Рішення

від 05.02.2014 по справі 910/23481/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23481/13 05.02.14

За позовом Дочірнього підприємства «Водограй»

до Київської міської ради

про внесення змін до договору оренди та тлумачення його змісту

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Мельник С.В.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство «Водограй» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про внесення змін до п. 2.1. договору оренди земельної ділянки укладеного між Київською міською радою та Дочірнім підприємством «Водограй», зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 66-6-00275, шляхом викладення абзацу третього у певній редакції; а також розтлумачення змісту п.п. 4.3., 4.7. та 11.1. договору оренди земельної ділянки укладеного між Київською міською радою та Дочірнім підприємством «Водограй», зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 66-6-00275.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2013 р. порушено провадження у справі № 910/23481/13 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 20.01.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У даному судовому засіданні представник позивача подав додаткові пояснення у справі, у яких зазначає, що необхідність внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 22.06.2005 р. зумовлена фактичним використанням позивачем земельної ділянки меншого розміру, ніж визначена договором.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, вимог суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 05.02.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.06.2005 р. між Дочірнім підприємством «Водограй» та Київською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого відповідач, на підставі рішення Київської міської ради № 612/2022 від 21.10.2004 р., зобов'язався передати, а позивач - прийняти в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку по Броварському пр. 14 у Дніпровському районі міста Києва розміром 0, 1062 га (кадастровий номер 8000000000:63:397:0070) для будівництва, експлуатації та обслуговування закладу громадського харчування строком на п'ять років.

22.06.2005 р. договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. та зареєстровано в реєстрі за реєстровим № 432.

25.06.2005 р. договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис у книзі записів держаної реєстрації договорів за № 63-6-00275.

20.10.2008 р. Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видано Дочірньому підприємству «Водограй» свідоцтво про право власності на нежилий будинок - кафе «Теремок» з літнім майданчиком площею 23, 50 кв.м. по Броварському пр. 14, літ «А» у Дніпровському районі міста Києва.

25.05.2010 р. між Дочірнім підприємством «Водограй» та Київською міською радою укладено угоду про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 25.06.2005 р. № 63-6-00275, відповідно до якої цільове призначення земельної ділянки визначено для експлуатації та обслуговування закладу громадського харчування, термін дії вищевказаного договору - 25 років.

25.05.2010 р. вказану угоду посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстровано в реєстрі за реєстровим № 373.

28.05.2010 р. договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис у книзі записів держаної реєстрації договорів за № 63-6-00569.

Як встановлено судом, Дочірнє підприємство «Водограй» звернулось до Заступника міського голови - секретаря Київської міської ради з листом № 09-716 від 24.10.2013 р. про перегляд загальної площі об'єкта оренди відповідно до фактичного її використання, що загалом становить 0, 00984 га та ухвалити рішення про внесення відповідних змін до договору оренди земельної ділянки № 63-6-00275.

Листом № 05704-25994 від 11.12.2013 р. Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив позивача про розгляд його листа № 09-716 від 24.10.2013 р. за дорученням Заступника міського голови - секретаря Київської міської ради.

Зокрема, у листі № 05704-25994 від 11.12.2013 р. зазначається, що формування земельних ділянок шляхом поділу раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності чи користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу земельних ділянок.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що фактично кафе «Теремок» з літнім майданчиком займає земельну ділянку площею 0, 00984 га по Броварському пр. 14, літ «А» у Дніпровському районі міста Києва, в той час як решта земельної ділянки, переданої Дочірньому підприємству «Водограй» за договором № 63-6-00275 знаходиться у вільному доступі (користуванні) місцевої громади та позивачем не використовується, в той час як Дочірнє підприємство «Водограй» продовжує сплачувати орендну плату, виходячи із площі усієї земельної ділянки.

При цьому, позивач зазначає, що положення договору № 63-6-00275 не містять чіткого визначення щодо порядку перегляду розміру орендної плати, внаслідок чого сторони неоднозначно тлумачать умови вказаного договору.

Нормативно обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на положення ст. 188 Господарського кодексу України, ст. 30 Закону України «Про оренду землі», а також норми ст.ст. 141, 142 Земельного кодексу України.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України вставлено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників регулюються цивільним законодавством, зокрема, Цивільним кодексом України.

У відповідності до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Земельні відносини, відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України, регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Орендою землі у відповідності до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Як встановлено ст. 2 Закону України «Про оренду землі», відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Договір оренди землі, відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі», це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» до істотних умов договору оренди землі віднесено, зокрема, об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки), а також орендну плату із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За приписами статті 19 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, централізується на спеціальних бюджетних рахунках, розподіляється і використовується відповідно до Закону України "Про плату за землю" і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється зазначеним Законом.

За приписами ст. 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Нормами ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто, виходячи з вищенаведеного, випливає, що підставою користування земельною ділянкою комунальної власності на умовах оренди є відповідний договір, укладений на підставі рішення органу місцевого самоврядування та, при цьому, нормами чинного законодавства України визначено певний порядок та підстави внесення змін до такого договору.

В той же час, суд відзначає, що за приписами Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад.

Згідно зі ст. 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради у галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, припинення права користування земельними ділянками у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною п'ятою статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти в формі рішень.

Відповідно до п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема щодо прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації.

Тобто, виходячи з аналізу вищенаведених норм, розпорядження землями комунальної власності до виключної компетенції відповідних органів місцевого самоврядування шляхом прийняття останніми рішень на своїх пленарних засіданнях.

Між тим, як встановлено судом та не спростовано позивачем, Київська міська рада, як орган місцевого самоврядування, до повноважень якої віднесено розпорядження землями територіальної громади міста Києва, не приймала рішення про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 25.06.2005 р. № 63-6-00275.

Стосовно ж посилань позивача на звернення до Київської міської ради з листом від 24.10.2013 р. із наміром відмовитись від права користування частиною земельної ділянки в порядку ст. 141, ч.ч. 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України та внесення у зв'язку з цим змін у договір оренди земельної ділянки від 25.06.2005 р. № 63-6-00275, суд відзначає наступне.

Крім того, за приписами п. 1 ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України, на яку посилається позивач, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Виходячи із загальних принципів земельного законодавства України, припинення права користування земельною ділянкою здійснюється за заявою землекористувача, адресованою органу, до компетенції якого віднесено розпорядження землями комунальної власності, шляхом прийняття таким органом відповідного рішення.

В той же час, лист Дочірнього підприємства «Водограй» № 09-716 від 24.10.2013 р., у якому позивач пропонував Київській міській раді розглянути пропозицію про перегляд загальної площі об'єкта оренди за договором № 63-6-00275 не є добровільною відмовою позивача від права користування земельною ділянкою в порядку ст. 141 Земельного кодексу України.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Тож, приймаючи до уваги вищенаведені обставини, суд дійшов висновку про відсутність встановлених нормами закону підстав для внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 25.06.2005 р. № 63-6-00275 у судовому порядку, у зв'язку з чим відмовляє у позові в цій частині.

Що ж до вимоги позивача про тлумачення змісту п.п. 4.3., 4.7. та 11.1. договору оренди земельної ділянки № 66-6-00275 від 25.06.2005 р., суд відзначає, що згідно зі 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України міст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином, вищевказаною нормою передбачено можливість сторін самостійно на власний розсуд встановлювати умови договору у разі, якщо вони погоджені ними та не суперечать вимогам чинного законодавства України.

Статтею 213 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Тобто, виходячи зі змісту 213 Цивільного кодексу України тлумачення змісту правочину можливе за наявності спору, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони.

При цьому, тлумачення змісту правочину є правом суду, а не обов'язком за умови наявності спору.

Крім того, відповідно до змісту статей 213, 637 Цивільного кодексу України тлумаченню підлягає саме зміст правочину без зміни його умов, а не його конкретні терміни в окремих пунктах.

В той же час, позивачем не доведено наявності між сторонами спору щодо тлумачення положень п.п. 4.3., 4.7. та 11.1. договору оренди земельної ділянки № 66-6-00275 від 25.06.2005 р. та не додано доказів, які б підтверджували, що сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони стосовно вказаних пунктів.

Приймаючи до уваги вищенаведене, дослідивши зміст договору оренди земельної ділянки № 66-6-00275 від 25.06.2005 р. та, зокрема пунктів п.п. 4.3., 4.7. та 11.1. судом не встановлено будь-яких незрозумілих слів та понять, або термінів, які не дають змоги з'ясувати дійсні наміри сторін, що є необхідною умовою за ст. 213 Цивільного кодексу України, а відтак - вимоги позивача в цій частині визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню судом.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про відмову у позові.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.02.2014 р.

Суддя Пригунова А.Б.