03.2012.

Також, між позивачем та ТОВ «Транспорті Мережі» укладений договір № 36/10 від 04.01.2010, відповідно до умов якого ТОВ «Транспорті Мережі» надаються послуги позивачу з прийняття на належну ТОВ «Транспорті Мережі» під'їзну колію, вантажів позивача. Відшкодування залізничних послуг одержаних від ТОВ «Транспорті Мережі» здійснено на підставі акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 139/1 від 31.08.2012.

На правах оренди у позивача перебуває склад паливо-мастильних матеріалів за адресою: м.Донецьк вул. 60 років СРСР, 43-а, загальною площею 241 кв. м. термін оренди до 31.12.2012р. з правом подальшої пролонгації. Внутрішнє переміщення придбаних товарно-матеріальних цінностей на складах позивача (місто Горлівка - місто Донецьк, місто Горлівка - місто Бориспіль) здійснювалося автомобільним транспортом, копії товарно-транспортних накладних надані позивачем та наявні в матеріалах справи.

Отже, колегія суддів згодна з висновком суду першої інстанції, що позивач на підтвердження реального характеру господарських операцій з контрагентом надав суду першої інстанції первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності. Вищенаведені документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і підтверджують факт здійснення господарської операції.

Не заслуговують уваги посилання апелянта на висновки акту перевірки ДПІ у Жовтневому районі міста Дніпропетровськ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 14.01.2013 № 16/226/35985168 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «СТАНДАРТ-РЕСУРС» (код за ЄДРПОУ 35985168) щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ «Галактика-М» (код за ЄДРПОУ 31890900) за лютий, березень, квітень, травень 2012 року», оскільки ймовірні порушення податкового законодавства підприємств по ланцюгу постачання не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Крім того, на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, отже мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товару, в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що не заперечується апелянтом.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодекс) України (далі -ЦК України) згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що відповідачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не було доведено, що сторони договору, укладаючи вищезазначені угоди, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, як несплату податків. За своєю суттю нікчемним правочином в податкових правовідносинах є діяння платника податків, спрямоване на ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), тобто свідоме діяння певної фізичної особи, що при укладанні правочину діяла від імені такого платника, яке має в собі ознаки кримінально переслідуваного. Дослідивши договори між позивачем та контрагентом, та надані сторонами докази, колегія суддів вважає, що вони відповідають вимогам діючого законодавства, оскільки сторонами за договором погоджені всі істотні умови і досягнута домовленість щодо їхнього виконання, і виконання цього договору підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, доводи апелянта не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року, залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові Мастила» до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

Г.М. Бистрик

О.М. Оксененко

.

Головуючий суддя Карпушова О.В.

Судді: Бистрик Г.М.

Оксененко О.М.