Рішення

від 13.02.2014 по справі 911/4700/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С. Петлюри (Комінтерну), 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2014 р. Справа № 911/4700/13

Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хорда Груп» до Публічного акціонерного товариства «Агрокомбінат «Калита» про стягнення 14 272, 56 грн. за участю представників:

позивача:Пічугіна С.С. відповідача:Куприянський Б.О.

суть спору:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 14 272, 56 грн. заборгованості за договором № 001-010113 поставки від 01.01.2013 р., з яких: 13 475, 29 грн. - основного боргу, 650, 80 грн. - пені та 146, 47 грн. - 3 % річних.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо сплати вартості поставленого товару.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.12.2013 р. порушено провадження у даній справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 16.01.2014 р.

16.01.2014 р. через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 15.01.2014 р. (вх. № 600/14 від 16.01.2014 р.), у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог.

У судовому засіданні 16.01.2014 р. судом, в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 30.01.2014 р.

До господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про витребування доказів б/н від 30.01.2014 р. (вх. № 1615/14 від 30.01.2014 р.), у якому останній просить суд витребувати у відповідача видаткові накладні № 7 від 09.01.2013 р., № 8 від 10.01.2013 р., № 10 від 10.01.2013 р. та № 68 від 24.01.2013 р., що знаходяться за адресою: 07420, Київська область, Броварський район, смт. Калита, вул. Червоноармійська, 14.

Суд, дослідивши вищезазначене клопотання позивача, дійшов висновку про відмову у його задоволенні, оскільки воно є необґрунтованими, не відповідає вимогам ст. 38 Господарського процесуального кодексу України та не стосується заявлених позовних вимог.

30.01.2014 р. через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшли заперечення на відзив б/н від 30.01.2014 р. (вх. № 1616/14 від 30.01.2014 р.).

До господарського суду Київської області від позивача надійшов супровідний лист б/н від 29.01.2014 р. (вх. № 1617/14 від 30.01.2014 р.), до якого додано витребувані судом документи.

У судовому засіданні 30.01.2014 р. судом, в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 13.02.2014 р.

11.02.2014 р. через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшли письмові пояснення щодо нарахування пені, 3 % річних та заява про збільшення розміру позовних вимог б/н від 11.02.2014 р. (вх. № 2504/14 від 11.02.2014 р.), у яких позивач просить суд, у зв'язку з перерахуванням сум штрафних санкцій, де сума пені складає 887, 44 грн., а сума 3 % річних - 199, 56 грн., ціну позовної заяви від 17.12.2013 р. вважати 14 562, 29 грн., решту вимог залишити без змін, окрім п. 3 прохальної частини позовної заяви щодо накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу, в межах ціни позову.

Представник відповідача у судовому засіданні 13.02.2014 р. заявив усне клопотання про оголошення перерви для надання можливості ознайомитися із поданою представником позивача заявою про збільшення розміру позовних вимог.

У судовому засіданні 13.02.2014 р. судом оголошено перерву на 13.02.2014 р. до 15:00.

Після перерви, суд, заслухавши представників сторін, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, прийняв вищезазначену заявою про збільшення розміру позовних вимог, до розгляду. Таким чином, судом розглядаються вимоги позивача про стягнення з відповідача 14 562, 29 грн. заборгованості за договором № 001-010113 поставки від 01.01.2013 р., з яких: 13 475, 29 грн. - основного боргу, 887, 44 грн. - пені та 199, 56 грн. - 3 % річних.

Представник позивача повністю підтримав заявлені позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, і просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позові.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 13.02.2014 р., відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

01.01.2013 р. між сторонами укладено договір № 001-010113 поставки, за умовами якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача, а відповідач зобов'язався в порядку та на умовах визначених цим договором прийняти та оплатити ветеринарні препарати в асортименті, кількості та за цінами у відповідності до рахунків-фактур, товарних накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 2.1 договору товари поставляються відповідачу за договірними цінами.

Згідно з п. 2.2 договору ціна товару, що поставляється за цим договором, вважається погодженою у випадку отримання товару за накладною або оплати товару відповідачем, згідно виставленого позивачем рахунку-фактури.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що постачання товару здійснюється в строки, визначені за згодою сторін.

Відповідно до п. 3.2 договору прийом-передача товару здійснюється за кількістю на підставі товаросупроводжувальних документів (або акта прийому-передачі), за якістю - згідно сертифікату якості.

Згідно з п. 3.3 договору право власності на товар переходить від позивача до відповідача в момент належного оформлення та отримання товару.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що розрахунок за товар здійснюється в гривнях шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача або іншим способом незабороненим чинним законодавством України.

Відповідно до п. 4.2 договору форма оплати продукції - передплата або протягом 45-ти (сорока п'яти) банківських днів після отримання товару.

Згідно з п. 8.1 договору у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним в Україні законодавством. Порушення зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Пунктом 9.2 договору передбачено, що цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до припинення його однієї зі сторін або обома сторонами.

На виконання умов договору № 001-010113 поставки від 01.01.2013 р. позивач по видаткових накладних № 309 від 01.04.2013 р., № 385 від 17.04.2013 р. поставив відповідачу товар на загальну суму 13 475, 29 грн., а відповідач вказаний товар отримав, що підтверджується підписами представників сторін та печатками підприємств на вказаних видаткових накладних. Копії зазначених документів залучені до матеріалів справи, оригінали у судовому засіданні оглянуті.

Разом з тим, позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату поставленого товару, а саме: рахунок на оплату по замовленню № 280 від 01.04.2013 р. на суму 9 257, 22 грн. та рахунок на оплату по замовленню № 373 від 11.04.2013 р. на суму 4 218, 07 грн., примірники яких залучено до матеріалів справи.

В порушення своїх договірних зобов'язань, відповідач за поставлений товар за вищезазначеними видатковими накладними та рахунками на оплату по замовленню не розрахувався, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 13 475, 29 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з претензією вих. № б/н від 31.10.2013 р. з вимогою сплатити існуючу заборгованість за поставлений товар за договором № 001-010113 поставки від 01.01.2013 р. та штрафні санкції. В підтвердження надсилання вказаної претензії позивачем до суду надано опис вкладення у цінний лист від 31.10.2013 р. та фіскальний чек № 2982 від 31.10.2013 р., копії яких залучено до матеріалів справи.

Проте, відповідач не виконав свого зобов'язання щодо здійснення оплати за поставлений товар, на претензію не відповів, що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вказані вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позову посилається на те, що договір № 001-010113 поставки від 01.01.2013 р. не визначає умов щодо предмету поставки, а саме найменування товару та його кількість, а також не визначає умов щодо строків поставки товару, а тому договір № 001-010113 поставки від 01.01.2013 р. є неукладеним та поставок товару в його межах не відбувалося. Крім того, відповідач зазначає, що договір № 001-010113 поставки від 01.01.2013 р. не встановлює можливості нарахування пені в якості забезпечення виконання зобов'язань, а тому її стягнення з відповідача є незаконним.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач надав до суду: договір № 001-010113 поставки від 01.01.2013 р., видаткові накладні № 309 від 01.04.2013 р. на суму 9 257, 22 грн., № 385 від 17.04.2013 р. на суму 4 218, 07 грн. та рахунки на оплату по замовленню № 280 від 01.04.2013 р. на суму 9 257, 22 грн., № 373 від 11.04.2013 р. на суму 4 218, 07 грн.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р. господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів.

Тобто, факт проведення сторонами у справі господарських операцій, що стосуються виконання ними зобов'язань, повинен підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» мають бути складені на паперових або машинних носіях і повинні містити такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Детально дослідивши надані позивачем видаткові накладні, вбачається, що вони є первинними документами, що підтверджують здійснення господарської операції, містять посилання на договір № 001-010113 поставки від 01.01.2013 р. та на замовлення покупця № 280 від 01.04.2013 р., № 373 від 11.04.2013 р., підписані представниками сторін та скріплена печатками підприємств.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що поставка товару позивачем відповідачу за видатковими накладними № 309 від 01.04.2013 р. на суму 9 257, 22 грн., № 385 від 17.04.2013 р. на суму 4 218, 07 грн. відбувалася в межах договору № 001-010113 поставки від 01.01.2013 р.

Щодо послання відповідача на те, що договір № 001-010113 поставки від 01.01.2013 р. є неукладеним, оскільки не визначає умов щодо предмету поставки, а саме найменування товару та його кількість, а також не визначає умов щодо строків поставки товару, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до умов п. 1.1 договору № 001-010113 поставки від 01.01.2013 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах визначених цим договором прийняти та оплатити ветеринарні препарати в асортименті, кількості та за цінами у відповідності до рахунків-фактур, товарних накладних, які є невід'ємною частиною договору , а згідно з п. 3.1 договору № 001-010113 поставки від 01.01.2013 р. постачання товару здійснюється в строки за згодою сторін.

Оскільки з наявних у матеріалах справи видаткових накладних № 309 від 01.04.2013 р. на суму 9 257, 22 грн., № 385 від 17.04.2013 р. на суму 4 218, 07 грн. та рахунків на оплату по замовленню № 280 від 01.04.2013 р. на суму 9 257, 22 грн., № 373 від 11.04.2013 р. на суму 4 218, 07 грн. вбачається, що вони укладені на виконання договору № 001-010113 поставки від 01.01.2013 р., містять визначення асортименту, кількості та ціни ветеринарних препаратів, оформленні по замовленню відповідача та є відповідно до п.1.1 договору № 001-010113 поставки від 01.01.2013 р. його невід'ємними частинами, тому твердження відповідача щодо неукладеності договору № 001-010113 поставки від 01.01.2013 р. спростовується зазначеним.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України (лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідач заявлених до нього вимог щодо стягнення заборгованості за отриманий товар не спростував, належних та допустимих доказів, які підтверджують виконання ним зобов'язань за договором № 001-010113 поставки від 01.01.2013 р. суду не надав.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що передача товару за вищезазначеними накладними була здійснена на виконання умов договору № 001-010113 поставки від 01.01.2013 р., строк оплати відповідно до даного договору настав, доказів оплати товару відповідачем не надано, отримання товару відповідачем не заперечується, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 13 475, 29 грн. основного боргу за договором № 001-010113 поставки від 01.01.2013 р. є доведеними, обґрунтованими, підтверджені належними доказами і підлягають задоволенню.

Крім того, позивач на підставі п. 8.1 договору № 001-010113 поставки від 01.01.2013 р., ст.ст. 193, 229, 230, 231, 343 Господарського кодексу України та ст.ст. 611, 549, 551, 526 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла у період за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожен день прострочення, з дня виникнення такої прострочки, яка за розрахунком позивача складає - 887, 44 грн., з яких: 620, 61 грн. за період з 08.06.2013 р. по 07.12.2013 р. щодо заборгованості за видатковою накладною № 309 від 01.04.2013 р. на суму 9 257, 22 грн. та 266, 83 грн. за період з 27.06.2013 р. по 17.12.2013 р. щодо заборгованості за видатковою накладною № 385 від 17.04.2013 р. на суму 4 218, 07 грн.

Згідно з п. 8.1 договору у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним в Україні законодавством. Порушення зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Таким чином, беручи до уваги те, що договором № 001-010113 поставки від 01.01.2013 р. не передбачено такого виду забезпечення виконання зобов'язання як пеня, тобто між сторонами відсутній правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений у письмовій формі та відсутня пряма вказівка закону щодо такого забезпечення, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 887, 44 грн. є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 % річних з простроченої суми грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача 3 % річних з простроченої суми складають 199, 56 грн., з яких: 139, 24 грн. за період з 08.06.2013 р. по 07.12.2013 р. щодо заборгованості за видатковою накладною № 309 від 01.04.2013 р. на суму 9 257, 22 грн. та 60, 32 грн. за період з 27.06.2013 р. по 17.12.2013 р. щодо заборгованості за видатковою накладною № 385 від 17.04.2013 р. на суму 4 218, 07 грн.

Здійснений позивачем розрахунок 3 % річних є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню.

Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором № 001-010113 поставки від 01.01.2013 р. підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 13 674, 85 грн., з яких: 13 475, 29 грн. - основного боргу та 199, 56 грн. - 3 % річних.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судовий збір, відповідно приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Хорда Груп» задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Агрокомбінат «Калита» (07420, Київська область, Броварський район, селище міського типу Калита, вулиця Червоноармійська, будинок 14, ідентифікаційний код - 00857290) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хорда Груп» (07400, Київська область, місто Бровари, вулиця Степана Разіна, будинок 7, ідентифікаційний код - 37495671) 13 475 (тринадцять тисяч чотириста сімдесят п'ять) грн. 29 коп. - основного боргу, 199 (сто дев'яносто дев'ять) грн. 56 коп. - 3 % річних та 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп. - судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено: 17.02.2014 р.

Суддя Т.В. Лутак