Ухвала

від 01.07.2014 по справі 822/4540/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2014 року м. Київ К/800/11640/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Суддя-доповідач:Вербицька О.В. Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.12.2013 р.

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 р.

у справі № 822/4540/13-а

за позовом Приватного підприємства «Авіст»

до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство «Авіст» (далі - позивач, ПП «Авіст») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області (далі - відповідач, ДПІ у м. Хмельницькому) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.12.2013 р. позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 23.09.2013 р. №0003372202/2188 та №0003352202/2189.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 р. постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.12.2013 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі ДПІ у м. Хмельницькому, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.12.2013 р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу ПП «Авіст», посилаючись на те, що касаційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.12.2013 р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 р. - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ у м. Хмельницькому проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Авіст» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Авант-Тайм.Зовнішторг» за період з 01 жовтня 2011 року по 31 жовтня 2011 року, за результатами якої складено акт від 05 вересня 2013 року №3542/22-01/14159951.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем: пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 150.1 ст. 150, п. 3 підрозділу 4 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 585740 грн.; п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 п. 200.2 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість в розмірі 117148 грн.

На підставі акта перевірки ДПІ у м. Хмельницькому прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.09.2013 р. №0003372202/2188, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 175722 грн., з яких за основним платежем - 117148 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 58574 грн., та податкове повідомлення-рішення 23.09.2013 р. №0003352201/2189, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 585740 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПК України).

У відповідності до пункту 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПП «Авіст» (Покупець) та ТОВ «Авант - Тайм.Зовнішторг» (Продавець) укладено договір поставки № 0310 від 03 жовтня 2011 року.

Здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджено: податковими накладними, видатковими накладними, копією книги реєстрації доручень, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками.

Використання в господарській діяльності ПП «Авіст» придбаних у ТОВ «Авант-Тайм.Зовнішторг» товарно-матеріальних цінностей підтверджено лімітно-забірними картами та витягом з акта списання.

Крім того, позивачем реалізовано виготовлену продукцію контрагентам, що підтверджено видатковими та податковими накладними, сертифікатами якості на продукцію, а також банківськими виписками.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування витрат та нарахування податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні податкові повідомлення-рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.12.2013 р. та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області відхилити.

2.Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.12.2013 р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов