Ухвала

від 22.01.2014 по справі 2а-28423/10/0570

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2014 року м. Київ К/9991/27518/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Вербицька О.В., Маринчак Н.Є.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька (далі - ДПІ)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16.02.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011

у справі № 2а-28423/10/0570

за позовом приватного підприємства "Модульдон" (далі - Підприємство)

до ДПІ

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 16.02.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011, позов задоволено; визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 01.12.2010 № 0000872302/0/15840/10 та від 01.12.2010 № 0000862302/0/15839/10 з посиланням на дотримання платником законодавчо встановлених умов формування податкового кредиту та валових витрат по господарським операціям з придбання товарів в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Провімакс-Торг» (далі - ТОВ «Провімакс-Торг»).

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про невідповідність висновків судів положенням підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та дійсним обставинам справи, в зв'язку з чим просить відмовити у позові, скасувавши оскаржувані судові рішення.

Підприємством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано касаційну скаргу, в якій позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку Підприємства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Провімакс-Торг» за звітні періоди з січня по березень 2009 року, а також за червень 2009 року, оформлену актом від 18.11.2010 № 3554/23-211/34007999.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.12.2010 № 0000872302/0/15840/10, згідно з яким Підприємству донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 33159 грн. (у тому числі 22106 грн. за основними платежем та 11053 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 01.12.2010 № 0000862302/0/15839/10, за яким позивача зобов'язано сплатити 41448 грн. з податку на прибуток (у тому числі 27632 грн. за основним платежем та 13816 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначених донарахувань слугував висновок податкового органу про заниження Підприємством бази оподаткування та податкових зобов'язань, що підлягають сплаті до бюджету, внаслідок зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат, понесених по господарським операціям з придбання товару (інструментів по металообробці, електрообладнання, господарсько-побутових товарів) у названого контрагента, а також внаслідок включення до податкового кредиту ПДВ у ціні придбаного товару. На обґрунтування зазначеної правової позиції ДПІ зазначає про фіктивний характер розглядуваних операцій, які не були опосередковані дійсним рухом активів.

При цьому ДПІ посилається на те, що названий постачальник відсутній за місцезнаходженням, не має необхідних матеріальних ресурсів (основних фондів, транспортних засобів тощо) та відповідної кількості персоналу для виконання розглядуваних поставок, Крім того, ДПІ зазначає, що Підприємством не подано необхідних первинних документів на підтвердження факту транспортування товару, виконання вантажно-розвантажувальних робіт.

Однак суди цілком об'єктивно не погодилися із зазначеною правовою позицією податкового органу по справі.

Адже, як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на додану вартість та податку на прибутку на суму понесених витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) надається добросовісним платникам для компенсації витрат, здійснених у процесі провадження реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції; у зв'язку з цим обов'язковими умовами виникнення у платника права на податковий кредит та на формування валових витрат є реальне здійснення операції з придбання товарів (робіт, послуг) та оформлення цієї операції необхідними первинними документами (у тому числі податковими накладними).

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту та валових витрат.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено наявності таких обставин, реальності виконання спірних операцій не спростовано.

Адже доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договору з фіктивним підприємством з метою перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.

Власне відсутність постачальників за місцезнаходженням не може бути таким доказом. До того ж, чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит із знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. У свою чергу, платник податків не зобов'язаний перевіряти наявність його контрагента за місцем реєстрації під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Доводи ДПІ щодо відсутності у спірного постачальника необхідних ресурсів для виконання розглядуваних поставок також отримали належну правову оцінку в ході розгляду даної справи. Адже, як встановили суди, з огляду на незначну вагу та невеликі розміри товару, що виступав предметом поставок, його транспортування не вимагало залучення вантажного автотранспорту та додаткових ресурсів; зазначений товар фактично перевозився директором Підприємства на його легковому автомобілі. Виконання спірних операцій підтверджується накладними, податковими накладними, рахунками-фактурами, які містять достатні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваних операцій.

А відтак суди, встановивши, що реальне виконання поставок продукції спірним контрагентом в адресу позивача належним чином підтверджується, дійшли неспростовуваного доводами касаційної скарги висновку про відсутність підстав для оспорюваних донарахувань та правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька відхилити.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16.02.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011 у справі № 2а-28423/10/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:О.В. Вербицька Н.Є. Маринчак