Рішення

від 27.01.2014 по справі 910/20468/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20468/13 27.01.14

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "КХП "АЙДАР-БОРОШНО"

до публічного акціонерного товариства "КОРОВАЙ"

про стягнення 147.286,82 грн.

Суддя Балац С.В.

Представники:

позивача: Чернов С.К. - за довіреністю від 04.01.2013 № 1;

відповідача: не з'явилися.

С У Т Ь С П О Р У :

Товариство з обмеженою відповідальністю "КХП "АЙДАР-БОРОШНО" звернулося до Господарського суду із позовом до публічного акціонерного товариства "КОРОВАЙ" про стягнення з останнього 147.286,82 грн заборгованості.

Суть спору: позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не належним чином виконав свої грошові зобов'язання перед позивачем, оскільки не своєчасно та не в повному обсязі здійснив розрахунок за поставлений позивачем товар за укладеними між ними контрактом від 18.05.2013 № 45. Вказана обставина призвела до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості за вказаним контрактом в сумі 147.286,82 грн, з яких: 126.232,00 грн - основна заборгованість; 6.916,83 грн - пені; 12.623,20 грн - штрафу; 1.514,79 грн - 3 % річних.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача заборгованість в сумі 147.286,82 грн у повному обсязі.

Відповідач, скориставшись своїм правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відзив, яким позов відхилив повністю з урахуванням такого:

- відповідач стверджує, що контракт від 18.05.2013 № 45 є попереднім;

- відповідач вважає, що контракт від 18.05.2013 № 45 не є укладеним, оскільки не погоджений його юридичним відділом;

- сторонами не дотримано умов контракту від 18.05.2013 № 45, визначених п.п. 2.1, 3.1, 3.2;

- первинні бухгалтерські документи, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, оформлені без додержання вимог, які ставляться Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме не містять дані про осіб, які отримали товар;

- довіреність від 05.04.2013 № 93 на отримання від позивача ТМЦ не стосується контракту від 18.05.2013 № 45;

- розширений акт звірки взаємних розрахунків підписано з боку відповідача не уповноваженою на ці дії особою; вказаний акт не містить посилання на укладений контракт; акт звірки не є первинним бухгалтерським документом, який фіксує господарську операцію;

- вимоги про стягнення з відповідача пені, штрафу, 3 % річних є безпідставно заявленими.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2013 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі № 910/20468/13.

Винесені судом ухвали у даній справі надсилалися відповідачеві на адресу його місцезнаходження, яка відповідає відомостям, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Більш того, у матеріалах даної справи містяться повідомлення поштового зв'язку про вручення уповноваженим представникам відповідача поштових відправлень суду. Таким чином, враховуючи викладене, відповідач, у розумінні ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

Відповідач свого повноважного представника в жодне судове засідання не направив. Від відповідача до господарського суду неодноразово надходили клопотання, якими останній просив суд відкласти розгляд даної справи у зв'язку з перебуванням представника останнього у відрядженні.

З зазначеного вище приводу суд зазначає, що відповідач не позбавлений можливості направити до суду іншого свого повноважного представника або керівника товариства для приймання участі у судовому засіданні при розгляді судом даного спору.

Крім того, приписами частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Отже, систематичне нез'явлення представника відповідача у судові засідання розцінюється судом як зловживання відповідачем його процесуальними правами.

У судовому засіданні 27.01.2014 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши доводи представника позивача по суті спору та дослідивши наявні докази у матеріалах даної справи, Господарський суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В :

Між товариством з обмеженою відповідальністю "КХП "АЙДАР-БОРОШНО", як продавцем, (далі - позивач) та публічним акціонерним товариством "КОРОВАЙ", як покупцем, (далі - відповідач) укладено контракт від 18.05.2013 № 45 (далі - Контракт), у відповідності до пункту 1.1 якого позивач зобов'язується поставити, а відповідач прийняти та оплатити борошно пшеничне (далі - товар).

Пунктом 3.1 Контракту передбачено, що позивач здійснює поставку товару автомобільним транспортом на умовах, визначених специфікаціями, і за адресами філій, зазначених у додатку № 1, у відповідності до Правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року. Період, кількість товару, умови його поставки узгоджуються у специфікації.

Згідно п. 4.1 Контракту відповідач здійснює 100 % оплату усієї партії товару на розрахунковий рахунок позивача на протязі 1 (одного) банківського дня з моменту отримання товару на складі останнього.

У разі порушення строків оплати товару, встановлених п. 4.1 Контракту, відповідач зобов'язаний сплатити позивачеві штраф у розмірі 10 % від суми поставленого товару.

Контракт набув чинності з моменту його підписання сторонами спору і діяв до 31 травня 2013 року (п. 10.1 Контракту).

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Так, позивач, на виконання взятих на себе зобов'язань за Контрактом, поставив, а відповідач в особі своїх філій, які передбачені у додатку № 1 до Контракту, отримав товар загальною вартістю 126.232,00 грн.

Наведений вище факт підтверджується таким:

- згідно видаткової накладної від 20.05.2013 № РН-000444 та товарно-транспортної накладної від 20.05.2013 № 993 товар на суму 88.708,00 грн поставлено позивачем філії відповідача «СВЕРДЛОВСЬКИЙ ХЛІБОКОМБІНАТ». Зазначені видаткова та товарно-транспортна накладні містять підписи представника філії відповідача «СВЕРДЛОВСЬКИЙ ХЛІБОКОМБІНАТ» та скріплені відбитками печатки останньої;

- товар за видатковою накладною від 20.05.2013 № РН-000445 на суму 37.524,00 грн поставлено позивачем філії відповідача «КРАСНОДОНСЬКИЙ ХЛІБОКОМБІНАТ». Факт отримання філією «КРАСНОДОНСЬКИЙ ХЛІБОКОМБІНАТ» товару підтверджується наявним у накладній підписом представника названої філії, який уповноважений останньою на отримання від позивача товарно-матеріальних цінностей, а саме довіреністю від 01.05.2013 № 0143 із терміном дії до 01.06.2013. Крім того, підпис представника вказаної філії скріплено відбитком штампу останньої. Також факт поставки та отримання відповідачем товару підтверджується розширеним актом звірки взаємних розрахунків, здійсненого між позивачем та філією відповідача «КРАСНОДОНСЬКИЙ ХЛІБОКОМБІНАТ» станом на 06.06.2013, та у якому знайшла своє відображення видаткова накладна від 20.05.2013 № РН-000445. Зазначений акт звірки підписано обома його сторонами та скріплено відбитками їх печаток.

Вищенаведені докази містяться у матеріалах даної справи у вигляді засвідчених копій.

Спір між сторонами судового процесу виник внаслідок порушення з боку відповідача строку оплати товару, який закріплений у пункті 4.1 Контракту, відповідач вартість отриманого товару на користь позивача не оплатив, що призвело до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 126.232,00 грн.

Позивачем надіслано відповідачеві лист-претензію від 21.08.2013 № 64, у відповідності до якої позивач вимагав від відповідача виконання ним грошового зобов'язання, у тому числі, за Контрактом від 18.05.2013 № 45. Вказану претензію відповідач отримав 28.07.2013, про що свідчить наявна у матеріалах справи засвідчена копія повідомлення поштового зв'язку про вручення уповноваженій особі відповідача поштового відправлення позивача. Проте, вимога позивача, викладена у листі від 21.08.2013 № 64, залишена відповідачем без виконання.

Суд зазначає, що при розгляді даного спору жодного підтвердження щодо факту погашення відповідачем перед позивачем заборгованості в сумі 126.232,00 грн за Контрактом, сторонами судового процесу до суду не подано.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду (ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України).

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, суд відхиляє викладені у відзиві заперечення відповідача, оскільки Контракт, у розумінні правил, встановлених ст. 182 Господарського кодексу України і ст. 635 Цивільного кодексу України, не містить жодних ознак попереднього договору. Твердження відповідача про те, що Контракт не вважається укладеним, оскільки не зареєстровано останнім у його юридичному відділі, судом відхиляється, з тих підстав, що нормами чинного законодавства чинність правочину, також як і його недійсність, не ставиться у залежність від реєстрації правочину у будь-якому відділі юридичної особи, яка виступає його стороною. Більш того, сторонами у пункті 10.1 Контракту узгоджено, що вказаний правочин набуває чинності з моменту його підписання сторонами спору, тобто з 18.05.2013.

Щодо решти заперечень відповідача, викладених у його відзиві, то вони судом відхиляються, оскільки спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Водночас суд відзначає, що відповідачем не заперечувався факт отримання ним від позивача товару на суму 126.232,00 грн за видатковими накладними від 20.05.2013 № РН-000444 і від 20.05.2013 № РН-000445.

Отже, сукупність встановлених судом фактів, які підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, дають суду підстави дійти висновку, що обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, є доведеними, а позовна вимога про стягнення з відповідача основного боргу - правомірною. Відтак, позовна вимога в частині стягнення з відповідача основного боргу підлягає задоволенню повністю, а саме в сумі 126.232,00 грн.

З огляду на те, що відповідач своїми діями порушив зобов'язання за Договором (ст. 610 Цивільного кодексу України), то він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 Цивільного кодексу України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Беручи до уваги вищевикладене, позивачем заявлені позовні вимоги про застосування до відповідача господарської санкції у вигляді пені та штрафу, а також відповідальності за прострочення відповідачем грошового зобов'язання за Контрактом шляхом стягнення з останнього 3 % річних.

Розглядаючи спір в частині застосування до відповідача господарської санкції, шляхом стягнення з останнього пені, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Приписом ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В свою чергу, договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).

Таким чином в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

Проте, як встановлено судом, сторонами у Контракті не встановлена відповідальність відповідача у вигляді пені за порушення ним грошових зобов'язань.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 6.916,83 грн задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог про застосування до відповідача господарської санкції у вигляді штрафу, а також відповідальності за прострочення відповідачем грошового зобов'язання за Контрактом шляхом стягнення з останнього 3 % річних, суд зазначає таке.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, беручи до уваги те, що відповідачем допущено порушення у його зобов'язанні за Контрактом, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 10 % від вартості поставленого, що складає 12.623,20 грн, а також 3 % річних за період часу з 22.05.2013 по 14.10.2013 в сумі 1.514,79 грн є правомірними та такими, що підлягають задоволенню повністю, за розрахунками позивача, які перевірені та визнані судом вірними.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, то у відповідності до положень, передбачених ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "КОРОВАЙ" (02099, м. Київ, Дарницький район, вул. Зрошувальна, буд. 5, кімната 204; ідентифікаційний код 00381350, з будь-якого його рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "КХП "АЙДАР-БОРОШНО" (93500, Луганська обл., Новоайдарський район, селище міського типу Новоайдар, вул. Октябрьська, будинок 42-А/1; ідентифікаційний код 35785431, на будь-який його рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконавчого провадження) основну заборгованість в сумі 126.232,00 (сто двадцять шість тисяч двісті тридцять дві) грн 00 коп.; 10 % штрафу в сумі 12.623,20 (дванадцять тисяч шістсот двадцять три) грн 20 коп.; три відсотки річних в сумі 1.514,79 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) грн 79 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 2.807,40 (дві тисячі вісімсот сім) грн 40 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити повністю.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03 лютого 2014 року.

Суддя С.В. Балац