Постанова

від 31.01.2014 по справі 922/3724/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2014 р. Справа № 922/3724/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М. ,суддя Гончар Т. В. ,суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Грішаніної Г.Б., довіреність без номера від 19.09.2013 р.

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№ 3723Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 04 листопада 2013 року у справі № 922/3724/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Т Престиж", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест - Проект", м. Харків

про стягнення 45 813,00 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Т Престиж" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест - Проект" про стягнення 45 813 грн., в тому числі: 44 909 грн. заборгованості по договору поставки від 17.05.2013 р. № 02/17-05-13 та 904 грн. нарахованої на цю заборгованість пені за період з 11.07.2013 р. по 02.09.2013 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04 листопада 2013 року у справі № 922/3724/13 (суддя Макаренко О.В.) позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Проект" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Т Престиж" 39 497,84 грн. основного боргу, 795,37 грн. пені та 1 513,21 грн. судового збору.

В решті позову відмовлено.

Відповідач із зазначеним рішенням не погодився та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обгрунтування апеляційної скарги відповідач посилається зокрема на те, що позивачем не зроблено докладний і обґрунтований розрахунок ціни позову із зазначенням періодів нарахування, усіх нарахованих та сплачених сум сальдо за кожним періодом та підсумкового сальдо.

При цьому апелянт вказує на те, що позивачем фактично не надано первинних документів, які повністю або частково підтверджують вимоги позовної заяви, оскільки видаткова накладна № РН-002715 від 08.07.2013 р., за якою було стягнуто заборгованість не значиться в бухгалтерському обліку відповідача та у нього відсутня, та позивачем до матеріалів справи не було надано довіреності, яка б повністю чи частково підтверджувала б повноваження особи, яка від імені відповідача підписала цю накладну.

Окрім цього апелянт зазначає, що позовна заява та додані до неї документи викликають сумнів в тому, що на них стоїть факсимілє, що в свою чергу може свідчити про те, що вони не підписані особою, яка має право їх підписувати.

Представник позивача в судовому засіданні та у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечує, зазначає, що рішення господарського суду Харківської області від 04 листопада 2013 р. є законним, ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, у зв'язку з чим просить це рішення залишити без змін.

Вказує на те, що відсутність видаткової накладної № РН-002715 від 08.07.2013 р. в бухгалтерському обліку відповідача та відсутність довіреності на особу, яка могла отримати за цією накладною товарно-матеріальні цінності, а також відсутність замовлень на поставку не спростовує факту отримання товару відповідачем.

При цьому представник позивача вказує на те, що отримання відповідачем товару по вказаній видатковій накладній підтверджується печаткою відповідача, якою скріплено підпис особи, яка від його імені підписала цю накладну.Зазначає, що згідно з абз. 3 п. 13 «Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання матеріальних цінностей» затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 р., при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразки печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.

Також представник позивача вказує на те, що в пункті 6.8 договору поставки від 17.05.2013 р. № 02/17-05-13 сторони передбачили, що підписанням цього договору покупець засвідчує, що особи, які будуть підписувати накладні про приймання продукції від імені покупця, мають відповідні повноваження на таке підписання та приймання продукції в інтересах та на користь покупця.Покупець не має права не сплачувати поставлений постачальником товар та відмовитися від його приймання на підставі відсутності відповідних повноважень у особи, яка підписала від його імені відповідні документи і прийняла товар в інтересах і на користь покупця. Позивач ще у липні 2013 р. повідомив відповідача про несплату спірного товару та надсилав відповідні претензії та акт звірки взаємних розрахунків, які отримані останнім, але залишені без відповіді, а акт-без підписання.

Щодо доводів відповідача стосовно проставлення на позовній заяві замість підпису уповноваженої особи факсиміле, позивач зазначає, що вони є лише припущеннями, які документально не підтверджені.

Відповідач, який належним чином повідомлений про час та місце судового засідання (належне повідомлення підтверджується телефонограмою суду від 23.01.2014 р. № 07-81/8 на а.с. 148) не скористався своїм правом на участь в ньому, про причини неможливості прийняти участь у засіданні суд не повідомив,у зв'язку з чим справа розглядається за відсутністю його представника.

При цьому колегія суддів враховує те, що розгляд апеляційної скарги вже відкладався ухвалою суду від 22.01.2014 р. через неявку представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши пояснення представника позивача та перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають знаечння для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, 17.05.2013 р. сторони уклали договір поставки №02/17-05-13, згідно з предметом якого постачальник (позивач) зобов'язується поставляти та передавати у власність покупця (відповідача) кондитерські вироби (далі - продукція), а покупець прийняти та оплатити продукцію в асортименті, кількості та за ціною викладеними у видаткових накладних.

Згідно з п. 5.4 договору, якщо інше не буде додатково узгоджено сторонами в додатках, поставка продукції повинна бути здійснена в строк, що не перевищує 3-х робочих днів від дати затвердження постачальником замовлення покупця.

Як свідчать матеріали справи, позивач на підставі цього договору поставив відповідачу продукцію на загальну суму 295 640,06 грн., а саме: за видатковою накладною № РН-0002237 від 03.06.2013 р. на суму 200767,10 ( т. 1 а.с. 16) та за видатковою накладною № РН-0002715 від 08.07.2013 р. на суму 94872,96 грн. ( т. 1 а.с. 18).

Вказані видаткові накладні підписані представником відповідача без зауважень та скріплені його печаткою.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 7.6 договору оплата за продукцію, отриману покупцем, здійснюється протягом 2-х календарних днів з дати отримання покупцем відповідної партії продукції, яка підлягає поставці відповідно до прийнятого постачальником до виконання замовлення покупця.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, оскільки поставку продукції за видатковою накладною № РН -0002237 було здійснено 03.06.2013 р., а за видатковою накладною №РН-0002715-08.07.2013 р., то відповідач повинен був оплатити цю продукцію, відповідно, за видатковою накладною № РН -0002237 до 06.06.2013 р., а за видатковою накладною № РН-0002715-до 11.07.2013 р.

Однак відповідач оплатив вартість прийнятої продукції частково на суму 256 142,22 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 142 від 04.06.2013 р. на суму 206 178,38 грн. та №187 від 11.07.2013р. на суму 49 963,84 грн. (а.с. 70-71).

Таким чином, сума основного боргу відповідача по оплаті продукції поставленої йому на підставі договору поставки від 17.05.2013 р. № 02/17-05-13 за наведеними видатковими накладними становить 39 497,84 грн. (295 640,06 грн. - 256 142,22 грн. = 39 497,84 грн.)

При цьому колегія суддів зазначає, що підписання представником та скріплення печаткою відповідача вказаних видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарських операцій, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

При цьому відсутність довіреності на особу, яка від імені відповідача підписала видаткову накладну № РН-0002715 від 08.07.2013 р., не спростовує факт отримання цього товару відповідачем.

В даному випадку відповідач підписанням його представником видаткової накладної № РН-0002715 від 08.07.2013 р. та скріпленням цього підпису своєю печаткою прийняв поставлену позивачем продукцію, тобто погодився на поставку відповідної партії.

Отже, факт отримання відповідачем товару за видатковою накладною № РН-0002715 від 08.07.2013 р. підтверджується підписом представника відповідача на ній, який скріплено печаткою відповідача.

Окрім цього в пункті 6.8 договору поставки від 17.05.2013 р. № 02/17-05-13 сторони передбачили, що підписанням цього договору покупець засвідчує, що особи, які будуть підписувати накладні про приймання продукції від імені покупця, мають відповідні повноваження на таке підписання та приймання продукції в інтересах та на користь покупця.Покупець не має права не сплачувати поставлений постачальником товар та відмовитися від його приймання на підставі відсутності відповідних повноважень у особи, яка підписала від його імені відповідні документи і прийняла товар в інтересах і на користь покупця.

При цьому колегія суддів також зазначає, що відсутність довіреності відповідача на отримання товарно-матеріальних цінностей за видатковою накладною № РН 0002715 від 08.07.2013 р. в даному випадку не є доказом неотримання товару, а може свідчити лише про недотримання учасниками даних правовідносин вимог законодавства, яким врегульовано порядок здійснення бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постанові від 14 серпня 2012 року у справі № 5023/1464/12.

Зважаючи на наведене, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача з оплати поставленої по договору поставки від 17.05.2013 р. № 02/17-05-13 продукції на суму 39497,84 грн.

Щодо іншої суми заявленої до стягнення заборгованості по оплаті поставленого на підставі цього договору товару на суму 5411,16 грн., господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для її стягнення і при цьому правомірно не враховував в якості доказів таких підстав додані позивачем до своїх пояснень до відзиву відповідача ( т. 1 а.с. 60-62) видаткові накладні № РН-0002238 від 03.06.2013 р. на суму 5411,28 грн. ( т. 1 а.с. 78) та № РН-0002714 від 03.07.2013 р. на суму 4313,46 грн.( т. 1 а.с. 80), оскільки підставою поставки в них зазначено договір від 17.05.2013 р. № 01/17-05-13 , тоді як в підставах позову по даній справі позивач посилався на порушення відповідачем умов договору від 17.05.2013 р. № 02/17-05-13 від 17.05.2013 р.

При цьому колегія суддів зазначає, що зазначення у вказаних накладних як підстави поставки договору № 01/17-05-13 від 17.05.2013 р. не свідчить про допущення описки у номері спірного у даній справі договору- № 02/17-05-13 оскільки з доданих до матеріалів справи докуметів, зокрема з копій вказаних двох договорів (на а.с. 12-15 та на а.с. 73-76), акту звірки розрахунків із зазначенням заборгованості по двум договорам (а.с. 81-82 ) вбачається, що це різні договори.

Окрім цього, заборгованість по договору № 01/17-05-13 від 17.05.2013 р. була предметом розгляду іншої господарськоїї справи № 922/4098/13 за участю тих самих сторін, рішення по якій від 18.11.2013 р. залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.01.2014 р., а тому набрало законної сили (копії рішення та постанови долучені до матеріалів справи).

Пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як було наведено вище, відповідач не виконав в повному обсязі свій обов'язок з оплати поставленого по договору товару.

Таким чином, відповідач є боржником по договору, який прострочив виконання грошового зобов'язання.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов'язання настаються правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у розі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 9.2. договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати продукції згідно з умовами договору покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Оскільки сума простроченої заборгованості відповідача складає 39 497,84 грн., господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що стягненню підлягає пеня в розмірі, що нараховано на вказану суму заборгованості за період прострочення з 11.07.2013 р. по 02.09.2013 р. , а саме в сумі 795,37 грн.

Таке нарахування пені відповідає вимогам ст.ст. 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та умовам договору поставки від 17.05.2013 р. № 02/17-05-13.

Щодо решти суми пені в розмірі 108,63 грн., нарахованої позивачем на заборгованість в сумі 5411,16 грн., господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог, оскільки, як було наведено вище, вказана сума заборгованості є необгрунтованою.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що позовна заява та додані до неї документи не підписані особою, яка має право їх підписувати, а містять замість підпису такої особи факсимільне відтворення підпису.

Вказані доводи не підтверджені матеріалами справи, а грунтуються лише на припущеннях. В матеріалах справи містяться уточнення до позову( т. 1 а.с. 38-39), підписані директором позивача та скріплені його печаткою.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку господарського суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 04 листопада 2013 року у справі № 922/3724/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Постанову складено в повному обсязі 03.02.2014 р.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.