Ухвала

від 27.01.2014 по справі 826/6543/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" січня 2014 р. м. Київ К/800/53120/13

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Цвіркуна Ю.І. (доповідач), суддів -Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.06.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2013 року

у справі № 826/6543/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна група»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортна група» звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.04.2013 р. № 0002561520.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2013 року, позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 10.04.2013 року №0002561520.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення першої та апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

В судове засідання сторони не з'явилася, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

У зв'язку із зазначеним, справа відповідно до вимог частини першої статті 222 КАС України розглядалася в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що за результатами нев'їздної перевірки своєчасності сплати податків і зборів до бюджету ТОВ «Транспортна група» відповідачем складено акт №0002561520 від 10.04.2013 року, відповідно до висновків якого встановлено порушення позивачем вимог п. 57.1 ст. 57 розділу 2 Податкового кодексу України щодо несвоєчасної сплати податку на додану вартість внаслідок несвоєчасного подання платіжного доручення.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0002561520 від 10.04.2013 р., яким визначено порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 201 457,00 грн. на 1 (один) календарний день та зобов'язано сплатити штраф у розмірі 10% від суми податкового зобов'язання, а саме 20 145,70 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що позивачем не було порушено граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, визначеного п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, оскільки 21 листопада 2011 року ним в повній мірі сплачено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, самостійно визначену в податковій декларації за жовтень 2011 року, зважаючи на те, що останній день відповідного граничного строку для сплати такого зобов'язання, передбаченого Податковим кодексом України, 20 листопада 2011 року припав на вихідний день (неділю).

Проте суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до ст.203 Податкового кодексу України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Відповідно до п. 49.20. ст. 49 Податкового кодексу України якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

Згідно з п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, нормами Податкового кодексу України передбачено тільки перенесення строку подання податкової звітності, у разі якщо останній день подання припадає на вихідний або святковий день, а податкові зобов'язання, зазначені у поданій декларації, платники сплачують самостійно протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Податковим кодексом України.

Разом з тим, положення п. 49.20. ст. 49 Податкового кодексу України, якими встановлено перенесення граничного строку подання податкової декларації у зв'язку із вихідними і святковими днями, не можуть бути застосовані для цілей визначення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання. У разі якщо останній день сплати податкового зобов'язання припадає на вихідний або святковий день, то таке зобов'язання необхідно сплатити в день, що передує вихідному або святковому дню.

В силу пункту 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Транспортна група» 21.11.2011 року було подано до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва декларацію №9011651292 від 21.11.2011 року з податку на додану вартість за жовтень 2011 року, в якій позивачем задекларовано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 201 457,00 грн. Зазначена сума узгодженого податкового зобов'язання була сплачена 21.11.2011 року.

З повідомлення-рішення від 10.04.2013 року №0002561520 вбачається, що до позивача застосовано штраф у розмірі 10% на підставі п. 57.1 ст. 57, 126 Податкового кодексу України за затримку на 1 календарний день сплати суми грошового зобов'язання у розмірі 210457, 00 грн.

При встановленні обставин справи, судами не вірно вказано дату та номер акту, на підставі якого винесено спірне податкове повідомлення-рішення від 10.04.2013 року, оскільки у матеріалах справи наявний акт №000086/26-50-15-20/34803428 від 28.03.2013 року, а не №0002561520 від 10.04.2013 року.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що у даному акті зазначено, що сума несвоєчасно сплаченого податку на додану вартість внаслідок несвоєчасного подання платіжного доручення виникла на підставі ППР №0001442360 від 28.01.2011 року, а не у зв'язку з несвоєчасною сплатою позивачем суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за податковою декларацією за жовтень 2011 року.

Відповідно до п. 57.3. ст.57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

При цьому, Податковий кодекс України не передбачає перенесення строку сплати грошового зобов'язання у разі, коли останній день сплати такого зобов'язання припадає на вихідний або святковий день.

Таким чином, у випадку визначення грошового зобов'язання органом ДПС граничним днем сплати буде десятий календарний день, що настає за днем отримання платником відповідного податкового повідомлення рішення та/або за днем узгодження грошового зобов'язання.

В матеріалах справи повідомлення-рішення №0001442360 від 28.01.2011 року, на яке робиться посилання у акті №000086/26-50-15-20/34803428 від 28.03.2013 року, відсутнє, а судами не з'ясовано у зв'язку з чим податковим органом встановлено строк сплати суми несвоєчасно сплаченого податку до 20.11.2011 року.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 227, 230 КАС України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.06.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2013 року у справі № 826/6543/13-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук