Ухвала

від 22.01.2014 по справі 2а-4806/09/9/0170

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" січня 2014 р. м. Київ К/9991/7786/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Вербицька О.В., Маринчак Н.Є.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим (далі - ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08.07.2009

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2011

у справі № 2а-4806/09/9/0170

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Талісман» (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень .

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08.07.2009, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2011, позовні вимоги задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 19.03.2009 № 00002623/0, № 00002423/0 та № 00002261701/0 у зв'язку з їх протиправністю.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі судові акти та направити останню на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2005 по 30.09.2008. Результати перевірки висвітлені в акті від 10.03.2009 № 58/23/23894253. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.03.2009:

№ 00002623/0 про донарахування Товариству податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 388 879 грн. (у тому числі 259 253 грн. за основним платежем та 129 626 грн. за штрафними санкціями);

№ 00002423/0, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 255 197 грн. (у тому числі 914 676 грн. за основним платежем та 340 521 грн. за штрафними санкціями);

№ 0002261701/0, за яким позивача зобов'язано сплатити 3944,46 грн. з податку з доходів фізичних осіб (у тому числі 1314,82 грн. за основним платежем та 2629,64 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для донарахування оспорюваних сум податкових зобов'язань з ПДВ та з податку на прибуток стало, зокрема, невизнання податковим органом права позивача на формування валових витрат та податкового кредиту за операціями з придбання товарів, робіт та послуг у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «МИС КО ЛТД» (далі - ТОВ «МИС КО ЛТД») у зв'язку з фіктивністю цих операцій. На обґрунтування цього висновку ДПІ зазначає про наявність ознак анонімної структури у діяльності названого контрагента (який зареєстрований на підставну особу, відсутній за місцезнаходженням, має лише одного працівника), неможливість цим постачальником виконати відповідні роботи та послуги в силу відсутності основних та виробничих фондів, об'єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності, та супутніх такій діяльності витрат, а також про неподання позивачем належним чином оформлених документів на підтвердження транспортування товару у процесі його поставки (зокрема, недостовірність даних у представлених товарно-транспортних накладних відносно транспортного засобу, на якому здійснювалося перевезення, відсутність необхідних відміток про прийняття вантажу тощо).

На підставі встановлених обставин ДПІ зроблено висновок про те, що подані Товариством документи не можуть бути розцінені як доказ правомірності врахування понесених витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість, позаяк містять недостовірні відомості про контрагента (ТОВ «МИС КО ЛТД»), не підтверджують факт здійснення реальних господарських операцій з цим контрагентом, а спрямовані на штучне створення документообігу з метою отримання податкової економії.

Відхиляючи зазначені доводи податкового органу як необґрунтовані, суди обох попередніх інстанцій підтримали правову позицію позивача по справі, зазначивши, що Товариством було дотримано законодавчо встановлені умови формування податкового кредиту та валових витрат за спірними операціями, тоді як порушення контрагента як третьої особи не впливають на оцінку добросовісності позивача як платника податків.

Однак, на думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України, така правова оцінка обставин справи є передчасною.

Як випливає з визначення, що міститься у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавством пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товарів, робіт, послуг суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

У справі, що переглядається, суди з урахуванням доводів податкової інспекції не перевірили належним чином реальності виконання ТОВ «МИС КО ЛТД» поставок робіт та послуг позивачеві. Так, позивачем та названим контрагентом було укладено ряд договорів, умовами яких передбачалося надання ТОВ «МИС КО ЛТД» різних видів робіт та послуг позивачеві, як-от - послуг з пошуку потенційних покупців для Товариства, з приготування та транспортування розчинів добрив, виконання сільськогосподарських робіт.

Надаючи правову кваліфікацію розглядуваним операціям суди фактично вдалися до оцінки формальної відповідності первинних документів, складенням яких опосередковувалося виконання цих операцій,законодавчим вимогам щодо оформлення первинних документів.

Однак у даному разі з огляду на зафіксовані податковим органом факти, які свідчать про фіктивність діяльності названого контрагента та відсутність у ТОВ «МИС КО ЛТД» об'єктивної можливості виконати спірні роботи в силу відсутності основних фондів, трудового персоналу, транспортних засобів, судам необхідно було перевірити рух грошових коштів на рахунку цього контрагента, перевіривши наявність у цього суб'єкта господарювання у перевірених періодах витрат на оплату орендованих у третіх осіб обладнання та механізмів, на залучення інших осіб до виконання розглядуваних господарських операцій, а також перерахування ним коштів на загальногосподарські послуги (як-от - оренда, зв'язок, оплата праці) у процесі провадження ним реальної господарської діяльності.

Суди не перевірили належним чином і доводи податкового органу про відсутність доказів на підтвердження транспортування отриманих розчинів добрив, саджанців від постачальника до покупця, зазначивши при цьому про відсутність необхідності здійснювати вантажні перевезення у процесі цих операцій. При цьому суди не надали будь-якої правової оцінки твердженням ДПІ про те, що легковий автомобіль марки Фіат Добло (держ.номер АК 44-33 ВВ), зазначений у поданих позивачем товарно-транспортних накладних як транспортний засіб, на якому перевозилися товари, протягом спірного періоду не перебував на території України, а докази проведення розрахунків позивача з іншими перевізниками відсутні.

Наведена неповнота перевірки обставин даної справи унеможливлює зробити висновок про реальність (або фіктивність) розглядуваних операцій, який має істотне значення для вирішення цього спору.

Оскільки межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені у частині першій статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не дають права касаційному суду встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у судовому рішенні, тоді як наведені процесуальні правопорушення, які полягають у неповному з'ясуванні обставин справи, що входять до предмета доказування у справі, позбавляють касаційний суд можливості перевірити правильність та законність оскаржуваних рішень, то останні підлягають частковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд у відповідній частині.

Під час цього розгляду суду першої інстанції необхідно достеменно встановити усе коло обставин щодо реального виконання спірних операцій, вичерпно встановивши їх зміст та обсяг, осіб, відповідальних за їх виконання, хід вчинення об'єктивно необхідних дій у процесі виконання цих операцій (транспортування товару, його зберігання, прийняття на кількістю та якістю тощо), для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

У той же час Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком судів про відсутність підстав для невизнання витрат позивача з оренди транспортного засобу у складі валових витрат Товариства у зв'язку з тим, що, як наполягає ДПІ, договір оренди цього транспортного засобу, укладений з фізичною особою, не посвідчений нотаріально. Адже наслідки у податковому обліку платника податків створюють не самі по собі правочини, а вчинювані таким платником господарські операції, тобто дії або події, що викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства . При цьому реальність господарської операції не залежить від дотримання її учасниками вимог цивільного законодавства під час укладення правочину, в рамках якого здійснюється така операція.

З огляду на положення підпункту 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким передбачено право платника на включення до валових витрат 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів без обов'язку доведення зв'язку таких витрат з його господарською діяльністю, суди цілком правомірно визнали законним врахування відповідних витрат Товариства на придбання ПММ при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток.

Нерозподілення ж суми донарахування податку на прибуток за окремими епізодами виключає можливість скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення у частині.

У той же час з огляду на факт реального виконання операції з оренди позивачем транспортного засобу у громадянина ОСОБА_1 підстави для кваліфікації сплачених йому орендних платежів як додаткового блага, наданого фізичній особі, відсутні, що обумовлює правильність судових рішень в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 19.03.2009 № 0002261701/0.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

2. Постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08.07.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2011 у справі № 2а-4806/09/9/0170 скасувати в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.03.2009 № 00002623/0, № 00002423/0.

У цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. В решті постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08.07.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2011 у справі № 2а-4806/09/9/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:О.В. Вербицька Н.Є. Маринчак