Ухвала

від 09.04.2014 по справі 705/3902/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/930/14Головуючий по 1 інстанції Категорія : 21 Кімстачов О. С. Доповідач в апеляційній інстанції Демченко В. А. УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоДемченко В. А. суддівПодорога В. М. , Бородійчук В. Г. при секретаріРибасюк О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 07 лютого 2014 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - ОСОБА_9 про визнання договорів дарування нерухомого майна недійсними, -

в с т а н о в и л а :

08 липня 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - ОСОБА_9 про визнання договорів дарування нерухомого майна недійсними.

Свої вимоги обґрунтував тим, що 24 червня 2011 року між співвідповідачами за позовом, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, за згоди третьої особи ОСОБА_9 був укладений договір дарування земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_2, та договір дарування будинку за тією ж самою адресою. Ці договори були укладені лише про людське око, з метою аби зберегти майно від неминучої конфіскації та погашення боргових зобов'язань за судовими рішеннями, щоб залишити майно у власності родини ОСОБА_9.

У 2006-2011 роках ОСОБА_7 та її чоловік ОСОБА_9 позичали у ряду фізичних та юридичних осіб: ПАТ «Комерційний банк «Надра», КС «Злагода», гр. ОСОБА_10 - грошові кошти на загальну суму 523 366,75 гривень. У період 2009- 2010 роки подружжя ОСОБА_9 позичили у позивача грошові кошти на загальну суму, еквівалентну 16 000 доларів США.

Взяті на себе боргові зобов'язання не виконували, у зв'язку з чим він звернувся до суду із позовом про стягнення боргу.

Рішенням Уманського міськрайонного суду від 30 липня 2010 р. у справі № 2-1392-2010 р. із ОСОБА_7 та третьої особи ОСОБА_9 на його користь стягнуто 135 107,20 грн.

Станом на березень 2011 року на підставі судових рішень йому, а також гр. ОСОБА_10 були видані виконавчі листи та відкриті виконавчі провадження в Уманському відділ ДВС. Такі суми подружжя ОСОБА_9 фізично не могло, і не мало наміру віддавати.

Під час позичання грошей та оформлення розписок подружжя ОСОБА_9 обіцяло, що у разі невиконання свого грошового зобов'язання вони зобов'язуються в якості погашення боргу переоформити на його ім'я земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 Державний акт № ЯЗ 194506. Зазначені розписки оформлялись власноручно, як відповідачем за позовом ОСОБА_7 , так і третьою особою ОСОБА_9, та ці розписки складались у присутності свідка ОСОБА_12

Згідно з вказаними розписками подружжя ОСОБА_7 зобов'язалось у випадку неповернення боргу передати у власність позивача ту земельну ділянку, договір дарування по якій він просить визнати недійсним.

09 березня 2011 року подружжя ОСОБА_9 дізнається про існування виконавчих проваджень за його заявою про стягнення з них грошових коштів на загальну суму 135 107,20 грн., про що вони власноручно зазначили на заяві у державного виконавця. З цього моменту ОСОБА_7 та ОСОБА_8, перебуваючи перед тиском проблемних кредитів, виконавчих проваджень, арештів нерухомого майна, почали вживати заходів, направлених на приховування нерухомого майна від можливої конфіскації.

У березні 2011 року до позивача, а також до гр. ОСОБА_13, з проханням про зустріч для вирішення питання погашення заборгованості звернулись боржники по виконавчому провадженню, ОСОБА_9 та ОСОБА_7

У ході зустрічі, яка відбулась в присутності іншого кредитора, ОСОБА_10, та гр. ОСОБА_12, ОСОБА_9 запропонував йому та ОСОБА_10 спосіб розрахунку, в ході якого він візьме кредит у банку задля погашення заборгованості перед ними, але перед цим вони - кредитори повинні будуть подати до Уманського міського відділу державної виконавчої служби заяви про завершення виконавчого провадження з метою зняття арешту на належну йому на праві власності нерухомість. Зняття арешту з нерухомого майна є необхідною умовою надання банком ОСОБА_9 кредиту, після чого він одразу ж передасть отримані ним у банку гроші позивачу та ОСОБА_10 у власність.

На запитання, чи немає у ОСОБА_9 наміру ошукати їх, він пояснив, що у випадку недотримання ним слова, вони будуть мати можливість повторно звернутись до державної виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчі провадження, і ситуація за цих декілька днів абсолютно не зміниться. На підтвердження своїх слів боржник ОСОБА_9 запропонував кредиторам консультацію у державного виконавця, який здійснював провадження по справі.

Під час зустрічі головний державний виконавець Уманського МВ ДВС Бойко Т.Д. підтвердила реальну можливість здійснення запропонованого боржником варіанту розрахунку по боргам, та запевнила позивача та ОСОБА_10 у тому, що в разі обману з боку ОСОБА_9 вони будуть мати можливість повторно звернутись до Уманського МВ ДВС із заявою про відкриття виконавчого проваджена, що у такому випадку виконавче провадження буде знову відкрито. Задовольнившись поясненнями держвиконавця, ОСОБА_6 15 березня 2011 р. подав до Уманського МВ ДВС заяву, текст якої написав під диктовку держвиконавця, та підписав усі документи, які вказала держвиконавець.

Це ж саме зробив і інший кредитор ОСОБА_10 Три місяці боржник ОСОБА_9 надавав позивачу пояснення про те, що існують невеликі бюрократичні перепони на шляху реалізації плану по поверненню останньому суми заборгованості у розмірі понад 135 тисяч гривень. Після спливу трьохмісячного строку ОСОБА_6 остаточно зрозумів, що ОСОБА_9 реалізовувався план по позбавленню його суми боргу шляхом обману, і вимушений був повторно звернутись в ДВС із заявою про відкриття виконавчого провадження. Однак держвиконавець 23 червня 2011 року своєю постановою відмовив йому у відкритті виконавчого провадження, тому він вимушений був звернутись до суду зі скаргою на дії державного виконавця Уманського МВ ДВС та проханням скасувати постанови про завершення виконавчого провадження та відмову у відкритті виконавчого провадження. Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 24 квітня 2012 року дії державного виконавця були визнані неправомірними, а постанова державного виконавця Бойко Т.Д. від 16 березня 2011 року, якою було прийнято рішення про повернення виконавчого документа та скасування всіх обмежень на майно боржників, скасоване. У подальшому йому стало відомо, що ОСОБА_7 24 червня 2011 р. подарувала належну їй на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки земельну ділянку під кадастровим № 7110800000:03:003:0532, що знаходиться АДРЕСА_2 своєму синові ОСОБА_8 з дозволу свого чоловіка ОСОБА_9 а також подарувала будинок за тією ж адресою.

Позивач подав повторну заяву про відкриття виконавчого провадження 22 червня 2011 р.; наступного дня державний виконавець відмовляє йому у відкритті виконавчого провадження, а наступного дня, 24 червня 2011 р., укладаються оспорювані договори дарування.

Відповідно до ст.ст. 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушені вчиненням правочину.

Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином. Законодавець роз'яснив, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони його вчиняють лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що вій не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. У даному випадку, як вбачається із послідовних дій подружжя ОСОБА_9, при вчиненні договору дарування земельної ділянки та будинку вони мали інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином, а саме: уклали договір дарування зі своїм сином для того, щоб приховати майно від конфіскації для погашення боргу. Тобто, спірне майно, а саме: земельна ділянка, яка є власністю сім'ї ОСОБА_9 і на яку накладався арешт держвиконавцем для подальшої реалізації з метою погашення боргових зобов'язань перед позивачем та іншими кредиторами, обманним шляхом була виведена з під арешту, і з метою ухилення від погашення боргів, була нібито подарована сину, а в результаті земельна ділянка та будинок які належали сім'ї ОСОБА_9, так і належать їм далі.

На думку позивача, оспорюваний договір дарування земельної ділянки та договір дарування будинку не відповідає вимогам закону та укладений з порушенням вимог ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 67 СК України. Право власності на земельну ділянку у родини ОСОБА_9 виникло у 2008 році на підставі договору купівлі-продажу, і, відповідно до вимог ст.ст. 60, 61 СК України, є спільною сумісною власністю подружжя. Таким чином, як ОСОБА_9 , так і ОСОБА_9, були власниками даної земельної ділянки. Проте в оспорюваних договорах дарування власником (дарувальником) зазначалась лише одна особа - відповідач ОСОБА_7, що не відповідає дійсності та суперечить вимогам чинного цивільного та сімейного законодавства, зокрема ч. 1 ст. 67 СК України та ст.234 ЦК України.

Постановою державного виконавця від 16 березня 2011 року був знятий арешт з майна боржника, про що було зазначено у п. 2 даної постанови. Дана постанова надала реальну можливість співвідповідачам укласти оспорювані договори дарування. Але ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 24 квітня 2012 року постанова державного виконавця Бойко Т.Д. від 16 березня 2011 року визнана неправомірною та скасована. Таким чином, оскільки скасування арешту на майно боржників було визнано незаконним ухвалою апеляційного суду, то і укладені договори дарування також не відповідають вимогам чинного законодавства. У дійсності в будинку АДРЕСА_2, реально ніхто не проживає, тому що даний будинок не будувався для проживання, а будувався для використання його в якості сауни. З 2010 року по даний час будівля використовується в якості об'єкту комерційного призначення, коштами від здійснення комерційної діяльності розпоряджається родина ОСОБА_7.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 07 лютого 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - ОСОБА_9 про визнання договорів дарування нерухомого майна недійсними відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу на дане рішення, в якій просить скасувати рішення суду, оскільки вважає його ухваленим із порушенням норм матеріального права, ухваливши нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, апелянта та його представника, відповідачі по справі, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового розгляду в судове засідання повторно не зявились, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до відхилення.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону ухвалене судове рішення відповідає.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Так, за матеріалами справи встановлено, що згідно з договором дарування будинку від 24.06.2011 року відповідач ОСОБА_7 подарувала, а відповідач ОСОБА_8 прийняв у дар належний дарувальнику житловий будинок АДРЕСА_2. Договір дарування будинку посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області ОСОБА_15 (в реєстрі № 1045). Будинок на час його дарування не перебував під арештом чи забороною відчуження, під податковою заставою, про що нотаріусом отримані витяги з відповідних реєстрів (а. с. 47-56).

Згідно з договором дарування земельної ділянки від 24.06.2011 року відповідач ОСОБА_7 подарувала, а відповідач ОСОБА_8 прийняв у дар земельну ділянку АДРЕСА_2 під кадастровим номером 7110800000:03:003:0532. Договір дарування земельної ділянки посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області ОСОБА_15 (в реєстрі № 1042). Земельна ділянка на час її дарування не перебувала під арештом чи забороною відчуження, під податковою заставою, про що нотаріусом отримані витяги з відповідних реєстрів (а. с. 57-64).

Згідно з вказаними договорами житловий будинок та Державний акт на земельну ділянку на час укладання договорів передані обдарованому ОСОБА_8 Обидва договори дарування зареєстровані в Державному реєстрі правочинів (а. с. 56, 64).

Дарування житлового будинку та земельної ділянки вчинені відповідачем ОСОБА_7 за письмової згоди її чоловіка ОСОБА_9 , яка посвідчена приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області ОСОБА_15 24 червня 2011 року, реєстровий № 1041.

Відповідно до виконавчого листа, виданого 24.12.2010 року, рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30 липня 2010 року (набрало законної сили 05.08.2010 року) в цивільній справі № 2-1392-2010 року відповідача ОСОБА_7 та третю особу ОСОБА_9 зобов'язано виплатити на користь позивача ОСОБА_6 135 107,20 гривень.

Згідно з відомостями, що містяться у матеріалах виконавчих проваджень № 5/731 (а. с. 68-76) № 5/730 (а. с. 77-90) ОСОБА_6 звернувся до державної виконавчої служби із заявами про примусове виконання за виконавчим листом № 2-1392-2010 року про стягнення із відповідача ОСОБА_7 та третьої особи ОСОБА_9 боргу в сумі 135 107,20 гривень 25 січня 2011 року, а 15 березня 2011 року подав заяви про повернення йому виконавчих листів без виконання.

Під час здійснення виконавчого провадження державним виконавцем було з'ясовано, що на ім'я боржника ОСОБА_7 зареєстровані на праві власності житловий будинок АДРЕСА_2 , і квартира АДРЕСА_1, земельна ділянка площею 0,1000 га АДРЕСА_2

На все майно боржника постановою державного виконавця від 10 лютого 2011 року був накладений арешт із забороною відчуження будь-якого майна. Цей арешт був знятий 16.03.2011 року на підставі постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 16.03.2011 року. Серед документів виконавчих проваджень відсутні документи про встановлення такого майнового стану боржників, який би свідчив про недостатність в них коштів чи рухомого майна для погашення суми боргу перед кредитором - ОСОБА_6

Відповідно до норм ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: вимог про те, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є недійсним, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У статті 215 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. При цьому для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину - у цій справі як дарувальника, так і обдаровуваного.

Аналогічні роз'яснення містяться і в п.24. постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» про те, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину, а судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Статтею 65 СК України встановлено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, згода другого з подружжя має бути подана письмово та нотаріально засвідчена

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що за встановлених фактичних обставин справи, підтверджених належними та допустимими доказами, вбачається, що сторонами оспорюваних позивачем договорів дарування на момент вчинення цих правочинів - 24 червня 2011 року - були дотримані наведені вище вимоги законів. Обставин, які б свідчили про те, що договори дарування не створили для сторін правових наслідків, які обумовлювалися цими договорами - перехід права власності на житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_2 від ОСОБА_7 до ОСОБА_8 в суді не встановлено.

Враховуючи, що позивачем ОСОБА_6, який не був стороною договорів дарування, не доведено в судовому засіданні і не надано належних доказів в підтвердження фіктивності договору дарування, то висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог є законним і обгрунтованим.

Доводи апеляційної скарги про те, що вказані договори дарування утруднять або унеможливлять виконання судового рішення, колегія суддів оцінює критично, оскільки питання перевірки наявності майна боржника та інших доходів, в тому числі і від підприємницької діяльності, якщо таку проводять відповідачі, належать до компетенції органів ДВС, які здійснюють примусове виконання судового рішення.

А тому, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування домоволодіння та земельної ділянки є обгрунтованими, оскільки позивачем не наведено підстави недійсності правочинів відповідно до положень ст. 203, ст. 215 ЦК України.

У зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції вірно застосовано норми матеріального права та ухвалено рішення з додержанням положень чинного законодавства.

Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Аналізуючи норми матеріального права, докази у справі, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не впливають на законність судового рішення, а тому апеляційна скарга підлягає до відхилення, а рішення суду першої інстанції до залишення без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. 303, ст. 304. ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315, ст. 317, ст. 319 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 07 лютого 2014 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - ОСОБА_9 про визнання договорів дарування нерухомого майна недійсними - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий :

Судді :