Рішення

від 06.02.2014 по справі 761/1582/13- ц

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/1582/13- ц

Провадження №2/761/2962/2013

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06 лютого 2014 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді: Піхур О.В.

при секретарі: Маліченко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання не дійсним рішення, державних актів на право власності на земельну ділянку, договору дарування, відновлення становища, яке існувало до порушення, -

ВСТАНОВИВ:

В січні 2013 року Перший заступник прокурора Шевченківського району м. Києва (далі-позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач 1), ОСОБА_1 (далі - відповідач 2), ОСОБА_2 (далі - відповідач 3) про визнання не дійсним рішення, державних актів на право власності на земельну ділянку, договору дарування, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Позивач просив суд відновити строк позовної давності; визнати незаконним та скасувати рішення VIІ сесії XXIV скликання Київської міської ради від 24.06.2004 року №326-2/1536 в частині (пункт 7 щодо передачі громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1); визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 126868 зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 01-7-00503, виданий 27.10.2004 року ОСОБА_1 на підставі рішення Київської міської ради від 24.06.2004 року №326-/153; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,10 га розташованої по АДРЕСА_1 кадастровий номер 8000000000:91:009:0040 вартістю 763120,00 грн. укладений 07.06.2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2; визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку, який 23.11.2005 року був виданий ОСОБА_2 на підставі договору дарування земельної ділянки від 07.06.2006 року №3506 (ВСХ №363485); відновити становище, яке існувало до порушення шляхом визнання права власності на земельну ділянку площею 0,10 га розташованої по АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:91:009:0040, вартістю 763120,00 грн. за територіальною громадою міста Києва.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що земельна ділянка площею 0,10 га по АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка) знаходиться на території «Сирецького гаю», створеного Постановою колегії Держкомітету УРСР з охорони природи №22 від 26.07.1973 року, в межах парку, що встановлено під час перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства. «Сирецький гай» підлягає комплексній охороні, використання територій якого здійснюється виключно для рекреаційних та суспільних потреб. Парки та сквери не можуть передаватись у приватну власність відповідно до п.3 ст. 83 Земельного кодексу України. Погодження Верховної Ради України про вилучення земельної ділянки на території «Сирецького гаю» отримано не було. Рішення VI сесії XXIV скликання Київської міської ради від 24.06.2004 року №326-2/1536 в частині (пункт 7 щодо передачі громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1) (далі - Рішення) було прийнято з порушенням вимог закону та Конституції України, а тому підлягає визнанню незаконним в частині у судовому порядку. На підставі незаконного Рішення виготовлено державний акт на право власності на землю за №01-7-00503, який 27.10.2004 видано відповідачу-2 та згідно з ч. 1 ст. 115 ЗК України підлягає визнанню недійсним. Також підлягає визнанню недійсним договір дарування вказаної земельної ділянки, укладений в подальшому між відповідачем -2 та відповідачем - 3 та виданий на його підставі державний акт на право власності на спірну земельну ділянку. З огляду на викладене, для захисту порушеного права необхідно відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом визнання права власності на спірну земельну ділянку за територіальною громадою міста Києва.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача-3 в судовому засіданні позов не визнав та просив суд відмовити в його задоволенні.

Відповідач - 1 та відповідач - 2 в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися судом належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача - 3, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, п. 7 рішення VI сесії XXIV скликання Київської міської ради від 24.06.2004 року №326-2/1536 затверджено проект відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1. Передано гр. ОСОБА_1, за умови виконання п.7.1 цього рішення, у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 за рахунок земель міської забудови.

В подальшому ОСОБА_1 27.10.2004 року було видано Державний акт на право власності на дану земельну ділянку; 07.06.2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,10 га розташованої по АДРЕСА_1 кадастровий номер 8000000000:91:009:0040 вартістю 763120,00 грн. та видано ОСОБА_2 державний акт на право власності на дану земельну ділянку.

Відповідно до ч.ч.1, 2, п.в) ч.3 ст.116 Земельного кодексу України (в редакції 2004р.) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

В силу положень ст. 43 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до ст. 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду приймається обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Згідно ст. 47 Закону України "Про землеустрій", проектами землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення визначаються місце розташування і розміри земельних ділянок, власники земельних ділянок, землекористувачі, у тому числі орендарі, а також встановлюється режим використання та охорони територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони) призначення. Порядок розробки проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень пункту 10 Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 N 1094, проект землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду розглядається та затверджується сільською, селищною, міською радою, обласною, районною, Київською або Севастопольською міською держадміністрацією чи в установленому порядку подається іншим органам, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування (ч.ч.8, 9 ст. 118 ЗК України).

Згідно до п.п.8-10 п.б ч.1 ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою; здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою.

Відповідно до положень ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 60 ЦПК України).

Представник позивача в своїх поясненнях посилався на те, що земельна ділянка знаходиться на території «Сирецького гаю», проте, суду не надано належних та допустимих доказів на їх підтвердження. Не надано правовстановлюючих документів стосовно встановлення меж парку "Сирецький гай" як на час прийняття спірного рішення так і на час розгляду справи.

Відповідно до чинного законодавства підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що Київська міська рада діяла в межах своїх повноважень та у відповідності до чинного законодавства України, а тому відсутні підстави для визнання незаконним та скасування рішення VIІ сесії XXIV скликання Київської міської ради від 24.06.2004 року №326-2/1536 в частині (пункт 7 щодо передачі громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1).

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.ч.1, 3 ст.215 ЦК України).

Право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом (ст. 378 ЦК України).

Даючи юридичну оцінку зібраним по справі доказам у їх сукупності, а також те, що Київська міська рада діяла в межах своїх повноважень та у відповідності до чинного законодавства України, а тому відсутні підстави для визнання незаконним та скасування рішення, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсними Державних актів на право власності на земельну ділянку, договору дарування земельної ділянки та відновлення становища шляхом визнання права власності на земельну ділянку за територіальною громадою міста Києва.

Відповідно до ч. 6 ст. 154 ЦПК України, якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте, суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 57, 60, 61, 88, 179, 208, 209, 212-218, 223, 294 ЦПК України; ст. ст.203, 215, 328, 378 ЦК України, ст.ст. 43, 116, 118, 155 ЗК України, ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 47 Закону України "Про землеустрій", ст. 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання не дійсним рішення, державних актів на право власності на земельну ділянку, договору дарування, відновлення становища, яке існувало до порушення - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, зазначені в ухвалі Шевченківського районного суду м. Києва від 21.01.2013 року, щодо накладення арешту на земельну ділянку площею 0,10 га розташованої по АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:91:009:0040.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя