Постанова

від 30.04.2014 по справі 905/9096/13

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

29.04.2014 справа №905/9096/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Принцевської Н.М. суддівЛомовцевої Н.В., Скакуна О.А. при секретарі судового засідання Трофимович Ю.М. за участю представників сторін: від позивача: Шмакова Н.Б., довіреність від 19.07.2013р. від відповідача:не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніоіл", м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 10.02.2014р. у справі№ 905/9096/13 (суддя Демідова П.В.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Юніоіл", м. Донецьк доТовариства з обмеженою відповідальністю "Нефтехимпродукт", м. Донецьк про стягнення заборгованості в сумі 38 924,90 грн. та 3% річних в сумі 5 563,95грн.

В судовому засіданні 08.04.2014р.

оголошено перерву до 29.04.2014р.

Господарський суд Донецької області рішенням від 10.02.2014р. частково задовольнив позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніоіл" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нефтехимпродукт" про стягнення заборгованості в сумі 38 924,90 грн. та суми 3% річних в розмірі 5 563,95 грн., стягнувши з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нефтехимпродукт" на користь позивача 3% річних за користування чужими грошовими коштами в сумі 1106,42 грн. та судовий збір.

Позивач, не погоджуючись з рішенням господарського суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення господарського суду Донецької області рішенням від 10.02.2014р. у справі № 905/9096/14 скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, оскільки, на думку заявника, судом порушено норми чинного законодавства, а саме: судом не в повному обсязі досліджено докази подані позивачем, які підтверджують позовні вимоги.

В судовому засіданні 08.04.14р. представники сторін надані пояснення, викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Представник відповідача в судове засідання 28.04.14р. не з'явився, про час слухання справи повідомлений належним чином, про поважність причин неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, в апеляційній скарзі заявник посилається лише на ті документи, що були предметом розгляду суду першої інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Представником позивача в судовому засіданні 28.04.14р. заявлені клопотання про залучення до матеріалів справи копії наказу № 23 від 10.11.10р. «Про надання права підпису», довідки № 9-юр від 18.04.14р., а також про зобов'язання сторін з ініціативи позивача звірити розрахунки.

Судова колегія вважає, що клопотання про долучення до справи додаткових доказів задоволенню підлягає, як таке, що обґрунтоване позивачем належними чином, у задоволенні клопотання про звіряння розрахунків вважає за необхідне відмовити, оскільки наявність такого акту звіряння розрахунків в матеріалах справи не впливає на розгляд справи по суті.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст.101 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін та позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 31 грудня 2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юніоіл", як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нефтехимпродукт", покупцем укладено договір про постачання нафтопродуктів №31/12 (договір), згідно з п.1.1 якого, постачальник зобов'язується поставити на відокремлені структурі підрозділи покупця на підставі його письмових заявок, а покупець прийняти та оплатити мазут топковий марки М-100 ДСТУ 4058-2001 (далі - товар) з характеристиками: температура спалаху у відкритому тиглі - не нижче 110 С, вміст вологи - не більше 1,0%, масова доля сірки - не більше 2%, калорійність - не менше 9 400 ккал/кг, температура застигання не вище 25 0С. Кількість товару, що постачається - 12 000 тонн.

Ціна за одиницю товару з урахуванням послуг наливу, на умовах поставки, зазначених в п.4.2 складає 4 050,00 грн./тону, у т.ч. ПДВ 20%. Загальна сума даного договору становить 48 600 000,00 грн. (розділ 5 договору).

Відповідно до п.4.2 договору, поставка товару здійснюється залізничним транспортом на умовах DDP, відповідно до "Інкотермс 2000", місце призначення - залізнична станція згідно з відвантажувальними реквізитами, вказаними в п.1.2 договору, протягом 10 діб з моменту отримання заявки від покупця. При цьому, відокремлений структурний підрозділ, на який здійснюється поставка товару та його реквізити вказуються у листі-заявки, яка затверджується директором підприємства і є невідємною частиною даного договору (п.1.2 договору). Датою поставки товару згідно з умовами даного договору вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі на кожну партію товару (п.4.4 договору).

Пунктом 6.1 договору визначено порядок розрахунків між сторонами - протягом 1 дня після підписання акту приймання-передачі товару згідно з рахунком-фактурою постачальника в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Даний договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2011р., а в порядку розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.9.1 договору).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, п. п. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як зазначає позивач, на виконання договору про постачання нафтопродуктів №31/12 від 31.12.2010р. він поставив відповідачу товар:

- за видатковою накладною №20 від 28.12.2010р. мазут М-100 у кількості 53,17 т вартістю 215 338,50 грн.;

- за видатковою накладною №28 від 31.12.2010р. мазут М-100 у кількості 59,621 т вартістю 241 465,05 грн.;

- за видатковою накладною №12 від 06.01.2011р. мазут М-100 у кількості 179 536 т вартістю 727 120,80 грн.

При розгляді справи місцевим судом відповідач не заперечував факт здійснення поставки товару, заперечуючи лише проти тверджень позивача щодо її здійснення за умовами договору про постачання нафтопродуктів №31/12 від 31.12.2010р., посилаючись на відсутність між сторонами необхідного документообігу, передбаченого п. 1.2,2.1 зазначеного договору, що, на його думку, свідчить про поставку з інших підстав.

Як вбачається з позову, підставою виникнення у відповідача обов'язку оплати товару, поставленого за видатковою накладною №20 від 28.12.2010р., позивач визначає договір про постачання нафтопродуктів №31/12 від 31.12.2010р.

Проаналізувавши приписи ч.3 ст. 631 ЦК України місцевий суд обґрунтовано погодився з позицією відповідача, оскільки, виходячи з умов укладеного договору, умови договору на відносини, які склалися до його укладання не розповсюджуються, що унеможливлює стягнення та притягнення відповідача до відповідальності за неналежне виконання умов договору про постачання нафтопродуктів №31/12 від 31.12.2010р. за видатковою накладною №20 від 28.12.2010р.

У видатковій накладній № 28 від 31.12.2010 року підставами поставки визначено рахунок № 13 від 31.12.2010р., який позивачем до матеріалів справи не надано. В зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність включення позивачем до суми заборгованості, яка виникла за договором №31/12 від 31.12.2010р., залишку заборгованості за товар, поставлений відповідачу з інших правових підстав.

Таким чином, з урахуванням підстави позову, заявлена до стягнення заборгованість за договором про постачання нафтопродуктів №31/12 від 31.12.2010р. виникла за видатковою накладною №12 від 06.01.2011р., в якої чітко зазначено правові підстави поставки. Загальна вартість товару, поставленого відповідачу за видатковою накладною №12 від 06.01.2011р., складає 727 120,80 грн.

На оплату товару поставленого за договором №31/12 від 31.12.2010р. позивачем виставлено відповідачу рахунок №3 від 06.01.2011р. на суму 727 120,80 грн. (за мазут паливний М-100 кількістю 179,536 т), а також рахунок №3 від 06.01.2011р. на суму 316 804,10 грн. (за мазут паливний М-100 кількістю 78,223 т). В обох рахунках зазначено, що підставою для їх виставлення є договір № 31/12 від 31.12.2011 року. Разом з тим, за поясненнями позивача, перший з зазначених рахунків виставлений за оплату товару, поставленого за видатковою накладною №12 від 06.01.2011р., а другий рахунок виставлений на суму, що підлягає сплаті за товар, отриманий за видатковою накладною №28 від 31.12.2010р., до якої також додано суму залишку заборгованості за несплаченим рахунком №3 від 22.12.2010р.

Таким чином, враховуючи, що договір про постачання нафтопродуктів №31/12 від 31.12.2010р. був укладений після підписання видаткової накладної № 20 від 28.12.2010р., та визначення в видатковій накладній № 28 від 31.12.2010 року підстав на поставку (рахунок № 13 від 31.12.2010), господарський суд обґрунтовано зазначив про безпідставність включення позивачем до суми заборгованості, яка виникла за договором №31/12 від 31.12.2010р., залишку заборгованості за товар, поставлений відповідачу з інших правових підстав.

Відповідачем, на виконання умов укладеного договору, здійснював оплату рахунку №3 від 06.01.2011р. частинами, а саме: 17.01.2011р. в сумі 380 000,00 грн., 01.02.2011р. в сумі 90 000,00 грн., 17.02.2011р. в сумі 300 000,00 грн., 01.03.2011р. в сумі 70 000,00 грн., 17.03.2011р. в сумі 50 000,00 грн., 29.03.2011р. в сумі 50 000,00 грн., 07.04.2011р. в сумі 50 000,00 грн. та 24.05.2011р. в сумі 15 000,00 грн., загалом - 1 005 000,00 грн.

З огляду на все вищевикладене, місцевий суд дійшов вірного висновку, що заборгованість за рахунком № 3 від 06.01.2011р. в сумі 727 120,80 грн. з оплати товару, поставленого за видатковою накладною №12 від 06.01.2011р., відповідачем сплачена в повному обсязі 17.02.2011р., оскільки в рахунку є посилання на договір, а сам він виписаний за видатковою накладною №12 від 06.01.2011р.

У розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" акт звіряння взаєморозрахунків є зведеним обліковим документом, який фіксує стан розрахунків між сторонами, але не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, оскільки зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами - договором, накладними, рахунками, актами приймання-передачі, а тому його наявність або відсутність не впливає на вирішення спору по суті. Разом з тим, при наявності такого акту в матеріалах справи, він може бути розглянутий судом у сукупності з первинними документами, що й було зроблено місцевим судом.

Також обґрунтовано місцевий суд відхилив доводи відповідача, щодо підписання досліджених видаткових накладних неуповноваженими особами з боку відповідача за недоведеністю, та не прийняв до уваги копію акту звірки, надану відповідачем до матеріалів справи 31.01.2014 року, оскільки в судовому засіданні судом було оглянуто оригінал акту, в якому вбачається відсутність заперечень з боку відповідача.

Стосовно заявленої позивачем до стягнення суми 3% річних за період 07.01.2011р.-17.12.2013р., за простроченння виконання зобов'язання з оплати товару за видатковою накладною №12 від 06.01.2011р. в розмірі 5 563,95 грн. судова колегія встановила наступне.

Згідно зі ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити при порушенні ним правил здійснення господарської діяльності, невиконанні або неналежному виконанні господарського зобов'язання.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок 3% річних, судом першої інстанції вірно встановлено неправильне визначення період виникнення прострочки з виконання зазначеного грошового зобов'язання, оскільки не враховано остаточну сплату заборгованості 17.02.2011р., норми п.6.1 укладеного між сторонами договору поставки та ч.5 ст.254 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, а також несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, місцевий суд правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних за користування чужими грошовими коштами в сумі 1 106,42 грн. за накладною №12 від 06.01.2011р., у період з 11.01.2011р. по 17.02.2011р.

Доводи позивача щодо помилкового визначення судом першої інстанції підстави позову судовою колегією не приймаються, оскільки в позовній заяві чітко вказано, що підставою для його подання є Договір поставки № 31/12 від 31.12.2010р. Крім того, в позові позивач зазначає, що заборгованість у відповідача виникла саме за накладною № 12 від 06.01.2011р., яка була виписана на підставі укладеного договору, а не за іншими накладними, які зазначені в позові.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви, чого позивачем зроблено не було. Саме на позивача покладено обов'язок визначення підстави та предмету позову, господарський суд не має права самостійно виходити за межі позовних вимог (без клопотання заінтересованої сторони), а тому розглядав спір за заявленими позовними вимогами.

Оскільки будь-яких інших обставин, передбачених ст. 104 Господарського кодексу України, для скасування чи зміни переглядуваного рішення не встановлено, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, що згідно із ст. 49 Господарського кодексу України має наслідком віднесення на рахунок скаржника витрат з оплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніол» на рішення господарського суду Донецької області від 10 лютого 2014 року по справі № 905/9096/13 - відмовити.

Рішення господарського суду Донецької області від 10 лютого 2014 року по справі № 905/9096/13- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий Н.М. Принцевська

Судді: Н.В. Ломовцева

О.А. Скакун

Надруковано 5 примірників:

1-позивачу;

1-відповідачу;

1-до справи;

1-ГС;

1-ДАГС