Рішення

від 07.02.2014 по справі 705/3902/13-ц

УМАНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №705/3902/13-ц

2/705/58/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2014 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області

у складі: головуючого - судді Кімстачова О.С.

з участю:

секретаря судового засідання Дехканбаєвої О.О.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

третьої особи ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Умані Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа: ОСОБА_5, про визнання договорів дарування нерухомого майна недійсними,

ВСТАНОВИВ:

08 липня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до співвідповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_5, в якому просить визнати недійсними договір дарування будинку АДРЕСА_2, розташованого на земельній ділянці під кадастровим номером 7110800000:03:003:0532, посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу від 24 червня 2011 року, та договір дарування земельної ділянки під кадастровим номером 7110800000:03:003:0532, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу від 24 червня 2011 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує посиланням на такі обставини. 24 червня 2011 року між співвідповідачами за позовом, ОСОБА_3 та ОСОБА_6, за згоди третьої особи ОСОБА_5 був укладений договір дарування земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_2, та договір дарування будинку за тією ж самою адресою. Ці договори були укладені лише про людське око, з метою аби зберегти майно від неминучої конфіскації та погашення боргових зобов'язань за судовими рішеннями, щоб залишити майно у власності родини ОСОБА_5. У 2006-2011 роках ОСОБА_3 та її чоловік ОСОБА_5 позичали у ряду фізичних та юридичних осіб: ПАТ «Комерційний банк «Надра», КС «Злагода», гр. ОСОБА_7 - грошові кошти на загальну суму 523 366,75 гривень. У період 2009- 2010 роки подружжя ОСОБА_5 позичили у позивача грошові кошти на загальну суму, еквівалентну 16 000 доларів США. Взяті на себе боргові зобов'язання не виконували, у зв'язку з чим він звернувся до суду із позовом про стягнення боргу. Рішенням Уманського міськрайонного суду від 30 липня 2010 р. у справі № 2-1392-2010 р. із ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_5 на його користь стягнуто 135 107,20 грн. Станом на березень 2011 року на підставі судових рішень йому, а також гр. ОСОБА_7 були видані виконавчі листи та відкриті виконавчі провадження в Уманському відділ ДВС. Такі суми подружжя ОСОБА_5 фізично не могло, і не мало наміру віддавати.

Під час позичання грошей та оформлення розписок подружжя ОСОБА_5 обіцяло обіцяло, що у разі невиконання свого грошового зобов'язання вони зобов'язуються в якості погашення боргу переоформити на його ім'я земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2, Державний акт № ЯЗ 194506. Зазначені розписки оформлялись власноручно як відповідачем за позовом ОСОБА_3, так і третьою особою ОСОБА_5 Ці розписки складались у присутності свідка ОСОБА_8 Згідно з вказаними розписками подружжя ОСОБА_5 зобов'язалось у випадку неповернення боргу передати у власність позивача ту земельну ділянку, договір дарування по якій він просить визнати недійсним.

09 березня 2011 року подружжя ОСОБА_5 дізнається про існування виконавчих проваджень за його заявою про стягнення з них грошових коштів на загальну суму 135 107,20 грн., про що вони власноручно зазначили на заяві у державного виконавця. З цього моменту ОСОБА_3 та ОСОБА_5, перебуваючи перед тиском проблемних кредитів, виконавчих проваджень, арештів нерухомого майна, почали вживати заходів, направлених на приховування нерухомого майна від можливої конфіскації. У березні 2011 року до позивача, а також до гр. ОСОБА_7 з проханням про зустріч для вирішення питання погашення заборгованості звернулись боржники по виконавчому провадженню, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 У ході зустрічі, яка відбулась в присутності іншого кредитора, ОСОБА_7, та гр. ОСОБА_8, ОСОБА_5 запропонував йому та ОСОБА_7 спосіб розрахунку, в ході якого він візьме кредит у банку задля погашення заборгованості перед ними, але перед цим вони - кредитори повинні будуть подати до Уманського міського відділу державної виконавчої служби заяви про завершення виконавчого провадження з метою зняття арешту на належну йому на праві власності нерухомість. Зняття арешту з нерухомого майна є необхідною умовою надання банком ОСОБА_5 кредиту, після чого він одразу ж передасть отримані ним у банку гроші позивачу та ОСОБА_7 у власність. На запитання, чи немає у ОСОБА_5 наміру ошукати їх, він пояснив, що у випадку недотримання ним слова, вони будуть мати можливість повторно звернутись до державної виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчі провадження, і ситуація за цих декілька днів абсолютно не зміниться. На підтвердження своїх слів боржник ОСОБА_5 запропонував кредиторам консультацію у державного виконавця, який здійснював провадження по справі. Під час зустрічі головний державний виконавець Уманського МВ ДВС Бойко Т.Д. підтвердила реальну можливість здійснення запропонованого боржником варіанту розрахунку по боргам, та запевнила позивача та ОСОБА_7 у тому, що в разі обману з боку ОСОБА_5 вони будауть мати можливість повторно звернутись до Уманського МВ ДВС із заявою про відкриття виконавчого проваджена, що у такому випадку виконавче провадження буде знову відкрито. Задовольнившись поясненнями держвиконавця, ОСОБА_1 15 березня 2011 р. подав до Уманського МВ ДВС заяву, текст якої написав під диктовку держвиконавця, та підписав усі документи, які вказала держвиконавець. Це ж саме зробив і інший кредитор ОСОБА_7 Три місяці боржник ОСОБА_5 надавав позивачу пояснення про те, що існують невеликі бюрократичні перепони на шляху реалізації плану по поверненню останньому суми заборгованості у розмірі понад 135 тисяч гривень. Після спливу трьохмісячного строку ОСОБА_1 остаточно зрозумів, що ОСОБА_5 реалізовувався план по позбавленню його суми боргу шляхом обману, і вимушений був повторно звернутись в ДВС із заявою про відкриття виконавчого провадження. Однак держвиконавець 23 червня 2011 року своєю постановою відмов йому у відкритті виконавчого провадження, тому він вимушений був звернутись до суду зі скаргою на дії державного виконавця Уманського МВ ДВС та проханням скасувати постанови про завершення виконавчого провадження та відмову у відкритті виконавчого провадження. Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 24 квітня 2012 року дії державного виконавця були визнані неправомірними, а постанова державного виконавця Бойко Т.Д. від 16 березня 2011 року, якою було прийнято рішення про повернення виконавчого документа та скасування всіх обмежень на майно боржників, скасоване. У подальшому йому стало відомо, що ОСОБА_3 24 червня 2011 р. подарувала належну їй на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки земельну ділянку під кадастровим № 7110800000:03:003:0532, що знаходиться по АДРЕСА_2 своєму синові ОСОБА_6 з дозволу свого чоловіка ОСОБА_5, а також подарувала будинок за тією ж адресою.

Позивач подав повторну заяву про відкриття виконавчого провадження 22 червня 2011 р.; наступного дня державний виконавець відмовляє йому у відкритті виконавчого провадження, а наступного дня, 24 червня 2011 р., укладаються оспорювані договори дарування. Відповідно до ст.ст. 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушені вчиненням правочину. Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином. Законодавець роз'яснив, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони його вчиняють лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що вій не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. У даному випадку, як вбачається із послідовних дій подружжя ОСОБА_5, при вчиненні договору дарування земельної ділянки та будинку вони мали інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином, а саме: уклали договір дарування зі своїм сином для того, щоб приховати майно від конфіскації для погашення боргу. Тобто спірне майно, а саме: земельна ділянка, яка є власністю сім'ї ОСОБА_5 і на яку накладався арешт держвиконавцем для подальшої реалізації з метою погашення боргових зобов'язань перед позивачем та іншими кредиторами, обманним шляхом була виведена з під арешту, і з метою ухилення від погашення боргів, була нібито подарована сину, а в результаті земельна ділянка та будинок як належали сім'ї ОСОБА_5, так і належать їм далі.

На думку позивача, оспорюваний договір дарування земельної ділянки та договір дарування будинку не відповідає вимогам закону та укладений з порушенням вимог ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 67 СК України. Право власності на земельну ділянку у родини ОСОБА_5 виникло у 2008 році на підставі договору купівлі-продажу, і, відповідно до вимог ст.ст. 60, 61 СК України, є спільною сумісною власністю подружжя. Таким чином, як ОСОБА_3, так і ОСОБА_5, били власниками даної земельної ділянки. Проте в оспорюваних договорах дарування власником (дарувальником) зазначалась лише одна особа - відповідач ОСОБА_3, що не відповідає дійсності та суперечить вимогам чинного цивільного та сімейного законодавства, зокрема ч. 1 ст. 67 СК України.

Постановою державного виконавця від 16 березня 2011 року був знятий арешт з майна боржника, про що було зазначено у п. 2 даної постанови. Дана постанова надала реальну можливість співвідповідачам укласти оспорювані договори дарування. Але ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 24 квітня 2012 року постанова державного виконавця Бойко Т.Д. від 16 березня 2011 року визнана неправомірною та скасована. Таким чином, оскільки скасування арешту на майно боржників було визнано незаконним ухвалою апеляційного суду, то і укладені договори дарування також не відповідають вимогам чинного законодавства.

У дійсності в будинку по АДРЕСА_2, реально ніхто не проживає, тому що даний будинок не будувався для проживання, а будувався для використання його в якості сауни. З 2010 року по даний час будівля використовується в якості об'єкту комерційного призначення, коштами від здійснення комерційної діяльності розпоряджається родина ОСОБА_3.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги, дали пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просили задовольнити позов повністю.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні не визнала пред'явлені позовні вимоги повністю, заперечила проти їх задоволення. Вона пояснила, що земельну ділянку та будинок подарувала зі згоди свого чоловіка - ОСОБА_5 своєму синові ОСОБА_6, оскільки стан її здоров'я на 2011 рік значно погіршився і вони не мали можливості та часу займатися цим будинком. На той час вони проживали в АДРЕСА_1. Вона також пояснила, що у 2010 році її чоловік ОСОБА_5 позичав у ОСОБА_1 кошти та вона, здається, писала якісь розписки на прохання позивача, зміст який казав позивач. Зобов'язань передати позивачу земельну ділянку вона на себе не брала.

Представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 подав суду письмові заперечення проти позову та дав пояснення в судовому засіданні, в яких просив відмовити позивачу в задоволенні позову повністю, посилаючись на те, що позовні вимоги є необґрунтованими, не підтверджені жодними доказами. Договори дарування земельної ділянки та житлового будинку укладені між відповідачами згідно з діючим цивільним законодавством та не мають жодної ознаки недійсності правочину на момент їх укладення, станом на 24.06.2011 р., і виконані сторонами повністю, тому позивач ОСОБА_1 звертаючись з даним позовом, просить суд ухвалити завідомо неправосудне рішення. Також представник вказує на те, що договори були укладені відповідачем ОСОБА_3 за згодою другого з подружжя, що відповідає вимогам сімейного та цивільного законодавства України. Згідно зі ст. 728 ЦК України до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, письмові заперечення проти позову не подавав.

Третя особа ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснив, що вважає позов ОСОБА_1 таким, що не підлягає задоволенню. Він пояснив, що договори дарування між відповідачами - його дружиною ОСОБА_3 та сином ОСОБА_6 були укладені з його письмової згоди, посвідченої нотаріально, жодних перешкод, передбачених законом, для укладення цих договорів не було, заборони відчуження будинку та земельної ділянки на той час встановлено не було. Відповідач ОСОБА_6 дар прийняв, він зареєстрував своє право власності та володіє, використовує будинок та земельну ділянку. Укладення оспорюваних договорів дарування не порушує прав ОСОБА_1, оскільки він - ОСОБА_5 - не заперечує своїх зобов'язань перед позивачем за договорами позик, що підтверджені рішенням Уманського міськрайонного суду про стягнення з нього боргу. І за наявності можливості поступово віддасть позивачу суму боргу. Мети уникнути виконання своїх боргових зобов'язань ні в його дружини, ні в нього, ні у їх сина - відповідача ОСОБА_6 - не було. Боргові розписки писалися на вимогу позивача і в них зазначалося на його вимогу про передачу йому земельної ділянки, хоча станом на 2009 рік на цій земельній ділянці вже був побудований будинок. Але зобов'язань з передачі нерухомого майна він перед позивачем не брав, у заставу земельну ділянку чи будинок позивачу не передавав.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні показав, що він також позичав ОСОБА_5 кошти і також відкликав виконавчий лист у виконавчій службі, оскільки той обіцяв отримати кредит та розрахуватися з ним найближчим часом. Він не чув чи така розмова була і між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 Борг третя особа не повертав йому, тому приблизно в травні 2011 року повторно звернувся до ДВС із заявою про відкриття виконавчого провадження, але йому відмовили. У квітні 2012 року він також звертався з позовом про визнання договорів дарування недійсними до суду, але йому було відмовлено в його задоволенні.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні показав, що він був присутній при написанні розписок Степаненковими про те, що вони позичали в ОСОБА_1 кошти і що у разі невиконання своїх зобов'язань передадуть йому свою земельну ділянку. А також він був присутній під час зустрічі ОСОБА_5, ОСОБА_3 з ОСОБА_1 біля приміщення виконавчої служби, коли перші вмовили позивача відкликати виконавчі листи з примусового виконання для того, щоб була змога зняти арешт з їхнього майна та отримати під його заставу кредит у банку, і повернути борг ОСОБА_1 в найближчі кілька днів. Однак після того, як виконавчі листи ОСОБА_1 забрав пройшло кілька місяців, а подружжя ОСОБА_3 борг позивачу не повернуло.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, третьої особи, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, подані сторонами та витребувані судом за клопотанням позивача, суд встановив такі обставини справи та відповідні ним правовідносини.

Згідно з договором дарування будинку від 24.06.2011 р. відповідач ОСОБА_3 подарувала, а відповідач ОСОБА_6 прийняв у дар належний дарувальнику житловий будинок ОСОБА_2. Договір дарування будинку посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області ОСОБА_10 (в реєстрі № 1045). Будинок на час його дарування не перебував під арештом чи забороною відчуження, під податковою заставою, про що нотаріусом отримані витяги з відповідних реєстрів (а.с. 47-56).

Згідно з договором дарування земельної ділянки від 24.06.2011 р. відповідач ОСОБА_3 подарувала, а відповідач ОСОБА_6 прийняв у дар земельну ділянку по АДРЕСА_2, під кадастровим номером 7110800000:03:003:0532. Договір дарування земельної ділянки посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області ОСОБА_10 (в реєстрі № 1042). Земельна ділянка на час її дарування не перебувала під арештом чи забороною відчуження, під податковою заставою, про що нотаріусом отримані витяги з відповідних реєстрів (а.с. 57-64).

Згідно з вказаними договорами житловий будинок та Державний акт на земельну ділянку на час укладання договорів передані обдарованому ОСОБА_6 Обидва договори дарування зареєстровані в Державному реєстрі правочинів (а.с. 56, 64).

Дарування житлового будинку та земельної ділянки вчинені відповідачем ОСОБА_3 за письмової згоди її чоловіка ОСОБА_5, яка посвідчена приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області ОСОБА_10 24 червня 2011 року, реєстровий № 1041.

Відповідно до виконавчого листа, виданого 24.12.2010 року, рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30 липня 2010 року (набрало законної сили 05.08.2010 р.) в цивільній справі № 2-1392-2010 р. відповідача ОСОБА_3 та третю особу ОСОБА_5 зобов'язано виплатити на користь позивача ОСОБА_1 135 107,20 гривень.

Згідно з відомостями, що містяться у матеріалах виконавчих проваджень № 5/731 (а.с. 68-76) № 5/730 (а.с. 77-90) ОСОБА_1 звернувся до державної виконавчої служби із заявами про примусове виконання за виконавчим листом № 2-1392-2010 р. про стягнення із відповідача ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_5 боргу в сумі 135 107,20 гривень 25 січня 2011 року, а 15 березня 2011 року подав заяви про повернення йому виконавчих листів без виконання. Під час здійснення виконавчого провадження державним виконавцем було з'ясовано, що на ім'я боржника ОСОБА_3 зареєстровані на праві власності житловий будинок по АДРЕСА_2, і квартира АДРЕСА_1, земельна ділянка площею 0,1000 га по АДРЕСА_2. На все майно боржника постановою державного виконавця від 10 лютого 2011 року був накладений арешт із забороною відчуження будь-якого майна. Цей арешт був знятий 16.03.2011 року на підставі постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 16.03.2011 року. Серед документів виконавчих проваджень відсутні документи про встановлення такого майнового стану боржників, який би свідчив про недостатність в них коштів чи рухомого майна для погашення суми боргу перед кредитором - ОСОБА_1

Підставами для визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_2, укладених між відповідачами 24 червня 2011 року, позивач ОСОБА_1 зазначив: порушення встановленого законом порядку розпорядження спільним майном подружжя - ст.ст. 60, 61, 67 СК України, та порушення вимог статей 203, 215 ЦК України; неправомірність постанов державного виконавця, що стали підставою для зняття арешту з майна боржників подружжя ОСОБА_3; статтю 234 ЦК України - фіктивність правочину; те, що боржники подружжя ОСОБА_3 не виконали своїх зобов'язань зі сплати суми боргу перед позивачем після того, як він забрав із виконавчої служби виконавчі листи.

Відповідно до норм ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: вимог про те, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є недійсним, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У статті 215 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. При цьому для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину - у цій справі як дарувальника, так і обдаровуваного.

Статтею 65 СК України встановлено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, згода другого з подружжя має бути подана письмово та нотаріально засвідчена

З встановлених судом фактичних обставин справи, підтверджених належними та допустимими доказами, вбачається, що сторонами оспорюваних позивачем договорів дарування на момент вчинення цих правочинів - 24 червня 2011 року - були дотримані наведені вище вимоги законів. Обставин, які б свідчили про те, що договори дарування не створили для сторін правових наслідків, які обумовлювалися цими договорами - перехід права власності на житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_2 від ОСОБА_3 до ОСОБА_6, - в суді не встановлено.

Позивачем ОСОБА_1 не доведено, що житловий будинок та земельна ділянка по АДРЕСА_2, - були єдиним майном, що належало його боржникам - подружжю ОСОБА_6 станом на період з 15 березня 2011 року до 24 червня 2011 року, і на яке державний виконавець міг би звернути стягнення для примусового виконання за виконавчим листом № 2-1392, виданим 24.12.2010 року Уманським міськрайонним судом Черкаської області, і у зв'язку з чим волевиявлення відповідача ОСОБА_3 або обох відповідачів могло бути не вільним і могло не відповідати її (їх) внутрішній волі.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За захистом особа може звернутися до суду.

Відповідно до п.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач та його представник не довели під час судового розгляду, що укладення договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, які розташовані за адресою АДРЕСА_2, між відповідачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_6, призвело до порушення, невизнання або оспорювання належного ОСОБА_1 цивільного права, свободи чи законного інтересу, зокрема, - до порушення права позивача на примусове стягнення з подружжя ОСОБА_6 суми боргу за виконавчим листом № 2-1392 від 24.12.2010 р. Уманського міськрайонного суду Черкаської області.

Посилання позивача на те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 обіцяли повернути йому борг за рахунок отримання кредиту під заставу нерухомого майна, і на те, що в розписках від 20.09.2009 року, від 04.02.2010 року боржники обіцяли у випадку неповернення суми боргу передати у власність належну їм земельну ділянку по АДРЕСА_2, не є порушенням вимог, встановлених Цивільним кодексом України чи іншими законами України, які можуть бути підставами для визнання правочину - договору дарування - недійсним.

На підставі наведеного вище, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають у зв'язку з їх необґрунтованістю та відсутністю порушення його цивільного права зі сторони відповідачів.

На підставі ст. ст. 11, 15, 16, 202, 203, 207-210, 215, 234 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 208, 209, 212- 215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа: ОСОБА_5, про визнання недійсними договору дарування будинку АДРЕСА_2, розташованого на земельній ділянці під кадастровим номером 7110800000:03:003:0532, посвідченого приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу від 24 червня 2011 року, та договору дарування земельної ділянки під кадастровим номером 7110800000:03:003:0532, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, посвідченого приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу від 24 червня 2011 року, відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана сторонами по справі протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Черкаської області через Уманський міськрайонний суд Черкаської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: О.С. Кімстачов

Повне рішення виготовлене 14.02.2014 року.