Рішення

від 23.04.2009 по справі 10/151-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

10/151-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2009                                                                                                   Справа № 10/151-08

за позовом Приватного агропідприємства "Диканське", 38521, Диканський район,                   с. Великі Будища  

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба", 38511, Диканський район,                         с. Петро-Давидівка

про : (1) визнання неправомірним користування ТОВ "Дружба" земельною ділянкою площею 35,5 га,  

(2) зобов'язання ТОВ "Дружба" звільнити самовільно зайняту земельну площею                 35,5 га,

(3) стягнення  завданих матеріальних збитків в сумі 55 292,40 грн.

Суддя  Ківшик О.В.

Представники

від позивача:   не з'явилися;

        від відповідача: Демочко В.І., дов. № 107 від 26.12.2008 р.;

                                      Яременко І.М., дов. № 106 від 26.12.2008 р..

СУТЬ СПРАВИ: розглядається позов про визнання неправомірним користування                           ТОВ "Дружба" земельною ділянкою площею 35,5 га, що належить позивачеві на праві оренди, зобов'язання ТОВ "Дружба" звільнити самовільно зайняту земельну площею  35,5 га та  стягнення  завданих матеріальних збитків в сумі 55 292,40 грн..

Відповідач позов не визнає за мотивами відзиву № 105 від 05.12.2008 р., посилаючись на недоведеність позовних вимог.

Позивач надав суду заяву від 13.04.2009 р. (вх. № 04930 від 13.04.2009  р.), в якій просить суд залишити позов без розгляду у зв'язку з неможливістю нажати витребувані судом документи.

Суд дане процесуальне клопотання відхиляє як таке, що не відповідає чинним процесуальним нормам, оскільки у справі достатньо документальних доказів для  розгляду спору по суті з підстав позову, визначених позивачем.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін у минулих судових засіданнях та представників відповідача у даному судовому засіданні, оцінивши надані докази,

встановив :

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального Кодексу України підприємства, установи, організації мають право звернення з позовом до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки згідно зі ст. 152 Земельного кодексу України здійснюється шляхом : визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною;  визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

За захистом свого майнового права та інтересу особа має право звернутися до суду.

Господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає статті 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер.

Враховуючи вищевикладене, предмет позову в частині визнання неправомірним користування ТОВ "Дружба" земельною ділянкою площею 35,5 га не відповідає встановленим законом способам захисту прав, оскільки фактично є вимогою про встановлення факту (може встановлюватися лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право), а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Нормами статті 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті ділянки підлягають поверненню власникам землі або користувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

За викладеного, предметом дослідження при вирішенні цього спору суд визначив   самовільне зайняття відповідачем конкретних земельних ділянок, що належать позивачеві на праві землекористування, заподіяння збитків самовільним землекористуванням та розмір таких збитків.   

Згідно тверджень позивача частину (35,5 га орної землі у районі села Максимівці) із орендованих ним земельних ділянок самовільно зайняв відповідач.

Згідно з главою 32 Земельного Кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України (ст. 187  Земельного Кодексу України).

При цьому контроль за використанням та охороною земель поділяється на державний (здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів), самоврядний (здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами) та громадський (здійснюється громадськими інспекторами, які призначаються відповідними органами місцевого самоврядування і діють на підставі відповідного положення).  

Оскільки в обґрунтування підстав позову на підтвердження факту самовільного зайняття відповідачем земельних ділянок позивач надав акт обстеження земельних ділянок та встановлення факту самовільного заняття земельної ділянки від 08.04.2008 р., який складено комісією у складі генерального директора, виробничого директора, економіста, агронома, обліковця ПАП "Диканське" (том 1, а.с. 31), а не переліченими вище органами (інспекторами), що мають контрольну функцію, суд не приймає зазначений акт як допустимий  доказ.

Згідно ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що позивач не довів допустимими засобами доказування самовільне зайнятті відповідачем земельних ділянок, що належать на будь-якому праві позивачеві, вимога щодо зобов'язання ТОВ "Дружба" звільнити самовільно зайняту земельну площею  35,5 га задоволенню не підлягає.

В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення з відповідача заподіяних ним  матеріальних збитків позивач посилається на те, що внаслідок самовільного захвату відповідачем земельних ділянок йому спричинені збитки у вигляді неотриманих доходів від використання земельних ділянок на суму 55 168,00  грн., а також понесених витрат у вигляді  сплати фіксованого податку на суму 124, 40 грн..

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Як встановлено вище, позивачем не доведено протиправності дій відповідача в частині самовільного зайняття земельної ділянки, що виключає причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача, пов'язаними з поставкою товару позивачу та шкідливими наслідками для позивача у вигляді неотриманих доходів від використання земельних ділянок.

Крім того, позивачем не доведено й розмір шкоди, що складає частину позовних вимог.

Так, відповідно  до п. 2 ст. 95 Земельного кодексу України, порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Згідно з                 п. "д" ст. 156 Земельного кодексу України, власникам землі та  землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання  земельної ділянки.

Пунктом 2 ст. 157 ЗК  України передбачено, що порядок визначення та відшкодування  збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється  Кабінетом Міністрів  України. Такий порядок був затверджений постановою Кабінетом Міністрів  України  № 284 від 19.04.1993 р., згідно з яким розмір збитків, в тому числі у вигляді неодержаних  доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок, визначається комісіями, створеними, зокрема, районними державними адміністраціями, результати  роботи яких оформляються відповідними актами.

Відповідно до частини другої ст. 34  Господарського процесуального Кодексу України, обставини справи, які відповідно до  законодавства повинні бути підтверджені  певними  засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Зокрема, по спорах щодо відшкодування збитків землекористувачам належним  доказом розміру збитків є саме акт, складений комісією відповідно до постанови Кабінетом Міністрів  України № 284 від 19.04.1993 р. (п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 7).

В обґрунтування розміру заподіяних відповідачем збитків позивач посилається на розрахунок № 85 від 018.06.2008 р. (том 1, а.с. 32), складений генеральним директором ПАП "Диканське" Ю.В.Корневим. Суд не приймає даний розрахунок як допустимий доказ щодо розміру збитків.

Відповідно до частини третьої п. 1 ст.225 Господарського Кодексу України до складу збитків включаються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт,  додатково витрачених матеріалів тощо), понесені  стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Згідно з п.1 частини другої ст.22 Цивільного Кодексу України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням  або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого  порушеного права.

Понесені позивачем витрати на сплату фіксованого податку           земельну ділянку не є збитками позивача, оскільки такі витрати є наслідком  зобов'язань позивача, а не наслідком  протиправних  дій відповідача. Зазначені витрати були б понесені позивачем в будь-якому випадку, не відносяться вони і до витрат, які позивач зробив для відновлення свого  порушеного права на користування земельними ділянками. Крім того, з матеріалів справи не вбачається реальність таких збитків.

Заперечення відповідача щодо недоведеності позивачем позовних вимог судом приймаються.

За викладеного, позовні вимоги не підтверджені документально та нормами матеріального права, а тому у позові слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 43, 49, 75, 82-85 ГПК України,                   суд -

ВИРІШИВ :

1.  У позові відмовити.

2. Рішення надіслати сторонам за адресами, зазначеними у її вступній частині.

     СУДДЯ                                                                                                        О.В.КІВШИК

Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.  У  разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.