Постанова

від 07.04.2014 по справі 911/4700/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2014 р. Справа№ 911/4700/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Буравльова С.І.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Гаркуші В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги публічного акціонерного товариства «Агрокомбінат «Калита»

на рішення господарського суду Київської області

від 13.02.2014 року

у справі №911/4700/13 (суддя - Лутак Л.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Хорда Груп», м. Бровари, Київська обл.,

до публічного акціонерного товариства «Агрокомбінат «Калита», смт. Калита, Київська обл.,

про стягнення 14 272,56 грн.

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Куприянський Б.О. - представник (довіреність б/н від 13.09.2013р.);

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хорда Груп» (надалі - ТОВ «Хорда Груп») звернулось до господарського суду Київської області з позовом до публічного акціонерного товариства «Агрокомбінат «Калита» (надалі - ПАТ «Агрокомбінат «Калита») про стягнення 14 272,56 грн., з яких 13 475,29 грн. основного боргу, 650,80 грн. пені та 146,47 грн. 3 % річних, вказуючи на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №001-010113 від 01.01.2013 року щодо оплати отриманого товару.

Одночасно у позовній заяві позивач порушив питання про накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача в межах ціни позову, в порядку забезпечення заявлених позовних вимог.

В ході розгляду справи позивачем в порядку статті 22 ГПК України подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив суд у зв'язку з перерахуванням сум штрафних санкцій стягнути 887,44 грн. пені та 199,56 грн. 3% річних, а ціну позову вважати 14 562,29 грн., решту вимог залишити без змін, окрім п. 3 прохальної частини позовної заяви щодо накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу, в межах ціни позову. Вказана заява була прийнята судом до розгляду та в подальшому розгляд справи здійснювався з її урахуванням.

Рішенням господарського суду Київської області від 13.02.2013 року у справі №911/4700/13 позовні вимоги було задоволено частково, стягнуто з публічного акціонерного товариства «Агрокомбінат Калита» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Хорда груп» 13 475,29 грн. основного боргу та 199,56 грн. 3% річних.

Не погоджуючись із рішенням суду, ПАТ «Агрокомбінат «Калита» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 13.02.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд, розглядаючи справу неправильно застосував положення цивільного законодавства, дав помилкову оцінку наявним у справі доказам, послався на недоведені обставини та неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2014 року апеляційна скарга прийнята до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Мальченко А.О., судді Агрикова О.В., Жук Г.А. та призначена до розгляду на 24.03.2014 року.

24.03.2014 року у зв'язку з перебуванням судді Агрикової О.В. на лікарняному, розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги у справі №911/4700/13 було сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Буравльов С.І., Жук Г.А.

В судове засідання 24.03.2014 року позивач свого уповноваженого представника не направив, у зв'язку з чим розгляд скарги на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 07.04.2014 року.

В судовому засіданні 07.04.2014 року представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення господарського суду Київської області від 13.02.2014 року скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Позивач свого уповноваженого представника в судове засідання не направив, про день, місце та час розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення про отримання ухвали суду уповноваженою особою позивача.

Вислухавши думку представника відповідача, враховуючи, що позивач не повідомив суд про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції та не заявив клопотання про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності позивача.

07.04.2014 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення має бути залишеним без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 01.01.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Хорда Груп» (в тексті договору - продавець) та публічним акціонерним товариством «Агрокомбінат «Калита» (в тексті договору - покупець) було укладено договір поставки №001-010113, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах визначених цим договором прийняти та оплатити ветеринарні препарати в асортименті, кількості та за цінами у відповідності до рахунків-фактур, товарних накладних, які є невід'ємною частиною договору.

У відповідності до п.п. 2.1-2.2 договору товари поставляються покупцю за договірними цінами. Ціна товару, що поставляється за цим договором, вважається погодженою у випадку отримання товару за накладною або оплати товару покупцем, згідно виставленого продавцем рахунку-фактури.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що постачання товару здійснюється в строки, визначені за згодою сторін.

Відповідно до п. 3.2 договору приймання-передача товару здійснюється за кількістю на підставі товаросупроводжувальних документів (або акта прийому-передачі), за якістю - згідно сертифікату якості.

Згідно п. 3.3 договору право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент належного оформлення та отримання товару.

За умовами п. 4.1 договору розрахунок за товар здійснюється в гривнях шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача або іншим способом незабороненим чинним законодавством України.

Відповідно до п. 4.2 договору форма оплати продукції - передплата або протягом 45-ти (сорока п'яти) банківських днів після отримання товару.

Пунктом 9.2 договору передбачено, що цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до припинення його однією зі сторін або обома сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами в ході виконання даного договору склалися відносини, які мають ознаки договору поставки товару, за яким у відповідності до статті 265 Господарського Кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне положення містить ст. 712 Цивільного кодексу України та відповідно до ч. 2 якої визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, укладення товариством з обмеженою відповідальністю «Хорда Груп» та публічним акціонерним товариством «Агрокомбінат «Калита» договору поставки №001-010113 від 01.01.2013 року було спрямоване на отримання останнім товару і одночасного обов'язку по здійсненню його оплати.

З матеріалів справи вбачається, що у квітні 2013 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 13 475,29 грн., а відповідач вказаний товар отримав, що підтверджується видатковими накладними №309 від 01.04.2013 року на суму 9 257,22 грн. та №385 від 17.04.2013 року на суму 4 218,07 грн. (а.с. 13-14), підписаними представниками обох сторін, підписи яких засвідчені печатками підприємств.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, вказані видаткові накладні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року №88, а відтак, є первинними документами, що підтверджують здійснення господарської операції.

Разом з тим, позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату поставленого товару, а саме: рахунок на оплату по замовленню №280 від 01.04.2013 року на суму 9 257,22 грн. та рахунок на оплату по замовленню №373 від 11.04.2013 року на суму 4 218, 07 грн. (а.с. 48-49).

В порушення своїх договірних зобов'язань, відповідач за поставлений товар за вищезазначеними видатковими накладними не розрахувався, вказані рахунки не оплатив, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 13 475,29 грн.

З матеріалів справи вбачається, що враховуючи наявність заборгованості відповідача перед позивачем з оплати поставленого товару, ТОВ «Хорда Груп» направило ПАТ «Агрокомбінат «Калита» претензію за вих. № б/н від 31.10.2013 року з вимогою сплатити існуючу заборгованість за поставлений товар та штрафні санкції за договором протягом 7 днів з дня отримання претензії (а.с. 15-18), що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 31.10.2013 року та фіскальним чеком №2982 від 31.10.2013 року (а.с. 8).

Проте, вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що змусило позивача звернутися з відповідним позовом до суду.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі наголошував на тому, що договір №001-010113 поставки від 01.01.2013 року не визначає умов щодо предмету поставки, а саме, найменування товару та його кількості, а також не визначає умов щодо строків поставки товару, а тому є неукладеним та поставок товару в його межах не відбувалося. Крім того, відповідач зазначав, що вказаний договір не встановлює можливості нарахування пені в якості забезпечення виконання зобов'язань, а тому її стягнення з відповідача є незаконним.

Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Хорда Груп», місцевий господарський суд виходив з доведеності факту здійснення поставки та отримання товару за наявними в матеріалах справи видатковими накладними саме на виконання умов договору поставки №001-010113 від 01.01.2013 року, та відсутності доказів його оплати ПАТ «Агрокомбінат «Калита». При цьому, місцевий господарський суд погодився з твердженням відповідача щодо неправомірності заявлених позовних вимог в частині стягнення пені, оскільки укладеним між сторонами договором та законом не передбачено нарахування пені в якості забезпечення виконання зобов'язань.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, а доводи скаржника вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до умов п. 1.1 договору поставки №001-010113 від 01.01.2013 року продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах визначених цим договором прийняти та оплатити ветеринарні препарати в асортименті, кількості та за цінами у відповідності до рахунків-фактур, товарних накладних, які є невід'ємною частиною договору, а згідно п. 3.1 договору поставка товару здійснюється в строки за згодою сторін.

З наявних у матеріалах справи видаткових накладних №309 від 01.04.2013 року, №385 від 17.04.2013 року та рахунків на оплату по замовленню №280 від 01.04.2013 року на суму 9 257,22 грн., №373 від 11.04.2013 року на суму 4 218, 07 грн. вбачається, що вони містять посилання на договір №001-010113 поставки від 01.01.2013 року, містять визначення асортименту, кількості та ціни ветеринарних препаратів, оформлені за замовленням відповідача, підписані представниками сторін та скріплені печатками сторін.

Відтак, враховуючи, що вказані документи у відповідності до п.1.1 договору №001-010113 поставки від 01.01.2013 року є його невід'ємними частинами, містять посилання на даний договір та на замовлення покупця, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що поставка товару позивачем відповідачу за видатковими накладними №309 від 01.04.2013 року на суму 9 257,22 грн. та №385 від 17.04.2013 року на суму 4 218,07 грн. відбувалася в межах укладеного між сторонами договору поставки №001-010113 від 01.01.2013 року.

Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець, у відповідності до статті 691 Цивільного кодексу України, зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України (лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.2 договору поставки №001-010113 від 01.01.2013 року сторони погодили форму оплати продукції - передплата або оплата протягом 45-ти (сорока п'яти) банківських днів після отримання товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Враховуючи, що доказів здійснення відповідачем передплати за товар у відповідності до п. 4.2 договору суду не надано, колегія суддів погоджується з твердженням позивача, що кінцевий термін оплати товару за видатковою накладною №309 від 01.04.2013 року настав 06.06.2013 року, а за видатковою накладною №385 від 17.04.2013 року - 26.06.2013 року.

Згідно вимог статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що передача товару за вищезазначеними накладними була здійснена на виконання умов договору поставки №001-010113 від 01.01.2013 року, отримання товару відповідачем не заперечується, строк оплати відповідно до даного договору настав, доказів оплати товару відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 13 475,29 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач на підставі п. 8.1 договору поставки №001-010113 від 01.01.2013 року просив стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла у період за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожен день прострочення, з дня виникнення такої прострочки, та яка за розрахунком позивача складає 887,44 грн.

Згідно з п. 8.1 договору у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним в Україні законодавством. Порушення зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно ст. 199 ГК України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Крім того, колегія суддів зазначає, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з п. 1 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З огляду на вищевикладені норми законодавства, беручи до уваги те, що договором поставки №001-010113 від 01.01.2013 року не передбачено такого виду забезпечення виконання зобов'язання як пеня, тобто між сторонами відсутній правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений у письмовій формі та відсутня пряма вказівка закону щодо такого забезпечення, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 887,44 грн.

Разом з тим, враховуючи порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар, позивач також просив суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 199,56 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих на суму боргу, є правомірною.

Згідно розрахунку позивача 3% річних з простроченої суми складають 199,56 грн., з яких: 139,24 грн. за період з 08.06.2013 року по 07.12.2013 року щодо заборгованості за видатковою накладною №309 від 01.04.2013 року на суму 9 257,22 грн. та 60,32 грн. за період з 27.06.2013 року по 17.12.2013 року щодо заборгованості за видатковою накладною №385 від 17.04.2013 року на суму 4 218,07 грн.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що він є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, а саме, щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки №001-010113 від 01.01.2013 року у розмірі 13 674,85 грн., з яких: 13 475,29 грн. основного боргу та 199,56 грн. 3 % річних.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Виходячи з наведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону, всебічно перевіривши обставини спору, вирішив спір у відповідності з нормами процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду не спростовують, отже, підстави для зміни чи скасування рішення відсутні, а тому апеляційну скаргу ПАТ «Агрокомбінат «Калита» на рішення господарського суду Київської області від 13.02.2014 року у справі №911/4700/13 слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати із сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача у справі (апелянта).

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Агрокомбінат «Калита» на рішення господарського суду Київської області від 13.02.2014 року у справі №911/4700/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 13.02.2014 року у справі №911/4700/13 залишити без змін.

3. Справу №911/4700/13 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.І. Буравльов

Г.А. Жук