Постанова

від 10.02.2014 по справі 906/1304/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2014 р. Справа № 906/1304/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Грязнов В.В. ,

суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Мухомеджанов Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу приватного малого підприємства "Ріко" на рішення господарського суду Житомирської області від 25.11.2013 р. у справі № 906/1304/13

за позовом приватного малого підприємства "Ріко"

до дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Житомирська дорожньо-експлуатаційна дільниця"

про стягнення 70505,08 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Наумов О.Л.,

відповідача - не з"явився,

ВСТАНОВИВ:

Приватне мале підприємство "Ріко" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом до дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" в особі філії "Житомирська дорожньо-експлуатаційна дільниця" про стягнення 70505,08 грн. боргу за договором № б/н від 27.11.2008 року, з яких 62923,26 грн. - основний борг, 4783,89 грн. - пеня, 3420,39грн. - 3% річних та 377,54грн. - інфляційні втрати.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 25.11.2013 року (суддя Машевська О.П. ) визнано недійсною додаткову угоду № 1 від 24.11.2011 року до договору від 27.11. 2008 року з моменту вчинення ( укладення) ; у позові про стягнення 70505,08 грн. - відмовлено.

Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що укладений між позивачем та філією відповідача 27.11.2008 року договір діями відповідача у подальшому був схвалений, у зв'язку з частковою оплатою заборгованості за поставлену за вказаним договором продукцію платежами від 02.04.2009 року та 12.07.2010 року, що також свідчить про переривання строку позовної давності. З урахуванням положень п. 6.1. договору від 27.11.2008 року, суд дійшов висновку, що перебіг строку позовної давності закінчився 12.07.2013 року, у зв'язку з чим відмовив в позові про стягнення боргу. Крім того, на підставі п. 1 ст. 83 ГПК України, суд реалізував своє право та визнав недійсною додаткову угоду №1 від 24.11.2011 року. При цьому суд зазначив, що статутом відповідача та положенням про філію "Житомирська ДЕД", так і за приписами ч.4 ст. 64 ГК України, ч.4 ст. 95 ЦК України та ч.2 ст. 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" , керівник філії вправі укладати угоди від імені юридичної особи лише на підставі виданої довіреності, яка йому видана не була. Оцінивши сукупність наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про те, що ні директор відповідача, ні його заступники ( інші посадові особи) не вчинили будь - яких активних дій зі схвалення додаткової угоди № 1 від 24.11.2011 року до договору, не підписували актів звірки розрахунків з позивачем, тобто після 12.07.2010 року не вчинили будь-яких активних дій, що могли б свідчити про схвалення додаткової угоди та прийняття її до виконання. Зазначені обставини на думку суду доводять, що після 12.07.2010 року перебіг позовної давності про його стягнення в судовому порядку не переривався, а тому сплинув 12.07.2013року, тобто до звернення з цим позовом до суду.

Позивач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився та подав апеляційну скаргу в якій просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задоволити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована неповним з'ясуванням та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття незаконного рішення. Апелянт зокрема вказує, що в порушення положень ст.ст. 598,599 ЦК України, п. 11.2, п. 11.3 договору судом невірно визначено момент настання строку виконання зобов'язання. Судом надано невірну оцінку доказам, зокрема актам звіряння рахунків між позивачем та філією відповідача, за якими було підтверджено існування боргу в сумі 62923,26 грн.. Такі докази помилково не прийнято до уваги судом, як докази переривання строку позовної давності. Крім того зазначає, що висновок суду про визнання недійсною додаткової угоди № 1 з підстави, визначеної ч. 2 ст. 203 ЦК України не узгоджується із фактичними даними, що містились в ЄДР щодо повноважень керівника філії станом на день вчинення зазначеного правочину. В цьому ж контексті вважає недоведеним те, позивач знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень керівника філії укладати від імені юридичної особи договори. Відсутність підстав визнавати недійсною додаткову угоду № 1 від 24.11.2011 року також обґрунтовує тим, що вказана угода є невід'ємною частиною основного договору, який був схвалений відповідачем, як юридичною особою.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки винесено в повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права, при цьому були належним чином з'ясовані та доведені всі обставини, що мають значення для справи.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 25.11.2013 року слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Апеляційним судом встановлено, що 27.11.2008 року між ПМП "Ріко", як продавцем та філією "Житомирська ДЕД" ДП "Житомирський облавтодор" в особі начальника Ільченка Ю.І., що діяв на підставі Положення про філію, як покупцем, укладено договір, за умовами якого позивач зобов'язався передати у власність філії відповідача електрообладнання (товар) в кількості та за ціною згідно специфікацій, які є невід'ємною частиною даного договору, а філія відповідача зобов'язалась прийняти його, здійснити оплату за поставлену продукцію з обов'язковим погашенням заборгованості до 31.12.2008 року. Загальна сума договору складає 99000 грн.. ( п. 1.1., п.1.2, п. 6.1. договору).

11.12.2008 року позивач за видатковою накладною № РН-0000110 поставив, а філія відповідача через представника філії Мацокіна П.О. (довіреність № 320 від 02.12.2008 року) прийняла товар (електрообладнання) на загальну суму 92923,26 грн . на підставі рахунка - фактури позивача №СФ-0000123 від 27.11.2008 року.(а.с. 12, 16, 36).

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 80 ЦК України цивільною дієздатністю наділяється юридична особа, отже, філія, яка за приписом ч. 3 ст. 95 ЦК України не є юридичною особою, діє на підставі положення, затвердженого юридичною особою.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що, вказаний вище договір укладено філією "Житомирська ДЕД" Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор", яка відповідно до Положення про неї, затвердженого наказом директора ДП "Житомирський облавтодор" від 04.06.2002 № 43, може від імені і за дорученням директора підприємства укладати договори (ст. 3.3 Положення). Однак, під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції сторонами не було надано доказів надання відповідачем для директора філії доручення на укладення договору від 27.11.2008 року та додаткової угоди №1 від 24.11.2011 року.

Разом з тим, відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Схвалення таких дій можливе у різних формах: шляхом подання відповідної заяви, мовчазною згодою, здійсненням дій, які свідчать про прийняття правочину.

З реєстру платників ПДВ Міністерства доходів і зборів апеляційним господарським судом встановлено, що ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ ДАК "Автодороги України" (ЄДРПОУ 32008278) присвоєно індивідуальний податковий номер 320082706257 .

11.12.2008 року під час здійснення поставки товару позивачем також було виписано податкову накладу №112 з оподаткування вказаної господарської операції, в якій платником податку зазначено саме покупця ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ ДАК "Автодороги України" (ЄДРПОУ 32008278) з індивідуальним податковим номером 320082706257.

Крім того, податкова декларація з податку на додану вартість з додатком 5 до неї за грудень 2008 року, подана до ДПІ у місті Житомирі 20.01.2009 року в розшифровці податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів також містить вказівку на проведення з покупцем, що має той самий індивідуальний податковий номер (320082706257) господарської операції обсягом поставки без ПДВ - 77436,05 грн., (ПДВ 15487,21 грн.), тобто на загальну суму 92923,26 грн., що відповідає обсягу поставки товару за видатковою накладною № РН-0000110 від 11.12.2008 року .

Пунктом 3.2. Положення філії "Житомирська ДЕД" Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" визначено принципи підпорядкованості та підзвітності філії в її діяльності органам управління відповідача.

Відповідно до ст. 5.8 Положення, відносини філії з іншими суб'єктами підприємницької діяльності будуються на підставі договорів, що укладаються підприємством і за дорученнями підприємства, а контроль за діяльністю філії здійснюється шляхом надання підприємству статистичної звітності і податкових декларацій .

Судом апеляційної інстанції встановлено, що контролюючи діяльність своєї філії, відповідач, як юридична особа не надав суду доказів відмови від прийняття товару, його повернення позивачеві, здійснення коригування податкової звітності (сум ПДВ), тощо, тобто доказів відмови від прийняття спірного договору до виконання.

У процесі виконання зобов'язань за вказаним договором відповідачем через підконтрольний, підпорядкований йому та підзвітний підрозділ фактично вчинявся ряд дій, що свідчать про визнання боргу за прийнятим до виконання договором.

20.01.2009 року та 23.11.2009 року позивачем відповідачеві - ДП "Житомирський облавтодор" надсилались вимоги про сплати боргу, після надіслання яких борг було частково погашено.

Як слідує із банківських виписок по рахунку ПМП "Ріко", 02.04.2009 року та 12.07.2010 року філія відповідача здійснила на користь позивача два платежі на суму 15000 грн. кожен за запчастини згідно рахунку № 110 від 11.12.2008 року ( а.с. 41, 42).

Вказані обставини в сукупності безумовно свідчать про схвалення відповідачем вчиненого філією без відповідного доручення договору від 11.12.2008 року, що виключає можливість визнання його недійсним з підстав, передбачених ст.203,ст.215, ч. 3 ст. 92 ЦК України.

24.11.2011 року між філією "Житомирський ДЕД" ДП "Житомирський облавтодор" в особі тимчасово виконуючого обов'язки Романюка С.В., який діяв на підставі Положення, з однієї сторони, та ПМП "Ріко", з другої сторони, відповідно до ст. ст. 651,653 та 654 ЦК України укладено додаткову угоду про зміну договору від 27.11.2008 року, за умовами якої сторонами було змінено строк оплати поставленого товару до 24.05.2012 року та збільшено строк позовної давності, в межах якого продавець може звернутися до суду з вимогою про стягнення заборгованості до п'яти років.

Проте, із дослідженого судом апеляційної інстанції витягу з ЄДР щодо філії, станом на 24.11.2011 року в графі "прізвище, ім'я, по батькові осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи " містився запис про те, що керівником філії є Романюк С.В., а підписантом, тобто особою, яка й наділена від імені юридичної особи правом підпису договорів без довіреності - є Ільченко Ю.І..

Зазначені обставини в сукупності із змістом п. 3.3. Положення про філію, за яким її керівник вправі укладати договори лише за наявності довіреності і є тими обставинами, що свідчать про те, що позивач знав або повинен був знати в момент укладення договорів про наявні обмеження повноважень представника контрагента на вчинення відповідного правочину.

Вірно врахувавши положення ст. 92, ч. 4 ст. 95 ЦК України, ч. 4 ст. 64 ГК України, ч. 2 ст. 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", положення статуту відповідача та положення про філію, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що Романюк С.В., як керівник філії був вправі укладати угоди від імені юридичної особи лише на підставі довіреності, яка йому видана не була.

Враховуючи те, що не керівник відповідача, а саме Романюк С.В., як керівник філії, за відсутності доручення, як це вимагається п. 3.3. Положення, тобто за відсутності необхідного обсягу повноважень уклав додаткову угоду № 1 від 24.11.2011 року, доказів схвалення якої дочірнім підприємством "Житомирський облавтодор" матеріали справи не містять, на підставі ст. 241 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку про те, що зазначена додаткова угода не створювала, не змінювала та не припиняла будь-яких цивільних прав і обов'язків, що виникли у відповідача на підставі договору від 27.11.2008 року, а тому на підставі ч. 2 ст. 203 , ч. 1 ст. 215 ЦК України - підлягає визнанню недійсною.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції вважає вірним реалізоване місцевим господарським судом право визнати недійсним повністю додаткову угоду №1 від 24.11.2011 року, як угоду, пов'язану з предметом спору та яка суперечить законодавству (п. 1 ст. 83 ГПК України).

Отже, колегією суддів встановлено, що спірні правовідносин виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого за договором від 27.11.2008 року товару, внаслідок чого сума боргу відповідача складає 62923,26 грн..

Однак, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було подано письмову заяву про застосування до позовних вимог строку позовної давності.

Пунктом 6.1. договору передбачене зобов'язання покупця здійснити оплату поставленої продукції в термін згідно дійсності рахунка, але з обов'язковим погашенням заборгованості на 31.12.2008 року, й зазначене положення договору недійсним не визнавалось.

Враховуючи встановлені вище обставини, прострочення виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару у відповідності до положень ч. 5 ст. 261 ЦК України у відповідача виникло з 01.01.2009 року. При цьому, колегія суддів погоджується з наданою судом першої інстанції оцінкою доказів і в тій частині, що саме дії з часткової оплати поставленої продукції 02.04.2009 року та 12.07.2010 року у відповідності до ч. 1 ст. 264 ЦК України і є реальними діями, що свідчать про визнання свого боргу відповідачем, що тягне переривання перебігу строку позовної давності.

З урахуванням наведеного та часу звернення позивача з даним позовом до суду (11.09.2013 року), перебіг строку позовної давності після його переривання 02.04.2009 року та 12.07.2010 року за вимогами про стягнення основного боргу, трьох процентів річних та інфляційних закінчився 12.07.2013 року, а за вимогою про стягнення неустойки (пені) - 02.04.2010 року, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови в позові.

Позивачем не було заявлено клопотань про поновлення строку позовної давності.

Подані позивачем інші докази у справі, такі як акти звірки рахунків, підписані позивачем та філією відповідача - "Житомирський ДЕД" ДП "Житомирський облавтодор" від 27.05.2009 року, 04.11.2011 року, 17.03.2011 року, 28.05.2012 року ( а.с. 13, 46, 47, 48 ), а також звернення позивача з претензіями до філії відповідача щодо погашення боргу в сумі 62923,26 грн. ( а.с. 14 , 49, 51, 52 ) вірно оцінені судом першої інстанції як неналежні докази у підтвердження схвалення правочину саме юридичною особою та вчинення останньою дій, що свідчать про визнання боргу. Суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для переоцінки зазначених доказів, а тому не приймає до уваги відповідні доводи апелянта.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 25.11.2013 р. у справі №906/1304/13 залишити без змін, апеляційну скаргу приватного малого підприємства "Ріко" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

3. Справу №906/1304/13 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.