Рішення

від 28.05.2009 по справі 17-12/2260

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17-12/2260

                          ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------                                 

Р І Ш Е Н Н Я            

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

          "28" травня 2009 р.                                                                         Справа №  17-12/2260

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Боровика С.С., з секретарем  Голосінською Н.М., за участю представників сторін: позивача –Грива В.Г. - за посадою,відповідача –Медведко В.Г. - по довіреності,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 17-12/2260

за позовом спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Анкор»

доДержавного підприємства «Косарський спиртовий завод»

простягнення 10 267,32 грн.,

                                                                     ВСТАНОВИВ:

Спільне підприємство товариство з обмеженою відповідальністю «Анкор»звернулось в господарський суд з позовом до державного підприємства «Косарський спиртовий завод»про стягнення, у зв'язку з невиконанням мирової угоди від 21.06.2004 року, затвердженої ухвалою господарського суду Черкаської області від 30.06.2004 року у справі №01-08/5108 про визнання банкрутом ДП „Косарський спиртовий завод”, 8 418 грн. 82 коп. боргу за квітень 2006 –квітень 2008 року, втрат від інфляції –1 621 грн. 24 коп., 3 % річних –227 грн. 26 коп., що разом складає 10 267 грн. 32 коп., та відшкодування судових витрат.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 28.08.2008 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.11.2008 року, позов задоволено частково: стягнуто з відповідача 180,95 грн. судових витрат, в частині позову про стягнення 1 621,24 грн. інфляційних та 3 % річних в сумі 227,26 грн. у позові відмовлено, в іншій частині позову про стягнення основного боргу в сумі 8 418,82 грн. провадження у справі припинене за відсутністю предмета спору.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.03.2009 року зазначені судові акти були скасовані в частині відмови СП ТОВ «Анкор»у позові і справу в цій частині передано на новий розгляд до місцевого господарського суду. В решті рішення від 28.08.2008 року та постанову від 24.11.2008 року залишено без змін.

Розпорядженням голови суду від 10.04.2009 року справу передано для подальшого розгляду судді Боровику С.С. і присвоєно їй № 17-12/2260.

В судовому засіданні 19.05.2009 року представник позивача позов в частині вимог про стягнення втрат від інфляції –1 621,24 грн. та 3 % річних –227,26 грн. з підстав викладених в позовній заяві підтримав і просив задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 19.05.2009 року з'явився, проти позову в частині стягнення інфляційних та 3% річних заперечив з посиланням на те, що позивач не має права їх нараховувати в період дії мирової угоди.

На адресу суду 25.05.2009 року від позивача надійшла заява про уточнення (збільшення) розміру позовних вимог, яку представник позивача в судовому засіданні 28.05.2009 року підтримав та просив стягнути з відповідача інфляційні в сумі 2 254,56 грн. та 271,75 грн. –3 % річних.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд, з урахуванням поданої позивачем заяви про уточнення (збільшення) розміру позовних вимог, відмовляє у позові в частині вимог про стягнення інфляційних та 3 % річних з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ухвалою господарського суду Черкаської області від 30.06.2004 року у справі № 01-08/5108 про визнання банкрутом державного підприємства «Косарський спиртовий завод»було затверджено мирову угоду від 21.06.2004 року та провадження у справі припинено.

Згідно затвердженої мирової угоди сума боргу відповідача перед позивачем складає 13 292,91 грн., яка повинна була погашатися на протязі 36 місяців, починаючи з 19 місяця після затвердження угоди господарським судом, згідно наступного графіку:            

період13 292,91 грн.

% погашення протягом рокуна рік на місяць

2006202 658,58221,55

2007354 652,52387,71

2008455 981,81498,48

Враховуючи умови мирової угоди, графік погашення боргу, а також ухвалу місцевого господарського суду від 30.06.2004 року у справі № 01-08/5108 слід дійти висновку, що відповідач починаючи з січня місяця 2006 року до кінця 2008 року повинен був повністю виконати умови мирової угоди та сплатити позивачу борг в загальному розмірі 13 292,91 грн. (згідно графіку).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, державне підприємство «Косарський спиртовий завод»станом на 01.07.2008 року сплатило частину заборгованості в розмірі 10 301,98 грн., що підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків та платіжними дорученнями № 583 від 04.06.2008 року на суму 5 000 грн. та № 157 від 24.06.2008 року на суму 4 415,78 грн., копії яких знаходяться в матеріалах справи, тому господарський суд Черкаської області своїм рішенням від 28.08.2008 року припинив провадження у справі в частині позову про стягнення основного боргу в сумі 8 418,82 грн. за відсутністю предмета спору.

Станом на 28.05.2009 року, на думку позивача, борг відповідача у зв'язку із порушенням строків сплати заборгованості згідно графіку мирової угоди перед позивачем складає: втрати від інфляції –2 254,56 грн. та 3 % річних –271,75 грн.

Звертаючись до суду позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що відповідач порушив свої зобов'язання, які виникли у зв'язку з укладанням мирової угоди у справі про банкрутство. Водночас, у своїй позовній заяві позивач як на підставу своїх вимог посилався на норми ЦК України, що регулюють загальні положення про забезпечення виконання зобов'язань, а також на приписи статей 624, 625 Цивільного кодексу України.

В той же час слід зазначити наступне:

За приписами частини 2 статті 604 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Припинення зобов'язань шляхом укладення мирової угоди у процедурі банкрутства є новацією зобов'язань між кредитором та боржником.

Чинне процесуальне законодавство передбачає три випадки укладання мирової угоди.

Зокрема, укладання сторонами мирової угоди в позовному провадженні до прийняття судом рішення по справі (стаття 78 ГПК України); укладання мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання судового рішення, що передбачено частиною 4 статті 121 ГПК України; а також укладання мирової угоди між конкурсними кредиторами та боржником у справі про банкрутство, відповідно до вимог статей 35-37 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі-Закон).

В кожному з цих випадків мирова угода підлягає затвердженню судом відповідною ухвалою.

З урахуванням положень статті 124 Конституції України, статті 45 ГПК України та статті 11 Закону України “Про судоустрій України” судові рішення (до яких відноситься і ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди) є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до приписів пункту 2 частини 2 статті 3 Закону України “Про виконавче провадження” ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди є виконавчим документом, у випадках передбачених законом.

Вищий господарський суд України у своєму роз'ясненні від 18.09.1997 року за № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” зазначив, що наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди:

- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 19 Закону України “Про виконавче провадження”, то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 3 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;

- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 19 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

Водночас слід зазначити, що мирова угода у справі про банкрутство є одночасно і правочином і судовою процедурою.

Відповідно до частини 6 статті 38, пункту 5 частини 1 статті 40 Закону затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство.

У своїй постанові від 17.10.2007 року зі справи № 10/437 Вищий господарський суд України зазначив, що затверджена у справі про банкрутство мирова угода підлягає виконанню сторонами в добровільному порядку та виконавче провадження з її примусового виконання не здійснюється, оскільки невиконання боржником умов мирової угоди тягне за собою розірвання мирової угоди.

Підстави для розірвання мирової угоди, укладеної у справі про банкрутство, а також наслідки невиконання мирової угоди врегульовано приписами статті 39 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Зокрема, мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду у разі невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів. Розірвання мирової угоди господарським судом щодо окремого кредитора не тягне її розірвання щодо інших кредиторів.

У разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою (частини 8 статті 39 Закону).

Проте, слід зазначити, що положення частини 8 статті 39 Закону підлягають застосуванню лише у випадку розірвання мирової угоди в установленому порядку, як це зокрема зазначено в постанові Вищого господарського суду України від 23.02.2005 року зі справи № 10/4б.

Доказів того, що мирову угоду стосовно окремого кредитора –позивача у даній справі, чи всіх кредиторів у справі про банкрутство було розірвано, позивач суду не надав.

Зі змісту статті 39 Закону випливає, що визнання мирової угоди недійсною або її розірвання має відбуватися виключно в межах справи про банкрутство, оскільки підстави для такого визнання угоди недійсною або її розірвання містяться безпосередньо в Законі, часткове або повне задоволення таких вимог спричиняє певні наслідки, наприклад поновлення провадження у справі про банкрутство, відновлення вимог кредиторів, щодо яких були надані відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) боргів тощо, як це зокрема, зазначено в постанові Вищого господарського суду України від 11.06.2003 року у справі за № Б-3067/2-23.

Відповідно до частини 4 статті 39 зазначеного Закону публікується оголошення про поновлення провадження по справі, однак воно носить інформаційний характер та не породжує внесення змін до сформованого реєстру вимог кредиторів боржника, оскільки стаття 39 зазначеного Закону не передбачає звернення до господарського суду з письмовими заявами про грошові вимоги до боржника (Постанова ВГСУ від 08.02.2006 року, № 17-2-21-2/1017).

При цьому слід зазначити, що відповідно до приписів Закону лише у процесі ліквідаційної процедури всі вимоги кредиторів задовольняються у порядку черговості. Вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного погашення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів для задоволення вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належать кожному кредитору однієї черги.

Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” слід розглядати як законодавчий акт, що містить спеціальні норми, які мають пріоритет стосовно до норм загальних щодо регулювання порядку провадження у справах про банкрутство, відновлення платоспроможності боржника, визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, укладення мирової угоди між боржником та кредиторами, задоволення вимог кредиторів тощо.

Тобто, задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних і 3% річних у даній справі, фактично б означало порушення встановленої Законом та мировою угодою черговості задоволення вимог конкурсних кредиторів у справі про банкрутство.

В силу вимог частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а втрати від інфляції та 3 % річних не є штрафними санкціями в розумінні частини 1 статті 230 Господарського кодексу України та статті 549 Цивільного кодексу України і стягуються незалежно від вини сторони, яка порушила зобов'язання.

Водночас, відповідно до частини 8 статті 39 Закону у разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою, а застосування кредиторами боржника у разі невиконання останнім умов мирової угоди положень частини 8 статті 39 Закону можливе лише у випадку її розірвання у встановленому Законом порядку.

Враховуючи дані обставини справи, заявлені позивачем підстави звернення до суду, а також роз'яснення ВГСУ за № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” слід дійти висновку, що позивач не вірно обрав спосіб захисту свого порушеного права, в зв'язку з чим підстав для задоволення позову в частині стягнення інфляційних та 3% річних не вбачається.

Керуючись статтями 49, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, суд

                ВИРІШИВ:

У позові в частині вимог про стягнення інфляційних та 3 % річних відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Київського міжобласного апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом десяти днів з дня прийняття.

Суддя                                                                                                      С.С.Боровик

Повний текст рішення оформлений та підписаний 28.05.2009 року.