Ухвала

від 04.02.2014 по справі 583/2057/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №583/2057/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Олійник О. В. Номер провадження 22-ц/788/318/14 Суддя-доповідач - Хвостик С. Г. Категорія - 45

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2014 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Левченко Т. А., Таран С. А.,

за участю секретаря - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4, а також ОСОБА_5 та ОСОБА_6

на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06 грудня 2013 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до управління Держземагентства в Охтирському районі Сумської області, Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» в особі Охтирського міськрайонного виробничого відділу Сумської регіональної філії, Охтирської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_3, треті особи: Реєстраційна служба Охтирського міськрайонного управління юстиції, ОСОБА_7, про визнання недійсними державних актів та скасування їх реєстрації, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06 грудня 2013 року, в яке були внесені виправлення щодо назви відповідача ухвалою цього ж суду від 26 грудня 2013 року, частково задоволено позов ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,008 га, розташовану по АДРЕСА_1, виданий ОСОБА_5 06 вересня 2007 року, серія ЯЕ № 194219.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,008 га, розташовану по АДРЕСА_1, виданий ОСОБА_6 06 вересня 2007 року, серія ЯЕ № 194218.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,036 га, розташовану по АДРЕСА_1, виданий ОСОБА_3 03 жовтня 2006 року, серія ЯБ № 338277.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1 га, розташовану по АДРЕСА_2, виданий ОСОБА_4 04 березня 2009 року, серія ЯЗ № 378853.

Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Додатковим рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 26 грудня 2013 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Вказане рішення суду сторони оскаржили в апеляційному порядку.

У своїх апеляційних скаргах відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

В доводах їх апеляційних скарг зазначається, що позивачі не оспорювали підстави видачі їм державних актів на право приватної власності на їх земельні ділянки, відтак, визнання недійсними державних актів на право приватної власності на землю, як правовстановлюючих документів, без оспорювання рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі чого вони отримали ці акти, та визнання дій щодо цього факту незаконними, не передбачено законом.

Також відповідачі посилаються на те, що в рішенні виконкому Охтирської міської ради від 22 липня 1982 року № 528, яким ОСОБА_8, як спадкодавцю, після смерті якого позивачі успадкували спірні земельні ділянки, надано дозвіл на будівництво сараю розміром 6,0 м на 3,5 м на земельній ділянці площею 57,6 кв.м вказана інша адреса: АДРЕСА_3, а Бюро технічної інвентаризації зобов'язано було провести зміни земельної ділянки про АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5, які не стосуються предмета спору.

Відповідачі вважають помилковим і висновок суду першої інстанції про те, що частина земельної ділянки площею 57,6 кв.м перейшла у 1982 році від ОСОБА_9, як суміжного землекористувача, земельна ділянка якої, після її смерті, відійшла до відповідача ОСОБА_4, до ОСОБА_8 за їхніми спільними заявами, оскільки ОСОБА_9 не вміла писати, а також ніколи не укладала будь-яких правочинів, спрямованих на відчуження її земельної ділянки. До того ж, ОСОБА_8 не був наділений правом отримувати у власність зазначену частину земельної ділянки та діяти від імені інших співвласників будинку ОСОБА_7 та ОСОБА_3

Крім того, на думку відповідача ОСОБА_3, оспорюючи розміри та конфігурацію спільної земельної ділянки по АДРЕСА_1 з землевласником сусідньої земельної ділянки по АДРЕСА_2, позивачі повинні були отримати її згоду на звернення до суду з даним позовом.

Також відповідачі в апеляційних скаргах посилаються і на неврахування судом думки позивачів та їх померлого спадкодавця ОСОБА_8 про погодження меж їх земельної ділянки із сусідньою, яка належить ОСОБА_4, на момент отримання ними державних актів на право приватної власності на землю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посилаючись на неповне встановлення судом першої інстанції обставин справи, а також порушення норм матеріального і процесуального права, просять змінити рішення суду в частині відмови у задоволенні їх позовних вимог про скасування реєстрації оспорюваних державних актів на право власності на земельну ділянку та задовольнити зазначені вимоги.

В доводах апеляційної скарги позивачі зазначають, що визнані недійсними оскаржуваним судовим рішенням державні акти на право власності на земельну ділянку по суті залишатимуться дійсними, оскільки їх реєстрація не є скасованою, відтак, порушені права позивачів залишатимуться не захищеними.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачів ОСОБА_3 і її представника ОСОБА_10, ОСОБА_4 і їх представника ОСОБА_11 про задоволення саме їх апеляційних скарг і відхилення апеляційної скарги позивачів, пояснення позивача ОСОБА_5 і її представника ОСОБА_12 про задоволення їх апеляційної скарги і відхилення інших, пояснення представника третьої особи реєстраційної служби Охтирського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_13 про вирішення справи відповідно до вимог закону, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, відповідачка ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_7 є співвласниками житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, у таких частках: у власності ОСОБА_5, ОСОБА_6 знаходиться по 4/50 частин житлового будинку за кожною, ОСОБА_3 є власником 9/25 частин житлового будинку, а ОСОБА_7 є власником 24/50 частин житлового будинку (т.1, а.с.121).

Отже, земельна ділянка загальною площею 0,1 га по АДРЕСА_1, на якій розташований вказаний житловий будинок разом з господарськими будівлями і спорудами, перебуває у спільній частковій власності співвласників даного житлового будинку у відповідних частках, окрім третьої особи ОСОБА_7, яка державний акт про право власності на свою земельну ділянку не виготовила (т.1, а.с.119).

А саме, позивачі ОСОБА_6 та ОСОБА_5 мають у власності по 0,008 га земельної ділянки кожна для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується зареєстрованими в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю державними актами на право власності на земельні ділянки (т.1, а.с.19, 20), виданими кожній 06 вересня 2007 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 лютого 2007 року (т.1, а.с.195), які вони отримали після смерті ОСОБА_8 (т.1, а.с.16).

ОСОБА_8 за життя на праві власності належала земельна ділянка площею 0,016 га на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 28 жовтня 2005 року за рішенням Охтирської міської ради 28 сесії 4 скликання від 05 липня 2005 року (т.1, а.с.57, т.2, а.с.54).

Відповідач ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,0360 га відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 03 жовтня 2006 року на підставі рішення Охтирської міської ради 29 сесії 4 скликання від 04 жовтня 2005 року (т.1, а.с.56, 129 на звороті; 130).

Власником сусідньої земельної ділянки загальною площею 0,1 га по АДРЕСА_2, про що свідчить виданий державний акт про право власності на землю, та розташованого на ній житлового будинку з господарськими спорудами є відповідач ОСОБА_4 (т.1, а.с.55, 97, 98). Вказаний державний акт на право власності на цю земельну ділянку був виданий ОСОБА_4 04 березня 2009 року на підставі рішення Охтирської міської ради від 30 грудня 1996 року № 738.

Не зважаючи на те, що сторони отримали державні акти на право власності на їх земельні ділянки, однак існують розбіжності стосовно меж та конфігурації їх земельних ділянок, нанесених на відповідні правовстановлюючі документи, та фактичним користуванням земельними ділянками, а саме: фактична межа між земельною ділянкою позивачів та сусідською, що належить відповідачу ОСОБА_4, відокремлена побудованим ще за життя ОСОБА_8 металевим парканом на бетонній основі, що стоїть з 1982 року (т.1, а.с.240).

Зокрема, відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи №72 від 14 листопада 2013 року фактична суміжна межа між ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 не відповідає межі (лінійним розмірам, конфігурації), визначеній у державних актах на право власності на ці земельні ділянки, а саме: відхилена від межі, визначеної державним актом, на відстань 0,55 м в сторону земельної ділянки АДРЕСА_2, та по тильній стороні ділянок - на відстань 0,91 м в сторону земельної ділянки АДРЕСА_2. Таким чином, будівля сараю літ. «В», яка належить власнику земельної ділянки АДРЕСА_1, знаходиться частково на земельній ділянці АДРЕСА_2 відповідно до межі, визначеної в державних актах на право власності на ці земельні ділянки (т.2, а.с.27-33, 34, 35, схема у додатку 1 до висновку експерта).

Вказана відмінність виникла, як встановлено судом першої інстанції, у зв'язку з тим, що рішенням виконавчого комітету Охтирської міської ради народних депутатів від 22 липня 1982 року № 529 на підставі заяв ОСОБА_8, який проживав по АДРЕСА_3 та ОСОБА_9, яка проживала по АДРЕСА_5, як про це зазначено у названому вище рішенні, ОСОБА_8 було виділено земельну ділянку площею 57,6 кв.м для будівництва сараю розміром 6,0 м х 3,5 м для зберігання інвентарю, палива, тримання птиці по АДРЕСА_3. Внаслідок таких дій, як про це вказано у цьому рішенні, бюро технічної інвентаризації повинно було здійснити зміни земельних ділянок по АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 (т.1, а.с.173).

Як пояснила в судовому засіданні суду першої інстанції відповідачка ОСОБА_4, ОСОБА_9 була її бабою і мешкала на той час по АДРЕСА_5, тобто по сусідству з житловим будинком по АДРЕСА_3, де проживав ОСОБА_8

На підставі зазначеного вище рішення виконкому Охтирської міської ради народних депутатів від 22 липня 1982 року ОСОБА_8 було дозволено здійснити будівництво сараю розміром 6,0 * 3,5 м з відповідною зміною конфігурації земельної ділянки площею 57,6 кв.м (т.1, а.с.70, інвентаризаційна справа № 5874, а.с.101).

Як вбачається зі схеми розбивки будівель в натурі в будівельному паспорті на будівництво господарських будівель на земельній ділянці по АДРЕСА_1, виданого на ім'я ОСОБА_8, для розміщення на схемі сараю розміром 6,0 м х 3,5 м, визначеного літ. «В», за цією адресою ОСОБА_8 була добавлена земельна ділянка за рахунок сусідньої земельної ділянки по АДРЕСА_2 (т.1, а.с.28-33).

Про аналогічне йдеться і в генеральному плані території стосовно земельної ділянки по АДРЕСА_1, де зареєстровані вказані зміни станом на 26 січня 2007 року (т.2, а.с.51, інвентаризаційна справа № 5874, а.с.97), тому у порівнянні з викопіюванням з плану будівельного плану цього кварталу станом на 27 грудня 1979 року ширина земельної ділянки по АДРЕСА_1 збільшилась з 24 метрів 55 см до 25 метрів 70 см (т.2, а.с.50, інвентаризаційна справа № 5874, а.с.81).

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що фактичні межі земельних ділянок сторін (лінійні розміри, їх конфігурація) не відповідають тим, що зазначені у виданих на їх ім'я державних актах на право власності на земельні ділянки, у зв'язку з чим, дійшовши висновку про порушення порядку складання оспорюваних державних актів, визнав їх недійсними.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині скасування державної реєстрації вказаних державних актів на право власності на землю, суд першої інстанції послався на те, що такі вимоги не ґрунтуються на законі.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, так як вони є законними і обґрунтованими.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частинами першою та другою статті 116 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а саме: видачі державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_8 від 28 жовтня 2005 року) визначено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

З аналізу ст.ст.78 ч.ч.1, 2; 80 ч.1 п. «а»; 81 ч.1 п. «г»; 86 ч.ч.1, 2; 87 ч.1 п. «в»; 90 ч.2 ЗК України убачається, що набуте, в тому числі і на підставі прийняття спадщини, право спільної власності громадян на земельну ділянку захищається законом і у випадку його порушення воно підлягає відновленню в порядку, встановленому законом.

Статтею 152 ЗК України визначені способи захисту прав на земельні ділянки, де серед іншого вказується (ч.2), що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

До того ж, вичерпний перелік шляхів захисту порушених прав цією нормою не встановлений, так як у п. «д» вказано, що захист здійснюється і шляхом застосування інших, передбачених законом способів.

У чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції ч.1 ст.125 ЗК України було зазначено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (частина перша статті 126 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки (правова позиція Верховного Суду України при розгляді справи № 6-57цс13).

Згідно з п.п.1.12, 1.13 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і права постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43 (яка діяла на час розробки технічної документації на земельні ділянки сторін), складання державного акта на право власності на земельну ділянку або право постійного користування земельною ділянкою при передачі або наданні земельних ділянок громадянам, підприємствам, установам, організаціям та об'єднанням громадян всіх видів проводиться після перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки.

Складання державного акта на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою при передачі земельної ділянки, що була раніше надана громадянам, підприємствам, установам, організаціям і об'єднанням громадян всіх видів, у постійне користування або при переоформленні правоустановних документів на ці земельні ділянки, проводиться після відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженою в установленому порядку відповідною технічною документацією.

Як передбачено п.2.1 зазначеної Інструкції, роботи зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою виконуються в такій послідовності:

- підготовчі роботи;

- встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки;

- складання кадастрового плану земельної ділянки;

- заповнення бланка державного акта.

У пункті 2.3 зазначеної Інструкції йдеться про те, що межі земельних ділянок, що передаються або надаються у власність чи у користування, відновлюються або переносяться в натуру (на місцевість) за наявними планово-картографічними матеріалами. Крайні поворотні точки кожної межі закріплюються довгостроковими межовими знаками встановленого зразка, крім випадків збігу вказаних поворотних точок меж з твердими точками на місцевості.

Відповідно до п.2.4 цієї Інструкції перенесення в натуру (на місцевість) або відновлення всіх поворотних точок меж земельної ділянки здійснюється геодезичними методами з прив'язкою не менше двох характерних закріплених поворотних точок до пунктів державної геодезичної мережі та до твердих точок на місцевості. Здійснюється кадастрова зйомка земельної ділянки з наступним вирахуванням координат поворотних точок меж (у державній або умовній системі координат) і площі ділянки. За результатами виконаних робіт складається кадастровий план земельної ділянки.

Отже, складання (або переоформлення) державного акта на право власності на землю проводиться після перенесення в натуру (відновлення) меж земельної ділянки та закріплення її довгостроковими межовими знаками за затвердженою відповідною технічною документацією.

У свою чергу, основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі, як про це зазначено в п.п.2.2 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, є документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови, яка розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій.

Таким чином, обставини розбіжностей щодо розташування фактичної межі між суміжними земельними ділянками від меж, визначених в державних актах на право власності на спірні земельні ділянки сторін, знайшли своє підтвердження матеріалами справи і свідчать про порушення порядку складання державних актів з боку відповідальних осіб відповідачів ДП «Центр Державного земельного кадастру» в особі Охтирського міськрайонного виробничого відділу Сумської регіональної філії, управління Держземагентства в Охтирському районі Сумської області, Охтирської міської ради, так як станом на 26 січня 2007 року до генерального плану місцевості вже були внесені зміни щодо збільшення земельної ділянки, яку успадкували позивачі, на підставі рішення виконавчого комітету Охтирської міськради від 22 липня 1982 року № 529, у зв'язку з чим у тих державних актах на право власності на землю, які отримали позивачі і відповідач ОСОБА_4, лінійні розміри і конфігурація їх земельних ділянок повинні були співпадати з тими розмірами і конфігурацією межі, що проходить фактично між земельними ділянками суміжних сусідів, на якій побудований металевий паркан на бетонній основі.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що обґрунтованими є вимоги позову в частині визнання недійсними оспорюваних державних актів, в тому числі і державного акта на право власності на земельну ділянку відповідача ОСОБА_3, так як порушення порядку складання її державного акта є похідним від аналогічних порушень вказаного порядку складання державних актів на право власності на земельні ділянки стосовно позивачів і відповідача ОСОБА_4

Протилежного відповідачі не довели, їх доводи апеляційних скарг з цього приводу свідчать про помилковість їх позицій.

Зокрема, у правовій позиції Верховного Суду України при розгляді справи № 6-57цс13 йдеться про те, що недійсними можуть визнаватися як рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, на підставі яких видано державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Отже, визнання окремо недійсними державних актів на земельні ділянки не свідчить про наявність підстав для задоволення апеляційних скарг відповідачів.

Що стосується розбіжностей у адресах місця розташування спірних земельних ділянок станом на 1982 рік і на момент звернення до суду з позовом, то вони не свідчать про помилковість висновків суду в частині задоволення позову, так як з матеріалів справи вбачається, що йдеться про одні і ті ж земельні ділянки, якими користуються сторони по справі та користувались їх спадкодавці.

Заперечення відповідачів стосовно обставин переходу до ОСОБА_8, як спадкодавця позивачів, частини спірної земельної ділянки, колегія суддів до уваги не приймає, так як вказані обставини підтверджуються чинним рішенням виконкому Охтирської міської ради від 22 липня 1982 року № 529.

Посилання в апеляційних скаргах відповідачів на те, що при узгодженні меж земельних ділянок як позивачі, так і їх спадкодавець, не висловлювали претензій стосовно розмірів і конфігурації спірних земельних ділянок (т.1, а.с.108, 115, 132), то вони також не вказують на підстави задоволення їх скарг, а свідчать лише про відсутність принципового підходу сторін під час виконання робіт по складанню державних актів на їх земельні ділянки.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації державних актів на право власності на земельні ділянки, оскільки на сьогоднішній день передбачений інший порядок реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку і, відповідно, її скасування, який покладений на Реєстраційну службу, орган якої у даній справі приймає участь в якості третьої особи.

До того ж, як зазначено у п.3.10 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і права постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43, яка діяла на той час, у випадку припинення права власності чи користування земельною ділянкою документ, який посвідчує це право, повертається до архіву державного органу земельних ресурсів, де зберігається другий примірник цього документа, технічний звіт з його складання та книги записів (реєстрації). У відповідній книзі записів (реєстрації) робиться запис про припинення права власності чи користування земельною ділянкою, який посвідчується підписом начальника районного відділу, міського управління (відділу) земельних ресурсів Держкомзему України.

Доводи апеляційної скарги позивачів вказаних висновків суду не спростовують і не містять посилань на такі порушення, які б слугували підставою для зміни чи скасування рішення суду в зазначеній частині.

Відповідно до вимог ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин, коли суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає, отже, апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4, а також ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відхилити, а рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06 грудня 2013 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -