Постанова

від 29.01.2014 по справі 826/15767/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/15767/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 січня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Безименної Н.В., Земляної Г.В.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дахмонтажрембуд» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.12.2013 року по справі за їх позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Дахмонтажрембуд» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Печерському районі ГУ Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.09.2013 року № 58726552201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ «Дахмонтажрембуд» подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність оскаржуваної постанови, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для скасування спірного податкового повідомлень-рішення. Апеляційна інстанція не може підтримати таку правову позицію з огляду на слідуюче.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено перевірку ТОВ «Дахмонтажрембуд, за результатами якої 04.09.2013 року складено акт № 327/26-55-22-01/30488799 про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2013 року.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 1 339 652 грн..

Зазначені обставини слугували підставою для прийняття спірного податкового повідомлення - рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 1 531 134грн., в тому числі основний платіж - 1 339 652 грн. та штрафні санкції - 191 482 грн.

Так, у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ПП «Баварія Ф», ПП «Еліт - Стиль», ПП «РБВ «Євробуд», ПП «Транс - Атлантика - Сервіс», ТОВ «ДБН Інжбуд», ТОВ «Акцент», ТОВ «Харківська віконна компанія», ТОВ «ВСТК», ТОВ «К І К», які, на думку апелянта носять безтоварний та фіктивний характер.

Вказані вище контрагенти здійснювали постачання будівельних матеріалів та виконували будівельні роботи на умовах субпідряду. Замовниками вказаних робіт виступали ВАТ «Будівельне управління 813» та замовник - «Харківський міський центр нерухомості», КП «Міжнародний аеропорт «Київ» (Жуляни), які укладали з позивачем договори підряду. Поставлені матеріали та виконані роботи здані позивачем замовникам робіт у складі загальних обсягів виконаних робіт, що підтверджується первинними документами, наявними в матеріалах даної справи.

Позивачем за результатами здійснення господарських операцій по вказаним контрагентам сформовано податковий кредит з ПДВ в розмірі 1 441 601,63 грн.

Зазначених вище документів, на думку суду першої інстанції, є недостатньо для того щоб вважати договірні зобов'язання такими, що виконані належним чином, а також для підтвердження товарності господарських відносин та їх реальності. В свою чергу, апеляційна інстанція не може погодитися з такими доводами, з огляду на слідуюче.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

З приводу спростування доводів суд першої інстанції щодо безтоварності господарських операцій, зокрема, здійснюваних ТОВ «Дахмонтажрембуд» із ТОВ «К і К» колегія суддів не може не взяти до уваги доводи апелянта, що в судовому засіданні в суді першої інстанції в якості свідка було допитано директора ТОВ «К і К» ОСОБА_2, який надав суду свідчення в підтвердження дійсного характеру господарських операцій, про що судом першої інстанції взагалі нічого не зазначено, дані доводи не були ні спростовані, ні підтвердженні.

В свою чергу, ОСОБА_2 зазначав, що ТОВ «К і К» активно веде фінансово-господарську діяльність і на цей час, не має непогашеної податкової заборгованості перед державним бюджетом, приймає активну участь у процедурах державних закупівель та є переможцем ряду тендерних закупівель, у тому числі тих, які проводились у 2013 році. На підприємстві на час взаємовідносин із ТОВ «Дахмонтажрембуд», і на данй час працює близько 30 працівників, зокрема, дипломованих спеціалістів у сфері будівництва. У ТОВ «К і К» є необхідна ліцензія на виконання будівельних робіт, копія якої була надана суду; у підприємства є власна матеріально-технічна база (склади, будівельна техніка та транспорт) необхідна для виконання будівельних робіт. ОСОБА_2 надано журнали з інструктажу працівників щодо правил протипожежної безпеки та охорони праці. В підтвердження фактичного виконання робіт на об'єктах ОСОБА_2 надав договір, за яким працівникам ТОВ «К і К» надавалось тимчасове житло за місцем виконання робіт (м. Харків).

Слід відзначити, що сума донарахованого з ПДВ із операцій із вказаним контрагентом є найбільшою та склала 1 255 777 гривні із 1 339 652 гривень загальної суми донарахованих податкових зобов'язань із ПДВ.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що операції між позивачем та контрагентом не мали реального характеру . Фактично перевіркою встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів. Контрагентом перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою зниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що з вказаного висновку Окружного адміністративного суду м. Києва незрозуміло якого саме контрагента мав на увазі суд першої інстанції, оскільки у перевіряємий період позивач проводив господарські операції з цілим рядом контрагентів, якими ТОВ «Дахмонтажрембуд» було видано ряд податкових накладних, що лягли в основу формування спірної суми податкового кредиту.

В той же час, до відповідача надійшла інформація інших податкових органів щодо контрагентів позивача, яка містить дані про порушення ними вимог податкового законодавства (акти перевірки відносно контрагентів).

Суд першої інстанції в обґрунтування законності спірного податкового повідомлення-рішенння взяв також за основу висновки актів перевірки відносно контрагентів позивача, зокрема, щодо відсутності деяких з них за місцем реєстрації, відсутності необхідних умов для ведення господарської діяльності, основних фондів, складських приміщень, тощо.

В даному випадку, апеляційна інстанція не може не може не зауважити, що судом першої інстанції було залишено поза увагою той факт, що в зазначених вище актах перевірки предметом дослідження не були безпосередньо господарські операції між позивачем та даними контрагентами, по яких формувався податковий кредит, а тому вказані документи жодним чином не є належними доказами підтвердження безтоварності господарських операції позивача з його контрагентами.

Слід також зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Згідно з вимогами п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Відповідно до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

За п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із аналізу положень ст. ст. 138 і 198 ПК України вбачається, що скористатися правом формування податкового кредиту можливо лише при наявності первинних бухгалтерських документів, оформлених у відповідності до Закону. Відсутність таких документів зумовлює неможливість включення позивачем до складу податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними документами у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 даного Закону питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1, 2 ст. 9. Закону).

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, встановлено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Тобто з аналізу фактичних обставин справи та норм податкового законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що надана позивачем документація має силу первинної в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», чітко відображає операції, які були здійсненні між позивачем та його контрагентами, що повністю підтверджує правомірність формування позивачем податкового кредиту.

Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого з контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагентів: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів приходить до однозначного висновку, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності. Крім того, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів. Правочини укладалися з юридичною особою, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначена правова позиція повністю відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускають його контрагенти, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди - як-то безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, а тому податковий кредит правомірно сформовано позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення, а тому останнє підлягає скасуванню.

За таких обставин Окружним адміністративним судом міста Києва зроблено неправильний висновок щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.198, ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційна інстанція дійшла однозначного висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 41, 199, 200, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дахмонтажрембуд» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.12.2013 року - скасувати, постановити нову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві від 25.09.2013 року № 58726552201.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Безименна Н.В.

Земляна Г.В.