Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Харків
28 січня 2014 р. № 820/10968/13-а
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді - Горшкової О.О.,
при секретарі судового засідання - Чепурній Т.В.,
за участю представників сторін: позивача - Машир В.О., відповідача - Засопін М.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТРАМАТ-РЕМБУД» до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-
В С Т А Н О В И В:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТРАМАТ-РЕМБУД", звернувся до суду ізадміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення №0001522220 та №0001532220 від 24.05.2013 року.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств та з податку на додану вартість, слугували висновки контролюючого органу про те, що правочини укладені між позивачем та контрагентом - ПП "ОТИМО" не спрямовані на реальне настання правових наслідків та є нікчемними. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеним контрагентом, то він мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість.
Відповідач проти позову заперечував, пославшись на те, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугувала інформація, встановлена при перевірці контрагентів позивача по ланцюгу постачання. Так, відповідно до інформації, отриманої від ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська (Акт від 23.01.2013 року № 133/229/33808210 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб`єкта господарювання ПП "Отимо") був встановлений факт відсутності реального вчинення господарських операцій. У зв'язку з чим, податковий орган дійшов висновку про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ПП "Отимо" із контрагентами по ланцюгу постачання, у т.ч. ТОВ "АВТРАМАТ-РЕМБУД".
У судовому засіданні 28.01.2013 року представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як було встановлено під час розгляду справи та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, ТОВ "АВТРАМАТ-РЕМБУД" зареєстроване Виконавчим комітетом Харківської міської ради як юридична особа 13.12.2001 року та перебуває на податковому обліку як платник податків та зборів в ДПІ Московського району м. Харкова з 27.04.1995 року за № 212, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою Форми № 4-ОПП від 24.12.2001року № 25940/9/28-112.
У період з 15.04.2013 року по 19.04.2013 року співробітниками податкового органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "АВТРАМАТ-РЕМБУД" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинам з ПП "ОТИМО" за період: з 01.06.2012 року по 31.07.2012 року, з 01.10.2012 року по 31.10.2012 року, за наслідками якої складено Акт № 159/2220/23142659 від 19.04.2013 року.
Під час перевірки було встановлено порушення ТОВ "АВТРАМАТ-РЕМБУД" п. 198.3, п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість за червень - липень 2012 року та жовтень 2012 року в сумі ПДВ 64 408 грн. та п.п. 138.1.1. п.138.1 ст.138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2 - 4 квартал 2012 року на загальну суму 322 038 грн.
На підставі вищезазначеного акту, 24.05.2013 року ДПІ у Московському районі прийнято податкові повідомлення-рішення :
- № 0001532220, яким ТОВ "АВТРАМАТ-РЕМБУД" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 101 442, 50 грн., у т.ч. за основним платежем 67628, 00грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 33814,50 грн.;
- № 0001522220, яким ТОВ "АВТРАМАТ-РЕМБУД" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 96610,50 грн., у т.ч. за основним платежем 64407 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями 32203,50 грн.
Позивач, не погодившись із вищезазначеними податковими повідомленнями - рішеннями, провів процедуру їх адміністративного оскарження, за результатами чого рішенням Головного управління Міндоходів у Харківській області від 06.08.2013 року № 1052/10/20-40-10-04-17, залишеним без змін рішенням Міністерства доходів і зборів України від 04.09.2013 року № 10392/6/99-99-10-01-15, скаргу директора ТОВ "АВТРАМАТ-РЕМБУД" від 12.06.2013 року залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення - рішення - без змін.
Позивач, не погодившись із вказаними рішеннями та прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями, звернувся до суду із вищезазначеним позовом.
Під час розгляду справи встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання слугувала інформація, встановлена при перевірці контрагентів позивача по ланцюгу постачання, за наслідками якої встановлено, що правочин, укладений між позивачем та контрагентом - ПП "ОТИМО" є таким, що не спрямований на реальне настання правових наслідків.
Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, протиправності формування витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування належить з'ясувати, зокрема, такі обставини, як: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
При розв'язанні відповідних спорів судам варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (лист Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 "Щодо підтвердження даних податкового обліку").
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність перевірки під час розгляду даної справи висновків податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства, які були покладені в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.
Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як наслідок правомірність визначення позивачу суму грошового зобов'язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.
Згідно п.138.2 ст.138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.
Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).
Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).
Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по вищезазначеним господарським операціям до складу витрат, які підлягають оподаткуванню та формування податкового кредиту ПДВ, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.
Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що основними видами діяльності за КВЕД - 2010, які здійснював позивач у перевіряємий період, були: Неспеціалізована оптова торгівля (код КВЕД 46.90), Будівництво житлових і нежитлових приміщень (код КВЕД 41.20), Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код КВЕД 68.20), Виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій (код КВЕД 25.11), що підтверджується довідкою ЄДРПОУ № 593708.
01.07.2012 року між ПП "ОТИМО" (Продавець) та ТОВ "АВТРАМАТ-РЕМБУД" (Покупець) було укладено Договір купівлі - продажу № 1/6, відповідно до умов якого, Продавець зобов`язувався передати у власність Покупцю товар, а Покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість на умовах даного договору, при цьому ціна, найменування, кількість товару вказується в рахунку.(1 т. а.с. 81-82)
Факт отримання товару за вказаним Договором підтверджується рахунками - фактурами № НС-0002767 від 07.07.2012 року, № НС-0002753 від 31.05.2012 року, № 0307 від 03.07.2012 року, № 1503 від 15.10.2012 року, видатковими накладними № РН-0001861 від 20.10.2012 року на суму 229716, 68 грн., № РН-0001854 від 13.07.2012 року на суму 36729, 10 грн., № РН-0001853 від 13.07.2012 року на суму 70000,00грн., № РН-0001856 від 05.07.2012 року на суму 50000,00 грн. (1.т. а.с. 84, 94-95, 97) та оборотно - сальдовою відомістю по рахунку.( 2т.а.с. 65-78)
Якість переданого товару підтверджується копіями сертифікатів якості.
Частиною 2 статті 48 Закону України Про автомобільний транспорт встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.
Згідно п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (далі - Правила) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.
Відповідно до абз.27 п.1 Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Згідно п.3. Договору поставка товару проводиться шляхом самовивозу або транспортом Продавця за додаткову плату.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується податковим органом, доставка товару здійснювалась за рахунок позивача та ПП "Голованов". На підтвердження вказаного факту, позивач надав товарно-транспортну накладну № РН-0001861 від 20.10.2012 року, подорожні листи №78 від 13.07.2012 року та № 74 від 05.07.2012 року.
Додатковим доказом, який підтверджує виконання позивачем умов Договору, є наявні в матеріалах справи посвідчення про відрядження № 2 від 05.07.2012 року, № 4 від 13.07.2012 року та накази про відрядження № 37 від 04.07.2012 року, № 39 від 12.07.2012 року , видані на ім`я водія ОСОБА_3, який наказом № 6 від 03.04.2006 року прийнятий до ТОВ "АВТРАМАТ-РЕМСТРОЙ" водієм 3 класа та посвідчення про відрядження № 3 від 13.07.2012 року, № 1 від 05.07.2012 року, накази про відрядження № 36 від 04.07.2012 року, № 40 від 12.07.2012 року, видані на ім`я заступника директора ОСОБА_4.
Окрім того, під час перевірки податковим органом встановлено, що перевезення товару здійснювалась у тому числі і транспортним засобом позивача, а саме автомобілем марки МАЗ АХ 7263 АН з причепом № Ах 4762 хх .
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, вартість отриманого товару була повністю сплачена Покупцем, про що свідчать надані позивачем копії виписок з банківського рахунку та платіжні доручення № 50 від 16.10.2012 року на суму 59582,50 грн., № 47 від 16.10.2012 року на суму 50 835, 01 грн., № 48 від 16.10.2012 року на суму 52 159, 58 грн., № 49 від 16.10.2012 року на суму 59 582, 50 грн..№ 11 від 05.07.2012 року на суму 50 000, 00 грн., № 2 від 01.06.2012 року на суму 50 000. 00 грн., № 3 від 01.06.2012 року на суму 20 000. 00грн.. № 7 від 07.06.2012 року на суму 36729. 10 грн. Додатковими доказами відсутності заборгованості між сторонами є надана позивачем копія відповідного акту звірки, а також журнали - ордери і відомості по розрахункам з вітчизняними виробниками, в т.ч. з ПП "ОТИМО" по рахункам: № 371, № 631 за листопад 2012 року, № 3711, № 631 за жовтень 2012 року, № 631 за вересень 2012 року, № 631 за серпень 2012 року, № 3711, 631 за липень 2012 року, №3711, № 631 за червень 2012 року.
Отже, наявні в матеріалах справи копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості придбаного товару за договором шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.
З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", суд робить висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), відповідачем суду не надано.
До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавство висуває лише одну умову - вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.
Проте, в ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних документів, наданих позивачем.
На підтвердження наявності приміщення для зберігання придбаних товарно-матеріальних цінностей позивач надав договір оренди нежитлового приміщення № 14 від 31.01.2011 року, що знаходиться за адресою: м .Харків, вул. Плиткова, буд.12., акт прийому-передачі об`єктів в оренду від 01.02.2011 року. Факт розрахунку ТОВ "АВТРАМ-РЕМБУД" з орендодавцем за надані послуги підтверджується видатковими касовими ордерами від 12.07.2012 року, від 18.07.2012 року, від 26.07.2012 року, від 30.08.2012 року.
Факт використання придбаного товару в подальшій господарській діяльності, зокрема для виготовлення металоконструкцій, підтверджують наявні в матеріалах справи копії попередніх калькуляції вартості виробленої продукції, зокрема на виконання договору № АР-38/2012 від 05.07.2012 року, укладеного між ТОВ "АВТРАМ-РЕМБУД" (Постачальник) та ТОВ "Пісківський завод скловиробів " (Покупець), за умовами якого Постачальник зобов`язується виготовити та передати Покупцю товар ( металеві конструкції скловарної печі) та договору № АР-4/2012 від 31.01.2012року, укладеного між позивачем та ПАТ «Київська Будівельна компанія «Київбудком». Доказами реальності виконання вказаних договорів є наявні в матеріалах справи видаткові та товарно-транспортні накладні
Наявність виробничих потужностей, необхідних для ведення вказаної господарської діяльності, підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку № 104 (необоротні активи).
Суд зауважує, що податковим органом під час складання Акту не ставився під сумнів факт подальшого використання придбаного товару та наявність необхідної кількості персоналу.
Таким чином, доказів, які б свідчили про невиконання позивачем умов Договору № 1/6 від 01.07.2012 року, або не використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності ні акт перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.
Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення ТОВ "АВТРАМ-РЕМБУД" витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.
Окрім того, суд зазначає, що на виконання умов договору, ПП "ОТИМО" на адресу позивача виписано податкові накладні № 3 від 05.07.2012 року на загальну суму 50 000 грн., у т.ч. ПДВ 8333,33 грн., №7 від 07.06.2012 року на загальну суму 36 729,10 грн у т.ч. ПДВ 6121,52 грн., №1 від 01.06.2012 року на загальну суму 50 000.00 грн у т.ч. ПДВ 8333.33 грн., № 3 від 01.06.2013 року на загальну суму 20 000, 00 грн. в т.ч. ПДВ 3333,33 грн., № 13 від 16.01.2012 року на загальну суму 59582, 50 грн. у т.ч. ПДВ 9930, 42 грн., №12 від 16.10.2012 року на загальну суму 59582. 50 грн у т.ч. ПДВ 9930. 42 грн., № 14 від 16.10.2012 року на загальну суму 52 159, 58 грн у т.ч. ПДВ 8693, 26 грн., № 15 від 16.10.2012 року на загальну суму 50835, 01 грн. у т.ч. ПДВ 8472, 51 грн., №17 від 20.10.2012 року на загальну суму 7557,27 грн., у т.ч. ПДВ 1259, 55 грн., № 1 від 01.06.2012 року на загальну суму 50 000, 00 грн., у т.ч. ПДВ 8333,33 грн., № 3 від 01.06.2012 року на загальну суму 20 000.00 грн. у т.ч. ПДВ 3333,33 грн., які були відображені у реєстрі виданих та отриманих податкових накладених, що знаходиться в матеріалах справи. Зауважень щодо правильності оформлення та форми податкових накладених у податкового органу не виникло.
На час виконання умов договору та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.
Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування
Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.
Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.
Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.
Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.
В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Суд також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом - ПП "ОТИМА" мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.
Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.
Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"
Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.
Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність"може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.
У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом"і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."
Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.
Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії"ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".
Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.
Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентом - ПП «Отимо» і правомірність віднесення позивачем до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формуванню податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Щодо посилання контролюючого органу, на те, що правочин укладений між позивачем та контрагентом, в т.ч. і по ланцюгу, не має на меті реального настання правових наслідків, суд вважає безпідставним, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів належними та допустимими доказами обґрунтованість висновків акту перевірки.
Суд, також вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагентом позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства та про відсутність у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ з фактом оплати. Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту поставки продукції.
Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, суд дійшов до висновку, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийнято не на підставі законодавства.
Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову не виконав покладений на нього ч.2 ст.71 КАС України обов'язок та не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень.
З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Автрамат-Рембуд" до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області №0001532220 від 24.05.2013 року та податкове повідомлення-рішення № 0001522220 від 24.05.2013 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автрамат-Рембуд" (61058, м. Харків, вул. Данилевського, 27, кв.11 код ЄДРПОУ 23142659) судовий збір в сумі 1980 (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят ) грн. 53 коп.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 03.02.2014 року.
Суддя Горшкова О.О.
Суд | Харківський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 28.01.2014 |
Оприлюднено | 14.02.2014 |
Номер документу | 37155340 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Харківський окружний адміністративний суд
Горшкова О.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні