Постанова

від 05.02.2014 по справі 4/291-09

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2014 року Справа № 4/291-09 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А. суддів Ходаківської І.П., Данилової Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги Київської обласної спілки споживчих товариств на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 у справі № 4/291-09 господарського суду Київської області за позовомКиївської обласної спілки споживчих товариств до Теліженецької сільської ради Тетіївського району Київської області провизнання права власності в судовому засіданні взяли участь представники : - - позивачаМальчик Т.Ю. - - відповідачаТітов А.І.

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2009 року Київська обласна спілка споживчих товариств звернулась до господарського суду Київської області з позовною заявою до Теліженецької сільської ради Тетіївського району Київської області в якій просила суд: 1) визнати право власності на нерухоме майно, а саме: продовольчий магазин № 24, продовольчий магазин № 33, магазин "Продмаг", що розташовані за адресою: Київська область, Тетіївський р-н, с. Теліжинці, вул. Перемоги, 24; 2) судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Київської області від 25.04.2012 (суддя Щоткін О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 (у складі головуючого Тарасенка К.В., суддів: Рєпіної Л.О., Суліма В.В.) у справі № 4/291-09 в позові відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Київська обласна спілка споживчих товариств звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити з покладенням витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги на відповідача.

У відзиві Теліженецька сільська рада Тетіївського району Київської області заперечує проти доводів скаржника і просить суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.11.2007 Київська обласна спілка споживчих товариств звернулась до Теліженецької сільської ради Тетіївського району Київської області із заявою № 01-446 від 22.11.2007 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: продовольчий магазин № 24, продовольчий магазин № 33, магазин "Продмаг", що розташовані за адресою: Київська область, Тетіївський р-н, с. Теліжинці, вул. Перемоги, 24 (т. 1, а. с. 16).

У відповідь Виконком Теліжинецької сільської ради листом № 586 від 26.11.2007 повідомив позивача про неможливість надання дозволу на реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно, оскільки надані останнім документи не підтверджують його право власності (т. 1, а. с. 17).

Звертаючись з позовом про визнання права власності на продовольчий магазин № 24, продовольчий магазин № 33, магазин "Продмаг", що розташовані за адресою: Київська область, Тетіївський р-н, с. Теліжинці, вул. Перемоги, 24, позивач посилається на те, що Київською обласною спілкою споживчих товариств за власний рахунок було здійснено будівництво цих об'єктів, що підтверджується актом приймання закінченого будівництва будівлі магазину у с.Теліженці Тетіївського району Київської області від 28.12.1971 № 85, рішенням виконавчого комітету Київської обласної ради від 22.04.1968 № 263; паспортом технічного стану будівель від 14.03.2000, довідками про балансову вартість від 28.09.2009. Підставою позову позивач зазначив статті 316, 319, 328, 392 Цивільного кодексу України.

Висновки судів попередніх інстанцій про відмову у позові є обґрунтованими, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно чинного на той час законодавства приймання закінчених будівництвом об'єктів, які належать до громадських будівель та споруд, здійснювалося у відповідності, зокрема, з постановою Ради Міністрів СРСР від 15.09.1962 № 949 "Про порядок приймання в експлуатацію закінчених будівництвом підприємств, будівель та споруд" (надалі - Постанова від 15.09.1962).

Відповідно до підпункту "г" пункту 2 Постанови від 15.09.1962 приймання в експлуатацію жилих будинків, а також громадських будівель та споруд, незалежно від кошторисної вартості та відомчої належності, здійснюється державними приймальними комісіями, що призначаються виконкомами міських (районних) Рад депутатів трудящих.

Положеннями пункту 4 Постанови від 15.09.1962 передбачено, що до складу державних приймальних комісій з приймання в експлуатацію жилих і громадських будівель та споруд включаються представники органу державного архітектурно-будівельного контролю, забудовника (замовника), організації, на яку покладається експлуатація будівлі чи споруди, генерального підрядника, проектної організації, органів державного санітарного нагляду, державного пожежного нагляду та профспілкової організації забудовника (замовника).

При прийманні в експлуатацію жилих та громадських будівель, розташованих, зокрема, у сільській місцевості, головою державної приймальної комісії призначається представник виконкому міської (районної) Ради депутатів трудящих.

Пунктом 5 цієї Постанови встановлено, що акти приймання в експлуатацію підприємств, будівель та споруд затверджуються органами, що призначили державні приймальні комісії. Датою введення в експлуатацію жилих і громадських будівель та споруд вважається дата затвердження виконкомом Ради депутатів трудящих акта державної приймальної комісії.

Аналогічні вимоги закріплені у СНиП ІІІ-А.10-66 "Приемка в эксплуатацию законченных строительством предприятий, зданий и сооружений. Основные положения".

Згідно з нормами постанови Ради Міністрів СРСР від 13.07.1970 № 538 "Про порядок приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів житлово-цивільного призначення" приміщення роздрібної торгівлі приймаються державними приймальними комісіями, призначеними виконкомами міських (районних) рад депутатів трудящих. Такий же порядок приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів був передбачений і для об`єктів виробничого призначення пунктом 1 постанови № 57 Ради Міністрів СРСР від 22.01.1966 "Про порядок приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів виробничого призначення", а для приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів - постановою Ради Міністрів СРСР від 23.01.1981 № 105 "Про приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів"та СНиП IIІ-3-81. "Приемка в эксплуатацию законченных строительством объектов. Основные положения".

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з висновку Відділу містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Тетіївської районної державної адміністрації від 18.03.2010 № 34, згідно архівних даних відділу в період 1963 року по 2010 рік виготовлення будівельних паспортів Київський обласній спілці споживчих товариств на будівництво магазинів або будь-яких об'єктів в селі Теліженці, Тетіївського району, Київської області не здійснювалось. Також Київською обласною спілкою споживчих товариств будівництво та введення в експлуатацію магазинів або будь-яких інших об'єктів в селі Теліженці, Тетіївського району, Київської області в період з 1963 року по 2010 рік не здійснювалось.

Відповідно до висновку відділу містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Тетіївської районної державної адміністрації від 18.03.2010 вбачається, що відповідно до параграфу 1 Общие указания, главы II, раздел В, части II СНиП 1958 г., СНиП ІІ-Л.2.-62 та СНиП ІІ-Л.2.- 72, глава 2 "Общественные здания и сооружения", приложение 1 - "Классификация общественных зданий и сооружений", пункт - "Предприятия торговли и общественного питания", подпункт 1 - "Предприятия государственной торговли и потребительский кооперации", подпунктом 3 - "Предприятия общественного питания" та СНиП 2.08.02-85 "Общественные здания и сооружения", обязательное приложение 1 - "Перечень общественных зданий и сооружений", пункт 6 - "Здания для предприятий розничной торговли и общественного питания" магазини відносяться до переліку видів громадських будинків та споруд і тому повинні прийматися в експлуатацію незалежно від їх кошторисної вартості та відомчої приналежності державними приймальними комісіями, які призначаються виконкомами міських (районних) Рад народних депутатів (депутатів трудящих).

Аналогічні висновки містяться і у наданому відповідачем Висновку Відділу містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Тетіївської районної державної адміністрації від 10.10.2013 № 62.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з наданого позивачем акту приймання закінченої будівництвом будівлі магазину у с. Теліженці Тетіївського р-ну Київської області від 28.12.1971 № 85 затвердженого Правлінням Київської облспоживспілки вбачається, що він підписаний комісією у складі чотирьох осіб, серед яких представник виконкому Тетіївської районної Ради депутатів трудящих, не зазначений (т. 1., а. с. 14-15).

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що акт приймання закінченого будівництва будівлі від 28.12.1971, на який посилається позивач, не є актом державної приймальної комісії, оскільки не відповідає вищенаведеним вимогам. Крім того, даний акт не містить відомостей про відвід земельної ділянки під забудову.

Посилання позивача на підпункт "ж" пункту 2 Постанови Ради Міністрів СРСР "Про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" від 23.01.1981, відповідно до якого прийняття в експлуатацію об'єктів виробничого призначення, побудованих на кошти кооперативних організацій проводиться державними приймальними комісіями, призначеними в порядку, встановленому центральними органами кооперативних організацій, судами попередніх інстанцій відхилено, оскільки на момент будівництва спірних об'єктів зазначена постанова не набрала чинності, а тому її норми до спірних правовідносин не можуть застосовуватись.

Крім того, судами також встановлено, що листом № 4-636/4 від 11.04.1968 Київське обласне управління сільського господарства повідомило Виконком Київської обласної Ради депутатів трудящих про можливість виділення Васильківській, Миронівській і Тетіївській райспоживспілкам під будівництво магазину, їдальні та відгодівельної площадки земельні ділянки загальною площею 4,50 га в межах і на умовах згідно з представленим проектом (т. 1., а. с. 21-23).

22.04.1968 Виконавчим комітетом Київської обласної ради прийнято рішення № 263 яким затверджено наданий обласним управлінням сільського господарства проект відводу земельних ділянок Васильківській, Миронівській і Тетіївській райспоживспілкам під будівництво магазину, їдальні та відгодівельної площадки на загальній площі 4,5 га за рахунок землекористування колгоспів Васильківського, Миронівського і Тетіївського районів згідно з додатком. Цим же рішенням ухвалено відвід провести в постійне користування та зобов`язано Васильківську, Миронівську і Тетіївську райспоживспілки проект забудови ділянок погодити з обласним відділом в справах будівництва і архітектури та доручено Київській землевпорядній експедиції проекти відводу здійснити в натурі (т. 1., а. с. 18).

Згідно Додатку до рішення № 263 від 22.04.1968 Виконавчого комітету Київської обласної ради (Список колгоспів за рахунок яких відводяться земельні ділянки під будівництво магазинів їдальні і відгодівельної площадки), в Тетіївському районі за рахунок колгоспу ім. Пархоменка в с.Теліженці заплановано відвести 0, 25 га під сільунівермаг (т. 1., а. с. 19-20).

Із зазначеного рішення вбачається, що відведення землі заплановано саме Тетіївській райспоживспілці, а не Київській облспоживспілці, крім того положеннями статті 20 Земельного кодексу Української РСР 1970 року, які діяли на момент будівництва, відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі.

Згідно з нормами статті 21 Земельного кодексу Української РСР (у відповідній редакції) видача документів на право користування землею колгоспам, радгоспам, іншим підприємствам, організаціям і установам провадиться виконавчими комітетами районних (міських) Рад депутатів трудящих, незалежно від того, на підставі рішення якого виконавчо-розпорядчого органу державної влади надана земельна ділянка.

Судами на підставі поданих до матеріалів справи доказів в їх сукупності встановлено, що рішення виконавчого комітету обласної, районної, або сільської Ради народних депутатів про видачу документів на право користування землею, а також рішення про відвід земельних ділянок в натурі Київській обласній спілці споживчих товариств не приймалось, акт на право довгострокового тимчасового користування землею за формою, встановленою Радою Міністрів Української РСР, позивачу не видавався. Наведені обставини у встановленому порядку не спростовані.

Встановивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що обставини, викладені у позовній заяві, не були доведені у встановленому законом порядку належними і допустимими засобами доказування, що стало підставою для відмови у позові.

Щодо посилань позивача на те, що фінансування будівництва проводилось ним за рахунок коштів державної позики, суд апеляційної інстанції вірно зазначав, що на підставі поданих до матеріалів справи доказів можливо встановити лише намір фінансування будівництва, а не виділення коштів та фактичного їх використання на здійснення будівництва спірних об'єктів.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій і вважає, що судами вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Стосовно доводів, викладених в касаційній скарзі, слід зазначити, що вони не спростовують зазначених вище висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи.

Відповідно до приписів статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 у справі № 4/291-09 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і І.П. Ходаківська

Т.Б. Данилова