Ухвала

від 14.03.2014 по справі 7/308

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

14 березня 2014 року м. Київ В/800/959/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Веденяпіна О.А.(доповідача), Єрьоміна А.В., Зайцева М.П., Шведа Е.Ю., Швеця В.В., перевіривши заяву Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 лютого 2014 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів м.Києва до товариства з обмеженою відповідальністю «Арматор» та товариства з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-групп» про стягнення в доход держави коштів, отриманих за нікчемним правочином,

в с т а н о в и в :

3 березня 2014 року Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві (далі - ДПІ) звернулася з заявою про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 лютого 2014 року у справі за позовом ДПІ до товариства з обмеженою відповідальністю «Арматор» та товариства з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-групп» про стягнення в доход держави коштів, отриманих за нікчемним правочином.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), ДПІ просить допустити справу до провадження. Посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме статей 207, 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України), що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 9 серпня 2012 року (справа № К/9991/20012/11).

Дослідивши надані матеріали, суд вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

В пункті 4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 2 «Про судову практику застосування статей 235-240 Кодексу адміністративного судочинства України» роз'яснено, що ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Як видно зі змісту поданої заяви, ДПІ посилається на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах у спорах щодо визнання правочинів нікчемними.

Проте, з такими доводами колегія суддів погодитись не може, оскільки подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкту та предмету правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

З доданої до заяви копії рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подана заява, видно, що у справі № К/9991/43993/11 за позовом ДПІ до товариства з обмеженою відповідальністю «Арматор» та товариства з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-групп» про стягнення в доход держави коштів, отриманих за нікчемним правочином, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін судові рішення першої та апеляційної інстанції, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог, врахував положення статей 207 та 208 ГК України та погодився із здійсненою податковим органом юридичною кваліфікацією спірних договорів. Однак зазначив, що пропуск ДПІ строку застосування штрафних санкцій, встановленого статтею 250 ГК України, виключає можливість задоволення даного позову.

В ухвалі від 9 серпня 2012 року (справа № К/9991/20012/11) Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими задоволено позовні вимоги ДПІ про зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «Абріс-09» повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Селтікс» все одержане за договором від 15 листопада 2009 року №15/11/09, а саме: грошові кошти в сумі, зазначеній у векселі серії АА №0247293, - 4840112,11 грн.; та стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Селтік» в доход держави вартості товару, одержаного за договором купівлі-продажу від 15 листопада 2009 року №15/11/09, у сумі 4840112,11 грн., визнав обґрунтованим висновки судів попередніх інстанцій про відсутність фактичної поставки товару за договором купівлі-продажу від 15 листопада 2009 року № 15/11/09 та про спрямованість умислу товариств при укладені договору на неправомірне отримання податкової вигоди (відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів Державного бюджету України при фактичній відсутності як поставки товару, так і сплати податку на додану вартість), що свідчить про укладення договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Також зазначив, що давши правильну юридичну оцінку договору купівлі-продажу від 15 листопада 2009 року № 15/11/09, суди правомірно застосували юридичні наслідки недійсності договору та господарського зобов'язання, що виникло внаслідок цього договору, встановлені частиною першою статті 208 ГК України.

З наведеного слідує, що різні за змістом кінцеві судові рішення у зазначених справах, стали можливими не через неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а через різні фактичні обставини у справах та застосування різних норм матеріального права.

Таким чином, підстави для допуску справи до провадження для перегляду судових рішень Верховним Судом України відсутні.

Керуючись статтями 236 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України,

у х в а л и в:

Відмовити у допуску до провадження у Верховному Суді України справи за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві до товариства з обмеженою відповідальністю «Арматор» та товариства з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-групп» про стягнення в доход держави коштів, отриманих за нікчемним правочином, в порядку перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 лютого 2014 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін

А.В. Єрьомін

М.П. Зайцев

Е.Ю. Швед

В.В. Швець