Рішення

від 12.02.2014 по справі 919/1373/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2014 року справа № 919/1373/13

за позовом прокурора Ленінського району міста Севастополя

(99011, м. Севастополь, вул. Вороніна,11)

в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського,5)

приватного підприємства "Наві-Сервіс"

(99007, м. Севастополь, вул. М. Музикі,64, кв.29)

про стягнення штрафних санкцій, розірвання договору оренди та повернення майна, -

суддя Щербаков С.О .

за участю:

прокурора - Калініченка О.В., посвідчення №005823 від 25.09.12,

представника позивача - не з`явився,

представника відповідача - Черкашиної О.О., довіреність №б/н 15.01.2014,

Суть спору:

26.11.2013 прокурор Ленінського району міста Севастополя звернувся до господарського суду міста Севастополя в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради із позовом до приватного підприємства «Наві - Сервіс», в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості з орендної плати за договором оренди нерухомого майна №224-12 від 16.10.2012 за період з червня по жовтень 2013 року у розмірі 12294,96 грн., з яких: 482,14 грн. - пені, 857,54 грн. - 30 % річних та штраф у розмірі 155196,00 грн., а всього 168830,64 грн. Крім того, прокурор просить розірвати вказаний договір оренди нерухомого майна та зобов'язати відповідача звільнити приміщення за цим договором і передати їх за актом прийому-передачі позивачу.

Позовні вимоги з посиланням на статті 525-526, 610-611, 625 Цивільного кодексу України, частину 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", умови договору оренди нерухомого майна №224-12 від 16.10.2012, мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов цього договору в частині внесення орендної плати за період з червня по жовтень 2013 року, в зв'язку із чим вважає що є підстави для розірвання даного договору, повернення майна за цим договором, а також стягнення заборгованості за цим договором та штрафних санкцій.

Ухвалою суду від 28.11.2013 позовна заява була прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 18.12.2013.

В порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи 18.12.2013 відкладався на 09.01.2014. В судовому засіданні 09.01.2014 було продовжено строк розгляду спору на 15 днів до 13.02.2014 та відкладено розгляд справи на 03.02.2014. В судовому засіданні 03.02.2014 оголошувалась перерва до 10.02.2014 та 10.02.2014 до 12.02.2014.

Також, ухвалою суду від 10.02.2014 було відмолено у задоволенні клопотання представника відповідача від 10.01.2014 про залишення позовної заяви прокурора Ленінського району міста Севастополя у вказаній справі без розгляду.

Ухвалою суду від 12.02.2014 провадження у справі в частині вимог про стягнення основної суми заборгованості за договором оренди нерухомого майна №224-12 від 16.10.2012 в розмірі 12294,96 грн., пені у розмірі 64,28 грн. та 30% річних у розмірі 64,25 грн. було припинено на підставі п.1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 12.02.2014 прокурор підтримав позовні вимоги у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні з підстав, викладених у позові. Представник позивача в судове засідання 12.02.2014 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином під розписку, про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача в судовому засіданні 12.02.2014 заперечував проти задоволення позовних вимог, раніше надавав письмовий відзив на позов (а.с. 59), в якому, зокрема посилався на ті обставини, що відсутні підстави для розірвання спірного договору, оскільки в даному випадку відсутній сам факт прострочення орендної плати впродовж трьох місяців. Крім того, представник вважає, що заявлений позивачем штраф є надмірно великим в порівняні із заявленою основною сумою заборгованості.

На підставі ст.85 ГПК України в судовому засіданні 12.02.2014 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, дослідивши надані докази, перевіривши матеріали справи, суд -

ВСТАНОВИВ :

16.10.2012 між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (Орендодавець) та приватним підприємством "Наві-Сервіс" (Орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна №224-12 (далі - Договір), відповідно до п.1.1. якого, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду майно - вбудовані нежитлові приміщення, загальною площею 109,2 кв.м., цокольного поверху чотирьохповерхового житлового будинку, що розташований за адресою: м. Севастополь, вул. Ів. Голубця ,45 та перебуває на балансі "РЕП-1" (а.с. 11-12).

Передача майна в оренду не тягне за собою передачу орендарю права власності на даний об'єкт (його частину). Орендар здійснюючи невід`ємні поліпшення об'єкту оренди, не придбає частку у праві власності орендодавця на об'єкт оренди в будь якому разі, у тому числі та у випадку, якщо в результаті поліпшень, здійснених орендарем, створена нова річ. Власником об'єкту оренди залишається територіальна громада м. Севастополя в особі Севастопольської міської Ради, а орендар користується ним на протязі строку оренди. Підписуючи даний договір, сторони підтверджують, що дані умови відповідають їх волі та не порушують і не обмежують їх прав та законних інтересів (пункт 2.1. Договору).

Відповідно до п. 2.5. Договору, вступ орендаря у користування майном настає одночасно з підписанням акту прийому-передачі об'єкта оренди.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2. Договору, розмір орендної плати визначається відповідно Методики, яка затверджена рішенням Севастопольської міської Ради №1617 від 13.03.2007 та складає 51732,00 грн. на рік. Орендна плата визначена виходячи із орендної ставки - 18% від вартості об'єкту оренди, яка визначена незалежної оцінки вартості майна. Орендна плата складає 4302,37 грн. за перший місяць оренди та перераховується орендарем орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця на вказаний у цьому пункті договору поточний рахунок. Орендна плата сплачується орендарем щомісячно.

Відповідно до п. 3.3. Договору, розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю.

Відповідно до п.3.6. Договору, орендна плата не може бути зменшена незалежно від причин, за винятком випадків, визначених п.3.3. Договору. Орендар не може бути звільнений від орендної плати.

Пунктом 4.4.3. Договору передбачено, що орендар зобов'язаний своєчасно вносити орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, передбачені п.4.4.4 договором оренди зв'язані з використанням об'єкту оренди, у тому числі оплату комунальних та експлуатаційних послуг.

Згідно п. 7.1. Договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання, але у будь-якому випадку не раніше дати узгодження Договору Фондом комунального майна Севастопольської міської ради та діє до 15.10.2015. Даний договір може бути переукладений сторонами на строк до 15.10.2015, за умовою забезпечення Орендарем нотаріального посвідчення договірних відносин.

Згідно п.7.4. та 7.6 Договору, цей договір може бути змінений або розірваний за рішенням суду за вимогою однієї із сторін у випадку суттєвого порушення договору стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Дія договору оренди припиняється зокрема за рішенням суду.

Як вбачається з акту прийому-передачі орендованого майна від 16.10.2012, Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради передав в оренду, а орендар прийняв в оренду нерухоме майно - вбудовані нежитлові приміщення, загальною площею 109,2 кв.м., цокольного поверху чотирьохповерхового житлового будинку, що розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Ів. Голубця ,45 , вартість якого за експертною оцінкою склала 287400,00 грн. (а.с. 13).

18.01.2013 позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу про звільнення займаного нерухомого майна, яке було предметом спірного договору та його повернення позивачу у тридцяти денний строк із одночасним розірванням спірного договору (а.с. 16). Однак зазначена вимога була залишена без задоволення.

На думку прокурора, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині внесення орендної плати за період з червня 2013 по жовтень 2013, у позивача виникло право на стягнення з відповідача заборгованості з урахуванням штрафних санкцій та вимог про розірвання спірного договору та повернення майна за цим договором, що і стало підставою для звернення прокурора до суду із даним позовом.

В судовому засіданні 12.02.2014 було припинено провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основної суми заборгованості в розмірі 12294,96 грн., пені в розмірі 64,28 грн. та 30% річних в розмірі 64,25 грн., у зв'язку із сплатою цих сум під час судового розгляду.

Отже, суд розглядає справу в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми в розмірі 156535,68 грн., з яких: 417,86 грн. пені, 793,29 грн. 30% річних та 155196,00 грн. штрафу.

Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи суд дійшов до наступних висновків.

Нормами статті 509 Цивільного кодексу України визначено поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України, одна особа (наймодавець) передає або зобов'язується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).

Статтями 10, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтями 284, 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, та є однією з істотних умов договору оренди.

Обов'язок орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений також частиною третьою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та частиною третьою статті 285 Господарського кодексу України.

Крім того, у пункті п.3.6. Договору сторони погодили, що орендна плата не може бути зменшена незалежно від причин, за винятком випадків, визначених п.3.3. Договору. Орендар не може бути звільнений від орендної плати.

Згідно з частиною 5 статті 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Договором оренди нерухомого майна №224-12 від 16.10.2012 встановлено, що орендна плата має сплачуватись орендарем щомісячно.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ст. 610, ч.3 ст. 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Отже, судом встановлено, що відповідач припустився порушення умов Договору щодо своєчасного внесення орендної плати, а тому йому правомірно були нараховані пеня та 3% річних. Однак під час розгляду справи встановлено, що відповідачем була погашена сума основного боргу за договором в розмірі 12294,96 грн., пеня в розмірі 64,28 грн. та 30% річних в розмірі 64,25 грн., що також не заперечувалось прокурором та представником відповідача і підтверджується наявними в матеріалах справи бухгалтерською довідкою позивача (а.с. 35) та банківською випискою АТ «Банк «Фінанси та Кредит» (а.с. 62), в зв'язку із чим, провадження в справі в цій частині вимог було припинено.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 417,86 грн. грн., суд зазначає таке.

За змістом пункту 8.5 Договору, у разі порушення строку внесення орендної плати, визначеного п. 3.2. даного договору, орендар сплачує на користь орендодавця поверх збитків пеню в розмірі 200 відсотків від облікової ставки Національного банку України, яка діє в період, за який буде нараховуватись пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до положень ст. 610, ч.3 ст. 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В силу частини другої статті 20 ГК України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною другою статті 217 ГК України унормовано, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 ГК України).

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 549 ЦК України неустойка (штраф, пеня) визначена як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання та обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, відповідно до статей 3, 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, встановленому за погодженням сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Також, відповідно до частини другої статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Зважаючи на те, що судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем обов'язку щодо внесення орендної плати, суд вважає правомірним нарахування позивачем суми пені від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за спірним договором у період з червня 2013 по жовтень 2013 суд визнав його невірним, в зв'язку із чим, суд здійснив власний розрахунок пені:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 4267.20 21.06.2013 - 15.07.2013 25 7.0000 % 0.038 %* 40.92 2107.2 16.07.2013 - 12.08.2013 28 7.0000 % 0.038 %* 22.63 2107.2 13.08.2013 - 17.10.2013 66 6.5000 % 0.036 %* 49.53 4315.27 21.07.2013 - 12.08.2013 23 7.0000 % 0.038 %* 38.07 4315.27 13.08.2013 - 28.08.2013 16 6.5000 % 0.036 %* 24.59 2115.27 29.08.2013 - 17.10.2013 50 6.5000 % 0.036 %* 37.67 2022.47 18.10.2013 - 28.10.2013 11 6.5000 % 0.036 %* 7.92 4310.95 21.08.2013 - 17.10.2013 58 6.5000 % 0.036 %* 89.05 3733.42 29.10.2013 - 14.11.2013 17 6.5000 % 0.036 %* 22.61 4280.77 21.09.2013 - 14.11.2013 55 6.5000 % 0.036 %* 83.86 4280.77 21.10.2013 - 14.11.2013 25 6.5000 % 0.036 %* 38.12 Всього 454.97 Таким чином, загальна сума пені за період прострочення виконання зобов'язання за розрахунком суду складає 454,97 грн.

У той же час, як вже зазначалось, відповідачем була частково погашена сума пені в розмірі 64,28 грн. та провадження по якій було припинено.

А отже, суд вважає що вимоги позову в частині стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню частково, а саме у розмірі 390,69 грн. (454,97 грн.-64,28 грн. = 390,69 грн.).

Також, прокурором заявлялись вимоги щодо стягнення з відповідача 30% річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 793,29 грн.

У пункті 8.6. Договору сторони обумовили, що у разі, якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватись більш ніж 30 календарних днів

Згідно частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий прокурором розрахунок 30% річних, суд дійшов висновку про те, що він є вірним, однак враховуючи часткову сплату в розмірі 64,25 грн. та внаслідок чого припиненням провадження у справі в частині зазначеної суми, вимоги прокурора щодо сплати відповідачем 30% річних підлягають задоволенню у розмірі 793,29 грн. (857,54 грн. - 64,25 грн. = 793,29 грн.).

Прокурор також просить стягнути з відповідача суму штрафу у розмірі 155196,00 грн., враховуючи положення пункту 8.7 Договору, згідно з яким у разі, якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватись більш ніж 60 календарних днів Орендар сплачує на користь Орендодавця поверх збитків штраф в сумі що дорівнює трикратному розміру річної плати за цим Договором.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Стаття 217 ГК України визначає види правових засобів відповідальності у сфері господарювання (господарські санкції) як заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки; такими засобами є: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до частини другої статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 549 ЦК України, статті 230 ГК України неустойкою (штрафом, пенею) є визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя статті 549 ЦК України).

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), і, у разі його порушення настають правові наслідки встановлені договором або законом.

У разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штраф - господарську санкцію у вигляді грошової суми (частина перша статті 230 ГК України).

Згідно з частиною четвертою статті 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зважаючи на те, що судом встановлено факт порушення виконання відповідачем обов'язку щодо внесення орендної плати, суд вважає правомірним нарахування позивачем штрафу у зв'язку з неналежним та несвоєчасним невиконанням відповідачем грошового зобов'язання.

Для визначення розміру штрафу позивачем за основу взятий розмір річної орендної плати 51732,00 грн., таким чином загальний розмір штрафу за розрахунком позивача становить 155196,00 грн. (51732,00 грн. * 3).

В той же час, стаття 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За приписами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Пунктом 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України також встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії.

Суд звертає увагу на пункт 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" за змістом якого, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Цивільного кодексу України.

Суд, вивчивши матеріали справи, враховуючи те, що відповідачем у повному обсязі погашена сума основної заборгованості, частково сплачені пеня та 30% річних, вважає що заявлений до сплати штраф є надмірно великим порівняно із заборгованістю по орендній платі, у зв'язку з чим вважає за можливе зменшити розмір заявленого до стягнення штрафу, встановивши його в сумі подвійного розміру місячної орендної плати за останній місяць оренди в періоді заборгованості - 8561,54 грн. (4280,77 грн. *2= 8561,54 грн.).

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню, та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню штраф у сумі 8561,54 грн.

Що стосується вимог про розірвання договору оренди слід зазначити таке.

Згідно частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору .

Так, пунктом 7.4. Договору дійсно передбачено, що договір може бути змінений або розірваний за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у випадках істотного порушення Договору іншою стороною та в інших випадках, встановлених Договором або Законом. До істотних порушень Договору сторони відносять порушення умов Договору, визначених зокрема у пунктах 3.4., 3.5., 4.4.2. - 4.4.13., 6.1. цього Договору.

У пункті 7.6. Договору встановлено, що договір припиняється, зокрема за рішенням суду.

Частиною 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" унормовано, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

У той же час, суд враховує положення статті 782 ЦК України, а саме право наймодавця на односторонню відмову від такого договору у разі невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох місяців.

Крім того, згідно вказівок, які містяться в абзацах 7-8 пункту 5.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", відмова наймодавця від договору найму, можливість якої передбачена частиною першою статті 782 ЦК України, є правом, а не обов'язком наймодавця, яке може бути реалізоване в позасудовому порядку. Наявність зазначеного права не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою про розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) належних платежів.

У вирішенні відповідних спорів господарським судам слід встановлювати, протягом яких конкретно місяців і якого року орендар не вносив орендну плату, в якому розмірі, в тому числі протягом яких місяців орендар взагалі не вносив орендну плату або вносив частково. При цьому погашення орендарем заборгованості до або після подання позову орендодавцем не має правового значення для вирішення такого спору, оскільки законодавець пов'язує виникнення права орендодавця відмовитися від договору оренди саме з фактом не внесення орендної плати протягом трьох місяців підряд .

Прокурор на підтвердження своїх доводів стосовно істотного порушення з боку відповідача договору оренди, а саме щодо своєчасного внесення відповідачем орендної плати за договором, посилався на несвоєчасність внесення відповідачем орендної плати.

Однак, на думку суду зазначені обставини в даному випадку не можуть бути безумовною підставою для розірвання спірного договору оренди з огляду на таке.

Суд зауважує, що відповідач дійсно припустився прострочення сплати орендної плати за спірним договором оренди нерухомого майна №224-12 від 16.10.2012, однак як вбачається з наданого прокурором розрахунку заборгованості за договором відповідачем за спірний період у липні, серпні та жовтні 2013 вживались відповідні заходи з метою погашення заборгованості перед позивачем, у вигляді часткових проплат за орендними платежами (а.с. 15), що також не заперечується позивачем, та в свою чергу, дає підстави вважати про намагання відповідачем добросовісно виконувати умови спірного договору.

Крім цього, суд вважає, що відповідач сплативши в ході розгляду справи основну суму заборгованості і частково штрафні санкції, фактично компенсували позивачу шкоду від прострочення внесення орендної плати, в зв'язку із чим сплачена відповідачем сума заборгованості не призвела до позбавлення позивача того, на що він розраховував при укладенні даного договору.

Таким чином, оскільки одним з найголовніших принципів цивільного права є забезпечення стабільності договору, що закріплено статтею 651 ЦК України, а позивач в свою чергу не був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні даного договору, суд не вбачає у даному випадку істотного порушення відповідачем умов Договору.

За таких обставин, позовні вимоги прокурора в частині розірвання вказаного договору оренди задоволенню не підлягають.

Оскільки вимоги про зобов'язання відповідача повернути орендоване майно витікають із вимоги про розірвання договору, а судом у цій частині позову відмовлено, відсутні підставі для задоволення позову в частині зобов'язання відповідача повернути зазначене майно.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у сумі 9745,52 грн., з яких: 390,69 грн. пеня, 793,29 грн. - 30% річних та штраф в розмірі 8561,54 грн.

Відповідно до положень ст.49 ГПК України, враховуючи що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, понесені витрати зі сплати судового збору відшкодовуються за рахунок відповідача в дохід державного бюджету, оскільки прокурор звільнений від такої сплати, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог без врахування зменшення неустойки та вимог, провадження по яких припинено, а саме у розмірі 3374,04 грн. (168702,11 грн. * 3376,61 грн. /168830,64 грн.), з яких 168702,11 грн. - обгрунтована та підтверджена сума позовних вимог без врахування зменшення судом неустойки, 3376,61 грн. (2% від ціни позову за вимогу майнового характеру без врахування судового збору за дві вимоги немайнового характеру, оскільки в задоволенні цих вимог було відмолено) - судовий збір, який повинен був бути сплачений при подачі зазначеного позову за вимоги майнового характеру та від якого прокурор звільнений, 168830,64 грн. - заявлена сума майнових позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 43, 49, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства "Наві-Сервіс" (99007, м. Севастополь, вул. М. Музикі,64, кв.29, код ЄДРПОУ 34834744) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (вул. Луначарського, буд. 5, м. Севастополь, 99011, ідентифікаційний код - 26750044, р/р 33213870700001 в ДУ ДКСУ м. Севастополя, МФО 824509, ЗКПО 23895637, код платежу - 22080400) заборгованість за Договором оренди нерухомого майна №224-12 від 16.10.2012 в розмірі 9745,52 грн . (дев`ять тисяч сімсот сорок п'ять грн. 52 коп.), з яких: 390,69 грн. пеня, 793,29 грн. 30% річних та штраф в розмірі 8561,54 грн.

3. Стягнути з приватного підприємства "Наві-Сервіс" (99007, м. Севастополь, вул. М. Музикі,64, кв.29, код ЄДРПОУ 34834744) в дохід Державного бюджету міста Севастополя (код ЕДРПОУ 38022717, Головне управління Державної казначейської служби України у місті Севастополі, МФО 824509, р/р 31210206700001, код класифікації доходів бюджету - 22030001 "Судовий збір (Державна судова адміністрація України) судовий збір у розмірі 3374,04 грн . (три тисячі триста сімдесят чотири грн. 04 коп.)

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення складено відповідно до вимог

статті 84 Господарського процесуального

кодексу України та підписано 17.02.2014.

Cуддя С.О. Щербаков

919/1373/13/3719/14