Постанова

від 05.05.2014 по справі 910/20468/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" травня 2014 р. Справа№ 910/20468/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Анісімової М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги публічного акціонерного товариства «КОРОВАЙ» на рішення господарського міста Києва від 27.01.2014 року

у справі № 910/20468/13 (суддя - Балац С.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КХП «АЙДАР-БОРОШНО», Луганська обл., с. Новоайдар

до публічного акціонерного товариства «КОРОВАЙ», м. Київ

про стягнення 147 286,82 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Чернов С.К. представник за довіреністю № 040113/01 від 04.01.2013 року.

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

23.10.2013 року до господарського суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «КХП «АЙДАР-БОРОШНО», Луганська обл., с. Новоайдар (позивач у справі) з позовом до публічного акціонерного товариства «КОРОВАЙ», м. Київ (відповідач у справі) про стягнення 147 286,82 грн., що становить: 126 232 грн. -боргу по оплаті вартості поставленого товару, 1 514,79 грн. - 3 % річних, 6 916,83 грн. - пені та 12 623,20 грн. штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за контрактом № 45 від 18.05.2013 року по оплаті вартості товару.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.01.2014 року у справі № 910/20468/13 позовні вимоги позивача задоволено частково.

Стягнуто з публічного акціонерного товариства «КОРОВАЙ» (02099, м. Київ, Дарницький район, вул. Зрошувальна, 5, ідентифікаційний код 00381350), на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КХП «АЙДАР-БОРОШНО» (93500, Луганська обл., Новоайдарський район, смт. Новоайдар, вул. Октябрьська, будинок 42-А/1; ідентифікаційний код 35785431), заборгованість в сумі 126 232,00 грн.; штраф (10 %) в сумі 12 623,20 грн.; 1 514,79 грн. - 3% річних; 2 807,40 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору. У задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач, ПАТ «КОРОВАЙ» 25.02.2014 року подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2013 року у даній справі скасувати та постановити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповним з'ясуванням обставин справи та неповним дослідженням доказів у даній справі. Апелянт стверджує, що судом не прийнято до уваги доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву від 20.12.2013 року, що призвело до порушення принципів рівності сторін, справедливості, оцінки доказів у справі. Апелянт посилається на те, що судом при прийнятті спірного рішення не надано правової характеристики правовідносин сторін, юридичної сили Контракту № 45, не повно досліджено первинні бухгалтерські документи, які подано сторонами на підтвердження господарських операцій з поставки борошна.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2014 року апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «КОРОВАЙ» прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні за участю представників сторін на 31.03.2014 року.

В судовому засіданні 31.03.2014 року оголошувалася перерва до 05.05.2014 року.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 05.05.2014 року, у зв'язку з відпусткою судді Агрикової О.В., склад суду змінено та визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук Г.А., судді - Мальченко А.О., Скрипка І.М.

Апелянт (відповідач у справі) в судовому засіданні 31.03.2014 року підтримав вимоги апеляційної скарги, у судове засідання 05.05.2014 року не з'явився, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою представника.

У відповідності до вимог ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

В силу вимог ст. 28 ГПК України, справи юридичних осіб в господарському процесі ведуть їх органи, які діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. При цьому, представниками юридичних осіб можуть бути як керівники підприємств та організацій, так і інші особи, повноважень яких визначені законодавством або установчими документами, довіреністю, виданої від імені підприємства, організації, за підписом керівника, або іншої повноважної особи, підписи яких посвідчується печаткою підприємства, організації.

Колегія звертає увагу на те, що розгляд справи відкладався більш як на місяць для надання сторонам можливості в повній мірі реалізувати процесуальні права на представництво інтересів в суді, подання належного обґрунтування своєї позиції та всіх необхідних доказів.

У поданому клопотанні апелянтом не зазначено про бажання подати суду додаткові докази, враховуючи, що строк розгляду справи, передбачений ст. 69 ГПК України, сплив, відповідач не надав клопотання про його продовження, про продовження зазначеного строку заперечив представник позивача, колегія відхиляє клопотання про відкладення розгляду справи.

Позивач у судовому засіданні 05.05.2014 року підтримав вимоги позову, стверджує, що рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

18.05.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю «КХП «АЙДАР-БОРОШНО» (позивач у справі, продавець за договором) та публічним акціонерним товариством «КОРОВАЙ» (відповідач у справі, покупець за договором) укладено контракт № 45, у відповідності до пункту 1.1 якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити борошно пшеничне (товар).

За умовами п. 3.1 Контракту позивач здійснює поставку товару автомобільним транспортом на умовах, визначених специфікаціями, за адресами філій, зазначених у додатку № 1, у відповідності до Правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року. Період, кількість товару, умови його поставки узгоджуються у специфікації.

За умовами п. 10.1 Контракту він набув чинності з моменту підписання сторонами і діяв до 31 травня 2013 року.

Між сторонами підписано специфікацію №1 (додаток №2 до контракту), якою визначено найменування товару, ціну та умови поставки (а.с.17).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків.

У відповідності до вимог частини 2 статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Оплата проводиться у строки визначені умовами договору.

Контрактом сторони обумовили, що відповідач здійснює 100 відсоткову оплату усієї партії товару на розрахунковий рахунок позивача на протязі 1 (одного) банківського дня з моменту отримання товару на складі останнього (п. 4.1. Контракту). У разі порушення строків оплати товару, встановлених даним пунктом контракту, відповідач несе майнову відповідальність у вигляді сплати штрафу у розмірі 10 % від суми поставленого товару.

Відповідно до вимог ст.ст. 174, 193 ГК України, ст. ст. 11, 509, 526, 626, 629 ЦК України підставою виникнення зобов'язання є договір укладений між сторонами, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач стверджує, що на виконання умов контракту від 18.05.2013 року № 45, поставив відповідачу, в особі філій, які визначено у додатку № 1 до Контракту (а.с.16), товар, на суму 126 232,00 грн., що підтверджується видаткової накладної від 20.05.2013 № РН-000444 та товарно-транспортної накладної від 20.05.2013 № 993 товар на суму 88 708,00 грн., видатковою накладною від 20.05.2013 № РН-000445 на суму 37 524,00 грн.

В строк визначений умовами договору відповідач не оплатив вартість отриманого товару, що стало підставою направлення претензії № 64 від 21.08.2013 року (а.с.24) з вимогою оплати товару отриманого за контрактами 40,44,45, яку залишено без відповіді та задоволення.

Відповідач позов не визнав, у відзиві на позов від 20.12.2013 року за № 760 (а.с.50) стверджує, що між сторонами у справі було укладено попередній контракт за № 45 від 18.05.2013 року на поставку муки, оскільки суттєві умови контракту, згідно умов п.п.2.1,3.1,3.2 контракту, визначаються у Специфікаціях, які відповідачем не підписувалися.

Відповідач вважає контракт № 45 від 18.05.2013 року не укладеним, оскільки такий попередньо не погоджено юридичним відділом товариства, що є обов'язковим, згідно до Процедури системи управління якості ПСК ІІ-7.2.-1 «Ведення договірних робіт», затвердженому в.о. голови Правління ВАТ «КОРОВАЙ». Крім того, відповідач, стверджує, що судом не надано оцінки представленим в матеріалах справи довіреностям на право отримання товарно-матеріальних цінностей № 0143 та № 93, які видавалися раніше ніж укладено Контракт № 45, відтак не можуть бути доказом отримання товару.

Обставини викладені відповідачем у відзиві на позов судом обґрунтовано відхилено з огляду на наступне.

Як досліджено місцевим господарським судом за видатковою накладною від 20.05.2013 року № РН-000444 та товарно-транспортною накладною від 20.05.2013 № 993 товар на суму 88 708,00 грн. поставлено на адресу філії відповідача «СВЕРДЛОВСЬКИЙ ХЛІБОКОМБІНАТ» (філія міститься у переліку додатку № 1 до контракту). Зазначені видаткова та товарно-транспортна накладні містять підписи представника філії відповідача «СВЕРДЛОВСЬКИЙ ХЛІБОКОМБІНАТ» та скріплені відбитками печатки останньої (а.с.18, 99, 100).

Товар за видатковою накладною № РН-000445 від 20.05.2013 року на суму 37 524,00 грн. поставлено позивачем на адресу філії відповідача «КРАСНОДОНСЬКИЙ ХЛІБОКОМБІНАТ» (філія міститься у переліку додатку № 1 до контракту). Накладна № РН-000445 містить підпис представника філії «КРАСНОДОНСЬКИЙ ХЛІБОКОМБІНАТ», скріплений відбитком штампу філії.(а.с.19).

Видаткові накладні, наявні в матеріалах справи, підписані обома сторонами без будь-яких заперечень чи застережень. При цьому, з боку відповідача на накладних стоїть підпис уповноваженої особи філії ПАТ «КОРОВАЙ», підпис засвідчено печаткою та штемпелем підприємства. Будь-які докази, які б спростували поставку товару в матеріалах справи відсутні, актів, які б свідчили про невідповідність поставленого товару кількості, якості, асортименту відповідачем не представлено. Посилання відповідача на довіреності № 0143 від 01.05.2013 року та №93 від 05.05.2013 року в обґрунтування заперечень на позов не спростовує отримання відповідачем товару, оскільки видаткові накладні не містять посилання на зазначені довіреності, а лише на договір № 45 від 18.05.2013 року і наявність підпису особи яка отримала товар, засвідчений печаткою товариства (філії) є належним доказам здійснення господарської операції.

В підтвердження поставки товару на суму 126 232,00 грн. позивач представив податкові накладні № 63 від 20.05.2013 року, № 64 від 20.05.2013 року, рахунки-фактури № СФ-000442, № СФ-000443 від 20.05.2013 року, у яких покупцем значиться ПАТ «КОРОВАЙ» і міститься посилання саме на договір № 45 від 18.05.2014 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає необґрунтованим і твердження відповідача, що Контракт № 45 є неукладеним, оскільки останній підписано сторонами без заперечень, у відповідності до вимог ст. 179,180 ГК України, ст.ст.638-640 ЦК України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов, про що свідчить підписання додатків до контракту. Контракт є укладеним з моменту його підписання, а узгодження або реєстрація правочину (договору, контракту) у юридичному відділі, є внутрішнім правилом товариства, і у відповідності до вимог чинного законодавства України, не тягне за собою правових наслідків дійсності (недійсності) правочину. Більш того, сторонами у пункті 10.1 Контракту узгоджено, що вказаний правочин набуває чинності з моменту його підписання сторонами, тобто з 18.05.2013 року.

Місцевий господарський суд правомірно та обґрунтовано відхилив твердження відповідача, про те що Контракт № 45 є попереднім, оскільки такий не містить жодних ознак попереднього договору, у розумінні приписів ст. 182 ГК України, ст. 635 ЦК України.

Враховуючи наведене, колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що поставка товару за видатковими накладними від 20.05.2013 № РН-000444 і від 20.05.2013 № РН-000445 на суму 126.232,00 грн. підтверджена матеріалами справи, даний факт не заперечено відповідачем, як і не представлено належних доказів оплати вартості отриманого товару. Отже, висновок місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 126 232,00 грн. є правомірним та підлягає до задоволення

Згідно ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання, в тому числі несвоєчасне виконання зобов'язання по оплаті, настають правові наслідки, встановлені договором.

Відповідач не оплатив вартість товару у строк встановлений контрактом, прострочив виконання зобов'язання з оплати, що є підставою для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

З огляду на норми ст. 549 ЦК України, ст. 231 ГК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», який регулює відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню за прострочку платежу в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).

Договором сторони передбачили майнову відповідальність покупця за порушення порядку та строків оплати товару (п. 7.3. договору) у вигляді сплати штрафу в розмірі 10% від суми поставленого товару. Майнова відповідальність у вигляді стягнення пені договором не передбачена.

Враховуючи наведене, колегія визнає правомірним висновок суду, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 6 916,83 грн. задоволенню не підлягає та задоволення позовної вимоги в частині стягнення штрафу в розмірі 12 623,20 грн., що становить 10% від вартості поставленого товару.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні збитки та проценти згідно зі статтею 625 ЦК України нараховуються за неправомірне користування чужими коштами, а отже, є платою за користування чужими коштами, що не носить, на відміну від неустойки, штрафного характеру, а має компенсаційний характер заходів впливу.

Таким чином у цивільно-господарських відносинах кредитор вправі вимагати компенсації збитків, що виникають у випадку неправомірного використання його коштів боржником, з урахуванням приписів статті 625 ЦК України, тобто у розмірі 3 % річних у поєднанні з інфляційними втратами, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача в даній частині позову є обґрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 1 514,79 грн.

Враховуючи наведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, тому рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2014 року у справі № 910/20468/13 відповідає фактичним обставинам справи, вимогам чинного законодавства України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду не вбачається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати із сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача у справі (апелянта).

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «КОРОВАЙ» на рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2014 року у справі № 910/20468/13залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду Києва від 27.01.2014 року у справі № 910/20468/13 залишити без змін.

3.Справу № 910/20468/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді А.О. Мальченко

І.М. Скрипка