Постанова

від 05.02.2014 по справі 825/52/14

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 лютого 2014 року Чернігів Справа № 825/52/14

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Смірнової О.Є.,

за участю секретаря Прокіної А.С.,

представника відповідача Труби В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Земля і Воля» до Козелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

09.01.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю «Земля і Воля» (далі - ТОВ «Земля і Воля») звернулось до суду з адміністративним позовом до Козелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - Козелецька ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 11.10.2013 № 0001531500, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 29359,50 грн. за штрафними санкціями.

Свої вимоги представник позивача мотивує тим, що ТОВ «Земля і Воля» в червні 2013 року мало господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Біофорсе» з приводу надання інформаційно-консультативних послуг та з контрагентом ПП «Корд» з приводу придбання щебня. Також ТОВ «Земля і Воля» в липні 2013 року мало господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Еверест-Системна Інтеграція» з приводу закупівлі комп'ютерної техніки. Реальність виконання договорів підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: договором, податковими накладними, актом надання послуг, видатковими накладними, платіжними дорученнями тощо. Операції по вказаним договорам відображені в податковому та бухгалтерському обліку позивача. Позивач у відповідності до прав, наданих ст. 198 Податкового кодексу України, відніс суми ПДВ, сплаченого у ціні товару та послуг від контрагентів, до податкового кредиту червня та липня 2013 року. Отже, суму податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Біофорсе», ПП «Корд» та ТОВ «Еверест-Системна Інтеграція» позивачем правомірно включено до податкового кредиту та відображено в податкових деклараціях з ПДВ за перевіряємий період. Представник позивача вважає висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 10.10.2013 № 000115/25-03-15/30866306, неправомірними та такими, що не відповідають дійсності. Реальність здійснення господарських операцій з вищевказаними контрагентами підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Також представник позивача вказує на те, що ТОВ «Земля і Воля» до податкового кредиту липня 2013 року включило суму ПДВ по господарським операціям з ПП «Миколаїв цегла», однак податкова накладна за даною господарською операцією не була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних. Тому, ТОВ «Земля і Воля» погоджується з вказаним порушенням та погоджується з діями податкового органу в частині застосування штрафних санкцій до позивача в розмірі 25% від суми зобов'язань, проте, не погоджується з нарахуванням штрафних санкцій в розмірі 50% від суми зобов'язань як за повторне порушення. За таких обставин представник позивача вважає податкове повідомлення-рішення від 11.10.2013 № 0001531500 протиправним та таким, що належить скасувати.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, через канцелярію суду надав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що Козелецькою ОДПІ проведена документальна позапланова виїзна перевірка достовірності нарахування від'ємного значення та декларування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість ТОВ «Земля і Воля» на розрахунковий рахунок за липень 2013 року, за результатами якої складено акт від 10.10.2013 № 000115/25-03-15/30866306. Перевіркою встановлено, що позивачем порушено вимоги податкового законодавства, а саме: п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за липень 2013 року на 1762,00 грн.; п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ, яка не підлягає сплаті до бюджету, залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства та спрямовується на спеціальний рахунок занижено за червень 2013 року на 15248,00 грн., та завищено суму від'ємного значення, яке підлягає зарахуванню до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 20.2) за липень 2013 року в сумі 9038,00 грн.; п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого неправомірно віднесено до податкового кредиту з ПДВ суму 14862,95 грн. Податковий орган посилається на те, що ТОВ «Земля і Воля» неправомірно включило до податкового кредиту суму ПДВ за господарськими операціями з ТОВ «Біофорсе» за червень 2013 року в сумі ПДВ 13500,00 грн., з них включено до загальної декларації - 1762,00 грн., оскільки на день перевірки дане товариство має стан відмінний від «0», а саме стан «8» - тобто відсутність за місцезнаходженням, та ТОВ «Еверест-Системна Інтеграція» за липень 2013 року в сумі ПДВ 1362,95 грн., з них включено до загальної декларації - 441,00 грн., на день перевірки дане товариство має стан відмінний від «0», а саме стан «9» - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням. У зв'язку з порушеннями податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 11.10.2013 № 0001531500, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 29359,50 грн. за штрафними санкціями, та від 11.10.2013 № 0001491500, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 1762,00 грн. за основним платежем та 881,00 грн. за штрафними санкціями. По даній справі оскаржується податкове повідомлення-рішення від 11.10.2013 № 0001531500. Представник відповідача вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов належить задовольнити частково, зважаючи на таке.

ТОВ «Земля і Воля» (ідентифікаційний код-30866306) зареєстровано в якості юридичної особи Бобровицькою районною державною адміністрацією Чернігівської області 29.03.2000, що підтверджується свідоцтвом про держану реєстрацію юридичної особи серії А 00 № 483440 (а.с. 54).

Позивач здійснює підприємницьку діяльність у сфері сільського господарства відповідно до ст. 209 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим ТОВ «Земля і Воля» отримало свідоцтво № 100192583 НБ № 012156 про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, відповідно до якого дата реєстрації товариства суб'єктом спеціального оподаткування з 01.01.2009 (а.с. 55).

Судом встановлено, що на підставі пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України Козелецькою ОДПІ проведена документальна позапланова виїзна перевірка достовірності нарахування від'ємного значення та декларування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість ТОВ «Земля і Воля» на розрахунковий рахунок за липень 2013 року, за результатами якої складено акт від 10.10.2013 № 000115/25-03-15/30866306 (а.с. 12-35).

В акті перевірки від 10.10.2013 № 000115/25-03-15/30866306 встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за липень 2013 року на 1762,00 грн.; п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ, яка не підлягає сплаті до бюджету, залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства та спрямовується на спеціальний рахунок занижено за червень 2013 року на 15248,00 грн., та завищено суму від'ємного значення, яке підлягає зарахуванню до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 20.2) за липень 2013 року в сумі 9038,00 грн.; п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого неправомірно віднесено до податкового кредиту з ПДВ суму 14862,95 грн.

Перевіркою правомірності визначення податкових зобов'язань та податкового кредиту, розрахунків з бюджетом та показників, відображених у декларації за липень 2013 року (з додатками) було встановлено завищення суми від'ємного значення, яке підлягає зарахуванню до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 20.2) в сумі 4325,00 грн. (а.с. 180-207).

Фактично за результатами звірки даних, зазначених у розрахунку бюджетного відшкодування ПДВ, із даними первинних документів, що підтверджують факт оплати платником товарів/послуг, загальна сука ПДВ складає 153092,00 грн.

Із врахуванням зазначеного та даних додатка 2 (Д2.) до податкової декларації з ПДВ за липень 2013 року частина залишку від'ємного значення, фактично сплачена ТОВ «Земля і воля» постачальникам, не брала участі у розрахунках бюджетного відшкодування складає 153565,00 грн.

Фактично за результатами звірки даних, зазначених у розрахунку бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2013 року, із даними первинних документів, що підтверджують факт оплати платником товарів /послуг, загальна сума ПДВ складає 153092,00 грн.

В результаті проведеної перевірки встановлено, що позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та сума ПДВ залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства та спрямовується на спеціальний рахунок занижено за червень 2013 року в сумі 15248,00 грн., та завищення суми від'ємного значення, яке підлягає зарахуванню до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 20.2) в сумі 9038,00 грн.

За висновками акта перевірки Козелецькою ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення від 11.10.2013 № 0001531500, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 29359,50 грн. за штрафними санкціями, та від 11.10.2013 № 0001491500, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 1762,00 грн. за основним платежем та 881,00 грн. за штрафними санкціями (а.с. 36).

Суд зазначає, що податкове повідомлення-рішення від 11.10.2013 № 0001491500 було предметом розгляду у справі № 825/51/14, по якій 22.01.2014 винесено постанову, якою скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.10.2013 № 0001491500. Вказана постанова не набрала законної сили.

Позивачем по даній справі (№825/52/14) оскаржується податкове повідомлення-рішення від 11.10.2013 № 0001531500.

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Основним видом діяльності ТОВ «Земля і Воля» є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 29.01.2014 (а.с. 172-174).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що ТОВ «Земля і Воля» в червні 2013 року мало господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Біофорсе» з приводу надання інформаційно-консультативних послуг та з контрагентом ПП «Корд» з приводу придбання щебня. Також ТОВ «Земля і Воля» в липні 2013 року мало господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Еверест-Системна Інтеграція» з приводу закупівлі комп'ютерної техніки.

По-перше, з приводу господарських взаємовідносин ТОВ «Земля і Воля» та ТОВ «Біофорсе».

ТОВ «Земля і Воля» у 2013 році будувало склад для зберігання технічного рідкого аміаку.

Так, між ТОВ «Земля і Воля» та ТОВ «Біофорсе» укладено договір про надання послуг від 07.06.2013 № 07/КП (а.с. 37-40).

Відповідно до умов вказаного договору ТОВ «Біофорсе» бере на себе зобов'язання надати інформаційно-консультативні послуги на умовах, у строк та в обсязі, передбачених цим договором, а ТОВ «Земля і Воля» в свою чергу зобов'язується прийняти належним чином надані послуги та оплатити їх у строк, за ціною та на умовах визначених цим договором.

Сторони дійшли згоди, що послуги, визначені як предмет цього договору на підставі наданих замовником документів, виконавець надає в такому обсязі:

- здійснює юридичний аналіз документів замовника;

- консультує з питань роз'яснення норм діючого законодавства України в сфері будівництва відповідно до умов даного договору, діючих державних будівельних норм і правил, вимог чинного в Україні законодавства, в т.ч., але не обмежуючись цим: Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності»;

- здійснює підготовку проектів документів для подачі заяви на отримання дозволу на будівництво на об'єкт: «будівництво складу для зберігання технічного рідкого аміаку марки «Б» ГОСТ 6221-90, ємкістю 1300 тон, розташованого в Чернігівській області, Бобровицькому районі, в межах Кобижчанської сільської ради».

Виконавець надає послуги замовнику протягом терміну дії даного договору в усній формі, або за письмовою вимогою замовника складає аналітичний звіт, надає письмові роз'яснення.

Вартість послуг за договором від 07.06.2013 № 07/КП складає 81000,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 13500,00 грн.

Реальність здійснення господарської операції за вказаним договором підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: податковою накладною від 25.06.2013 № 6251, актом надання послуг (виконання робіт), платіжним дорученням від 25.06.2013 № 5067, випискою по рахунку (а.с. 41-43,213-216).

Результатом співпраці за згаданим договором стало отримання ТОВ «Земля і Воля» дозволу на будівництво об'єкту від 20.06.2013 № ІУ 115131710196 (а.с. 89,90).

Таким чином, сума 11738,00 грн. - це сума, яка залишилась у податковому кредиті спеціальної декларації за червень 2013 року по господарській операції ТОВ «Земля і Воля» та ТОВ «Біофорсе».

Суд вважає за необхідне зазначити, що вказані господарські операції вже були предметом розгляду у справі № 825/51/14 за позовом ТОВ «Земля і Воля» до Козелецької ОДПІ, проте, постанова суду від 22.01.2014 по вказаній справі ще не набрала законної сили (а.с. 208-212).

По-друге, з приводу господарських взаємовідносин ТОВ «Земля і Воля» та ТОВ «Еверест-Системна Інтеграція».

Так, ТОВ «Земля і Воля» в липні 2013 року мало господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Еверест-Системна Інтеграція» з приводу закупівлі комп'ютерної техніки.

Реальність здійснення господарських операцій за вказаним договором підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: видатковою накладною від 02.08.2013 № 10180, податковою накладною від 31.07.2013 № 928, платіжним дорученням від 31.07.2013 № 511, випискою по рахунку (а.с. 44-47,213-216).

Також підтвердженням того, що ТОВ «Земля і Воля» придбало у ТОВ «Еверест - Системна Інтеграція» комп'ютерну техніку є наступні документи:

- довідка головного бухгалтера ТОВ «Земля і Воля» про те, що придбана комп'ютерна техніка знаходиться на балансі ТОВ «Земля і Воля» з вересня 2013 року (а.с. 79);

- форма № 52 Сільгоспоблік, затверджена Міністерством сільського господарства СРСР 24.11.1972 № 269-2 у кількості 3-штук, за датою оформлення 28.09.2013, на загальну суму балансової вартості 6814,75 грн. (балансова вартість зазначена без ПДВ) (а.с. 80-82).

Податкова накладна включена до реєстру виданих та отриманих податкових накладних за липень 2013 року (а.с. 144-171).

Таким чином, сума 441,00 грн. - сума податкового кредиту, що включена до загальної декларації липня 2013 року по господарській операції позивача з ТОВ «Еверест - Системна Інтеграція».

По-третє, з приводу господарських взаємовідносин ТОВ «Земля і Воля» та ПП «Корд».

Так, в червні 2013 року позивач закуповував у ПП «Корд» щебінь гранітний.

ТОВ «Земля і Воля» перерахувало ПП «Корд» кошти у сумі 213180,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 07.06.2013 № 5051 (а.с. 83).

ПП «Корд» виписало податкову накладну № 4 від 07.06.2013 на суму оплати (а.с. 84).

Будівельні матеріали ТОВ «Земля і Воля» отримало згідно видаткової накладної № РН-0000018 від 10.06.2013 на суму 192119,20 грн. (а.с. 85).

Кошти за недопоставлену продукцію ПП «Корд» повернуло на рахунок ТОВ «Земля і Воля» в розмірі 21060,80 грн., що підтверджується банківською випискою (а.с. 86).

17.06.2013 (тобто у тому ж податковому періоді) ТОВ «Земля і Воля» перерахувало ПП «Корд» 70200,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1283 від 17.06.2013 (а.с. 87).

ПП «Корд» виписало податкову накладну від 17.06.2013 на зазначену суму з урахуванням повернутих коштів, тобто 70200,00 - 21 060,80 = 49 139,20 грн. (а.с. 88).

Податкові накладні включені до реєстру виданих та отриманих податкових накладних за червень 2013 року (а.с. 117-143).

Суд зазначає, що не здійснення ТОВ «Земля і Воля» корегування суми податкового кредиту на суму повернутої оплати не є порушенням законодавства, оскільки це не вплинуло на суму податкового кредиту або податкового зобов'язання за результатом податкового періоду.

Крім того, судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки, відповідно до якої дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника. - достовірними. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Отже, вищевказані господарські операції в повній мірі відображені в податкового та бухгалтерському обліку позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих представником позивача доказів вбачається, що договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно із п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із п.185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування податкового кредиту.

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Вищий адміністративний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт в судовому засіданні був повністю доведений представником позивача.

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочинів недійсними та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємства-контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, що підтверджується інформацією з бази даних Міністерства доходів і зборів України, яка міститься на офіційному сайті Міністерства доходів і зборів України (http://minrd.gov.ua/) та наявними в матеріалах справи витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 48-53):

- ТОВ «Еверест-Системна Інтеграція» (код ЄДРПОУ-38180313), індивідуальний податковий номер - 381803126543, дата початку дії свідоцтва платника - 14.05.2012, свідоцтво не анульовано;

- ТОВ «Біофорсе» (код ЄДРПОУ-36641477), індивідуальний податковий номер - 366414704626, дата анулювання свідоцтва платника - 04.09.2013.

Тобто, на момент здійснення господарських правовідносин контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податків.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочини ТОВ «Земля і Воля» з контрагентами ТОВ «Еверест-Системна Інтеграція» та ТОВ «Біофорсе» укладені позивачем з метою отримання товарів та послуг, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

По-четверте, судом встановлено, що ТОВ «Земля і Воля» отримано від ПП «Миколаїв цегла» податкову накладну від 15.07.2013 № 48 на загальну суму ПДВ 12000,00 грн., яка не зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно із п. 209.4 ст. 209 Податкового кодексу України позивач переніс до загальної декларації з податку на додану вартість 32,63539% від 12000,00 грн. - 3884,00 грн., як податковий кредит за липень 2013 року.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Заяв про відмову продавця товарів/послуг надати податкову накладну та/або порушено порядок її заповнення та порядок реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно із п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від ТОВ «Земля і Воля» не надходили.

Так, до складу податкового кредиту загальної податкової декларації за липень 2013 року від 20.08.2013 № 9051681711 позивачем включено не зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 15.07.2013 № 48 по взаємовідносинам з ПП «Миколаїв цегла» на загальну суму 12000,00 грн.

Представник позивача погодився з порушенням щодо того, що податкова накладна від 15.07.2013 № 48 за господарською операцією з ПП «Миколаїв цегла» не зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, -

тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування -

тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Судом встановлено, що податкові повідомлення-рішення Козелецької ОДПІ від 05.07.2013 № 0000931500, від 05.07.2013 № 0000921500, від 05.07.2013 № 0000911500, від 27.08.2013 № 0000951500, від 27.08.2013 № 0000991500, від 27.08.2013 № 0000971500, від 27.08.2013 № 0000961500 ТОВ «Земля і Воля» не оскаржувались.

Тобто, в діях податкового органу відсутнє порушення п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 11.10.2013 № 0001531500 в частині застосування до позивача штрафної санкції в розмірі 50% суми нарахованого податкового зобов'язання.

Враховуючи погодження позивача з порушенням щодо включення до податкового кредиту за липень 2013 року 3884,00 грн. по податковій накладній від 15.07.2013 № 48, виписаній ПП «Миколаїв цегла», нарахування штрафних санкцій в сумі 1942,00 грн. є правомірним, а тому в цій частині позовних вимог належить відмовити.

Отже, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 11.10.2013 № 0001531500 в частині визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 23533,50 грн. за штрафними санкціями прийнято Козелецькою ОДПІ не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження, без мети, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; недобросовісно та нерозсудливо.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позов належить задовольнити частково.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 1720,50 грн.

Під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Позивачем під час подання адміністративного позову сплачено судовий збір в розмірі 172,05 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 18.12.2013 № 135 (а.с. 3).

Відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Тому згідно із ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 137,64 грн. присуджується на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Козелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 11.10.2013 № 0001531500 в частині визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 23533,50 грн. за штрафними санкціями.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Земля і Воля» судовий збір в розмірі 137,64 грн.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя О.Є. Смірнова