Постанова

від 12.02.2014 по справі 809/2612/13-а

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2014 р. Справа № 809/2612/13-a

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Тимощука О.Л.

при секретарі Маковійчук С.М.,

за участю:

представника позивача - Худзія Д.М.,

представника відповідача - Книгиницької М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Даноша"

до відповідача: Калуської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №000022220 від 27.02.2013 р., та №000052220 від 01.06.2013р.,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Даноша" (надалі також - позивач, ТОВ «Даноша») звернулося в суд з адміністративним позовом до Калуської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (надалі також - відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №000022220 від 27.02.2013 р., та №000052220 від 01.06.2013р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами позапланової невиїзної перевірки позивача в акті перевірки за №218/220/32464900 від 04.02.2012 року зафіксовані порушення податкового законодавства, на підставі яких відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №000022220 від 27.02.2013 року, яке в результаті оскарження до вищестоящих податковий органів скасоване в частині. Після завершення процедури адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення №000022220 від 27.02.2013 року відповідачем винесено нове податкове повідомлення-рішення за №000052220 від 01.06.2013 року, яким нараховано штрафні санкції з податку на додану вартість в сумі 47753,00 грн. Проте, на думку позивача, застосування до нього штрафних санкцій проведено без законних на те підстав, так як податковим органом не донараховано податкового зобов'язання та не зменшено суми бюджетного відшкодування, а тому відповідач не мав права розраховувати штрафні санкції, оскільки була відсутня база для нарахування таких штрафних санкції - не було збільшено податкового зобов'язання та не було зменшено бюджетного відшкодування. Окрім того, позивачем виконані всі передбачені законом умови для підтвердження права на податковий кредит з податку на доданку вартість, оскільки реальність спірних господарських операцій підтверджується належними первинними документами, а сам факт невиконання контрагентом покупця своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість не може тягнути за собою відповідальність позивача за негативні наслідки такої несплати. Просить суд визнати нечинними податкові повідомлення-рішення №000022220 від 27.02.2013 року та №000052220 від 01.06.2013 року, як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства.

Представник позивача вимоги викладені в адміністративному позові підтримав в повному обсязі. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечила з підстав, наведених в письмовому запереченні. Зокрема зазначила, що в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення лягли висновки контролюючого органу щодо відсутності реальної можливості поставок товарів, робіт та послуг між ПП ВКФ «Західелектрогруп», ТзОВ «Союс-А», ПП «Торгтехсиз» та ТОВ «Даноша», таким чином відповідачем правомірно розраховано розмір штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість на суму завищення податкового зобов'язання за період, що перевірявся, а тому твердження відповідача щодо нечинності податкового повідомлення-рішення №000052220 від 01.06.2013 року є безпідставними. Щодо визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №000022220 від 27.02.2013 року повідомила, що дане податкове повідомлення-рішення, в силу вимог підпункту 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України), є відкликаним, а тому скасуванню не підлягає.

Розглянувши адміністративний позов, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши письмові докази та інші матеріали справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.

При вирішенні даної адміністративної справи до спірних правовідносин слід застосовувати норми Податкового кодексу України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", наказ Міністерство фінансів України "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" №88 від 24.05.1995 року.

Так, судом встановлено, що в січні 2012 року відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «Даноша» (ідн. код 32464900) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Союз-А» (ідн. код 37382330) за січень-лютий 2011 року, ПП ВКФ «Західелектрогруп» (ідн. код 35943620) за серпень-вересень 2011 року та ПП «Торгтехсиз» (ідн. код 37159565) за серпень-вересень 2011 року, за результатами якої складено акт №218/220/32464900 від 04.02.2012 року (том 1, а.с.14-42).

Висновками акту перевірки встановлено порушення пп.198.1, 198.2, 198.6 ст.198, пп.209.2, 209.3 ст. 209 ПК України, в результаті чого позивачем допущено: - заниження суми ПДВ, яка у поточному звітному періоді підлягає відображенню в особовому рахунку платника та повністю залишається у розпорядження сільськогосподарського підприємства за січень 2011 року в сумі 56260 грн., за лютий 2011 року в сумі 75262 грн; - заниження суми ПДВ, яка у поточному звітному періоді підлягає нарахуванню та спрямовується на спеціальний рахунок сільськогосподарського підприємства за серпень 2011 року в сумі 836 грн та за вересень 2011 року в сумі 94667 грн. Також, за результатами перевірки не підтверджено реальність здійснення господарських операцій позивачем з ПП ВКФ «Західелектрогруп», ТОВ «Союз-А» та ПП «Торгтехсиз» при придбанні товарів.

На підставі акту перевірки до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції з податку на додану вартість в сумі 47754 грн. згідно з податковим повідомленням-рішенням за №000022220 від 27.02.2013 року (том 1, а.с.11).

За наслідками оскарження податкового повідомлення-рішення за №000022220 від 27.02.2013 року до вищестоящих органів Міндоходів, рішенням Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області за №6/10/10-319/122/305 від 21.05.2013 року, дане податкове повідомлення-рішення скасовано в частині визнання суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за штрафною (фінансовою) санкцією в розмірі 1 грн (том 1, а.с.43-47).

Не погоджуючись з рішенням Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області, позивач оскаржив податкове повідомлення-рішення №000022220 від 27.02.2013 року до Міністерства доходів і зборів України, але рішенням №5697/6/99-99-10-01-15 від 26.06.2013 року залишено без змін податкове повідомлення-рішення, з урахуванням рішення, прийнятого з розглядом первинної скарги, а скаргу залишено без задоволення (том 1, а.с.48-52).

Суд погоджується з доводами відповідача, що у відповідності до підпункту 60.1.2, пункту 60.1 статті 60 ПК України, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо, зокрема, контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу, а тому позовна вимога позивача про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №000022220 від 27.02.2013 року є безпідставною, оскільки в силу вищевказаної норми, дане податкове повідомлення-рішення є скасованим та вважається відкликаним, а отже не підлягає виконанню.

Таким чином, в результаті адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення №000022220 від 27.02.2013 року відповідачем винесено нове податкове повідомлення-рішення за №000052220 від 01.06.2013 року, згідно з яким, у зв'язку із заниженням суми податку на додану вартість, застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 47753 грн (том 1, а.с.13).

Так, статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV, 16.07.1999 р., зі змінами та доповненнями, передбачено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог пункту 2 статті 3 цього Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Правила податкового облік визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р., за № 168/704, згідно з яким, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують і підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Зі змісту акту перевірки №218/220/32464900 від 04.02.2012 року слідує, що відповідачем зроблені висновки щодо відсутності реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) ПП ВКФ «Західелектрогруп» позивачу з огляду на те, що в попереднього відсутнє майно, трудові ресурси, виробничо-складські приміщення, засоби для транспортування та інше майно, яке необхідне для здійснення господарських операцій, а тому правочини укладені між позивачем та ПП ВКФ «Західелектрогруп» не мають реального товарного характеру, таким чином позивач безпідставно відобразив в податковому обліку операції по придбанню товарів у ПП ВКФ «Західелектрогруп» у вересні 2011 року на суму 568000,02 грн, в тому числі ПДВ 94666,67 грн.

Проте, відповідачем не враховано наявність всіх первинних документів для формування податкового кредиту позивачем. Так, згідно договору поставки від 30.08.2011 року позивачу здійснювалась поставка товару (кабель та інші комплектуючі) (том1, а.с.160-161). Факт поставки та оплати товару підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та платіжними дорученнями (том 1, а.с.162-173). Первинні документи підписані відповідними посадовими особами суб'єктів підприємницької діяльності та складені у відповідності до вимог чинного законодавства.

У висновках податкового органу щодо перебування ПП ВКФ «Західелектрогруп» в схемі набуття податкової вигоди сторонніми суб'єктами підприємницької діяльності використані матеріали перевірки, відображені в акті перевірки ДПІ у Личаківському районі м.Львова Львівської області ДПС №299/22-40/35943620 від 16.10.2012 року (том 1, а.с.107-146), згідно з якими не встановлено місцезнаходження платника податків, в ході аналізу податкової звітності ПП ВКФ «Західелектрогруп» відсутня будь-яка інформація про наявність складських приміщень, наявність автомобільного чи іншого транспорту та устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності, встановлено факт фіктивності контрагентів ПП ВКФ «Західелектрогруп», з приводу чого й зроблено висновок про безтоварність всіх господарських операцій зі всіма контрагентами, в тому числі й з позивачем. Проте, на думку суду, даний акт не може слугувати беззаперечним доказом фіктивності підприємства, оскільки висновки податкового органу не підтверджуються жодними письмовими доказами, натомість первинні документи фінансово-господарських операцій з позивачем підписані керівником ПП ВКФ «Західелектрогруп», товар поставлений позивачу, за який оплата проведена в повному обсязі, внаслідок вказаних правовідносин відбулися зміни в майновому стані позивача. Водночас, відповідачем не досліджувався та не доведений факт отримання товару (кабель та ін.) від інших контрагентів, а тому господарські операції між позивачем та ПП ВКФ «Західелектрогруп» носять товарний характер.

Відповідачем також встановлено, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту суму ПДВ по придбанню товару в ТОВ «Союз-А», оскільки за результатами перевірки підприємства встановлено, що вказані господарські операції не підтверджуються з врахуванням реального часу та можливості здійснення господарських операцій, також відсутність необхідних умов, що потрібно для здійснення господарських операцій. В основу висновків відповідача ввійшов акт перевірки ДПІ в м.Рівне №1323/23-100/37382330 від 10.11.2011 року (том 1, а.с.134-146), яким встановлено, що ТОВ «Союз-А» не представлено до перевірки первинні документи, в тому числі, на підтвердження господарських операцій з позивачем. До перевірки позивача не надано договору купівлі-продажу від 25.01.2011 року, за яким здійснювалася поставка товару (зерна кукурудзи), також не надано в процесі перевірки позивача документи, які б підтверджували факт перевезення товару, сертифікати якості, документи, що підтверджують оплату за придбаний товар. Також, в результаті того, що податкові накладні за реалізацію товару ТОВ «Союз-А» виписані з порушенням статті 15 підрозділу 2, Розділу ХХ ПК України, позивачем завищено податковий кредит в загальній сумі 131521,50 грн, а саме 56259,50 грн в січні 2011 року та 75262,00 грн в лютому 2011 року.

Судом встановлено, що господарські операції позивача з ТОВ «Союз-А» підтверджуються відповідними первинними документами, а саме: договір купівлі-продажу товару №6 від 25.01.2011 року, за яким ТОВ «Союз-А» продавало позивачу кукурудзу; видаткові накладні (том 1, а.с.225-228); податкові накладні (том 1, а.с. 93-99); товарно-транспортні накладні (том 1, а.с.211-224).

Крім цього, самою ж перевіркою ДПІ в м.Рівне встановлено, що ТОВ «Союз-А» діюче підприємство, діяльністю якого є зокрема оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин ( том 1, а.с.235).

За наведених підстав відповідачем не доведено факту безтоварності операцій між позивачем та ТОВ "Союз-А", а наведені відповідачем доводи не підтверджуються належними доказами, носять формальний, опосередкований характер щодо позивача та не стосуються безпосередньо спірних правовідносин.

Також, відповідачем встановлено безтоварність господарських операцій між позивачем та ПП «Торгтехсиз», як наслідок, позивач безпідставно відобразив в податковому обліку операцій по придбанню товарів у серпні 2011 року в загальній сумі 5017,73 грн., в тому числі ПДВ 836,29 грн. Відповідачем вказано, що сумнівні податкові зобов'язання ПП «Торгтехсиз» до контрагентів-покупців фактично не було використано у власній господарській діяльності, а було використано на ухилення від сплати податкового кредиту інших суб'єктів господарювання, в тому числі й позивача. Також встановлено, що документи первинного та бухгалтерського обліку підписані не керівником ПП «Торгтехсиз», а невстановленою особою, що вказує на безтоварність господарських операцій, оскільки проти ПП «Торгтехсиз» порушена кримінальна справа по факту фіктивного підприємництва.

На підтвердження факту підписання первинних документів не уповноваженою особою ПП «Торгтехсиз», з метою повного та всебічного дослідження доказів щодо фіктивності підприємства ПП «Торгтехсиз», судом витребувано у Вінницького міського суду Вінницької області докази порушення кримінальної справи №12289002 (№206/4374/2012) по факту фіктивного підприємництва ПП "Торгтехсиз" (ідентифікаційний код - 37159565) за ознаками злочину передбаченого ч.2 ст.205 КК України, та основні матеріали даної кримінальної справи, що безпосередньо вказують на факт фіктивного підприємництва ПП "Торгтехсиз".

Так, супровідним листом №206/4374/2012/135 від 09.01.2014 року (том 2 а.с.1), на адресу суду надійшли матеріали кримінальної справи, згідно з якими в провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебувала кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбачено ч.1 ст. 205 КК України. Під час судового розгляду справи прокурором винесено постанову про зміну обвинувачення з ч.1 ст.205 КК України на ч.2 ст. 367 КК України. Відповідно до вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 15.05.2013 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України (том 2, а.с.40-45). Також в матеріалах справи містяться протокол допиту свідка ОСОБА_3 від 04.04.2012 року (том 2, а.с.26-28) та протокол додаткового допиту свідка ОСОБА_3 від 29.05.2012 року (том 2, а.с.29-31), зі змісту яких, колишнім директором ПП «Торгтехсиз» ОСОБА_3 взагалі не підписувалися будь- які первинні документи господарських відносин, в тому числі й з ТОВ "Даноша". Матеріалами кримінальної справи та вироком суду встановлено, що ОСОБА_3 за винагороду взяв участь у створенні ПП «Торгтехсиз», проте господарських операцій безпосередньо від імені підприємства не здійснював.

Таким чином, первинні документи, а саме Договір №293 від 18 липня 2011 року (том 1 а.с.174), податкова накладна №37 від 08.08.2011 року та видаткова накладна №РН-0000955 від 09.08.2011 року (том 1, а.с.176), що бути предметом перевірки щодо взаємовідносин позивача та ПП «Торгтехсиз» не можуть бути підтвердженням товарності даних господарських операцій, тому в свою чергу позивачем протиправно віднесено до ПДВ суму 836 грн, а тому штрафна санкція в сумі 418 грн, що входить в оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірною та підлягає до стягнення.

Наведені позивачем доводи, що зміна кваліфікації злочину за статтями Кримінального кодексу України щодо директора ПП«Торгтехсиз» підтверджує відсутність фіктивності ПП «Торгтехсиз» є помилковими, оскільки сукупність зібраних судом доказів в даній адміністративній справі підтверджують обставини, які підлягали доказуванню, а саме те, що первинні документи між позивачем та ПП«Торгтехсиз» від імені останнього підписані невстановленими особами, а отже в силу вимог статті 201 Податкового кодексу України, не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту позивачем.

У відповідності до приписів пунктів 198.1, 198.2 та 198.6 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, зокрема, дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктами 209.1, 209.2 та 209.3 статті 209 ПК України, резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Якщо сума податку на додану вартість, сплачена (нарахована) сільськогосподарським підприємством постачальнику на вартість виробничих факторів, перевищує суму податку, нараховану за операціями з постачання сільськогосподарських товарів/послуг, то різниця між такими сумами не підлягає бюджетному відшкодуванню та зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Пунктом 123.2 статті 123 Податкового кодексу України встановлено, що при повторному, протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, зменшення суми бюджетного відшкодування на платника податків накладається штраф у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Як встановлено судом та випливає з матеріалів адміністративної справи, позивач, будучи сільськогосподарським підприємством, обрав спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, при придбанні товарів нарахував суму податку на додану вартість та сформував податковий кредит, правомірність формування якого, частково підтверджується відповідними первинними документами.

Що стосується доводів позивача про відсутність у відповідача повноважень щодо нарахування штрафних санкцій з підстав, визначених статтею 123 Податкового кодексу України, слід зазначити наступне.

Відповідно до п.14.1.179. статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу ("Податок на додану вартість") - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Таким чином, виходячи з поняття податкового зобов'язання, помилковим є твердження позивача про те, що сума заниженого ПДВ не є податковим зобов'язанням платника податків - сільськогосподарського підприємства - суб'єкта спеціального режиму оподаткування ПДВ в розумінні податкового законодавства.

Спеціальний режим оподаткування ПДВ, визначений Податковим кодексом України, не звільняє позивача від податкового обов'язку сплатити штраф у випадку виявлення контролюючим органом суми заниження податкового зобов'язання з цього податку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною другою цієї статті передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Наведені відповідачем доводи та наявні в матеріалах справи докази на підтвердження правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення здебільшого носять формальний характер та ґрунтуються на припущеннях, а тому не можуть вважатися належними та допустимими для підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення.

Також, не обґрунтовує заперечень відповідача відсутність за місцем знаходження контрагента позивача станом на момент проведення перевірки, оскільки відсутність юридичної особи - контрагента позивача має місце після здійснення позивачем господарських операцій з цими контрагентами, на час здійснення господарських операцій їх відсутності за місцем знаходження органами державної податкової служби встановлено не було.

Виявлені обставини, коли контрагент не належно виконує свої зобов'язання зі сплати податку до бюджету, тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не може впливати на правильність формування позивачем своїх податкових зобов'язань, в тому числі з ПДВ, у разі, коли він має необхідні документальні підтвердження правомірності такого нарахування податку на додану вартість.

Водночас, якщо документи первинного та фінансового обліку при господарських відносинах підписані невстановленою особою, то в суб'єкт підприємницької діяльності не в праві відносити суму ПДВ з таких зобов'язань до податкового кредиту та зобов'язаний сплати штрафні (фінансові) санкції, що розраховані щодо суми неправомірно визначеного ПДВ.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

За наведених підстав та вказаних правових норм, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Пунктом 3 вищевказаної статті Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Враховуючи, що вимоги позивача задоволено частково, а відповідач звільнений від сплати судового збору, суд повертає позивачу частку судового з збору з врахуванням частки задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158, 159, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Калуської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області №000052220 від 01.06.2013р., в частині визначення грошового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 47335 (Сорок сім тисяч триста тридцять п'ять) гривень 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Даноша" (ідентифікаційний код 32464900) частину судового збору, сплаченого згідно з платіжним дорученням №14113 від 15 серпня 2013 року в сумі 473 (Чотириста сімдесят три) гривні 24 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: /підпис/ Тимощук О.Л.

Постанова складена в повному обсязі 17.02.2014 року.