Ухвала

від 03.02.2014 по справі 2а-15062/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" лютого 2014 р. м. Київ К/800/46161/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. за участю секретаряГончар Н.О. та представників сторін: від позивача Божок Л.Д., Сальников Д.А. від відповідачаКалашникова О.В. від третіх осібне з'явились розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Центральна транспортна компанія» на постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 18.02.2013 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 у справі № 2а-15062/12/2670 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Центральна транспортна компанія» доДержавної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби треті особиТовариство з обмеженою відповідальністю «Маклай Юта» Товариство з обмеженою відповідальністю «Каміа Плюс» проскасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральна транспортна компанія» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000082320 від 25.01.2012, № 0000102320 від 25.01.2012, № 0000112320 від 25.01.2012 та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000092320 в частині збільшення грошового зобов'язання на суму 4 161 633,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва 18.02.2013, залишеною без змін, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції відповідачем заявлено клопотання про заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне:

- відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Центральна транспортна компанія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 30.09.2011, за результатами якої складено акт № 535/23-205/33052684 від 31.12.2011;

- перевіркою встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства України, а саме: пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, 138.5.1 ст. 138, п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 150.1 ст. 150 ПК України, наказу ДПА України від 28.02.2011 №114 «Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1 379 657,00 грн., в тому числі, по періодах: 2 квартал 2011 року - 237 527,00 грн., 2-3 квартал 2011 року - 1 379 657, 00 грн. (3 квартал 2011 року - 1 142 130,00 грн.) та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 4 185 190,00 грн., у тому числі, по періодах: 2-3 квартал 2011 року - 4 185 190,00 грн.; п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 232 563,00 грн., в тому числі, по періодах: травень 2011 року - 56 533,00 грн., червень 2011 року - 176 030,00 грн., та завищення від'ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 455 700,00 грн., в тому числі, по періодах: вересень 2011 року - 455 700,00 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

1) № 0000102320 від 25.01.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 232 564,00 грн. (в тому числі, основний платіж - 232 563,00 грн. та 01,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) № 0000092320 від 25.01.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за 2-3 квартали 2011 року на 4 185 190,00 грн.;

3) № 0000082320 від 25.01.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 399 709,00 грн. (в тому числі, основний платіж - 319 767,00 грн. та 79 942,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

4) № 0000112320 від 25.01.2012, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за вересень 2011 року на 455 700,00 грн.

- за результатами адміністративного оскарження скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000082320 від 25.01.2012 в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 79 942,00 грн., в іншій частині - залишено без змін, решта податкових повідомлень-рішень залишені без змін.

Позиція податкового органу полягає у тому, що позивачем, в порушення вимог податкового законодавства, було неправомірно сформовані валові витрати, а також завищено податковий кредит з ПДВ за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Маклай Юта» у зв'язку з нікчемністю угоди, укладеної з даним контрагентом, оскільки позивачем вказані операції проведено без мети реального настання правових наслідків. Такий висновок контролюючого органу мотивований тим, що згідно аналізу податкової звітності контрагент позивача (ТОВ «Маклай Юта») за місцезнаходженням не знаходиться та у підприємства відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності, відсутні основні фонди, трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності. Крім того, згідно відповіді на запит податкового органу щодо надання інформації відносно власника вагонів, які передані ТОВ «Маклай Юта» в оренду позивачу, за даними Єдиної електронної картотеки клієнтів залізничного транспорту Укрзалізниці наведені у запиті вагони зареєстровані на ТОВ «Каміа плюс».

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові, дійшов висновку про правомірність прийнятих відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки податковим органом доведені обставини, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Однак, суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на наступне.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом.

У відповідності до ч.2 ст.228 ЦК України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок.

Згідно ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права та передбачені іншими нормами права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Зокрема, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин у відповідності до ч.3 ст.228 ЦК України може бути визнаний недійсним.

Договір оренди № 101/11-04ПВ від 07.02.2011, укладений між позивачем та ТОВ «Маклай Юта», відноситься до оспорюваних договорів, проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що вказаний договір у встановленому порядку визнаний недійсним.

Крім того, висновок судів попередніх інстанцій про доведеність факту порушення позивачем податкового законодавства ґрунтується на тому, що за результатами аналізу АІС «Контрагенти» податковим органом встановлено, що ТОВ «Маклай Юта» не декларує взаємовідносини з ТОВ «Каміа Плюс» та, відповідно, останній не декларує ТОВ «Маклай Юта» в переліку контрагентів, а тому, оскільки між цими суб'єктами господарювання взагалі не було взаємовідносин, то взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Маклай Юта» не спричиняють реального настання правових наслідків та договір № 101/11-04ПВ від 07.02.2011 є нікчемним по своїй суті.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки безпідставними, враховуючи наступне.

Порядок визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість врегульований положеннями Податкового Кодексу України, які є тотожними з нормами Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Враховуючи вищенаведені положення податкового законодавства, суд касаційної інстанції наголошує на тому, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Крім того, аналізуючи наведені законодавчі приписи, колегія суддів дійшла висновку, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст.227 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна транспортна компанія» задовольнити частково.

3. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва 18.02.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 у даній справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний