Постанова

від 12.02.2014 по справі 909/1437/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2014 р. Справа № 909/1437/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Марка Р.І.

суддів Бойко С.М.

Бонк Т.Б.

при секретарі судового засідання Томкевич Н.М.

за участю представників:

від позивача: не з'явились;

від відповідача : Ягиш В.М. - директор,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства "Теплокомуненерго" Надвірнянської районної ради, вих. № 2 від 10.01.14р. (вх. № 01-05/364/14 від 21.01.2014р.)

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 24.12.2013р.

у справі № 909/1437/13, суддя Шкіндер П.А.

за позовом: публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до відповідача: комунального підприємства "Теплокомуненерго" Надвірнянської районної ради, м. Надвірна, Івано-Франківська область

про стягнення 60 804, 35 грн. заборгованості, з яких: 209, 26 грн.- інфляційних втрат, 2 899,66 грн. - 3% річних, 43 611,15 грн. - 7% штрафу та 14 082, 28грн.- пені

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 24.12.2013р. у справі № 909/1437/13 позовні вимоги задоволено, з Комунального підприємства "Теплокомуненерго" Надвірнянської районної ради вул. Комунальна, 5, м.Надвірна, Івано-Франківська область, 78400 (код ЄДРПОУ 35815889) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул.Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01001 (код ЄДРПОУ 20077720) стягнуто борг в сумі 60 783,87 грн., (шістдесят тисяч сімсот вісімдесят три грн. вісімдесят сім коп.) а також 1720,50 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Не погодившись з рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 24.12.2013р. у справі № 909/1437/13, комунальне підприємство "Теплокомуненерго" Надвірнянської районної ради звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вих. № 2 від 10.01.14р. (вх. № 01-05/364/14 від 21.01.2014р.), в якій просить рішення місцевого господарського суду у даній справі скасувати в частині задоволення позову про стягнення 43 611,15 грн. - 7% штрафу та прийняти в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, мотивуючи свої доводи тим, що рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, фактичним обставинам справи. Зокрема посилається на те, що всупереч вимогам ст. 43 ГПК України суд першої інстанції надав перевагу одним доказам над іншими, тобто прийняв до уваги лише доводи позивача.

Згідно автоматичного розподілу справ КП "Документообіг господарських судів", 21.01.2014р. справу за № 909/1437/13 розподілено до розгляду судді - доповідачу Марку Р.І.

Розпорядженням в.о. голови суду від 22.01.2014р. у склад колегії для розгляду справи № 909/1437/13 введено суддів Бойко С.М. та Бонк Т.Б.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 22.01.2014р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 04.02.2014р., скаржника зобов'язано провести доплату судового збору в сумі 53 грн. 25 коп.

Скаржник вимоги ухвали суду виконав.

В судовому засіданні 04.02.2014р. представники сторін висловили свої міркування з питань, що виникли в ході розгляду справи. За згодою останніх в судовому засіданні було оголошено перерву до 12.02.2014р.

В дане судове засідання з'явився відповідач, який просить задоволити вимоги апеляційної скарги.

Позивач в судове засідання, призначене на 12.02.2014р. не з'явився.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази в їх сукупності, Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, 30.09.11 між сторонами у справі було укладено договір купівлі-продажу природного газу №14/2459/11 від 30.09.11, згідно якого позивач зобов'язався передати у власність відповідачу у 4 кварталі 2011р. та у 2012р. природний газ, для виробництва теплової енергії яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а покупець зобов'язався прийняти та оплачувати газ на умовах даного договору.

На виконання п.2.1 Договору позивач протягом вересня-грудня 2012р. поставив , а відповідач прийняв природний газ обсягом 248,091 тис. куб. м. на загальну суму 1 156 534,73 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання - передачі природного газу та не заперечується сторонами.

Пунктом 6.1 договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа наступного за місцем поставки газу.

Станом на день подання позову заборгованість за договором за використаний природний газ відсутня.

Однак, враховуючи те, що відповідач несвоєчасно провів оплату за отриманий від позивача природний газ, останній звернувся до суду з позовом про стягнення з рахунку відповідача 209, 26 грн. - інфляційних втрат, 2 899,66 грн. - 3% річних, 43 611,15 грн. - 7% штрафу та 14 082, 28грн.- пені, нараховані за несвоєчасний розрахунок за спожитий природний газ протягом вересня-грудня 2012р. (з 15.10.2012р. по 30.01.2013р., розрахунок а.с. 10-12).

Місцевий господарський суд позов задоволив повністю.

Судова колегія частково погоджується з висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст.175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 509 ЦК України - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов' язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Порушення боржником, взятих на себе зобов'язань призводить до настання певних правових наслідків, які полягають у застосуванні встановлених законом та договором мір відповідальності (ст. 611 ЦК України).

Згідно зі ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачу, на підставі вимог ст.625 ЦК України, нараховано три проценти річних від простроченої суми та втрати від інфляції, які згідно розрахунку позивача складають відповідно 2 899, 66 грн. та 209, 26 грн.

На підставі п. 7.2 договору, а також керуючись положеннями норм ст.ст. 549-551 Цивільного кодексу України та ст.231, 232 Господарського кодексу України, позивачем нараховано відповідачу 14 082, 28 грн. пені та 43 611, 15 грн. 7% штрафу.

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції відповідач клопотав перед судом про зменшення нарахованих до стягнення 3% річних та 7% штрафу.

При цьому, відповідач зазначав про те, що заборгованість за Договором № 14/2459/11 від 30.09.11 за використаний природний газ відсутня. Газ, який поставлено за Договором № 14/2459/11 від 30.09.11, використовувався відповідачем для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами району.

Станом на 31.12.12 заборгованість Надвірнянської районної лікарні перед відповідачем становить 1 224 636 грн. 40 коп., що підтверджується, зокрема, гарантійним листом № 856 від 04.09.12 (а.с. 66). Відповідач також зазначав про відсутність у нього правових підстав для нарахування пені та штрафних санкцій бюджетним установам за їх несвоєчасну проплату за теплову енергію, а також відключення їх від теплоносіїв в опалювальний період.

Розглянувши вказане клопотання відповідача, місцевий господарський суд зазначив про відсутність підстав для його задоволення, оскільки важкий фінансовий стан боржника та невиконання зобов'язань його контрагентами не є винятковими обставинами в розумінні ст. 233 ГК України та п. 3 ст. 83 ГПК України, які могли б слугувати підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.

Однак, на переконання суду апеляційної інстанції, в даному випадку наявні підстави для зменшення розміру нарахованих до стягнення штрафних санкцій, зокрема, 7% штрафу, оскільки враховуючи особливий статус підприємства відповідача (виробництво теплової енергії, яка споживається бюджетними установами району) та ступінь виконання останнім зобов'язань за договором (100%, максимальний строк прострочення платежу 14-30 днів), належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора.

Крім того, стягнуті судовим рішенням 3% річних, інфляційні та пеня сплачені позивачем 03.01.2014р.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відтак, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.

З урахуванням вищевикладеного, та враховуючи статус відповідача, у відповідності до вимог статті 233 ГК України та на підставі пункту 3 статті 83 ГПК України, суд апеляційної інстанції вважає за можливе зменшити розмір заявленого до стягнення штрафу у розмірі 7% від суми простроченого платежу на 50%, в зв'язку з чим до стягнення підлягатиме відповідно 21 805 грн. 58 коп. штрафу.

Крім того, на переконання суду апеляційної інстанції присуджені до стягнення 3% річних, інфляційні, пеня та 21 805 грн. 58 коп. штрафу, що в сукупності складає 38 996 грн. 78 коп. певною мірою компенсують понесені позивачем втрати через прострочку платежу.

Слід зазначити, що вказаної правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України (зокрема, постанови № 5010/1436/2012-8/45 від 18.06.2013р. та № 3/3/921-6/2013 від 01.08.2013р.).

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.12.2013р. у справі № 909/1437/13 слід скасувати в частині стягнення з рахунку відповідача 7% штрафу в сумі 43 611,15 грн. з прийняттям в цій частині нового судового рішення про стягнення з відповідача 21 805 грн. 58 коп. штрафу.

В решті судове рішення слід залити без змін.

Відповідно до ст.4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Судові витрати за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на сторони порівну.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд , П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.12.2013р. у справі № 909/1437/13 скасувати в частині стягнення з Комунального підприємства "Теплокомуненерго" Надвірнянської районної ради вул. Комунальна, 5, м.Надвірна, Івано-Франківська область, 78400 (код ЄДРПОУ 35815889) 7% штрафу в сумі 43 611 грн. 15 коп. з прийняттям в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнути з Комунального підприємства "Теплокомуненерго" Надвірнянської районної ради вул. Комунальна, 5, м.Надвірна, Івано-Франківська область, 78400 (код ЄДРПОУ 35815889) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул.Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01001 (код ЄДРПОУ 20077720) 21 805 грн. 58 коп. штрафу.

3. У задоволенні решти позовних вимог в цій частині відмовити. В решті судове рішення залишити без змін.

4. У відшкодування витрат по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул.Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01001 (код ЄДРПОУ 20077720) на користь Комунального підприємства "Теплокомуненерго" Надвірнянської районної ради вул. Комунальна, 5, м.Надвірна, Івано-Франківська область, 78400 (код ЄДРПОУ 35815889) 456 грн. 75 коп.

5. На виконання постанови місцевому господарському суду видати накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повна постанова складена 17 лютого 2014р.

Головуючий суддя Марко Р.І.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Бонк Т.Б.