Постанова

від 06.02.2014 по справі 909/729/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2014 р. Справа № 909/729/13

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Матущака О.І.,

суддів: Дубник О.П.,

Скрипчук О.С.

розглянувши апеляційні скарги заступника прокурора Івано-Франківської області

Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ м. Івано-Франківськ

на рішення господарського суду Івано - Франківської області від 13.08.2013 р.

у справі № 909/729/13

за позовом приватного підприємства "Спеціалізоване лісомисливське науково - дослідне природно - заповідне господарство "Чорний ліс" м.Івано - Франківськ

до відповідача державної інспекції сільського господарства в Івано - Франківській області м.Івано - Франківськ

за участю третьої особи, яка не заявляє Міністерство внутрішніх справ України м.Київ

самостійних вимог на предмет спору на

стороні відповідача:

про визнання документами, що підтверджують право постійного користування земельними лісовими ділянками планово - картографічні матеріали лісовпорядкування

за участю представників сторін від:

прокуратури: Макогон Ю.І. - згідно посвідчення №020325 від 06.09.2013 р.;

апелянта 2 : Хемич В.М. - за довіреністю №10/105 від 18.11.2013 р.;

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився;

третьої особи: Гордюк С.Є. - за довіреністю №46/2013 від 12.09.2013 р.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області (суддя Фрич М.М.) від 13.08.2013 р. позов задоволено. Визнано за ПП «Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство «Чорний ліс» право користування землями лісового фонду, наданих в постійне користування ПП СЛНДПЗГ «Чорний ліс» рішенням сесії Івано-Франківської обласної ради №278-12/2000 від 14.03.2000 р. на підставі картографічних матеріалів лісовпорядкування, до проведення державної реєстрації права постійного користування. Стягнуто з Державної інспекції сільського господарства в Івано-Франківській області на користь ПП «Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство «Чорний ліс» судовий збір у розмірі 1 147,00 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачу рішенням Івано-Франківської обласної ради від 14.03.2000 №278-12/2000 надано спірну земельну ділянку лісового фонду площею 8 531 га в постійне користування і на даний час вказане рішення є чинним. Крім цього, рішення суду обґрунтоване наявністю у позивача наступних документів, а саме: дозволу Івано-Франківської ОДА від 28.12.2010 р. № 10877/1/1-10/01-207 на проведення інвентаризації земель лісового фонду; договір № 995-20 від 15.07.2010 р., укладеного між ДП «Івано-Франківським науково-дослідним та проектним інститутом землеустрою» та ПП СЛНДПЗГ «Чорний ліс» на розробку технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками ПП СЛНДПЗГ «Чорний ліс»; технічної документації із виготовлення документів, що посвідчують право постійного користування землею у Богородчанському і Калуському районах та матеріалів лісовпорядкування.

Заступником прокурора Івано-Франківської області подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі прокурор в цілому зазначає, що ПП СЛНДПЗГ «Чорний ліс», ні під час дії Земельного кодексу України в редакції від 18.12.1990 р., ні дії Земельного кодексу України в редакції від 25.10.2000 р., в установленому земельним законодавством порядку не набуло права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Окрім цього, Прикарпатським юридичним інститутом Львівського державного університету внутрішніх справ подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт в цілому посилається на те, що у постанові від 05.11.2012 р. Київський апеляційний господарський суд, з яким погодився Вищий господарський суд України у постанові від 11.02.2013 р. у справі №5/289 дійшов висновку, що Прикарпатський юридичний інститут Львівського державного університету внутрішніх справ МВС України має переважне право в отриманні права постійного землекористування ділянкою загальною площею 933,41 га, розташованої в районі с.Старий Лисець Тисменицького району Івано-Франківської області, на яких знаходиться полігон Лисецького учбового центру Прикарпатського юридичного інституту МВС України. Окрім цього, скаржник вказує, що з урахуванням приписів листа Вищого господарського суду України від 01.10.2010 р. «Про узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами», застосований судом спосіб захисту не відповідає вимогам ст.20 Господарського кодексу України.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2013 р. вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 19.12.2013 р.

Заслухавши пояснення представника скаржника в судовому засіданні, колегією суддів встановлено, що місцевим господарським судом вирішено питання про права та обов'язки скаржника, проте, останній не брав участі в розгляді справи в суді першої інстанції та, враховуючи принцип верховенства права, суд прийшов до висновку, що дану апеляційну скаргу належить прийняти до спільного розгляду з апеляційною скаргою заступника прокурора Івано-Франківської області.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ МВС України, в якому просить рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Свої заперечення мотивує тим, що згідно п.5 прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Також позивачем подано відзив і на апеляційну скаргу заступника прокурора Івано-Франківської області, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Свої заперечення обґрунтовує тим, що прокуратурою Івано-Франківської області в апеляційній скарзі не визначено та не вказано, в яких саме земельних відносин порушені інтереси держави, та не визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Окрім цього, позивач вказує, що СЛМНДПЗГ «Чорний ліс» не отримано державні акти на право постійного користування землею не із своєї вини, а виконавче провадження щодо їх видачі знаходиться на стадії виконання до цього часу. З метою захисту своїх прав позивач звернувся про визнання права користування землями лісового фонду, наданих в постійне користування рішенням сесії Івано-Франківської обласної ради №278-12/2000 від 14.03.2000 р. на підставі картографічних матеріалів лісовпорядкування, до проведення державної реєстрації права постійного користування.

Відповідачем подано пояснення по суті апеляційної скарги, в яких вказує, що предметом позову було визнання матеріалів лісовпорядкування розробленими ПП «Чорний ліс», документами, які посвідчують право користування землями лісового фонду по аналогії із державними лісогосподарськими господарствами. Визнання за аналогією закону будь-яких документів не відноситься до компетенції державної інспекції сільського господарства в Івано - Франківській області.

В судовому засіданні представниками сторін підтримано доводи апеляційних скарг, просять рішення місцевого суду скасувати, з підстав, визначених в них. Позивач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та дату судового засідання.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам апеляційних скарг, відзивів на них, заслухавши пояснення прокурора, представників скаржника та третьої особи у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційні скарги необхідно задоволити, рішення місцевого суду скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим судом та перевірено апеляційним, Івано-Франківською міською радою третього демократичного скликання було прийнято рішення № 278-12/2000 від 14.03.2000 р. "Про вилучення і надання земель лісового фонду", згідно якого затверджено проект відведення земельних ділянок лісового фонду для ведення лісового господарства приватному підприємству "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природо-заповітне господарство "Чорний ліс" та вилучено із землекористування Івано-Франківського військового лісгоспу МО України землі лісового фонду загальною площею 8531 га. (а.с. 37)

Згідно зведеного акту прийому-передачі земель лісового фонду від 25.05.2000 р., копія якого міститься в матеріалах справи (а.с.39), землі лісового фонду було передано в постійне користування позивачу.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2003 р. у справі 12/263 за позовом ПП СЛНДПЗГ "Чорний ліс" до Івано-Франківського філіалу інституту землеустрою та обласного управління земельних ресурсів позов задоволено. Зобов'язано Івано-Франківський філіал інституту землеустрою виконати договір № 147-99 від 26.11.1999 р. та видати ПП СЛНДПЗГ "Чорний ліс" проект відведення земель лісового фонду та державні акти на право постійного користування.

Додатковим рішенням у даній справі від 10.09.2008 р. зобов"язано головне управління Держкомзему в Івано-Франківській області видати ПП СЛМНДПЗГ „Чорний ліс" проект відведення земель лісового фонду та державні акти на право постійного користування землею.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.02.2009 р. у справі № 12/263 рішення господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2003 р. залишено без змін.

Згідно пояснень позивача, даний наказ по сьогодні не виконаний, і тому, 15.07.2010 р. між ПП "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс" та державним підприємством "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" укладено договір № 925-2010 на розробку технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками ПП СЛНДПЗГ "Чорний ліс" на території Богородчанського, Калуського, Тисменицького районів Івано-Франківської області.(а.с.50)

У вказаному вище акті прийому-передачі від 25.05.2000 р. земель лісового зазначено, що земельні ділянки, які передаються ПП СЛНДПЗГ "Чорний ліс" попередньо використовувались підприємствами МО України близько 47 років, їх частина площею близько 1600 га використовувалась під танковий полігон, а також уточнено межі земель лісового фонду, перенесено їх в натуру і закріплено межовими печатками.

За даними позивача, рішення Івано-Франківської обласної ради від 14.03.2000 року № 278-12/2000, згідно якого земельну ділянку загальною площею 8531 га передано у постійне користування ПП СЛНДПЗГ "Чорний ліс", не скасоване і не оскаржене. Земельна ділянка передана згідно акту прийому-передачі від 25.05.2000 р. ПП СЛНДПЗГ "Чорний ліс" та ним з того часу використовується.

Рішенням господарського суду м.Києва 16.02.2012 р. у справі № 5/289 позов з приватного підприємства "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс" задоволено. Визнано за позивачем право постійного користування земельними ділянками лісового фонду, загальною площею 8 531 га, наданих рішенням сесії Івано-Франківської обласної ради № 278-12/2000 від 14.03.2000 р.

Судовий акт мотивовано відсутністю відмови позивача від постійного користування спірними земельними ділянками або припинення такого права з інших підстав, визначених законом та чинності рішення, яким було надано приватному підприємству "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс" вищезазначені земельні ділянки у постійне користування.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2012 р. залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство внутрішніх справ України та постановою від 05.11.2012 р. оскаржене рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2012 р. скасовано і прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Вказана постанова в цілому мотивована тим, що позивачем не надано доказів наявності у нього права постійного користування спірними земельними ділянками та доказів порушення або невизнання такого права відповідачем чи іншою особою.

Також, апеляційною інстанцією було встановлено, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.06.2003 р. № 346-р, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.06.2003 р. № 852 передано цілісний майновий комплекс 30-го загальновійськового полігону в/ч А-1453, що розташований в с. Старий Лисець Тисменицького району Івано-Франківської області до сфери управління МВС з дальшою передачею на баланс Прикарпатської філії Національної академії внутрішніх справ України, правонаступником якої є Прикарпатський юридичний інститут Львівського державного університету внутрішніх справ.

Згідно акту прийому-передачі від 23.07.2003 р. до сфери управління МВС передавалося наступне військове майно: військове містечко № 1 в районі села Лисець, земельна ділянка площею 933,41 га, на якій розташований 30-ий загальновійськовий полігон.

На об'єкти нерухомості вказаного цілісного майнового комплексу Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ було оформлено право державної власності.

У межі земельних ділянок, які відводились на підставі рішення Івано-Франківської обласної ради від 14.03.2000 р. № 278-12/2000 приватному підприємству "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс" входять землі колишньої військової частини загальної площею 932 га, майно якої передано Прикарпатському юридичному інституту Львівського державного університету внутрішніх справ МВС України.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.02.2013 р., постанову апеляційного господарського суду залишено без змін, а касаційну скаргу приватного підприємства "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс", без задоволення.

У відповідності до ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів , в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, враховуючи те, що ухвалою апеляційної інстанції у даній справі від 19.12.2013 р. залучено до розгляду в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство внутрішніх справ України, у іншій зазначеній вище справі № 5/289 господарського суду м.Києва, Міністерство внутрішніх справ України було залучено Київським апеляційним господарським судом також як третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, судова колегія приходить до висновку, що факт накладення спірної земельної ділянки на земельну колишньої військової частини загальної площею 932 га, майно якої передано Прикарпатському юридичному інституту Львівського державного університету внутрішніх справ МВС України, не потребує доведення при вирішенні даного спору. Тому, оспорюваним рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права та обов'язки особи, яка не брала участь у справі, тобто -Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ МВС України.

Такої ж правової позиції щодо застосування норм ст. 35 ГПК України, притримується Вищий господарський суд України, про що зазначено у п. 2.6 його постанови Пленуму № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» із наступними змінами і доповненнями.

Приймаючи дану постанову, судовою колегією апеляційного господарського суду також враховується наступне.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Аналогічні способи захисту порушеного права передбачено і ч.2 ст. 20 ГК України, якою врегульовано, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Окрім цього, колегія суддів зазначає, що заявлена позовна вимога є, за своєю суттю, встановленням факту, який має юридичне значення та не є належним способом захисту.

У відповідності до п.а ч.3 ст. 152 чинного на дату прийняття оскаржуваного рішення Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав.

Згідно ж ст. 23 Земельного кодексу України в редакції Закону України N 507-XIV від 17.03.1999 р.,чинного на дату прийняття рішення Івано-Франківської обласної ради від 14.03.2000 р. № 278-12/2000, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Також, згідно ч.1 ст. 116, ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України в чинній редакції станом на дату прийняття оспорюваного рішення, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". " .

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) у справі № 1-17/2005 від 22.09.2005 р. зазначено, суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (частина перша); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга). Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина перша статті 125 Кодексу).

Суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та суб'єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг, зокрема: право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством.

Враховуючи та аналізуючи у сукупності зазначені вище норми цивільного, господарського та земельного законодавства, систематизовані у кодексах в частині способу захисту права постійного користування землею, а також рішення Конституційного Суду України, судова колегія приходить до висновку, що позивачем обрано не вірний спосіб захисту такого права, оскільки визначений ним спосіб.

Сутність права постійного користування землею забезпечуються можливістю задоволення інтересів користувача шляхом безпосереднього і безстрокового впливу на таку земельну ділянку, яка перебуває у сфері його господарювання.

Визнання ж судом такого права, обмеженого в часі настанням певного юридичного факту, - здійснення державної реєстрації права постійного користування, не узгоджується з названими вище нормами права, а також, підстава визнання такого права на підставі картографічних матеріалів лісовпорядкування, не узгоджується та суперечить ст. 126 Земельного кодексу України.

Посилання позивача на те, що згідно п.5 прикінцевих положень Лісового кодексу України, яким передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, не можуть бути достатньою обґрунтованою обставиною щодо визнання права постійного користування земельною ділянкою, оскільки позивач не є державним лісогосподарським підприємствам, а суб'єктом господарювання з приватною формою власності.

Приймаючи дану постанову, колегією суддів також враховується, що позивачем уже реалізовано у спосіб, визначений законодавством, право на судовий захист права постійного землекористування на підставі чинного рішення господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2003 р. у справі 12/263 з урахуванням додаткового рішення від 10.09.2008 р., яким зобов'язано головне управління Держкомзему в Івано-Франківській області видати ПП СЛМНДПЗГ „Чорний ліс" проект відведення земель лісового фонду та державні акти на право постійного користування землею.

Невиконання чи неможливість виконання такого судового рішення органами Державної виконавчої служби України, не можуть бути підставою для визнання права постійного користування земельною ділянкою у спосіб, визначений позивачем у даній справі.

Зважаючи на встановлені вище апеляційним судом обставини, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення невірно застосовано норми матеріального права, що згідно до п.4 ч.1 ст. 104 ГПК України є підставою для його скасування,тому воно підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цілому.

Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Позивачем не подано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували обґрунтованість вимог, заявлених у позовній заяві та їх відповідність названим вище нормам чинного законодавства.

Оскільки оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню, апеляційним господарським судом у відповідності до ст. 49 ГПК України здійснюється перерозподіл судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції та стягнення судового збору за перегляд справи в апеляційному порядку.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги задовольнити.

2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 13.08.2013 р. у справі № 909/729/13 скасувати і прийняти нове, яким у позові відмовити.

3. Стягнути з приватного підприємства "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс" (76000, м. Івано-Франківськ, вул. Саєвича, 5, ідентифікаційний код 30475245) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 573 грн. 50 коп. за перегляд справи в апеляційному порядку за апеляційною скаргою прокурора.

4. Стягнути з приватного підприємства "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс" (76000, м. Івано-Франківськ, вул. Саєвича, 5, ідентифікаційний код 30475245) на користь Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ (76005, м. Івано-Франківськ, вул. Національної гвардії, 3, ідентифікаційний код 08571475) витрати по сплаті судового збору у сумі 573 грн. 50 коп. за перегляд справи в апеляційному порядку.

5.Доручити господарського суду Івано-Франківської області видати накази на виконання даної постанови Львівського апеляційного господарського суду.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

7. Матеріали справи повернути до господарського суду Івано-Франківської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 11.02.2014 р.

Головуючий-суддя Матущак О.І.

Судді Дубник О.П.

Скрипчук О.С.