Рішення

від 28.01.2014 по справі 905/8460/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28.01.2014р. Справа № 905/8460/13

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при секретарі судового засідання Асмановій Е.Е.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк

до відповідача: Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, м. Донецьк

про визнання договору оренди №627 від 17.08.2009р. недійсним.

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився ;

від відповідача - Міхеева Н.І. - за довіреністю;

По справі була оголошена перерва з 19.12.2013р. на 14.01.2014р. та на 28.01.2014р. на 09год. 20хвил.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, м.Донецьк, до Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, м. Донецьк про визнання договору оренди №627 від 17.08.2009р. недійсним.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що під час виконання вимог щодо нотаріального посвідчення договору оренди №627 від 17.08.2009р. укладеного із Управлінням комунальних ресурсів Донецької міської ради позивачеві стало відомо, що об'єкт оренди - нежитлове приміщення , що знаходиться на першому поверсі по АДРЕСА_1 зареєстровано за іншими власниками. Враховуючи, що право передання майна у найм має власник речі бо особа, якій належать майнові права, відповідач не є уповноваженою особою на укладання договору оренди №627 від 17.08.2009р., у зв'язку із чим позивач просив суд визнати спірний договір недійсним.

В письмових поясненнях від 14.01.2014р. позивач зазначив, що власником спірного приміщення є Товариство з обмеженою відповідальністю «Крамниця 61», що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно.

Відповідач в поясненнях від 14.01.2014р. проти позову заперечував та зазначив, що нежитлове приміщення на першому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 знаходиться на балансі ТОВ «Содействие».

За клопотанням представників сторін справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.

Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. N802), статті 3 Декларації прав національностей України ( від 1 листопада 1991р. N1771), статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» (від 03 липня 2012р. №5029-VІ) та усним клопотанням представників сторін, справа розглядалась російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив :

Між Управлінням комунальних ресурсів Донецької міської ради (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) 17 серпня 2009р. був укладений договір оренди №627 нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Донецька.

За умовами укладеного договору (п.1.1) Орендодавець на підставі Розпорядження Донецького міського голови від 13.08.2009р. Я№807 передає, а Орендар приймає в оренду нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 для здійснення торгівлі продовольчими товарами.

Відповідно до умов п.2.1. договору об'єктом оренди є нежитлове приміщення загальною площею 270,2кв.м. на першому поверсі.

Згідно п.2.6. договору об'єкт оренди відноситься до комунальної власності територіальної громади м. Донецьк та знаходиться на балансі Товариства з обмеженою відповідальністю «Содействие».

У третьому розділі договору сторонами передбачено умови щодо орендної плати, її розмір та умови сплати.

Відповідно до п.9.1. договору даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє з 17.08.2009р. по 17.05.2012р. Договір підписано обома сторонами.

На виконання умов договору Орендодавцем було передано, а Орендарем прийнято за актом приймання-передачі від 17.08.2009р. майно, а саме нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 270,2кв.м.

Додатковими угодами від 05.02.2010р. та від 15.06.2012р. сторонами уточнювалися цільове призначення об'єкту оренди, розмір площі для користування, змінювали розмір орендної плати, продовжували строк оренди до 15.05.2015р. та інше.

Згідно з витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №37007356 від 27.12.2012р. приміщення магазину площею 486,0кв.м., на першому поверсі та підвалі житлового будинку літ. А-4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Крамниця 61» на підставі договору купівлі-продажу від 28.01.1994р. та додаткової угоди від 14.04.1997р., форма власності - приватна.

Крім того в матеріалах справи мається довідка Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» №257591 від 12.09.2013р. в якій зазначено, що станом на 31.12.2012р. право власності на приміщення магазину площею 486,0кв.м. що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 що зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Крамниця 61».

За твердження позивача, у зв'язку із тим, що власником переданого в оренду приміщення за договором оренди №627 від 17.08.2009р. не є Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, що суперечить приписами сь.761 ЦК України, позивач просить суд спірний договір оренди №627 від 17.08.2009р. визнати недійсним.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне.

Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст. 12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно приписів частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Відповідно до вимог статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема у частині першій цієї статті йдеться про те, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до вимог передбачених частиною 7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами пункту 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» №12 від 29.05.2013р. передбачено, що відповідно до статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов. Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), ЦК України і ГК України не містять. Однак за змістом статей 759 - 762 ЦК України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування.

Відповідно до приписів п.1 ч.1 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право: визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Абзацом 4 пункту 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Приписами ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З наведених норм вбачається, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» №12 від 29.05.2013р. передбачено, що об'єктами оренди державного та комунального майна може бути лише майно, зазначене у частині першій статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Укладення договорів оренди майна, яке відповідно до пункту 2 статті 4 названого Закону та інших законодавчих актів України не може бути об'єктом оренди є підставою для визнання таких договорів недійсними на підставі статті 215 ЦК України.

Що ж до об'єкта (предмета) договорів оренди (найму) майна, належного до інших форм власності, то ним може бути майно, зазначене у статтях 760 ЦК України та 283 ГК України.

Згідно з положеннями статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права, як це визначено вимогами частини 1 ст.761 ЦК України та ст.3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»

Відповідно до вимог передбачених ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Статтею 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Частиною 2 ст.9 ЦК України передбачено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Згідно вимог передбачених ст. 2 Закону України від «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вимогами ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) укладаються, якщо право власності на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону .

Приписами ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.

Як вбачається з матеріалів справи та наданих позивачем доказів, власником об'єкту орендованого приміщення на момент укладення спірного договору оренди №627 від 17 серпня 2009р. площею 486,0 кв.м. розташованого на першому поверсі та підвалі житлового будинку літ.А-4, за адресою: АДРЕСА_1 - є Товариство з обмеженою відповідальністю «Крамниця № 61», згідно реєстраційного номеру майна 38852214, номер запису 7941, у книзі 21-v, відповідно довідці КП БТІ м.Донецька № 257591 від 12.09.2013р., на підставі договору купівлі-продажу державного майна орендного підприємства «Магазин№61» №268 від 26 січня 1994р. та додаткової угоди до договору купівлі-продажу державного майна орендного підприємства «Магазин№61» №268 від 26 січня 1994р., яка засвідчена 15 травня 1998року державним нотаріусом Гуртовою М.Г., державним нотаріусом Першої Донецької державної нотаріальної контори у державному реєстрі №150, а не знаходилось у комунальній власності територіальної громади м.Донецька та на балансі Товариства з обмеженою відповідальністю «Содействие», як це визначено в умовах п.2.6. спірного договору оренди та не підтверджено належним чином доказами наданими відповідачем по справі, під час розгляду зазначеної справи.

Підставою недійсності правочину згідно вимог ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктом 2.13. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013р. визначено, що наслідком визнання правочину недійсним не може бути його розірвання, оскільки відповідні вимоги є за своїм правовим характером взаємовиключними.

Отже, з наданих сторонами матеріалів та доказів вбачається, що зазначеній спірний договір оренди №627 від 17 серпня 2009р. на момент укладення сторонами не відповідав вимогами передбаченим ст.761 ЦК України, ст.3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та статтям 2-4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічна правова позиція щодо надання в оренду майна лише власником цього майна висловлена в постанові Вищого господарського суду України від 25.02.2013 по справі №5011-36/7321-2012.

Крім того, приписами п.2.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» №12 від 29.05.2013р. передбачено, що зобов'язання за визнаним недійсним договором оренди припиняються на майбутнє.

Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи позивачем належним чином доведено вимоги позовної заяви, а відповідачем не доведено належним чином, що він є належним власником майна по спірному договору.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України).

Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги належним чином доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

На підставі вимог передбачених ст.129 Конституції України, пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року №9, пунктів 2.9., 2.13. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», пунктів 2.1., 2.6., 2.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» №12 від 29.05.2013р., ст.3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», статей 2-4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статей 6, 9,11-16, 202, 203, 215, 331, 761 ЦК України, статей 20, 67, 174, 179, 181, 283 ГК України та керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-6, 4-7, 12, 15, 20, 22, 28, 32-36, 38, 43, 49, 75, 77, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк до Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, м. Донецьк про визнання договору оренди №627 від 17.08.2009р. недійсним, задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Донецька №627 від 17.08.2009р., укладений між Управлінням комунальних ресурсів Донецької міської ради (код ЄДРПОУ 33489905) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Ідентифікаційний НОМЕР_1).

Стягнути з Управлінням комунальних ресурсів Донецької міської ради (83050, м. Донецьк, вул. Артема, 98, код ЄДРПОУ 33489905) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, Ідентифікаційний НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору в сумі 1147,00грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення складене у повному обсязі та підписане 29.01.2014р.

Суддя С.В. Тоцький