Постанова

від 29.01.2014 по справі 826/18055/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 січня 2014 року № 826/18055/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Спеціалізоване монтажне управління «Укркультурмонтаж» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ Мідноходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Державне підприємство «Спеціалізоване монтажне управління «Укркультурмонтаж» (далі по тексту також - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ Мідноходів у м. Києві (надалі також - відповідач), в якому просить: визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві №0006412207 від 04.11.2013 р. на суму 2620 грн. з нарахуванням штрафних санкцій в сумі 655 грн., загалом 3275 грн., № 0006402207 від 04.11.2013 р. на суму 2495 грн. з нарахуванням штрафних санкцій в сумі 624 грн., загалом 3 119 грн.

23.01.2014р. в судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню підлягає з огляду про наступне.

Матеріалами справи встановлено, що ДПІ у Шевченківському районі ГУ Мідноходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ДП СМУ «Укркультмонтаж» код за ЄДРПОУ 02173147 з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість та податку на прибуток при проведенні фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Поліпласт -КР» (код ЄДРПОУ 33453224) за період з 01.11.12 року по 30.11.12 року.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено акт перевірки №1498/22-07/02173147 від 22.10.2013р.

Як слідує зі змісту акту перевірки, відповідач прийшов до висновку про те, що позивачем у перевіряємому періоді порушені: - п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 розділу III Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VІ із змінами та доповненнями, внаслідок включення по взаємовідносинам з ТОВ «Поліпласт-КР» (код ЄДРПОУ 33453224) до складу витрат вартість товарів в сумі 12476 грн. за 2012 рік на підставі не підтверджених документів, в зв'язку з чим завищено валові витрати за 2012 рік на суму 12476 грн. та занижено податок на прибуток за 2012 рік на суму 2620 грн., в т.ч. за 2012 рік у сумі 2620 грн.; - п. 198.1; ст. 198. п.198.2 ст.198. п.198.3 ст.198. п. 198.6 ст. 198. п. 200.1 ст.200 п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України ДП СМУ «УКРКУЛЬТМОНТАЖ» по взаємовідносинах з ТОВ «ПОЛІПЛАСТ-КР» завищено суму податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 2495 грн. в зв'язку з чим занижено податок на додану вартість на загальну суму 2495 грн., а саме: за листопад 2012р. на суму 2495 грн.

На підставі акту перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення: - №0006412207 від 04.11.2013р. на суму 2620 грн. з нарахуванням штрафних санкцій в сумі 655 грн., на загальну суму 3275 грн.; - № 0006402207 від 04.11.2013р. на суму 2495 грн. з нарахуванням штрафних санкцій в сумі 624 грн., на загальну суму 3 119 грн.

Позивач категорично не погоджуючись із правомірністю спірних податкових повідомлень рішень оскаржив їх до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Як свідчать матеріали справи, 03.09.2012 року між Державним підприємством Спеціалізованим монтажним управлінням «Укркультмонтаж» та ТОВ "Поліпласт-КР" був підписаний договір поставки №03-09 на поставку товаро-матеріальних цінностей згідно наявних замовлень від покупця.

Разом з тим, судом встановлено, що в перевіряємий період, а саме в листопаді 2012 року, позивачем відповідно до рахунку на оплату від 30.11.2012р. №3011-4 (копія якого міститься у матеріалах справи), видаткової накладної №3011-3 від 30.11.2012р. (копія якої міститься у матеріалах справи) та податкової накладної №72 від 10.11.2012 року (копія долучена до матеріалів справи) отримано по номенклатурі товар, який був предметом договору поставки, а саме: груз чавунний 7 кг. в кількості 20 од., груз чавунний 28 кг. в кількості 10 од., технічна пластина 40 мм. в кількості 1 од., розетка панельна Шуко, в кількості 40 од., пост 3-х кнопочний пустой (без комутації) 2 од., шафа МКН 432М ІР 31, в кількості 1 од., металорукав д-25 50 м. подшипник 62042rs/180204, в кількості 14 од. на загальну суму 14 970, 66 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 2495.11 грн., що підтверджується оформленими належним чином первинними бухгалтерськими документами.

Оплата за товар була здійснена за домовленістю сторін 05.12.2012 р., що підтверджується платіжним дорученням №480 від 05.12.2012 р.

Крім того, встановлено, що передача товару здійснювалась за рахунок та технічними можливостями позивача, що підтверджується внутрішніми обліковими документами останнього, а саме: 1) подорожній лист службового вантажного автомобіля 29-30 від 30 листопада 2012 року; 2) наказ №87к від 29.11.2012р.; 3) посвідчення про відрядження на ОСОБА_1 заступника начальника управління; 4) посвідчення про відрядження на ОСОБА_2 водія службового автомобіля; 5) технічний паспорт службового автомобіля; 6) талон про проходження державного технічного огляду; 7) лімітна картка на видачі пального - бензину АИ-95 водію ОСОБА_2; 8) службова записка від 29.11.2012 р.; 9) внутрішня прибуткова накладна №406 від 30 листопада 2012 р. про рух товару на склад позивача для подальшого використання придбаного товару в господарській діяльності позивача.

Разом з тим, з матеріалів перевірки встановлено, що висновки відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства зроблені на підставі доводів інших податкових органів, викладених, зокрема у: акті №98/222/33453224 від 25.04.2013р. Криворізької південної ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровський області, який свідчить про відсутність можливості проведення зустрічної звірки ГОВ «Поліпласт-КР» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Венера Інвест» за листопад 2012 р. та з ТОВ «Нептун Інвест» за грудень 2012 р.; акті про неможливість проведення перевірки ТОВ «Поліпласт-КР», у зв'язку з тим, що на момент її проведення, підприємство не знаходилось за місцем юридичної реєстрації.

Зокрема, на підставі вищевказаних документів, відповідач у ході проведеної перевірки дійшов до висновку про фіктивність діяльності постачальника ТОВ "Поліпласт-КР" на момент виконання договірних зобов'язань з ДП СМУ (зокрема за листопад 2012 р.); безпідставність завищення валових витрат за 2012 р. на суму 12476 грн. та заниження податку на прибуток за 2012 р. на суму 2620 грн., в наслідок придбання у постачальника ТОВ "Поліпласт-КР" ТМЦ на підставі нікчемного правочину, укладеного без мети настання реальних наслідків, непідтверджених документів; безпідставність зарахування позивачем у податковий кредит вартості товарно-матеріальних цінностей, які були придбані у постачальника ТОВ "Поліпласт-КР" в сумі 2495 грн. на підставі нікчемного правочину, укладеного без мети настання реальних наслідків, непідтверджених документів; відсутність фактичної фінасово-господарської діяльності ТОВ "Поліпласт-КР", відсутність основних виробничих фондів, відсутність бухгалтерської документації.

Суд не погоджується з такими доводами відповідача, з огляду про наступне.

Статтею 2 Закону України від 16.07.99 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Як встановлено абз. 2 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення.

Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 цього ж Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Статтею 9 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час-здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання: назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають, змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704. первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та відповідно будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як встановлено п. 198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Разом з тим, суд не приймає до уваги твердження відповідача про відсутність реального характеру договору поставки, з огляду про наступне.

Підставою недійсності правочину, згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Приписами ст. 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» до нікчемних правочинів відносяться правочини, недійсність яких встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність. Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду» (п.4 Постанови).

Відповідачем не зазначено в акті перевірки обставин, які б вказували на невідповідність змісту договору, укладеного позивачем актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; на вчинення правочинів особами, за межами їх цивільної дієздатності; на вчинення правочину з дефектами волі або недодержання вимог щодо форми правочину.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, про що йдеться в акті перевірки, визначений законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визначається тільки судом. При цьому судові рішення про визнання договору, укладеного позивачем з контрагентом ТОВ «Поліпласт -КР» недійсним, відсутні.

Крім того, судом встановлено, що позивачем отримано від контрагента товар, сплачено його вартість, отримано від нього оформлені належним чином прибуткову накладну №406 від 30.11.2012р., а відтак позивач діяв в межах чинного законодавства України.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що факт відсутності, при виконанні зустрічної перевірки ТОВ «Поліпласт-КР» з підприємствами ТОВ «Нептун Інвест» та ТОВ «Венера Інвест» за місцем юридичної реєстрації, з якими позивач не мав господарських правовідносин не є підставою для визнання правочину, укладеного між позивачем і його контрагентом нікчемним, у зв'язку з тим що Податковим кодексом України визначено, що виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження.

Системний аналіз законодавства свідчить про те, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку.

Правова позиція суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09.09.2008 р. у справі №21-500во08, від 01.06.2010 р. у справі №21-573во10 та від 31.10.2011р. у справі у справі №21-42а10.

Відповідно до ч. 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність спірних рішень.

Доводи, викладені відповідачем у письмових запереченнях спростовані матеріалами справи та імперативними приписами чинного законодавства.

Враховуючи викладене, керуючись статями 9, 11, 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві №0006412207 від 04.11.2013 р.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві №0006402207 від 04.11.2013р.

Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати в сумі 172, 06 грн. на користь Державного підприємства «Спеціалізоване монтажне управління «Укркультурмонтаж» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ Мідноходів у м. Києві.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур