Ухвала

від 05.02.2014 по справі 7/308

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/43993/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Ткача С.С.,

відповідача-1 - не з'явились,

відповідача-2 - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі - ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2008

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2011

у справі № 7/308

за позовом ДПІ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Арматор" (далі - ТОВ «Арматор», відповідач-1)

та товариства з обмеженою відповідальністю "Автосервіс-групп" (далі - ТОВ «Автосервіс-групп», відповідач-2)

про стягнення в доход держави коштів, отриманих за нікчемним правочином.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2008 року ДПІ звернулася з позовом, в якому просила стягнути з ТОВ «Арматор» в доход Державного бюджету України вартість товару в сумі 122 607 065 грн. за нікчемним договором від 09.11.2006 № 09/11-06, а з ТОВ «Автосервіс-групп» - кошти у сумі 122 607 065 грн. за цим договором.

Також ДПІ було подано позов про стягнення з відповідача-1 в доход Державного бюджету України вартості товару в сумі 4 953 150 грн., отриманого за нікчемним правочином (договором від 04.12.2006 № 11/12-06), та про стягнення з відповідача-2 в доход Державного бюджету України цієї ж суми, отриманої в рамках виконання названого договору.

Ухвалою окружного адміністративного суду міста Києва від 06.08.2008 зазначені позовні вимоги було об'єднано в одне провадження.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2008, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2011, у позові відмовлено з мотивів недоведеності податковим органом наявності у будь-кого з відповідачів порушити інтереси держави при укладенні та виконання зазначених правочинів. Крім того, суди послалися на пропуск позивачем строку застосування адміністративно-господарських санкцій, установленого статтею 250 Господарського кодексу України (далі - ГК), під час звернення з розглядуваними позовними вимогами.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати оскаржувані судові акти та задовольнити позов. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що фіктивність діяльності відповідача-2 та неподання відповідачем-1 необхідних первинних документів на підтвердження реальності господарських операцій в рамках виконання спірних договорів є належним свідченням укладення останніх без мети настання відповідних цим правочинам правових наслідків, а виключно з метою створення сприятливих умов у податковому обліку. До того ж, за висновком ДПІ, судами помилково кваліфіковано штрафні санкції, передбачені статтею 208 ГК як адміністративно-господарські санкції.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що відповідачами у справі було укладено:

договір поставки від 04.12.2006 № 11/12-06, за яким відповідач-2 (постачальник) зобов'язався поставити ТОВ «Арматор» (покупець) товар (мобільні пости диспетчерської централізації ПДЦ-2000М) на загальну суму 5 943 780 грн. (у тому числі 990 630 грн. ПДВ);

договір поставки від 09.11.2006 № 09/11-06 про поставку відповідачу-1 аналогічного товару на загальну суму 48 246 665,04 грн.

У подальшому відповідачами було укладено додаткові угоди до названих договорів, згідно з якими встановлено вексельний спосіб розрахунків за цими правочинами, та збільшено суми поставок на 74 360 400 грн. (у тому числі 12 393 400 грн. ПДВ).

Операція з поставок зазначеної продукції була оформлена складенням видаткових накладних, податкових накладних та актів про поставку та прийняття товару.

У рамках здійснення податкового контролю ДПІ було виявлено, що усі первинні документи від імені ТОВ «Автосервіс-групп» підписані невстановленою особою; директор цього Товариства заперечує свою причетність до його діяльності; в подальшому державну реєстрацію та реєстрацію платником ПДВ відповідача-2 скасовано в судовому порядку. Також ДПІ наголошує на відсутності належних первинних документів, складення яких є притаманним при виконанні поставок.

Наведені обставини були покладені в основу висновку ДПІ про те, що виконання цих договорів не було опосередковане дійсним рухом активів їх учасників, що, в свою чергу, свідчить про завідоме укладення спірних правочинів виключно з метою зниження податкового тягаря та отримання податкової вигоди, що не відповідає основам правопорядку.

Відповідно до частини першої статті 207 ГК господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною першою статті 208 названого Кодексу передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів про те, що санкції, передбачені частиною першою статті 208 ГК, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, а відтак вони належать до адміністративно-господарських санкцій у розумінні частини першої статті 238 ГК.

Статтею 250 Господарського кодексу України передбачено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

У той же час слід зазначити, що висновок про безпідставність застосування штрафних санкцій не може поєднуватися із висновком про відсутність правопорушення. Адже в останньому випадку звільнення особи від відповідальності є наслідком відсутності факту протиправності діяння як обов'язкової підстави для застосування до суб'єкта заходів відповідальності.

Початок перебігу розглядуваного строку визначений моментом виявлення правопорушення, а його сплив - часом вчинення правопорушення; у разі недоведеності такого порушення строк застосування штрафних санкцій не може розпочатися, а відтак і не може бути пропущений.

У даному разі для того, щоб надати правильну правову оцінку розглядуваним правовідносинам судам необхідно було врахувати таке.

З огляду на повноваження податкової інспекції, що полягають у здійсненні контролю за правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів застосовуються до правочинів, вчинених виключно з метою ухилення від оподаткування, у даному разі для правильної кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, необхідно визначити існуючий зв'язок між власне укладенням і виконанням такого правочину та застосованим його учасниками механізмом ухилення від оподаткування.

Адже якщо укладення та виконання договору є частиною такого механізму - зокрема, у випадку, коли метою укладення правочину є податкова економія - то до учасників такого правочину слід застосовувати штрафні санкції в порядку статті 208 ГК. У разі ж якщо ухилення від оподаткування спричинено подальшими діями з отриманими на виконання правочину активами або відображенням результатів такого правочину у податковому обліку платника, то такі дії становлять самостійний склад податкового правопорушення як підставу для притягнення платника до відповідальності сааме за порушення норм податкового законодавства. Іншими словами, правочин є таким, що порушує публічний порядок у сфері оподаткування, у разі, якщо власне вчинення та виконання правочину є необхідною умовою для побудови схеми ухилення від оподаткування.

Наведене, у свою чергу, дає підстави для висновку про те, що умовою застосування наслідків недійсності господарського зобов'язання в порядку статті 208 ГК за позовом податкового органу є доведеність останнім наявності протиправного умислу у всіх учасників правочину. Адже про відсутність господарської мети під час укладення та виконання правочину не може бути відомо лише одній особі, оскільки у разі добросовісності хоча б одного з учасників правочину для нього буде досягнута ділова мета, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок.

У контексті викладеного при наданні правової оцінці розглядуваному правочину вирішальне значення має реальність виконання операцій з поставки товару в рамках виконання спірних договорів.

Відмовляючи у задоволенні цього позову, суди зазначили, що визнання недійсними установчих документів ТОВ «Арматор» та анулювання його реєстрації платником ПДВ не може розглядатися як свідчення недійсності укладених ним правочинів.

Втім у даному разі суди проігнорували доводи податкового органу про те, що фіктивний характер діяльності підприємства-постачальника у сукупності з фактом відсутності доказів на підтвердження оплати товару, перевезення товару, його страхування, сертифікації, зберігання тощо підтверджують безтоварність спірних господарських операцій.

А відтак слід погодитися із здійсненою податковим органом юридичною кваліфікацією спірних договорів.

У той же час пропуск ДПІ строку застосування штрафних санкцій виключає можливість задоволення даного позову, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення скасуванню не підлягають безвідносно до мотивів, на яких вони ґрунтуються.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2011 у справі № 7/308 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько