Постанова

від 29.01.2014 по справі 9/103-08

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2014 року Справа № 9/103-08

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г. , суддя Василишин А.Р.

при секретарі Мулявка М.П.

за участю представників сторін:

позивача: представник не з'явився

відповідача 1: представник не з'явився

відповідача 2: представник не з'явився

орган ДВС: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області на ухвалу господарського суду Вінницької області від 19.12.13р. у справі № 9/103-08 (суддя Тварковський А.А.)

за позовом Вінницького державного аграрного університету

до відповідача 1: Іллінецького державного аграрного коледжу

до відповідача 2: Державного підприємства Сільськогосподарське підприємство "Іллінецьке"

про стягнення 2621424, 56 грн. заборгованості

Орган ДВС: Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області

ВСТАНОВИВ :

Ухвалою господарського суду Вінницької області у справі №9/103-08 від 19.12.13р. скаргу Вінницького національного аграрного університету від 14.11.2013р. №12-46-2545 про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного управління юстиції у Вінницькій області Білоконь Р.П., а також зобов'язання вчинити дії задоволено частково: визнано незаконною бездіяльність відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного управління юстиції у Вінницькій області щодо не вжиття заходів по арешту та вилученню готівки із каси боржника, а також по витребуванню його балансу з метою з'ясування можливостей звернення стягнення на майно під час виконання ухвали господарського суду Вінницької області у справі №9/103-08 від 29.01.2009р. Решту вимог скарги відхилено.

Ухвала місцевого господарського суду мотивована тим, що орган державної виконавчої служби в даному конкретному випадку (накладення арешту на готівкові кошти, що вносилися у касу підприємства та їх вилучення у встановленому порядку) не реалізував покладених на себе Законом обов'язків, хоч і зобов'язаний був діяти у визначений законодавством спосіб. Відтак, фактично мала місце бездіяльність, яка не узгоджується із положеннями Закону України «Про виконавчу службу» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, а тому незаконною.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою суду першої інстанції, Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції від 19.12.13р. у справі 9/103-08 та прийняти нове процесуальне рішення, яким у задоволенні скарги відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Крім того, апелянт, як на підставу скасування процесуального рішення суду першої інстанції, посилається на те, що ухвала суду є незаконною і необґрунтованою, оскільки судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Також скаржник у своїй апеляційній скарзі просить розглянути справу за відсутності їхнього представника.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить суд ухвалу господарського суду Вінницької області від 19.12.13р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, викладених у відзиві. Також у відзиві позивач просить розглянути справу за відсутності їхнього представника.

Відповідачі не скористалися правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності ч.2 ст.96 ГПК України не перешкоджає перегляду судового акту.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися. Оскільки явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчить повідомлення про вручення поштових відправлень (ухвал суду), клопотань про відкладення її розгляду до суду не надходило, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі сторін за наявними матеріалами.

Рівненський апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що ухвалу господарського суду Вінницької області від 19.12.13р. у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу скаржника - без задоволення, виходячи з наступного.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, колегією суддів апеляційної інстанції взято до уваги наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.01.2009р. у справі №9/103-08 за позовом Вінницького державного аграрного університету до Іллінецького державного аграрного коледжу та державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство "Іллінецьке" про стягнення 2621424,56 грн. боргу господарським судом Вінницької області винесено ухвалу про затвердження мирової угоди та відповідно до п.7 ч.1 ст. 80 ГПК припинено провадження у справі.

У зв'язку із добровільним невиконанням боржником умов мирової угоди 30 серпня 2013 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Іллінецького районного управління юстиції Бондарем О.В. відповідною постановою відкрито виконавче провадження №39569098 (а.с.26). При цьому, іншою постановою від цієї ж дати на майно божника в межах суми звернення стягнення (934000 грн.) накладено арешт (а.с.27).

Відповідно до постанови ВДВС Іллінецького районного управління юстиції від 05.09.2013 року матеріали виконавчого провадження №39569098 передано до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного управління юстиції у Вінницькій області (а.с.28).

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного управління юстиції у Вінницькій області Білоконь Р.П. від 10.09.2013 року назване виконавче провадження прийнято до виконання (а.с.29). Разом із тим, у цей же день виконавчі провадження №39569098 та №38900032 об'єднано у зведене виконавче провадження постановою державного виконавця Білоконь Р.П. (а.с.30), а постановами від 16.09.2013 року та 11.11.2013 року накладено арешт на відкриті боржником рахунки у банківських установах.

Згідно із розпорядженнями відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області від 10.09.2013 року, від 28.10.2013 року та від 10.12.2013 року кошти в сумі 20653,94 грн., 2327,95 грн. та 30,23 грн. відповідно, які надійшли на депозитний рахунок органу ДВС, перераховано стягувачу (а.с.36, 39).

26.11.2013 року утворено виконавчу групу щодо виконання зведеного виконавчого провадження із залученням державного виконавця відділу державної виконавчої служби Іллінецького районного управління юстиції, про що свідчить постанова від 26.11.2013 року (а.с.47).

Також судом встановлено, що органом державної виконавчої служби з метою розшуку рухомого та нерухомого майна надсилались запити до державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області від 16.09.2013р. №8620/2.1-28/6, до головного управління Держземагенства у Вінницькій області від 16.09.2013р. №8621/2.1-28/6, до Вінницького ВРЕР УДАЇ УМВС України у Вінницькій області від 16.09.2013р. №8622/2.1-28/6.

В результаті чого отримано відповіді, згідно із якими земельні ділянки за боржником рахуються лише на праві постійного користування та виявлено ряд транспортних засобів, які зареєстровані за боржником, через що постановою від 12.12.2013 року державним виконавцем на них накладено арешт (а.с. 126).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно із ч. 5 ст. 124 Конституції України та ч. 1 ст. 45 ГПК України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

При цьому, ст. 116 ГПК України визначено, що виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження". Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державного виконавця.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Статтею 2 Закону визначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Як зазначено стягувачем у скарзі на бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області Білоконь Р.П. та додаткових поясненнях до неї, в період серпня-листопада 2013 року боржником через касу за допомогою готівкових розрахунків інтенсивно реалізовувалася власна сільськогосподарська продукція, в той час як органом виконавчої служби в межах зведеного виконавчого провадження з даного приводу не вчинялося відповідних виконавчих дій, обов'язок виконання яких прямо визначений в спеціальному Законі.

Відповідно до ч.ч. 2-5 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

Більш детальний порядок звернення стягнення на кошти боржника врегульований Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 та розробленою відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Так, пунктом 3.12 цієї Інструкції визначено, що організацію розшуку боржника - юридичної особи та майна боржника чи інформації про місце отримання боржником доходів державний виконавець здійснює шляхом направлення запитів до органів державної податкової служби, Державної реєстраційної служби України, банків, Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Державного агентства земельних ресурсів, бюро технічної інвентаризації, нотаріату, органів статистики тощо або перевірки інформації за даними електронних баз даних та реєстрів, що містять інформацію про майно чи доходи боржника, а також за даними інших джерел інформації як офіційних, так і неофіційних (засобів масової інформації, мережі Інтернет тощо). Крім того, державний виконавець здійснює вихід за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника.

При цьому, за приписами п.4.1.2 Інструкції державні виконавці в процесі виконання рішення можуть вилучати готівкові кошти у боржника в національній та іноземній валютах. Приймання державними виконавцями грошей не дозволяється. Виявлені у боржника готівкові кошти вилучаються, про що державний виконавець складає акт вилучення готівки. Вилучення проводиться у присутності понятих. Цей акт складається у необхідній кількості примірників, з яких перший залишається у виконавчому провадженні, інші вручаються боржнику або його представнику, особі, у якої вилучено, під розписку в першому примірнику. У разі відмови боржника (його представника) від підпису про це зазначається в акті вилучення готівки.

З системного аналізу викладених вище положень нормативно-правових актів в частині, що стосується порядку звернення стягнення на кошти божника та, виходячи із обов'язку державного виконавця вживати передбачених Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, на переконання суду, з метою реального виконання рішення суду виконавчих дій лише щодо арешту рахунків боржника та направлення запитів до відповідних державних органів не достатньо. Адже, поряд із обов'язком знайти та накласти арешт на кошти, що знаходяться на рахунках боржника, у державного виконавця є також обов'язок розшукати та вилучити готівкові кошти останнього, принаймні вчинити дії щодо їх розшуку та вилучення.

Водночас, як свідчать матеріали справи, отримавши 10.09.2013 року виконавче провадження до виконання, державний виконавець до моменту подання скарги до суду першої інстанції (15.11.2013 року) жодних дій щодо можливості виявлення готівки в касах божника не вчинив, з цією метою за його місцезнаходженням не виїздив.

Разом із тим, в матеріалах справи наявні докази, а саме: інформація з органів державної статистики про реалізацію ДП «Сільськогосподарське підприємство «Іллінецьке» сільськогосподарської продукції та про стан тваринництва (а.с.56-59), яка беззаперечно стверджує той факт, що в період з січня по жовтень 2013 року боржником реалізовано сільськогосподарської продукції вартістю 2074456 грн. та продукції тваринництва (на забій) 709 центнерів. Дана інформація є офіційною і не потребує значних зусиль для її отримання.

З огляду на вказані факти та з урахуванням існування у період вересня-жовтня 2013 року виконавчого провадження, боржником у якому було та є ДП «Сільськогосподарське підприємство «Іллінецьке», а також ту обставину, що в цей період рахунки останнього були арештовані, а за офіційними даними продукція реалізовувалася, у суду не виникає сумнівів, що вона реалізувалася за допомогою готівкових розрахунків через касу. Разом із тим, у суду також не викликає сумніву, що маючи відповідні повноваження, визначені Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, державний виконавець мав би здійснити заходи щодо виявлення та вилучення цієї готівки.

Втім, матеріали справи таких доказів щодо вчинення заходів до моменту подання заявленої скарги до суду першої інстанції не містять.

Окрім того, державний виконавець, посилаючись на неможливість звернення стягнення на майно боржника, оскільки він є державним підприємством і підпадає під дію Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», не вжив дій щодо отримання балансу підприємства з метою визначення та розмежування необоротних та оборотних майнових активів підприємства. Адже дія мораторію не поширюється на ту частину майнових активів, що обліковуються як оборотні активи згідно з положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 року №87, а саме грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом двадцяти місяців з дати складання балансу. Тобто, оборотні активи підприємств може бути примусово реалізовано для задоволення вимог кредиторів (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 18.05.2006 N 01-8/1114 Про Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна").

В силу ст. 5 ЗУ «Про виконавче провадження» вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України, невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом. З огляду на що, державний виконавець не позбавлений можливостей вживати заходів наданих йому Законом за невиконання своїх законних вимог.

Слід зазначити, що ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України, визначає оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби та не вказує на оскарження дій або бездіяльності державного виконавця.

Таким чином, суд першої інстанції, з огляду на приписи процесуального закону щодо некоректності пред'явлення до суду скарги відносно державного виконавця, розглянув скаргу саме відносно органу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного управління юстиції у Вінницькій області, від імені якого діяв конкретний державний виконавець.

Окрім того, як наголошується у п. 9.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012 року, за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Отже, підсумовуючи усе вище наведене та надаючи оцінку наявним у справі доказам у їх взаємозв'язку та сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що орган державної виконавчої служби в даному конкретному випадку не реалізував покладених на себе Законом обов'язків, хоча на переконання суду, зобов'язаний був діяти у визначений законодавством спосіб. Відтак, фактично мала місце бездіяльність, яка не узгоджується із положеннями Закону України «Про виконавчу службу» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, а тому незаконною.

Таким чином, скарга в цій частині підлягає задоволенню.

При цьому в ході розгляду скарги виконавчим органом вчинено низку виконавчих дій для примусового виконання рішення суду, які передбачені діючим законодавством, однак даний факт не може мати вплив на вирішення скарги по суті, оскільки суд перевіряє обставини скарги та оцінює дії чи бездіяльність органу ДВС саме на момент її вчинення.

З огляду на те, що на момент вирішення скарги по суті в суді першої інстанції орган державної виконавчої служби вчинив виконавчі дії, які, на думку суду, він мав вчинити, але не вчиняв, а також на те, в силу п. 9.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012 року господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється, водночас іншої незаконної бездіяльності судом не встановлено, не підлягає до задоволення вимога скарги про зобов'язання здійснити примусове виконання мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Вінницької області від 29.01.2009 року у справі №9/103-08.

Згідно ч.2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В силу ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

На підставі вищевикладеного, скарга Вінницького національного аграрного університету від 14.11.2013р. №12-46-2545 про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного управління юстиції у Вінницькій області Білоконь Р.П., а також зобов'язання вчинити дії підлягає частковому задоволенню, а саме, слід визнати незаконною бездіяльність відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного управління юстиції у Вінницькій області щодо не вжиття заходів по арешту та вилученню готівки із каси боржника, а також по витребуванню його балансу з метою з'ясування можливостей звернення стягнення на майно під час виконання ухвали господарського суду Вінницької області у справі №9/103-08 від 29.01.2009р., а решту вимог скарги - відхилити.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені органом ДВС в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Враховуючи наведене, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що процесуальне рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 , 106 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області від 26.12.13р. залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Вінницької області від 19 грудня 2013 року у справі №9/103-08 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №9/103-08 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Юрчук М.І.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Василишин А.Р.