Постанова

від 04.02.2014 по справі 916/2504/13

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2014 р.Справа № 916/2504/13 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Журавльова О.О.,

суддів Ярош А.І., Савицького Я.Ф.

(відповідно до розпорядження голови суду від 05.12.2013р. №1083 розгляд апеляційної скарги здійснюється даною судовою колегією)

при секретарі судового засідання Селиверстовій М.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Дідківський Р.В., за довіреністю від 11.09.2013р.

від відповідача: Легенченко О.А., за довіреністю від 10.01.2014р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Правда"

на рішення господарського суду Одеської області від 11 листопада 2013 року

по справі №916/2504/13

за позовом Приватного акціонерного товариства „Галіція дистилері"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Правда"

про стягнення 2691010,65 грн., -

В С Т А Н О В И В:

ПрАТ „Галіція дистилері" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з ТОВ „Компанія „Правда" 2411829,46 грн. основної заборгованості, 223498,21 грн. пені та 55682,98 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Одеської області від 11 листопада 2013 року у справі №916/2504/13 (суддя Зайцев Ю.О.) позовні вимоги ПрАТ „Галіція дистилері" задоволено: з відповідача на користь позивача стягнуто 2411829,46 грн. основної заборгованості, 223498,21 грн. пені, 55682,98 грн. 3% річних та 53820,21 грн. судового збору.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням місцевого господарського суду, відповідач (ТОВ „Компанія „Правда") звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПрАТ „Галіція дистилері" відмовити в повному обсязі, з посиланням при цьому на порушення місцевим господарським судом, при винесенні оскаржуваного рішення, норм матеріального та процесуального права і не повне з'ясування обставин справи, з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

У судових засіданнях представник скаржника підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі та наполягав на їх задоволенні.

Представник позивача (ПрАТ „Галіція дистилері") у судових засіданнях надав пояснення, відповідно до яких позивач просить залишити апеляційну скаргу ТОВ „Компанія „Правда" без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, з мотивів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 04.10.2011р. між ПрАТ „Галіція дистилері" (продавець, позивач) та ТОВ „Компанія „Правда" (покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу з наданням дилерських повноважень №056 (надалі - договір), за умовами якого продавець надає покупцю комплекс прав та обов'язків відносно представництва інтересів і продажу продукції торговельних марок „Грінвіч", „Три мушкетери", „Бучач", „Адмірал Нельсон", „Ренуаж" дрібнооптовим, роздрібним покупцям та кінцевим споживачам, що знаходяться на території м. Одеса та Одеської області, в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.2 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець продає, а покупець купує коньяки торгівельних марок „Грінвіч", „Три мушкетери", „Бучач", „Адмірал Нельсон", „Ренуаж" за цінами та в асортименті, що попередньо погоджується сторонами в Додатках до даного договору.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що продаж товару здійснюється продавцем на умовах DDU - поставка до місця зазначеного в заявці покупцем, відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс - 2000 р.

Відповідно до умов Договору безпосередньо кожна окрема партія товару продається на підставі заявки на продаж в оригіналі (п. 4.2 договору), поставка товару покупцю здійснюється у строк 5 (п'ять) робочих днів починаючи з наступного робочого дня від дня отримання заявки покупцем (п. 4.3 договору).

За п.4.4 договору датою продажу вважається дата проставлення покупцем відмітки на видатковій накладній (підпис уповноваженої особи скріплений печаткою покупця), що свідчить про прийняття товару.

Також сторонами погоджено систему знижок з цін на товари у вигляді додатку №5 до договору (п.4.16 договору).

Згідно з п.5.4 договору, кожну отриману партію товару покупець зобов'язаний оплатити протягом 30 календарних днів з моменту приймання відповідної партії товару.

Пунктом 5.7 договору встановлено, що у випадку зміни цін на товар продавець зобов'язаний сповістити покупця у письмовій формі за 14 календарних днів до дати такої зміни, для чого надсилає покупцю новий прайс-лист із зазначенням дати введення нових цін, завірений підписом відповідальної особи, скріпленим печаткою продавця. Ціни на прийнятий та замовлений товар за погодженою продавцем заявкою зміні не підлягають.

За п.6.1 покупець зобов'язався купити у продавця товар та провести повний розрахунок за отриманий товар у відповідності з видатковою накладною із дотриманням вимог пунктів 5.4, 5.5 даного договору.

Також, згідно з п.9.3 договору при несплаті за товар у строк, більше ніж вказаний в п.5.4 договору, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення оплати.

Відповідно до п. 13.1 договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання і скріплення печатками сторін та діє протягом одного року.

Пунктом 13.2 договору визначено, що якщо жодна із сторін за 20 календарних днів до дати припинення дії договору не заявить іншій стороні про свій намір розірвати або змінити цей договір, - строк дії цього договору вважається продовженим (пролонгованим) на один рік на тих самих умовах, які передбачені цим договором.

02.01.2013р. між сторонами по справі було укладено додаткову угоду до договору №056 від 04.10.2011р. (надалі - додаткова угода).

За п.1 додаткової угоди сторони прийшли до згоди викласти п.1.1 договору у наступній редакції: „продавець надає покупцю комплекс прав та обов'язків відносно представництва інтересів і продажу продукції торговельних марок „Грінвіч", „Бучач", „Ренуаж", „Яблуківка Українська" і „Грушовиця Українська" дрібнооптовим, роздрібним покупцям та кінцевим споживачам, що знаходяться на території м. Одеса та Одеської області, в порядку та на умовах, визначених цим договором.".

Відповідно до п.2 додаткової угоди було викладено в новій редакції п.1.2 договору: „продавець продає, а покупець купує коньяки торгівельних марок „Грінвіч", „Бучач", „Ренуаж" та міцні напої торговельних марок „Яблуківка Українська" і „Грушовиця Українська" з плодових спиртів за цінами та в асортименті, що попередньо погоджується сторонами в Додатках до даного договору.".

Згідно з п.3 додаткової угоди сторони виклали п.5.1 договору в новій редакції: „Ціна на товар, що продається за чим договором, визначена в додатках, що є невід'ємною частиною договору. Ціна товару включає в себе ПДВ, акцизний податок, доставку в адміністративно-територіальних межах України, вартість тари та упаковки.".

Як стверджує позивач, на виконання умов договору останнім було поставлено відповідачу товар на загальну суму 17692195,79 грн., що підтверджується видатковими накладними за період з жовтня 2011р. по березень 2013р. (т.1, а.с. 22-70, 72, 74, 76), актом приймання-товарно-матеріальних цінностей (т.1, а.с. 73), актами бою (т.1, а.с. 71, 75) та накладними повернення (т.1, а.с. 77, 78) та товарно-транспортними накладними (т.2, а.с. 16, 18, 20, 22, 24, 26, 28, 30, 32, 34, 36, 38, 40, 42, 44, 46, 48, 50, 52, 54, 56, 58, 60, 62, 64, 66, 68, 70, 72, 74, 76, 78, 80, 82, 84, 86, 88, 90, 92, 94, 96, 98, 100, 102, 104, 106-107, 110).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було оплачено отриманий товар частково, на суму 14773976,47 грн.

20.07.2013р. сторонами по справі було підписано ат скріплено печатками акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого за відповідачем на користь позивача наявна заборгованість в розмірі 2411829,46 грн.

08.08.2013р. відповідач звернувся до позивача з пропозицією укласти додаткову угоду до договору №056 від 04.10.2011р., за умовами якої (п.1 додаткової угоди від 08.08.2013р.) сторони прийшли до згоди, що заборгованість покупця перед позивачем за договором №056 від 04.10.2011р. складає 2411829,46 грн. та погодили графік погашення відповідної заборгованості.

Позивач, не погоджуючись із наданням відповідного відстрочення погашення заборгованості, відмовився від підписання вказаної додаткової угоди від 08.08.2013р.

Вищенаведене стало підставою для звернення ПрАТ „Галіція дистилері" до господарського суду Херсонської області з відповідною позовною заявою.

Дослідивши матеріали та обставини справи, апеляційний господарський суд прийшов до наступних висновків.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори, інші правочини та інші юридичні факти.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами ч.1 ст. 628 ЦК України вбачається, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтями 202, 205 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вже було зазначено вище, між сторонами по справі було укладено договір купівлі-продажу з наданням дилерських повноважень №056 від 04.10.2011р.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Приписами ч.1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Апеляційний господарський суд не приймає до уваги доводи скаржника стосовно неотримання товару та відсутності підстав для оплати товару за видатковими накладними №№593, 901, 125, 126, 3254, 657 (т.1, а.с. 34-36, 39-40, 43) на суму 1954101,22 грн., які не скріплені печатками відповідача, у зв'язку з тим, що вказані накладні в повному обсязі оплачені відповідачем, що підтверджується банківськими виписками позивача та є необхідною та достатньою підставою вважати, що відповідачем було отримано відповідний товар за вказаними накладними на суму 1954101,22 грн.

Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, всі інші видаткові накладні, на підставі яких відбувається стягнення заборгованості, підписані належними представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Апеляційний господарський суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів, в розумінні ст.ст. 32-34 ГПК України, на підтвердження відсутності 2411829,46 грн. заборгованості за спірним договором, або на підтвердження погашення відповідної заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги норми чинного законодавства, з огляду на наявність часткової оплати товару за спірним договором, враховуючи факт підписання та скріплення печатками видаткових накладних, стягнення на підставі яких відбувається, приймаючи до уваги акт звірки розрахунків між сторонами, відповідно до якого відповідач визнає відповідну заборгованість, з огляду на наявність звернення відповідача до позивача від 08.08.2013р. з пропозицією укласти додаткову угоду до договору №056 від 04.10.2011р., за умовами якої (п.1 додаткової угоди від 08.08.2013р.) в якій відповідач також визнає заборгованість у сумі 2411829,46 грн., апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги ПрАТ „Галіція дистилері" в частині стягнення з відповідача 2411829,46 грн. основного боргу є обґрунтованими, правомірними, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Решта доказів наданих сторонами не стосуються предмету спору та не спростовують вищенаведених висновків апеляційного господарського суду.

Щодо позовних вимог ПрАТ „Галіція дистилері" в частині стягнення з відповідача, 223498,21 грн. пені, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

За умовами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Також, відповідно до ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Дослідивши наданий позивачем розрахунок пені, апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що вказаний розрахунок здійснено відповідно до норм чинного законодавства.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ПрАТ „Галіція дистилері" в частині стягнення з відповідача, 223498,21 грн. пені.

Щодо позовних вимог ПрАТ „Галіція дистилері" в частині стягнення з відповідача 55682,98 грн. 3% річних, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши розрахунок річних наданий позивачем, апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що вказаний розрахунок здійснено відповідно до норм чинного законодавства.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ПрАТ „Галіція дистилері" в частині стягнення з відповідача 55682,98 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищенаведе, приймаючи до уваги матеріали та обставини справи, враховуючи норми законодавства, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги ПрАТ „Галіція дистилері" підлягають задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи вищенаведене, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, та матеріали справи не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

За таких обставин оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Правда" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Одеської області від 11 листопада 2013 року у справі №916/2504/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Правда" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписаний 06 лютого 2014 року.

Головуючий суддя Судді О.О. Журавльов Я.Ф. Савицький А.І. Ярош