Ухвала

від 21.01.2014 по справі 815/7377/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2014 р.Справа № 815/7377/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:

Судді доповідача - Потапчука В.О.

суддів - Коваля М.П.

- Семенюка Г.В.

при секретарі - Алексєєвої Н.М

за участю представника апелянта Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Салова К.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дистриб'юторська компанія Європродукт" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

24 жовтня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дистриб'юторська компанія Європродукт" звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів № 0000133900 від 15 жовтня 2013 року.

В обгрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправність висновків податкового органу та порушення останнім норм діючого законодавства України.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2013 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 15 жовтня 2013 року № 0000133900.

Не погоджуючись з постановою суду відповідачем подано апеляційну скаргу в якій зазначається, що висновки постанови суду першої інстанції помилкові та такі, що не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.

Згідно ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так, судом першої інстанції встановлено, що у період з 27.08.2013 року по 16.09.2013 року уповноваженими особами Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів проведено позапланову документальну виїзну перевірку TOB «ДК «Європродукт» (код ЄДРПОУ 32575055) з питання правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з підприємством TOB «Таврійська Насіннєва Компанія» (код ЄДРПОУ 32927983) за період вересень 2010 року, за результатами якої складено акт №31/39-0/32575055/7 від 30.09.2013 року.

Перевіркою встановлено порушення TOB «ДК «Європродукт»: - п.1.6., п.1.7. ст.1. пп.7.2.4. п.7.2., пп.7.4.1. п.7.4., пп.7.4.5. п.7.4., пп.7.5.1. п.7.5., ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.2.4., п.2.15, п.2.16 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом МФУ від 24.05.1995 року №88, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

15 жовтня 2013 року Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м.Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на підставі акту перевірки №31/39-0/32575055/7 від 30.09.2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000133900 .

При вирішенні питання суд першої інстанції дійшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Колегія суддів вважає правильним такий висновок суду першої інстанції виходячи з наступного.

З матеріалів справи колегія суддів вбачає, що 01.09.2010 року між TOB «ДК «Європродукт» (Покупець) та ТОВ «ТАВРІЙСЬКА НАСІННЄВА КОМПАНІЯ» (постачальник) укладено договір постачання №01/09. Згідно п.1.1 Предмет договору, за даним Договором постачальник по заявкам покупця зобов'язується в строки, передбачені діючим договором поставити та передати у власність покупцю товари, а покупець - прийняти та своєчасно оплатити товар. Пунктом 3.1. договору передбачено, що покупець оплачує постачальнику кожну партію товару за ціною, вказаною в накладних з відстрочкою платежу на 90 днів. Також, 01.09.2010 року між позивачем та ТОВ «ТАВРІЙСЬКА НАСІННЄВА КОМПАНІЯ» було укладено додаткову угоду до договору постачання №01/09, якою передбачено розрахунок за поставлений товар з застосуванням простих векселів , з датою погашення 11.10.2020 року (п.1.2 додаткової угоди), а також визначено умови поставки EXW ("ФРАНКО-ЗАВОД") за правилами "Інкотермс-2000", тобто зобов'язання вважаються виконаними продавцем з моменту передачі ним товару покупцю на своєму підприємстві (п.1.3 додаткової угоди).

З матеріалів справи колегія суддів вбачає усі необхідні документи на підтвердження господарських операцій за вказаним договором з ТОВ «Таврійська насіннєва компанія».

Колегія суддів зазначає, що підставою проведення позапланової невиїзної перевірки позивача та як наслідок прийняття спірного податкового повідомлення-рішення є факт отримання відповідачем акту від 14.12.2012 №683/22-4/32927983 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання TOB «Таврійська Насіннєва Компанія» (код ЄДРПОУ 32927983) щодо підтвердження господарських відносин із постачальниками та покупцями за липень-грудень 2010 року», та висновку від ГВПМ ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС від 14.12.12 №6622/07-097 «Щодо ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності TOB «Таврійська Насіннєва Компанія» (код ЄДРПОУ 32927983)».

Згідно ст.3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до п. 14.1.36 Податкового кодексу України, господарська діяльність -це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконання робіт, надання послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцію є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Правовідносини щодо оподаткування податком на додану вартість у 4 кв. 2010 року регулюються нормами Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168-97/ВР від 03.04.1997 року, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. №168/97-ВР , визначені виключні підстави для віднесення сум до податкового кредиту та відшкодування їх з Державного бюджету України.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів зазначає, що у позивача право на податковий кредит виникло з дати отримання податкових накладних від TOB «Таврійська Насіннєва Компанія», що засвідчують факт придбання позивачем товарів на підставі договору № 01/09 від 01.09.2010р.

Відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно пп.7.2.3. 7.2.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому Законом. Відповідно до положень підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

Також судом першої інстанції встановлено, що на момент здійснення господарських операцій за договором № 01/09 від 01.09.2010р. як позивач, так і «Таврійська Насіннєва Компанія» були зареєстровані як платники ПДВ, і анулювання свідоцтва платника ПДВ контрагента позивача 06.12.2010 року не впливає на правомірність формування позивачем податкового кредиту у вересні 2010 року. Крім того, виписані TOB «Таврійська Насіннєва Компанія» податкові накладні відповідають вимогам п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

З матеріалів справи колегією суддів вбачається, що позивачем відповідно до умов договору № 01/09 від 01.09.2010 року власним автотранспортом було вивезено придбаний у контрагента товар з підприємства продавця, що підтверджується вищепереліченими ТТН, копіями свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів за позивачем та розрахунковими відомостями виплати зарплати водіям цих транспортних засобів (т.1, а.с.97-110).

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що у зв'язку з тим, що Податковий кодекс України був прийнятий тільки в грудні 2010 року, набрав чинності з 01.01.2011 року та не має зворотної дії у часі, тому співробітники СДПІ з обслуговування великих платників у м.Одесі Міжрегіонального ГУ Міндоходів неправомірно посилаються на нього в Акті, вказуючи на порушення TOB «ДК «Європродукт» положень Податкового кодексу України.

Також колегія суддів зазначає, що згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 09.09.2008р. (в ЄДРСР № 2362425), у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумнівів у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит, та/або бюджетне відшкодування, достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. При цьому, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також, не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу само собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі, достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема, про несплату податків, чи неподання податкової звітності).

Крім того, відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість.

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного Кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі, визнання такого правочину недійсним, судом не вимагається.

Частиною 1 статтею 228 ЦК України, встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, законодавцем чітко зазначено, що саме є порушенням публічного порядку і відповідно, який правочин може вважатися нікчемним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в оскаржуваному Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора - інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах , здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що відповідачем не доведено суду правомірність та обґрунтованість оскаржуваного повідомлення-рішення від 15 жовтня 2013 року № 0000133900, при тому, що позивач довів суду реальність здійснення господарських операцій з контрагентом та відсутність порушень податкового законодавства, зазначених у висновках Акту перевірки №31/39-0/32575055/7 від 30.09.2013р., а тому позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Дистриб'юторська компанія Європродукт", підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної постанови суд першої інстанції дійшов вірних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 206 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дистриб'юторська компанія Європродукт" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкового повідомлення - рішення,- без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст ухвали виготовлено 22 січня 2014 року.

Суддя-доповідач: Потапчук В.О.

Судді: Коваль М.П.

Семенюк Г.В.