Ухвала

від 11.12.2014 по справі 2а-15062/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-15062/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

11 грудня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Епель О.В., Костюк Л.О.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна транспортна компанія» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Маклай Юта», Товариство з обмеженою відповідальністю «Каміа Плюс» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральна транспортна компанія» звернулися в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, за участі третіх осіб - Товариства з обмеженою відповідальністю «Маклай Юта», Товариства з обмеженою відповідальністю «Каміа Плюс» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25 січня 2012 року №0000082320, №0000092320.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.02.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 року, у справі №2а-15062/12/2670 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна транспортна компанія» відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.02.2014 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна транспортна компанія» задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва 18.02.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 року у справі №2а-15062/12/2670 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 квітня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

Відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства з період з 01.10.2010 року по 30.09.2011 року, за результатами якої складено відповідний Акт № 535/23-205/3305268 від 31.12.2011 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п.138.1,138.5.1 ст. 138, п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 13 п. 150.1 ст. 150 ПК України, наказу ДПА України від 28.02.2011 №114 «Про затверджені форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1379657,00 гри., в тому числі за 2 квартал 2011 року на 237 527,00 грн., 2-3 квартал 2011 року на 1 379 657,00 грн., 4 квартал 2011 року на 1 142 130,00 грн. та завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на загальну суму 4 185 190,00 грн., у тому числі за 2-3 квартал 2011 року на 4 185 190,00 грн.; п. 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 232 563,00 грн., в тому числі за травень 2011 року на 56 533,00 грн., за червень 2011 року на 176 030,00 грн., та завищення від'ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 455 700,00 грн..

На підставі виявлених порушень відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 25.01.2012 року №0000102320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 232 564,00 грн., в тому числі основний платіж - 232 563,00 грн. та 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0000092320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за 2-3 квартали 2011 року на 4 185 190,00 грн.; №0000082320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 399 709,00 грн.; № 0000112320, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2011 року на 455 700,00 грн..

За результатами адміністративного оскарження скасовано податкове повідомлення-рішення №0000082320 від 25.01.2012 року в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 79 942,00 грн., в іншій частині - залишено без змін.

Відповідно до частини п'ятої ст. 203 та частини першої, другої ст. 215 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається; у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (чинного на момент проведення перевірки та ухвалення судового рішення), норми якого кореспондуються із відповідними приписами Законів України «Про податок на додану вартість» та «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинних на момент здійснення господарських відносин позивачем з його контрагентом) платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до ст. 1, частини першої ст. 3 та частини першої, другої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи; первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; не відносяться до податкового кредиту, зокрема, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Тобто, обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Про відсутність факту здійснення господарських операцій можуть свідчити, зокрема, такі обставини: всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників; результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

З метою встановлення факту здійснення господарських операцій, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість має бути підтверджено рух активів у процесі здійснення господарських операцій, при цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарських операцій: договори, акти виконаних робіт тощо; фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності; встановлено зв'язок між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку, що збігається з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною, зокрема, в його Листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем, як орендарем, та ТОВ «Маклай Юта», як орендодавцем, укладено Договір оренди № 101/11-04ПВ від 07.02.2011 року, предметом якого є передача орендарю у тимчасове платне користування на умовах оренди технічно справний та комерційно придатний рухомий склад. Відповідно до п. 4 зазначеного Договору, орендна плата складає 266,67грн. в тому числі ПДВ 53,33 грн. за добу з 1 одиниці рухомого складу (вагону). Додатковою угодою № 1 від 18.05.2011 року до договору встановлена орендна плата у розмірі 320,00 грн. в т.ч. ПДВ 53,33 грн., № 2 від 01.06.2011 року - 348,00 грн. в т.ч. ПДВ 58,00 грн., № 3 від 01.07.2011 - 420,00 грн. в т.ч. ПДВ 70,00 грн., № 4 від 01.06.2011 - 480,00 грн. в т.ч. 80 грн., № 5 від 01.10.2011 - 549,00 грн. в т.ч. ПДВ 91,5 грн..

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, позивачем надано: акти приймання-передачі рухомого складу в оренду від 11.02.2011 року № 01/1 та № 01/2, від 17.02.2011 року № 01/3, від 18.02.2011 року № 01/4, від 02.04.2011 року № 01/5, від 03.04.2011 року № 01/6, від 20.05.2011 року № 01/7, від 06.06.2011 року № 01/8, від 04.06.2011 року № 01/9; акти про повернення рухомого складу із оренди; накладні: №1 від 31.05.2011 року на суму з ПДВ 339200,00 грн., №1 від 06.06.2011 року на суму 835200,00 грн., №4 від 30.06.2011 року на суму 220980,00 грн., №2 від 11.07.2011 року на суму 577100,00 грн., №3 від 31.07.2011 року на суму 220980,00 грн., №1 від 10.08.2011 року на суму 325860,00 грн., №2 від 11.08.2011 року на суму 546840,00 грн., №3 від 15.08.2011 року на суму 273420,00 грн., №5 від 31.08.2011 року на суму 220980,00 грн.

Посилання відповідача на Листи Державної адміністрації залізничного транспорту України №ЦЗИ-12/2620 від 28.12.2011 року, ТОВ «Каміа Плюс» від 29.12.2011 року № 1508, інформацію з бази даних АІС «Контрагенти», як на підставу для висновків про нікчемність Договору від 07 лютого 2011 року №№ 101/11-04ПВ, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки не є належним та допустимим доказом у даній справі.

Відповідачем до судів першої та апеляційної інстанцій будь-яких доказів на підтвердження зазначеного та/або відповідних судових рішень щодо визнання договору між позивачем і його контрагентом недійсним не надано, у зв'язку з чим, не доведено «безтоварності».

Правовий аналіз норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України дають підстави для висновку, що від'ємне значення об'єкта оподаткування, сформоване у першому кварталі 2011 року з урахуванням від'ємного значення, що увійшло до складу 1 кварталу 2011 року з 2010 року, повністю враховується при розрахунку (формуванні) об'єкта оподаткування за спірний період 2011 року.

Згідно із частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, вимоги якої відповідачем не виконано.

Отже, суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного відповідачем рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 18.12.2014 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Епель О.В.

Костюк Л.О.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Епель О.В.

Костюк Л.О.