Ухвала

від 13.05.2014 по справі 826/18055/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/18055/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.В.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Троян Н.М.

За участю секретаря Савін І.В.

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2014 року в справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Спеціалізоване монтажне управління «Укркультмонтаж» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ Мідноходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Спеціалізоване монтажне управління «Укркультмонтаж» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ Мідноходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.11.2013 року №0006412207 та № 0006402207.

Відповідно до постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2014 року позовні вимоги задоволено.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволені позовних вимог.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Шевченківському районі ГУ Мідноходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ДП «СМУ «Укркультмонтаж» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість та податку на прибуток при проведенні фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Поліпласт -КР» за період з 01.11.12 року по 30.11.12 року.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено акт перевірки №1498/22-07/02173147 від 22.10.2013 року, в якому встановлено порушення позивачем п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 розділу III Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ із змінами та доповненнями, внаслідок включення по взаємовідносинам з ТОВ «Поліпласт-КР» до складу витрат вартість товарів в сумі 12476 грн. за 2012 рік на підставі не підтверджених документів, в зв'язку з чим завищено валові витрати за 2012 рік на суму 12476 грн. та занижено податок на прибуток за 2012 рік на суму 2620 грн., в т.ч. за 2012 рік у сумі 2620 грн.; - п. 198.1; ст. 198. п.198.2 ст.198. п.198.3 ст.198. п. 198.6 ст. 198. п. 200.1 ст.200 п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України ДП «СМУ «Укркультмонтаж» по взаємовідносинах з ТОВ «Поліпласт-КР» завищено суму податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 2495 грн. в зв'язку з чим занижено податок на додану вартість на загальну суму 2495 грн., а саме: за листопад 2012р. на суму 2495 грн.

04 листопада 2013 року на підставі акту перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення №0006412207 на суму 3275 грн. (за основним платежем 2620 грн., за нарахуванням штрафних санкцій - 655 грн.) та № 0006402207 на суму 3119 грн. ( за основним платежем - 2495 грн., за нарахуванням штрафних санкцій - 624 грн.).

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 03.09.2012 року між Державним підприємством Спеціалізованим монтажним управлінням «Укркультмонтаж» та ТОВ "Поліпласт-КР" укладено договір №03-09 на поставку товаро-матеріальних цінностей згідно наявних замовлень від покупця.

В листопаді 2012 року, позивачем відповідно до рахунку на оплату від 30.11.2012 року №3011-4, видаткової накладної №3011-3 від 30.11.2012 року та податкової накладної №72 від 10.11.2012 року отримано по номенклатурі товар, який був предметом договору поставки, а саме: груз чавунний 7 кг. в кількості 20 од., груз чавунний 28 кг. в кількості 10 од., технічна пластина 40 мм. в кількості 1 од., розетка панельна Шуко, в кількості 40 од., пост 3-х кнопочний пустой (без комутації) 2 од., шафа МКН 432М ІР 31, в кількості 1 од., металорукав д-25 50 м. подшипник 62042rs/180204, в кількості 14 од. на загальну суму 14 970,66 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 2495,11 грн., що підтверджується оформленими належним чином первинними бухгалтерськими документами.

Оплата за товар була здійснена 05.12.2012 року, що підтверджується платіжним дорученням №480 від 05.12.2012 року.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що передача товару здійснювалась за рахунок та технічними можливостями позивача, що підтверджується внутрішніми обліковими документами, а саме: подорожнім листом службового вантажного автомобіля 29-30 від 30 листопада 2012 року; наказом №87к від 29.11.2012 року; посвідченням про відрядження на ОСОБА_2 заступника начальника управління; посвідчення про відрядження на ОСОБА_3 водія службового автомобіля; технічним паспортом службового автомобіля; талоном про проходження державного технічного огляду; 7) лімітною карткою на видачу пального - бензину АИ-95 водію ОСОБА_3; службовою запискою від 29.11.2012 року; внутрішньою прибутковою накладною №406 від 30 листопада 2012 року про рух товару на склад позивача для подальшого використання придбаного товару в господарській діяльності позивача.

Надаючи правову оцінку обставинам які виникли між сторонами, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). (п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг: г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада за № 1333/20071, (далі - Порядок) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті. Згідно з п. 6.2 Порядку податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704. первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та відповідно такі документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Щодо нікчемності правочину, то колегія суддів повністю погоджується із доводами суду, викладеними в оскаржуваній постанові.

Так, відповідно до частин 1,5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Податковий орган не надав доказів, які б свідчили, що зазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на те, що факт відсутності, при виконанні зустрічної перевірки ТОВ «Поліпласт-КР» з підприємствами ТОВ «Нептун Інвест» та ТОВ «Венера Інвест» за місцем юридичної реєстрації, з якими позивач не мав господарських правовідносин не є підставою для визнання правочину, укладеного між позивачем і його контрагентом нікчемним, у зв'язку з тим що Податковим кодексом України визначено, що виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження.

Системний аналіз законодавства свідчить про те, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

Викладені в апеляційній скарзі апелянтом доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 198,200 КАС України, суд апеляційної інстанції має право за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41,160,197,198,200,205,206,212,254 КАС України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2014 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Бужак Н.П.

судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Головуючий суддя Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.