Ухвала

від 12.02.2014 по справі 822/4540/13-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 822/4540/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Шевчук О.П.

Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.

за участю:

cекретаря судового засідання: Мартинюк В.В.

представника відповідача (апелянта): Царука Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Авіст" до Державної податкової інспекції у м.Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2013 року приватне підприємство «Авіст» (ПП «Авіст») звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області (ДПІ у м. Хмельницькому) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23 вересня 2013 року №0003372202/2188 та №0003352202/2189.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2013 року даний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено те, що ДПІ у м. Хмельницькому проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Авіст» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Авант-Тайм.Зовнішторг» за період з 01 жовтня 2011 року по 31 жовтня 2011 року, за результатами якої складено акт від 05 вересня 2013 року №3542/22-01/14159951.

За результатами проведеної перевірки податковим органом виявлено порушення позивачем пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 150.1 ст. 150, п. 3 підрозділу 4 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток всього на суму 585740 грн. та порушення п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 п. 200.2 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість,яка підлягає сплаті в бюджет всього в сумі 117148 грн.

На підставі акта перевірки, 23 вересня 2013 року ДПІ у м. Хмельницькому прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0003372202/2188, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 175722 грн., з яких за основним платежем -117148 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 58574 грн.;

- №0003352201/2189, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 585740 грн.

Не погоджуючись з такими рішеннями, позивач оскаржив їх до Хмельницького окружного адміністративного суду.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи вказані податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що податкові повідомлення-рішення відповідача прийняті не обґрунтовано, без урахування усіх обставин що мають значення для прийняття рішення, а обґрунтування відповідача, наведене в акті перевірки, не відповідає вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 198.1 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно ст. 198.2 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує включення покупцем податку на додану вартість в ціну товару та сплату або обов'язок сплатити його продавцю.

Стаття 198.6 Податкового кодексу України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

Пункт 187.1 ст.187 ПК України визначає, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пункт 201.10 ст.201 ПК України визначає, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Так, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996/ХІV (Закон №996) визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону №996 передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, питання складу витрат та порядку їх визнання, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податку на прибуток підприємств регулюється ст. 138 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 138.2 вказаної статті витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, судом першої інстанції встановлено те, що за перевіряємий період ПП «Авіст» мало взаємовідносини з ТОВ «Авант-Тайм.Зовнішторг».

Факт здійснення господарських операцій між ПП «Авіст» та ТОВ «Авант-Тайм.Зовнішторг» підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме: податковими та видатковими накладними, сертифікатами якості, товарно-транспортними накладними та банківськими виписками, що підтверджує факт реальності зміни майнового стану позивача.

Також, факт використання в господарській діяльності ПП «Авіст» придбаного у ТОВ «Авант-Тайм.Зовнішторг» товарно-иатеріальних цінностей підтверджується лімітно-забірними картами та витягом з акту списання.

Відповідачем не надано жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявлених позивачем вимог, як-то безтоварності та/або фіктивного характеру здійснених позивачем операцій.

Також відповідачем не надано суду жодних доказів, які б стверджували факт розірвання, визнання недійсними чи неукладеними правочинів укладених між ПП «Авіст» та ТОВ «Авант-Тайм.Зовнішторг».

При цьому, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Отже, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи підтверджуються реальність господарських операцій, а тому колегія суддів вважає неправомірним висновок податкового органу щодо збільшення позивачу податку на додану вартість та зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2013 року, - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 17 лютого 2014 року .

Головуючий Матохнюк Д.Б.

Судді Курко О. П.

Совгира Д. І.