Постанова

від 30.01.2014 по справі 816/6080/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2014 р. Справа № 816/6080/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Зеленського В.В.

Суддів: П'янової Я.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємство Видавництво "Гадяч" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.11.2013р. по справі № 816/6080/13-а

за позовом Комунального підприємства Видавництво "Гадяч"

до Гадяцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

21 жовтня 2013 року Комунальне підприємство Видавництво "Гадяч" (далі - КП Видавництво "Гадяч", позивач) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Гадяцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - Гадяцька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000812200 від 11.07.2013 року, яким платнику збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 11 156,17 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.11.13 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що постанову винесено з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Відповідно до ст. 197 КАС України дана справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що КП Видавництво "Гадяч" (місцезнаходження: Полтавська область, м. Гадяч, вул. Драгоманова, 6, ідентифікаційний код 02468150) зареєстроване як юридична особа Гадяцькою районною державною адміністрацією Полтавської області 15.01.1992 року. До основних видів діяльності позивача за КВЕД згідно з довідкою відділу статистики у Гадяцькому районі відносяться: 18.11 Друкування газет; 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 58.11 Видання книг; 18.13 Виготовлення друкарських форм і надання інших поліграфічних послуг; 58.19 Інші види видавничої діяльності; 18.12 Друкування іншої продукції.

З 11.06.2013 року по 17.06.2013 року працівниками Гадяцької МДПІ була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка КП Видавництво "Гадяч" з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування по ПДВ за жовтень 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ "Ейс Контракшен Менеджмент", результати якої оформлено актом від 21.06.2013 №552/22-02468150.

Висновками акту перевірки встановлено порушення підприємством вимог п. 44.1 ст. 44, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 8 924,93 грн., у тому числі за жовтень 2011 року - 8 369,93 грн., листопад 2011 року - 555,00 грн.

Не погоджуючись із висновками контролюючого органу, позивач надав заперечення на акт перевірки, які залишені Гадяцькою ОДПІ без задоволення.

На підставі акту перевірки від 21.06.2013 року №552/22-02468150 Гадяцькою ОДПІ винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 11.07.2013 року №0000812200 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 11 156,17 грн. (8 924,93 грн. - за основним платежем, 2 231,24 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Не погодившись із вищезазначеним рішенням відповідача, позивач для захисту своїх прав звернувся до суду з адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, діючи на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, правомірно нарахував суб'єкту господарювання податкове зобов'язання з ПДВ, спірне податкове повідомлення-рішення винесене відповідачем обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, які були встановлені під час перевірки, неупереджено та своєчасно.

Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог позивача щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки, що кореспондується також з приписами пп.20.1.3 п.20.1 ст.20 Кодексу.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом (п.п. 75.1.2. п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України).

Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до п.п. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом.

Порядок та особливості проведення документальних позапланових перевірок визначено положеннями ст.ст.78, 79 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п. 78.1.1 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється в разі, коли за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Як вбачається з матеріалів справи, висновок про порушення позивачем норм Податкового кодексу України ґрунтується на підставі того, що КП Видавництво "Гадяч" за наслідками податкового обліку взаємовідносин з ТОВ "Ейс Контракшен Менеджмент" відобразило факт придбання друкарської машини "Домінант-714" з метою штучного формування податкового кредиту, в результаті чого занизило податкові зобов'язання з ПДВ на суму 8 924,93 грн.

Зазначений висновок зроблений відповідачем у зв'язку з отриманням акту ДПІ у Печерському районі м.Києва ДПС № 1699/22.8/36757122 від 17.05.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Ейс Контракшен Менеджмент" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.07.2011 року по 31.03.2011 року.

В ході вищевказаної перевірки не було встановлено факту транспортування товару від продавця до покупця, в зв'язку з не наданням для перевірки первинних документів, а саме товаросупроводжувальних документів (товарно-транспортні накладні, подорожні листи, письмові заяви замовника), підтверджуючих фактичне відвантаження та транспортування товару.

Колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, КП Видавництво "Гадяч" в жовтні 2011 році придбало у ТОВ "Ейс Контракшен Менеджмент" друкарську машину моделі "Домінант-714" вартістю 53 649,60 грн., в тому числі ПДВ - 8 924,93 грн.

На підтвердження вказаної господарської операції позивач надав:

- податкову накладну №41 від 04.10.2011 року;

- рахунок - фактури №0000344 від 04.10.2011 року;

- видаткову накладну №РН-10-0401 від 04.10.2011 року;

Розрахунок за придбаний товар здійснювався шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Ейс Контракшен Менеджмент" із призначенням платежу - за друкарську машинку мод. "Домінант-714" на загальну суму 53 649,60 грн., у т.ч. ПДВ - 8 924,93 грн., на підтвердження чого виписано платіжне доручення №319 від 05.10.2011року.

Колегія суддів зазначає, що перевезення придбаної одиниці підтверджується: договором перевезення вантажу від 04.10.2011 року, укладеного між ФОП ОСОБА_1 (перевізник) та КП Видавництво "Гадяч" (відправник); платіжним доручення №322 від 11.10.2011 року; накладною №56 від 11.10.2011 року; свідоцтвами про державну реєстрацію ФОП ОСОБА_1, про сплату єдиного податку, про реєстрацію транспортного засобу; рахунком від 11.10.2011 року № 56, де постачальник СПД-ФО ОСОБА_1, платник - видавництво "Гадяч", найменування - за транспортні послуги по доставці друкарської машини в кількості 1 шт. на суму 3000,00 грн., ПДВ - відсутнє; актом виконаних робіт № 1 від 06.10.2011 року, де замовник - Видавництво "Гадяч", найменування робіт - транспортні послуги по доставці друкарської машини в кількості 1 шт. на суму 3000,00грн., ПДВ - відсутнє.

Посилання відповідача на те, що відповідно до особистої справи СПД-ФО ОСОБА_1, наявної в Гадяцькій МДПІ, відсутня інформація щодо наявності у останнього ліцензії, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що матеріали справи (а.с. 129) містять ліцензію Міністерства транспорту та зв'язку від 13.12.2006 року на ім'я ОСОБА_1, в якій видом господарської діяльності є надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі).

У відповідності до пп. 14.1.34 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з положеннями п. 14.1.27 Податкового кодексу України, витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Стаття 138 Податкового Кодексу України містить у собі склад витрат та порядок їх визнання, так, відповідно п.138. витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до абз.1 п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з приписами пп.138.10.2 (г), пп. 138.10.3 (г) п.138.10, 138 ст.138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються: винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Відповідно до абз.1 п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України, до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також відвід того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 Кодексу).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Згідно п.п.1.2.п.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції.

Згідно з п.п.2.4 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.п. 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Колегія суддів зауважує, що первинні документи, які складені суб'єктами господарської діяльності на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, та такі що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

З матеріалів справи вбачається, що всі первинні документи, які були оформлені в результаті здійснення вищевказаних господарських операцій, відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності, а саме положенням ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Таким чином, колегія суддів вважає, що наявність в матеріалах справи документів дають достатні підстави дійти висновку про фактичне виконання умов договору із контрагентом, крім цього, зі змісту первинних документів в діяльності позивача та його контрагентів наявні розумні економічні та організаційно-адміністративні причини для укладання договору, а також наявні чинники, з якими закон пов'язує можливість формування позивачем податкового кредиту за спірною операцією, зокрема, витрати позивача за цими договорами повною мірою пов'язані з його господарською діяльністю.

Стосовно посилання відповідача на те, що продавець, який зареєстрований у м. Запоріжжі, виписав документ податкової звітності у м. Києві на товар, який знаходиться у м. Вінниці, колегія суддів зазначає наступне.

У розділі "Дані про реєстраційні дії" витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційні дії з 12.10.2009 року по 31.05.2012 року проводились Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією і остання реєстраційна дія здійснена 31.05.2012 року "Зміна місцезнаходження юридичної особи", тому цілком логічно, що станом на час розгляду справи судом першої інстанції, а саме 14 листопада 2013 року юридична адреса, що зазначена у витязі є проспект Леніна, 93, м. Запоріжжя, 69095.

Колегія суддів зазначає, що у податковій накладній юридична адреса ТОВ "Ейс Констракшен Менеджмент" на час здійснення господарської операції вказано вірно ( вул. Професора Підвисоцького, 10/10, офіс 60, м.Київ, 01103), оскільки згідно даних витягу ТОВ "Ейс Констракшен Менеджмент" зареєстровано 12.10.2009 року Печерською районною у м.Києві державною адміністрацією та на облік як платника податків взято 13.10.2009 року ДПІ у Печерському районі м.Києва, що не заперечувалось ні в ході перевірки, ні в ході розгляду в суді першої інстанції та податковим органом.

Виходячи із викладеного, колегія суддів зазначає, що позивачем було правомірно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаній господарській операції та правомірно сформовано валові витрати за відповідний податковий період.

У відповідності до рішення Верховного суду України від 31 січня 2011 року по справі №21-42а10, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження його розміру. Платник податку не повинен відповідати за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що посилання відповідача стосовно порушень позивачем норм Податкового кодексу України є не обґрунтованими, а апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню у зв'язку із законністю та обґрунтованістю доводів, викладених в ній.

Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції Полтавського окружного адміністративного суду від 14.11.13 року через порушення ним норм матеріального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про скасування податкового повідомлення-рішення №0000812200 від 11.07.2013 року, яким платнику збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 11156,17 грн., в тому числі основного платежу 8924,93 грн. і застосованої штрафної санкції в розмірі 2231,24 грн.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства Видавництво "Гадяч" задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.11.2013р. по справі № 816/6080/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Комунального підприємства Видавництво "Гадяч" до Гадяцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000812200 від 11.07.2013 року, яким платнику збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 11 156,17 грн., в тому числі основного платежу 8924,93 грн. і застосованої штрафної санкції в розмірі 2231,24 грн.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Зеленський В.В. Судді П'янова Я.В. Чалий І.С.