Рішення

від 04.02.2014 по справі 901/4108/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.02.2014Справа №901/4108/13

За позовом заступника Сімферопольського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України (вул. Казанська, 27, м. Сімферополь, АР Крим, 95006) в інтересах держави в особі

Міністерства оборони України (пр. Повітрянофлотський, 6, м. Київ, 03168)

квартирно-експлуатаційного відділу м. Сімферополь (вул. Павленко, 9, м. Сімферополь, АР Крим, 95006)

до відповідача - приватного підприємства "Таврійський правовий центр" (вул. Ангарська, 38 б, м. Сімферополь, 95001)

про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Суддя І.І.Дворний.

Представники від сторін:

прокурор - Реднікін М.В., службове посвідчення №021115 від 15.10.2013, старший прокурор Сімферопольської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері;

від квартирно-експлуатаційного відділу м. Сімферополь - Куркчі Р.М, довіреність №10/14 від 08.01.2014, представник;

від Міністерства оборони України - Куркчі Р.М, довіреність №220/731/д від 28.11.2013, представник;

від відповідача - не з'явився.

Суть спору : 10 грудня 2013 року заступник Сімферопольського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Сімферополь звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до приватного підприємства "Таврійський правовий центр" в якій просить суд визнати за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною вартістю 10459,71 грн., а саме: літер " 1Р" - туалет та "С" - склад, внутрішньою площею 4,4 кв.м., військового містечка №215, розташовані по вул. Ангарській, 386 у м. Сімферополі та витребувати у приватного підприємства "Таврійський правовий центр" на користь держави в особі Міністерства оборони України нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною вартістю 10459,71 грн., а саме: літер " 1Р" - туалет та "С" - склад, внутрішньою площею 4,4 кв.м., військового містечка №215, розташовані по вул. Ангарській, 386 в м. Сімферополі. В порядку підготовки справи до слухання, прокурор просив суд вжити заходів щодо забезпечення позову та заборонити будь-яким особам вчиняти будь-які дії спрямовані на відчуження чи зміну правового статусу спірних об'єктів, а саме нежитлових приміщень: літер " 1Р" - туалет та "С" - склад, внутрішньою площею 4,4 кв.м., військового містечка №215, розташованих по вул. Ангарській, 386 в м. Сімферополі.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 15, 215, 216 Цивільного кодексу України та положеннях Господарського процесуального кодексу України. Звертаючись до суду із вимогою про визнання права власності та витребування від добросовісного набувача об'єктів нерухомості військового містечка №215, розташованого у місті Сімферополі по вул. Ангарській, 38-б, прокурор з посиланням на статті 330, 388, 392 Цивільного кодексу України наполягає на тому, що незаконним набувачем - товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Декор-Люкс" спірне майно відчужено на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Крим-Геометр", а останнім спірне майно внесено до статутного капіталу приватного підприємства "Таврійський правовий центр". Втім, за переконанням прокурора, спірне майно вибуло із державної власності незаконно, поза волею власника на підставі нікчемного договору №13-6/3/6 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України від 23 березня 2006 року. Зазначені обставини, серед іншого, встановлені рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 14 жовтня 2008 року, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 лютого 2009 року у справі №2-25/8525.1-2008.

При цьому, прокурор звернув увагу суду, що з володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Крим-Геометр", як добросовісного набувача, спірне військове майно вже було витребувано на користь держави на підставі рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09 липня 2009 року, яке залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 19 січня 2010 року у справі №2-22/1827-2009.

Проте, отримавши до статутного капіталу спірне нерухоме майно, приватне підприємство "Таврійський правовий центр" своїми діями щодо утримання спірного майна фактично ставить під сумнів право державної власності на це майно, а тому, на думку прокурора, право підлягає захисту шляхом пред'явлення вимоги про визнання права власності та витребування майна.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 грудня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.

Через неявку представника відповідача у судове засідання суд в порядку приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляду справи відкладав, про що 23 грудня 2013 року та 14 січня 2014 року виніс відповідну ухвалу.

У судове засідання, що відбулось 04 лютого 2014 року, з'явився прокурор та представник позивача, які наполягали на задоволенні позовних вимог.

Розглянувши прохання прокурора, про вжиття заходів щодо забезпечення позову та заборону будь-яким особам вчиняти будь-які дії спрямовані на відчуження чи зміну правового статусу спірних об'єктів, а саме нежитлових приміщень: літер " 1Р" - туалет та "С" - склад, внутрішньою площею 4,4 кв.м., військового містечка №215, розташованих по вул. Ангарській, 386 в м. Сімферополі, яке міститься у позовній заяві, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 66 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до статті 67 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заходами до забезпечення позову є, зокрема, накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; заборона відповідачеві вчиняти певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Тобто, вирішення питання щодо доцільності вжиття заходів до забезпечення позову можливе саме у випадку існування припущень щодо того, що у майбутньому можуть виникнути обставини, які значно ускладнять, або навіть унеможливлять його виконання, а також припущення щодо того, що відповідач або інші особи можуть своїми діями привести до таких незворотних наслідків

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

При цьому, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Заявляючи про вжиття заходів щодо забезпечення позову прокурор вказує на те, що спірне майно було декілька разів перепродане, а останній раз передано товариству з обмеженою відповідальністю "Крим-Геометр" до установчого фонду приватного підприємства "Таврійський правовий центр" після того, як господарським судом Автономної Республіки Крим винесено рішення про витребування цього майна. За переконанням прокурора, вказані дії відповідача свідча про намагання уникнути обов'язку повернення майна.

Втім, суд враховує, що прокурор всупереч вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надав достатніх та необхідних доказів, з яких можна зробити обґрунтоване припущення, що відповідач має намір вчинити дії щодо свого майна, як не надано і обґрунтованих доказів того, що не вживання заходів забезпечення позову може ускладнити виконання рішення.

Отже, ненадання суду необхідних доказів, з якими закон пов'язує необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, є підставою для залишення заяви без задоволення.

Представник відповідача позовні вимоги не спростував, правом надати відзив на позов не скористався, у судове засідання за викликом повторно не з'явився, про час та місце розгляду справи проінформований рекомендованою кореспонденцією.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням приватного підприємства "Таврійський правовий центр" є адреса: вул. Ангарська, 38 б, м. Сімферополь, 95001 (а.с. 53). Відповідні процесуальні документи надіслані згідно з поштовими реквізитами учасників процесу. В разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає його місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю особу.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарським процесуальним кодексом України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При цьому, листи на ім'я приватного підприємства "Таврійський правовий центр" з ухвалами суду про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи , переліченими вище, були залишені в абонентській поштовій скриньці одержувача. По закінченні терміну зберігання та неявки адресата за одержанням, вищезазначені листи повернулись на адресу відправника з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 46-49, 61-64, 65-68). Тобто, відповідач ухилився від отримання ухвал суду. При цьому, неотримання відповідачем зазначених листів з ухвалами, обумовлено виключно ігноруванням листів останнім.

Враховуючи вищевикладене, сторони належним чином були сповіщенні судом про дату, час і місце судового засідання.

Згідно з пунктом 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.

Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального пристрою в порядку статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

13 березня 2006 року держава Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном Міністерства оборони України, Центральне спеціалізоване будівельне управління "Укроборонбуд" та товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Декор-Люкс" уклали договір №13-6/3 про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.

23 березня 2006 року між державою Україна в особі органа, уповноваженого управляти майном Міністерства оборони України, Центральним спеціалізованим будівельним управлінням "Укроборонбуд" та товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Декор-Люкс" укладений договір №13-6/3/6 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України у договорі від 13 березня 2006 року №13-6/3 про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, відповідно до умов якого, товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Декор-Люкс" прийняло у власність майно, яке складає розмір пайової участі (паю) Міністерства оборони України за договором №13-6/3 від 13 березня 2006 року шляхом підписання акту приймання - передачі майна протягом 3-х днів з моменту перерахування коштів в сумі, зазначеної в пункті 2 договору.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 вересня 2007 року у справі №2-13/14036-2007 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «будівельна компанія «Декор-Люкс» до Міністерства оборони України в особі Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) про визнання дійсним договору та визнання права власності вирішено визнати дійсним договір №13-б/3/6 від 23 березня 2006 року про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 13 березня 2006 року №13-6/3 про спільне будівництво (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін та визнати за товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Декор-Люкс" право власності на об'єкти житлово-цивільного призначення, які розташовані на території військового містечка №215 (м. Сімферополь, вул. Ангарська, 38 б).

Матеріали справи свідчать про те, що 21 березня 2008 року на підставі договорів купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу Ковальчук Ю.І. за реєстровим №1020 та №1023 частина зазначеного майна, а саме: нежитлові приміщення літер « 1Р» - туалет та «С» - склад, внутрішньою площею 4,4 кв.м., військового містечка №215, розташовані по вул. Ангарській, 386 в м. Сімферополі, перейшла у володіння товариства з обмеженою відповідальністю «Крим-Геометр», яке 09 жовтня 2009 року передало вказане майно у якості установчого внеску до установчого фонду приватного підприємства «Таврійський правовий центр».

09 жовтня 2009 року виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради прийнято рішення №2738 „Про оформлення права приватної власності на нежилі будівлі по вул. Ангарській, 38-б на ім'я приватного підприємства „Таврійський правовий центр", а саме, на наступні приміщення: літер Г, Д, Е, Ж, О, Щ, Э, Ю, Я, 1А, 1Б, 1Е, 1Ж, 1И, 1М, 1Н, 1П, 1Р, 1С, А, Б, В, М, Н, П, Р, С, Т, У, Ф, Х, Ц, Ч, Ш, 1В, 1Г, 1Д, 1К, 1Л (а.с. 16).

З вказаного рішення вбачається, що передумовою його прийняття стало проведення 21 вересня 2009 року загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Крим-Геометр», на яких було вирішено війти до складу учасників приватного підприємства «Таврійський правовий центр» та в якості внеску до статутного капіталу підприємства внести майно, яке належить товариству з обмеженою відповідальністю «Крим-Геометр» на праві власності, а саме, на нежитлові приміщення літери: Г, Д, О, Э, 1Б, 1Е, 1И, 1М, 1Н, 1Р, А, Б, В, М, Н, П, Р, С, Т, У, Ф, Х, Ц, Ч, Ш, 1В, 1Г, 1Д, 1К, 1Л, загальною вартістю 501544,00 грн., які розташовані за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Ангарська, буд. 38-б.

На підставі рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради №2738 Кримським республіканським підприємством «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» проведена відповідна державна реєстрація права власності.

Отже, на даний час зазначене нерухоме майно зареєстроване за приватним підприємством «Таврійський правовий центр», що підтверджується повідомленням Кримського республіканського підприємства «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» за вих. №3214/21 від 21 березня 2012 року (а.с. 13-14), копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20 жовтня 2009 року (а.с. 15).

Крім цього, право власності приватного підприємства "Таврійський правовий центр" на спірне майно підтверджено рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 квітня 2011 року у справі №5002-23/813-2011 за зустрічним позовом приватного підприємства "Таврійський правовий центр" до товариства з обмеженою відповідальністю "Крим-Геометр" про визнання права власності, яким зустрічний позов задоволений у повному обсязі.

Разом з тим, постановою Вищого господарського суду України від 12 червня 2008 року рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 вересня 2007 року про визнання права власності на спірне майно за товариством з обмеженою відповідальністю будівельна компанія «Декор-Люкс» скасовано з направленням справи на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим. Вказана постанова касаційної інстанції мотивована тим, що при відчуженні спірного майна порушено порядок відчуження зазначеного майна, передбачений Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», а саме, майно відчужено без рішення повноважного органу - Кабінету Міністрів України на відчуження цього майна.

За результатами нового розгляду справи рішенням господарського суду від 14 жовтня 2008 року, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 лютого 2009 року у справі №2-25/8525.1-2008, відмовлено в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю будівельної компанії «Декор-Люкс» про визнання договору №13-б/3/6 від 23 березня 2006 року про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України у договорі від 13 березня 2006 року №13-б/3 про спільне будівництво (реконструкція) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) згідно розробленого та затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін дійсним, а також відмовлено у визнанні права власності за товариством з обмеженою відповідальністю будівельної компанії «Декор-Люкс» на об'єкти житлово-цивільного призначення, розташовані на території військового містечка № 215, м. Сімферополь, вул. Ангарська, 38б (а.с. 20-28).

При прийнятті вказаних вище рішень, суди дійшли висновків про те, що будівлі і споруди військового містечка №215 у місті Сімферополі по вул. Ангарська, 386 є державною власністю - військовим майном, рішення про відчуження якого приймає Кабінет Міністрів України шляхом затвердження за пропозицією Міністерства оборони України погодженого з Міністерством економіки переліку такого майна. Спірне нерухоме державне майно вибуло з володіння власника - Держави Україна без належної згоди уповноваженого органу державної влади, тобто поза волею власника. Крім того, судами встановлена невідповідність обох договорів (№13-б/3/6 та №13-б/3 від 23 березня 2006) вимогам статті 203 Цивільного кодексу України та як наслідок їх нікчемність, оскільки в результаті їх укладення не наступили ті наслідки, яких бажали сторони, а саме - набуття товариством з обмеженою відповідальністю „Будівельна компанія „Декор-Люкс" права власності на придбане майно.

Звертаючись до суду із позовною заявою прокурор звертає увагу суду на те,є що військова прокуратура Сімферопольського гарнізону на підставі статті 388 Цивільного кодексу України вже пред'являла позов про витребування цього майна від добросовісного набувача, яким на момент пред'явлення позову було товариство з обмеженою відповідальністю «Крим-Геометр».

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 09 липня 2009 року у справі №2-22/1827-2009, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 19 січня 2009 року, позов прокурора задоволено у повному обсязі. Вирішено зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю "Крим-Геометр" повернути державі в особі Міністерства оборони України нерухоме майно військового містечка №215, а саме: нежитлові приміщення літер Г, Д, Е, Ж, О, Щ, Э, Ю, Я, 1А, 1Б, 1Е, 1Ж, 1И, 1М, 1Н, 1П, 1Р, 1С, А, Б, В, М, Н, П, Р, С, Т, У, Ф, Х, Ц, Ч, Ш, 1В, 1Г, 1Д, 1К, 1Л, розташовані по вул. Ангарська, 38б в м. Сімферополь. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Втім, прокурор стверджує, що в ході реального виконання цього судового рішення 22 лютого 2011 року з листа Кримського республіканського підприємства «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» за вих. №1422/4 від 11 лютого 2011 року, квартирно-експлуатаційний відділ міста Сімферополя дізнався, що товариство з обмеженою відповідальністю «Крим-Геометр», з метою уникнення цивільно-правової відповідальності у вигляді повернення майна, передало спірне майно на користь приватного підприємства «Таврійський правовий центр», про що вказано вище.

Звертаючись до суду із позовною заявою прокурор наполягає на тому, що спірне майно вибуло із державної власності незаконно, поза волею власника на підставі нікчемного договору №13-6/3/6 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України від 23 березня 2006 року.

Встановлення даних обставин проведеною Сімферопольською прокуратурою з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері перевіркою законності відчуження комерційним структурам об'єктів нерухомості військового містечка №215 й стало підставою для звернення до суду з даним позовом про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог статті 121 Конституції України, статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» та статей 2, 29 Господарського процесуального кодексу України при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звернутись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших та інших юридичних осіб. Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, прокурор мар право звертатися до господарського суду в інтересах держави.

Рішенням Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №З-рп/99 визначено, що інтереси держави є оціночним поняттям і тому прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Окрім того, поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

В системі Збройних Сил України таким органом виступає Міністерство оборони України.

Звертаючись до суду з даною позовною заявою, прокурор звертає увагу, що спірне майно є військовим майном.

Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.

Порядок відчуження військового майна врегульований вищенаведеним Законом та Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №1919 від 28 грудня 2000 року.

Статтею 330 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Таким чином, можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.

За змістом частини 1 статі 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Частиною 3 статті 388 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, статтею 388 Цивільного кодексу України передбачено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України.

Вказане кореспондується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 11 жовтня 2011 року у справі №5002-8/5447-2010 (яка за приписами статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для застосування усіма судами).

Законом України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та Положенням про порядок відчуження військового майна Збройних Сил України, затвердженого Постановою КМ України №1919 від 28 грудня 2000 року чітко встановлений порядок відчуження військового майна

Так, відповідно до статей 1, 3, 6 названого Закону та пункту 6 вказаного Положення будівлі і споруди військового містечка №215 є державною власністю - військовим майном, рішення про відчуження якого приймає Кабінет Міністрів України шляхом затвердження за пропозицією Міністерства оборони України погодженого з Міністерством економіки переліку такого майна.

Як вже вище зазначалось судом, постановою Вищого господарського суду України від 12 червня 2008 року скасовано рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 вересня 2007 року про визнання права власності на спірне майно за товариством з обмеженою відповідальністю БК "Декор-Люкс". За результатами нового розгляду справи рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 14 жовтня 2008 року, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 лютого 2009 року, в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю БК "Декор-Люкс" про визнання договору дійним та визнання права власності відмовлено.

Серед іншого, суди встановили, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника - Держави Україна без належної згоди уповноваженого органу державної влади.

Дійсно, рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 квітня 2011 року у справі №5002-23/813-2011, яке набрало законної сили, за відповідачем - приватним підприємством "Таврійський правовий центр" - визнано право власності на спірні об'єкти. Втім, розглядаючи дані правовідносини, слід в першу чергу звернути увагу на підстави вибуття майна із володіння власника поза його волею за нікчемним правочином, а не на обставини щодо правомірності набуття цього майна третіми особами, зокрема відповідачем.

Так, враховуючи відсутність повноважень у Міністерства оборони України щодо первісного відчуження спірного майна, судом вбачається правомірність застосування до даних правовідносин норм частини 3 статті 388 Цивільного кодексу України щодо можливості витребування майна від добросовісного набувача.

Обраний прокурором спосіб захисту відповідає статтям 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України, вимоги позову про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння знайшли своє підтвердження та підлягають задоволенню в повному обсязі в силу вищенаведених норм чинного законодавства.

Доказів зворотного, аніж встановлено судом під час розгляду спору, відповідачем надано не було, заперечень щодо позовних вимог прокурора і доказів, які б спростовували доводи позивача також не надано, у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір при задоволенні позову підлягає стягненню з відповідача.

У судовому засіданні 04 лютого 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 10 лютого 2014 року.

Керуючись частиною 3 ст. 50, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати за державою Україна в особі Міністерства оборони України (пр. Повітрянофлотський, 6, м. Київ, 03168, код 00034022) право власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною вартістю 10459,71 грн., а саме: літер "1Р" - туалет та "С" - склад, внутрішньою площею 4,4 кв.м., військового містечка №215, розташовані по вул. Ангарській, 386 у м. Сімферополі.

3. Витребувати у приватного підприємства "Таврійський правовий центр" (вул. Ангарська, 38 б, м. Сімферополь, 95001, код 35941859) на користь держави в особі Міністерства оборони України пр. Повітрянофлотський, 6, м. Київ, 03168, код 00034022) нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною вартістю 10459,71 грн., а саме: літер "1Р" - туалет та "С" - склад, внутрішньою площею 4,4 кв.м., військового містечка №215, розташовані по вул. Ангарській, 386 в м. Сімферополі.

4. Стягнути з приватного підприємства "Таврійський правовий центр" (вул. Ангарська, 38 б, м. Сімферополь, 95001, код 35941859) у дохід Державного бюджету (УДКСУ у м. Сімферополі АРК, код ЄДРПОУ 38040558, рахунок №31211206783002, відкритий за кодом класифікації доходів бюджету 22030001 в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, м. Сімферополь, код банку 824026) судовий збір в сумі 2294,00 грн.

5. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя І.І. Дворний