Постанова

від 28.05.2014 по справі 910/23481/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2014 р. Справа№ 910/23481/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 28.05.2014 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу дочірнього підприємства «Водограй» на рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2014 року (повне рішення складено та підписано 10.02.2014 року)

у справі № 910/23481/13 (суддя Пригунова А.Б.)

за позовом дочірнього підприємства «Водограй»

до Київської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про внесення змін до договору оренди та тлумачення його змісту,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.02.2014 року у справі №910/23481/13 відмовлено в позові дочірнього підприємства «Водограй» до Київської міської ради про внесення змін до договору оренди та тлумачення його змісту.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, дочірнє підприємство «Водограй» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2014 року та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити. В своїх доводах позивач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою від 24.03.2014 року Київським апеляційним господарським судом поновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/23481/13 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Представник позивача приймав участь в судових засіданнях та надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2013 року у справі №910/462/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Представники відповідача в дане судове засідання не з'явилися. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання щодо розгляду апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду сторін було попереджено, що неявка їх представників без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Спілки дизайнерів України не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.06.2005 року між дочірнім підприємством «Водограй» та Київською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого відповідач, на підставі рішення Київської міської ради №612/2022 від 21.10.2004 року, зобов'язався передати, а позивач - прийняти в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку по Броварському пр. 14 у Дніпровському районі міста Києва розміром 0,1062 га (кадастровий номер 8000000000:63:397:0070) для будівництва, експлуатації та обслуговування закладу громадського харчування строком на п'ять років.

22.06.2005 року договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстровано в реєстрі за реєстровим №432.

25.06.2005 року договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис у книзі записів держаної реєстрації договорів за №63-6-00275.

20.10.2008 року Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видано дочірньому підприємству «Водограй» свідоцтво про право власності на нежилий будинок - кафе «Теремок» з літнім майданчиком площею 23,50 кв.м. по Броварському пр. 14, літ «А» у Дніпровському районі міста Києва.

25.05.2010 року між дочірнім підприємством «Водограй» та Київською міською радою укладено угоду про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 25.06.2005 року №63-6-00275, відповідно до якої цільове призначення земельної ділянки визначено для експлуатації та обслуговування закладу громадського харчування, термін дії вищевказаного договору - 25 років.

25.05.2010 року вказану угоду посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за реєстровим №373.

28.05.2010 року договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис у книзі записів держаної реєстрації договорів за №63-6-00569.

24.10.2013 року дочірнє підприємство «Водограй» звернулось до заступника міського голови - секретаря Київської міської ради з листом №09-716 про перегляд загальної площі об'єкта оренди відповідно до фактичного її використання, що загалом становить 0,00984 га та ухвалити рішення про внесення відповідних змін до договору оренди земельної ділянки №63-6-00275.

У відповідь на вищезазначене звернення позивача Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом №05704-25994 від 11.12.2013 року повідомив позивача про розгляд його листа №09-716 від 24.10.2013 року за дорученням заступника міського голови - секретаря Київської міської ради.

Зокрема, у листі №05704-25994 від 11.12.2013 року зазначається, що формування земельних ділянок шляхом поділу раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності чи користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу земельних ділянок.

У грудні 2013 року дочірнє підприємство «Водограй» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про внесення змін до п. 2.1 договору оренди земельної ділянки укладеного між Київською міською радою та дочірнім підприємством «Водограй», зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №66-6-00275, шляхом викладення абзацу третього у певній редакції, а також розтлумачення змісту п.п. 4.3, 4.7 та 11.1 договору оренди земельної ділянки укладеного між Київською міською радою та дочірнім підприємством «Водограй», зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №66-6-00275.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що фактично кафе «Теремок» з літнім майданчиком займає земельну ділянку площею 0,00984 га по Броварському пр. 14, літ «А» у Дніпровському районі міста Києва, в той час як решта земельної ділянки, переданої дочірньому підприємству «Водограй» за договором №63-6-00275 знаходиться у вільному доступі (користуванні) місцевої громади та позивачем не використовується, в той час як дочірнє підприємство «Водограй» продовжує сплачувати орендну плату, виходячи із площі усієї земельної ділянки.

При цьому, позивач зазначає, що положення договору №63-6-00275 не містять чіткого визначення щодо порядку перегляду розміру орендної плати, внаслідок чого сторони неоднозначно тлумачать умови вказаного договору.

При прийнятті оскаржуваного рішення про відмову в позові, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги дочірнього підприємства «Водограй» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Статтею 3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Орендою землі у відповідності до ст. 1 ЗУ «Про оренду землі» є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Як встановлено ст. 2 ЗУ «Про оренду землі», відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Договір оренди землі, відповідно до ст. 13 ЗУ «Про оренду землі», це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» до істотних умов договору оренди землі віднесено, зокрема, об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки), а також орендну плату із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За приписами статті 19 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, централізується на спеціальних бюджетних рахунках, розподіляється і використовується відповідно до Закону України «Про плату за землю» і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється зазначеним Законом.

За приписами ст. 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Нормами ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто, виходячи з вищенаведеного, випливає, що підставою користування земельною ділянкою комунальної власності на умовах оренди є відповідний договір, укладений на підставі рішення органу місцевого самоврядування та, при цьому, нормами чинного законодавства України визначено певний порядок та підстави внесення змін до такого договору.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі».

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об'єктом права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 9 Земельного кодексу України, з врахуванням пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок у користування на території міста Києва віднесено до компетенції Київської міської ради.

Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частиною 5 статті 60 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Згідно з ч. 5 ст. 16 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ст. 116 Земельного кодексу України).

Частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні у порядку, передбаченому ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні».

Приписами ст. 42 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що міський голова укладає договори від імені територіальної громади та на підставі відповідних рішень Київської міської ради.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що розпорядження землями комунальної власності до виключної компетенції відповідних органів місцевого самоврядування шляхом прийняття останніми рішень на своїх пленарних засіданнях.

Місцевим господарським судом під час розгляду справи достовірно було встановлено, що Київська міська рада, як орган місцевого самоврядування, до повноважень якої віднесено розпорядження землями територіальної громади міста Києва, не приймала рішення про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 25.06.2005 року №63-6-00275.

Крім того, за приписами п. 1 ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України, на яку посилається позивач, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Виходячи із загальних принципів земельного законодавства України, припинення права користування земельною ділянкою здійснюється за заявою землекористувача, адресованою органу, до компетенції якого віднесено розпорядження землями комунальної власності, шляхом прийняття таким органом відповідного рішення.

На переконання судової колегії, лист дочірнього підприємства «Водограй» №09-716 від 24.10.2013 року, у якому позивач пропонував Київській міській раді розглянути пропозицію про перегляд загальної площі об'єкта оренди за договором №63-6-00275 не є добровільною відмовою позивача від права користування земельною ділянкою в порядку ст. 141 Земельного кодексу України.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність встановлених нормами закону підстав для внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 25.06.2005 року №63-6-00275 у судовому порядку.

Крім того, згідно зі 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином, вищевказаною нормою передбачено можливість сторін самостійно на власний розсуд встановлювати умови договору у разі, якщо вони погоджені ними та не суперечать вимогам чинного законодавства України.

Статтею 213 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Тобто, виходячи зі змісту 213 Цивільного кодексу України тлумачення змісту правочину можливе за наявності спору, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони.

При цьому, тлумачення змісту правочину є правом суду, а не обов'язком за умови наявності спору.

Крім того, відповідно до змісту статей 213, 637 Цивільного кодексу України тлумаченню підлягає саме зміст правочину без зміни його умов, а не його конкретні терміни в окремих пунктах.

В той же час, позивачем не доведено наявності між сторонами спору щодо тлумачення положень п.п. 4.3, 4.7 та 11.1 договору оренди земельної ділянки №66-6-00275 від 25.06.2005 року та не додано доказів, які б підтверджували, що сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони стосовно вказаних пунктів.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши зміст договору оренди земельної ділянки №66-6-00275 від 25.06.2005 року та, зокрема пунктів п.п. 4.3, 4.7 та 11.1 судом апеляційної інстанції не встановлено будь-яких незрозумілих слів та понять, або термінів, які не дають змоги з'ясувати дійсні наміри сторін, що є необхідною умовою за ст. 213 Цивільного кодексу України.

З огляду на зазначене вище, за переконанням колегії суддів апеляційного господарського суду місцевий господарський суд, при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшов вірного висновку, що позовні вимоги дочірнього підприємства «Водограй» про внесення змін до п. 2.1 договору оренди земельної ділянки укладеного між Київською міською радою та дочірнім підприємством «Водограй», зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №66-6-00275, шляхом викладення абзацу третього у певній редакції, а також розтлумачення змісту п.п. 4.3, 4.7 та 11.1 договору оренди земельної ділянки укладеного між Київською міською радою та дочірнім підприємством «Водограй», зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №66-6-00275 - задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем - дочірнім підприємством «Водограй» не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 05.02.2013 року та позовної заяви про зобов'язання відповідачів укласти договір позички.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, апелянтом не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2013 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи позивача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2013 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу дочірнього підприємства «Водограй» - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу дочірнього підприємства «Водограй» на рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2014 року у справі №910/23481/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2014 року у справі №910/23481/13 залишити без змін.

3. Справу №910/23481/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.І. Лобань

Р.В. Федорчук