Рішення

від 10.02.2014 по справі 905/9096/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.02.2014 Справа № 905/9096/13

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Демідової П.В.

При секретарі судового засідання Самойловій К.Є.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніоіл", м. Донецьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Нефтехимпродукт", м. Донецьк

про стягнення заборгованості в сумі 38 924,90 грн. та суми 3% річних в розмірі 5 563,95 грн.

За участю представників сторін:

Від позивача: Шмакова Н.Б. за довіреністю.

Від відповідача: Геза Я.В. за довіреністю.

Суд перебував в нарадчій кімнаті

10.02.2014р. з 11.40 год. по 11.50 год.

В судовому засіданні 03.02.2014р. оголошувалась перерва до 10.02.2014р. об 11.30 год.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юніоіл", м. Донецьк звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нефтехимпродукт", м. Донецьк про стягнення заборгованості в сумі 38 924,90 грн. та суми 3% річних в розмірі 5 563,95 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором постачання нафтопродуктів №31/12 від 31.12.2010р. щодо оплати поставленого товару, у зв'язку з чим нараховує до стягнення 3% за користування чужими грошовими коштами.

Ухвалою суду від 25.12.2013р. за вказаним позовом порушено провадження по справі №905/9096/13.

08 січня 2014р. через канцелярію суду відповідачем наданий відзив на позов, в якому він заперечив проти позовних вимог, посилаючись недоведеність позивачем здійснення поставки в межах договору №31/12 від 31.12.2010р.

09 січня 2014р. через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання №3 від 09.01.2014р. про витребування доказів, в якому позивач з метою доведення факту отримання відповідачем товару просить суд витребувати ДПІ у Київському районі м. Донецька ГУ Міндоходів у Донецькій області інформацію, чи віднесено відповідачем у січні 2011р. до суми податкового кредиту 121 186,80 грн. згідно з податковою накладною №4 від 06.01.2011р. на загальну суму 727 120,80 грн. від позивача.

Згідно зі ст.38 ГПК України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ.

За приписами ч.1 ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Як встановлено судом, відповідач не заперечував факт здійснення поставки товару, заперечуючи проти тверджень позивача щодо її здійснення за умовами договору про постачання нафтопродуктів №31/12 від 31.12.2010р. Зазначена позиція висловлена відповідачем в судовому засіданні 09.01.2014р. та відображена у відповідному протоколі судового засідання.

Враховуючи, що факт поставки не ставиться відповідачем під сумнів, натомість сторонами оспорюються саме правові підстави її здійснення, суд відхиляє клопотання позивача про витребування документів у зв'язку з його недоцільністю.

Під час вирішення спору сторонами неодноразово надавались письмові пояснення, які долучено до матеріалів справи №905/9096/13.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками, передбаченими ст.22 ГПК України. Судом, відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України, складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

У відповідності до п.п.2, 3, 4 ч.2 ст.129 Конституції України, ст.ст.4 2 ,4 3 ГПК, ст.33 ГПК України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. За приписами ст.43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

31 грудня 2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оніоіл» (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нефтехимпродукт» (далі - покупець) укладеного договір про постачання нафтопродуктів №31/12 (далі - договір).

Згідно з п.1.1 договору, постачальник зобов'язується поставити на відокремлені структурі підрозділи покупця на підставі його письмових заявок, а покупець прийняти та оплатити мазут топковий марки М-100 ДСТУ 4058-2001 (далі - товар) з характеристиками: температура спалаху у відкритому тиглі - не нижче 110 С, вміст вологи - не більше 1,0%, масова доля сірки - не більше 2%, калорійність - не менше 9 400 ккал/кг, температура застигання не вище 25 0С. Кількість товару, що постачається, - 12 000 тонн.

За умовами розділу 5 договору, ціна за одиницю товару з урахуванням послуг наливу, на умовах поставки, зазначених в п.4.2 складає 4 050,00 грн./тону, у т.ч. ПДВ 20%. Загальна сума даного договору становить 48 600 000,00 грн.

Відповідно до п.4.2, поставка товару здійснюється залізничним транспортом на умовах DDP, відповідно до «Інкотермс 2000», місце призначення - залізнична станція згідно з відвантажувальними реквізитами, вказаними в п.1.2 договору, протягом 10 діб з моменту отримання заявки від покупця. При цьому, відокремлений структурний підрозділ, на який здійснюється поставка товару та його реквізити вказуються у листі-заявки, яка затверджується директором підприємства і є невідємною частиною даного договору (п.1.2 договору). Датою поставки товару згідно з умовами даного договору вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі на кожну партію товару (п.4.4 договору).

Пунктом 6.1 договору визначено порядок розрахунків між сторонами - протягом 1 дня після підписання акту приймання-передачі товару згідно з рахунком-фактурою постачальника в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Згідно з п.9.1, даний договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2011р., а в порядку розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Оцінивши договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм §§1,3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 Глави 30 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Як вбачається зі змісту договору про постачання нафтопродуктів №31/12 від 31.12.2010р., сторонами погоджено всі істотні умови вищевказаного правочину. Оскільки сторонами не надано доказів його припинення або визнання у встановленому порядку недійсним, виходячи зі встановленої ст.204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, суд вважає вищевказану угоду дійсною та обов'язковою для виконання сторонами.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст.525,526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Як зазначає позивач, на виконання договору про постачання нафтопродуктів №31/12 від 31.12.2010р. він поставив відповідачу товар:

- за видатковою накладною №20 від 28.12.2010р. мазут М-100 у кількості 53,17 т вартістю 215 338,50 грн.;

- за видатковою накладною №28 від 31.12.2010р. мазут М-100 у кількості 59,621 т вартістю 241 465,05 грн.;

- за видатковою накладною №12 від 06.01.2011р. мазут М-100 у кількості 179 536 т вартістю 727 120,80 грн.

Як зазначалось вище, в судовому засіданні 09.01.2014р. відповідач не заперечував факт здійснення поставки товару, заперечуючи лише проти тверджень позивача щодо її здійснення за умовами договору про постачання нафтопродуктів №31/12 від 31.12.2010р., посилаючись на відсутність між сторонами необхідного документообігу, передбаченого п. 1.2,2.1 зазначеного договору, що свідчить про поставку з інших підстав.

За приписами ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

В якості підстави виникнення у відповідача обов'язку з оплати товару, поставленого за видатковою накладною №20 від 28.12.2010р., позивач визначає договір про постачання нафтопродуктів №31/12 від 31.12.2010р.

Проте, за приписи ч.3 ст. 631 ЦК України сторони при укладанні договору можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, що виникли до укладання договору. Проаналізувавши зміст договору, судом встановлена відсутність врегулювання такої домовленості. Тому суд погоджується

з позицією відповідача, про неможливість розповсюдження умов договору на відносини, яки склалися до його укладання.

Таким чином, вищевикладені обставини унеможливлюють стягнення та притягнення відповідача до відповідальності за неналежне виконання умов договору про постачання нафтопродуктів №31/12 від 31.12.2010р., що полягає в ухиленні від оплати в повному обсязі товару, отриманого відповідачем за видатковою накладною №20 від 28.12.2010р.

Стосовно поставки , здійснення якої позивач підтверджує видатковою накладною № 28 від 31.12.2010 року, судом встановлено, що підставами поставки в зазначеній накладній визначено - рахунок № 13 від 31.12.2010р., який позивачем до матеріалів справи не надано. За таких обставин, суд вважає недоведеним та безпідставним включення позивачем до суми заборгованості, яка виникла за договором №31/12 від 31.12.2010р., залишку заборгованості за товар, поставлений відповідачу з інших правових підстав.

Враховуючи вищевикладений висновок суду, заявлена до стягнення в межах справи №905/9096/13 заборгованість за договором про постачання нафтопродуктів №31/12 від 31.12.2010р. виникла за видатковою накладною №12 від 06.01.2011р., в якої чітко зазначено правові підстави поставки.

Як встановлено судом, загальна вартість товару, поставленого відповідачу за видатковою накладною №12 від 06.01.2011р., складає 727 120,80 грн. При цьому, за твердженням позивача, наразі залишилась частково не сплаченою відповідачем заборгованість саме за видатковою накладною №12 від 06.01.2011р. в сумі 38 924,90 грн.

За твердженням позивача, на оплату товару, поставленого за договором №31/12 від 31.12.2010р. ним виставлено відповідачу рахунок №3 від 06.01.2011р. на суму 727 120,80 грн. (за мазут паливний М-100 кількістю 179,536 т) та рахунок №3 від 06.01.2011р. на суму 316 804,10 грн. (за мазут паливний М-100 кількістю 78,223 т). Як зазначено в обох рахунках, підставою для їх виставлення є договір № 31/12 від 31.12.2011 року. При цьому, як пояснює позивач, перший з зазначених рахунків виставлений за оплату товару, поставленого за видатковою накладною №12 від 06.01.2011р., другий рахунок виставлений на суму, що підлягає сплаті за товар, отриманий за видатковою накладною №28 від 31.12.2010р., до якої додано суму залишку заборгованості за несплаченим рахунком №3 від 22.12.2010р.

Проте, враховуючи, що договір про постачання нафтопродуктів №31/12 від 31.12.2010р. був укладений після підписання видаткової накладної № 20 від 28.12.2010р., та визначення в видатковій накладній № 28 від 31.12.2010 року підстав на поставку - рахунок № 13 від 31.12.2010, суд вважає безпідставним включення позивачем до суми заборгованості, яка виникла за договором №31/12 від 31.12.2010р., залишку заборгованості за товар, поставлений відповідачу з інших правових підстав.

З огляду на вищевикладені обставини, загальна сума заборгованості відповідача за договором про постачання нафтопродуктів №31/12 від 31.12.2010р. згідно з рахунком №3 від 06.01.2013р. складає 727 120,80 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснював окремими частинами оплату рахунків №3 від 06.01.2011р.: 17.01.2011р. в сумі 380 000,00 грн., 01.02.2011р. в сумі 90 000,00 грн., 17.02.2011р. в сумі 300 000,00 грн., 01.03.2011р. в сумі 70 000,00 грн., 17.03.2011р. в сумі 50 000,00 грн., 29.03.2011р. в сумі 50 000,00 грн., 07.04.2011р. в сумі 50 000,00 грн. та 24.05.2011р. в сумі 15 000,00 грн., загалом - 1 005 000,00 грн.

З огляду на вищевикладені обставини, суд робить висновок, що заборгованість за рахунком № 3 від 06.01.2011р. в сумі 727 120,80 грн. з оплати товару, поставленого за видатковою накладною №12 від 06.01.2011р., відповідачем в повному обсязі сплачено 17.02.2011р., що підтверджується актом звірки, наданим позивачем до матеріалів справи(а.с.50, 75), виписками з поточних рахунків сторін.

Разом з цим, суд, всупереч позиції позивача, не приймає зазначений вище доказ - акт звірки, як доказ, яким встановлюється правова природа виникнення боргу.

Акт звірки є суто бухгалтерським документом, за яким бухгалтерії підприємств-учасників певних господарських операцій звіряють бухгалтерський облік цих операцій (у контексті визначення дебіторської або кредиторської заборгованості), а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо. Надані первинні документи підтверджують факт проведення між сторонами господарських операцій за договором та виникнення дебіторської заборгованості у позивача, та відповідно кредиторської заборгованості у відповідача.

За приписами частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіна від 24.05.1995 №88 первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно з ч.1 ст.34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, суд не приймає до уваги наданий позивачем акт звірки, як доказ визначення правових підстав здійсненої поставки.

Керуючись приписами ст. 33, 34 ГПК України, суд відхиляє доводи відповідача, пов'язані зі спростуванням фактів підписання досліджених у справі 905/9096/13 видаткових накладних уповноваженими особами з боку відповідача за недоведеністю. А також не приймає до уваги копію акту звірки , надану відповідачем до матеріалів справи 31.01.2014 року, оскільки в судовому засіданні 21.01.2014 року було оглянуто оригінал акту, наданого позивачем, в якому вбачається відсутність заперечень з боку відповідача.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3% річних за період 07.01.2011р.-17.12.2013р., в якому відповідачем прострочено виконання зобов'язання з оплати товару за видатковою накладною №12 від 06.01.2011р., в сумі 5 563,95 грн.

Відповідно до ст.ст.611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проаналізувавши наданий позивачем розрахунок 3% річних, судом встановлено, що відповідачем неправильно визначено період виникнення прострочки з виконання зазначеного грошового зобов'язання та не враховано остаточну сплату заборгованості 17.02.2011р.

Так, при визначенні початкової дати періоду нарахування пені позивачем не взяті до уваги норми п.6.1 договору поставки, яким визначено обов'язок покупця оплатити поставлений товар протягом одного дня після підписання акту приймання-передачі, та ч.5 ст.254 ЦК України, за якими якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. При цьому, суд не розцінює ненадання позивачем до матеріалів справи акту приймання-передачі товару, поставленого видатковою накладною №12 від 06.01.2011р., в якості обставини, що спростовує факт поставки, оскільки поставлений товар був 17.02.2011р. оплачений відповідачем в повному обсязі.

З огляду на наведені обставини, суд вважає правомірним нарахування 3% річних за прострочення виконання зобов'язання з оплати товару за накладною №12 від 06.01.2011р., у період з 11.01.2011р. по 17.02.2011р. в сумі 1 106,42 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позовні вимоги в обґрунтованій частині, а саме - щодо стягнення з відповідача 3% річних за користування чужими грошовими коштами в сумі 1 106,42 грн.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог. Водночас, суд враховує норми ст.7 Закону України «Про судовий збір», за якими в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми, та повертає позивачу суму надмірно внесеного судового збору в розмірі 67 099,50 грн., сплаченого за платіжним дорученням №1451 від 18.12.2013р.

Керуючись ст.129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 534, 549-552, 611, 612, 629, §2 Глави 71 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 229-234, 345-346 Господарського кодексу України, ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст.1, 4, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніоіл", м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нефтехимпродукт", м. Донецьк про стягнення заборгованості в сумі 38 924,90 грн. та суми 3% річних в розмірі 5 563,95 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нефтехимпродукт" (83048, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 275, ЄДРПОУ 25578510) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніоіл" (83058, м. Донецьк, вул. Лівобережна, 35, ЄДРПОУ 36102947) 3% річних за користування чужими грошовими коштами в сумі 1 106,42 грн., судовий збір в сумі 42,79 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Юніоіл" (83058, м. Донецьк, вул. Лівобережна, 35, ЄДРПОУ 36102947) надмірно сплачений судовий збір в сумі 67 099,50 грн., перерахований за платіжним дорученням №1451 від 18.12.2013р.

В судовому засіданні 10.02.2014р. оголошено вступну та резолютивну чистини рішення. Повний текст рішення за правилами ст.ст.84-85 ГПК України підписано 17.02.2014р.

Суддя П.В. Демідова