Постанова

від 11.02.2014 по справі 903/60/13-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2014 року Справа № 903/60/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Волковицької Н.О. - головуючого, Рогач Л.І. Фролової Г.М. за участю представників сторін: позивачане з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином відповідачаРоманової Н.Л. дов. від 25.10.2013 року розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Цуманське лісове господарство" на постановувід 03.12.2013 року Рівненського апеляційного господарського суду у справі№903/60/13-г господарського суду Волинської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Транс Ліс" доДержавного підприємства "Цуманське лісове господарство" простягнення 852994,75 грн. ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь Транс Ліс" звернулося до господарського суду Волинської області з позовом до Державного підприємства "Цуманське лісове господарство" про стягнення 964225,55 грн., з яких 867848,95 грн. основного боргу за надані послуги згідно договору про надання транспортних послуг від 25.05.2010 року, 55190,89 грн. інфляційних втрат та 41185,71 грн. 3% річних.

Заявою від 04.03.2013 року позивач зменшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача 756618,15 грн. основного боргу, 55190,89 грн. інфляційних втрат та 41185,71 грн. 3% річних, усього 852994,75 грн.

Рішенням господарського суду Волинської області від 23.09.2013 року (суддя Сур'як О.Г.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 року (головуючий суддя Огороднік К.М., судді Тимошенко О.М., Коломис В.В.), позовні вимоги задоволено.

З Державного підприємства "Цуманське лісове господарство" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Транс Ліс" стягнуто 852994,75 грн. (756618,15 грн. заборгованості, 55190,89 грн. інфляційних втрат та 41185,71 грн. 3% річних), а також 17059,90 грн. витрат по сплаті судового збору та 7360,00 грн. витрат за проведення судової експертизи.

Державне підприємство "Цуманське лісове господарство" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 23.09.2013 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 року, а справу направити на новий розгляд.

Скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: статті 49 Господарського процесуального кодексу України, статті 307, 315 Господарського кодексу України, статті 261, 909, 918, 925 Цивільного кодексу України.

На думку заявника судом не було взято до уваги пропущення строків позовної давності для звернення до суду перевізником та відсутність заяви про поновлення строку, не досліджено висновок судово-економічної експертизи, який став основою для винесення оскаржуваного рішення, порушено пункт 2 Інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012 року №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", яким передбачено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Крім того, скаржник вважає, що судом невірно здійснено розподіл судових витрат, оскільки суд не врахував заяву про зменшення позовних вимог позивача та не виніс ухвалу про повернення судового збору позивачу, поклавши ці витрати на відповідача.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю - доповідача та присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши в межах вимог статей 108, 111 7 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи 25.05.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинь Транс Ліс" (виконавець) та Державним підприємством "Цуманське лісове господарство" (замовник) було укладено договір про надання транспортних послуг.

31.05.2010 року сторонами було підписано додаткову угоду № 1 до договору про надання транспортних послуг від 25.05.2010 року, з урахуванням якої виконавець зобов'язувався за завданням замовника на власний ризик надати послуги з вивезення лісопродукції з верхніх складів замовника до цехів переробки та нижніх складів (смт. Цумань). Послуги вважаються наданими після підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі наданих послуг. Послуги надаються транспортними засобами виконавця.

Згідно пункту 2.1 договору про надані послуги виконавець складає акт приймання-передачі наданих послуг, який підписується уповноваженими представниками сторін. В акті приймання-передачі зазначається інформація про об'єм вивезеної лісопродукції. Пунктом 2.3 даного договору встановлено, що відомості зазначені в акті приймання-передачі наданих послуг підтверджуються шляховими листами, ТТН або іншими проїзними документами, підписаними уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до розділу 3 договору замовник зобов'язаний оплачувати надані послуги на підставі актів приймання-передачі наданих послуг, підписаних уповноваженими представниками сторін, згідно виставленого виконавцем рахунку протягом 15 календарних днів після підписання акта приймання-передачі, шляхом готівкового або безготівкового розрахунку.

Оплата послуг, відповідно до пункту 3.6 даного договору, здійснювалась на умовах, передбачених додатками до даного договору, а саме додаткової угоди № 1 до договору про надання транспортних послуг, за якою вартість послуг по договору становить 65,00 грн. за один куб. метр вивезеної лісопродукції з верхніх складів Державного підприємства "Цуманське лісове господарство" до цехів переробки та нижніх складів (смт. Цумань).

На виконання умов укладеного договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь Транс Ліс" надавало Державному підприємству "Цуманське лісове господарство" послуги по переміщенню лісопродукції, про що сторони в кінці кожного звітного місяця складали акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), у яких відображалася кількість переміщеної лісопродукції та вартість наданих послуг.

Судами встановлено, що за період з червня 2010 року по березень 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь Транс Ліс" надало Державному підприємству "Цуманське лісове господарство" послуг по перевезенню 27643,83 куб.метр. лісопродукції на загальну суму 1796848,95 грн., що підтверджується актами здачі - прийняття робіт (надання послуг), підписаними та скріпленими печатками обох сторін, реєстрами товарно-транспортних накладних за період з листопада 2010 року по березень 2011 року аудиторською перевіркою (звіт від 02.07.2012 року) та висновком судово-економічної експертизи № 843.

Свої зобов'язання по оплаті наданих послуг відповідач виконав частково, сплативши позивачу 929000,00 грн., що підтверджується реєстром платежів ДП "Цуманське лісове господарство" за період з липня 2010 року по травень 2012 року, банківськими виписками по розрахунковому рахунку ТОВ "Волинь Транс Ліс", аудиторським звітом від 02.07.2012 року та висновком судово-економічної експертизи № 843.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, обґрунтовано зазначили, що згідно статей 173, 193 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Оскільки вищенаведеними матеріалами справи підтверджено невиконання відповідачем зобов'язання по оплаті наданих послуг, права позивача є порушеними та підлягають захисту шляхом примусового стягнення боргу та застосування відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Одночасно суди відмовили у задоволенні клопотання про застосування позовної давності але, при цьому, не встановили всіх обставин, з якими законодавство, у даному випадку, пов'язує настання чи не настання певних правових наслідків.

Так, на підставі аналізу положень угоди від 31.05.2010 року № 1 суди дійшли висновку про те, що договір від 25.05.2010 року про надання транспортних послуг, укладений між сторонами, є змішаним договором, який містить елементи договору транспортного експедирування, адже до змісту послуги по вивезенню лісопродукції входить не просто перевезення позивачем лісопродукції. Предмет договору становить саме організація такого перевезення, так як включає в себе зобов'язання позивача по навантаженню, що повністю узгоджується з положеннями частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України.

Однак, в порушення пункту 3 статті 84, пункту 7 статті 105 Господарського процесуального кодексу України, ні місцевий, ні апеляційний суд, не зазначили доказів, які б підтверджували виконання позивачем експедиційних послуг.

Більш того, судами не враховано, що умови договору експедирування не спростовують наявність договору перевезення, укладення якого, згідно частини 2 статті 307 Господарського кодексу України, підтверджується складенням, зокрема, транспортної накладної.

Договір транспортного експедирування згідно статті 316 Господарського кодексу України передбачає, що одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Як вбачається з вказаної норми, яка кореспондується з главою 65 Цивільного кодексу України, послуги експедирування повинні бути визначені договором.

Судово - економічна експертиза, яка була призначена судом, в тому числі, з метою встановлення заборгованості за надані транспортні послуги по перевезенню лісопродукції, досліджувала подорожні листи та товарно - транспортні накладні (а.с.226, т.1), що не враховано судами попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Судами вказана норма зазначена як в рішенні, так і постанові, але фактично не застосована, оскільки наявність елементів яких видів договорів містить договір, укладений між сторонами та докази їх виконання не встановлені.

Крім того, для вирішення спору по суті, а також щодо позовної давності судам необхідно було встановити строк виконання зобов'язання, із спливом якого права позивача вважаються порушеними і у нього виникає право на позов та на застосування відповідальності, виходячи з норм права, які регулюють спірні відносини.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень в цій частині не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення обставин, що є суттєвими для вирішення спору по суті, а касаційна інстанція позбавлена права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 111 7 , пунктом 3 статті 111 9 , статтями 111 10 , 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Волинської області від 23.09.2013 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 року у справі №903/60/13-г господарського суду Волинської області скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Волинської області.

Касаційну скаргу Державного підприємства "Цуманське лісове господарство" задовольнити.

Головуючий суддя Н. Волковицька

С у д д і Л. Рогач

Г. Фролова