Постанова

від 17.02.2014 по справі 903/1186/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2014 р. Справа № 903/1186/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Грязнов В.В. ,

суддя Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Чекеренді Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу селянського (фермерського) господарства "Перлина" на рішення господарського суду Волинської області від 09.01.2014 р. у справі № 903/1186/13

за позовом селянського (фермерського) господарства "Перлина"

до селянсько - фермерського господарство "Тех-Агро"

про стягнення 94163,17 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Косендюк Я.А.,

відповідача - Корольчук Ю.М.,

ВСТАНОВИВ:

Селянське (фермерське) господарство "Перлина" звернулось до місцевого господарського суду із позовом до селянсько-фермерського господарства "Тех-Агро" про стягнення 94163,17 грн., у тому числі 24870грн. основного боргу, 60174грн. штрафу, 7368,46грн. пені та 1750,71грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Волинської області від 09.01.2014 року (суддя Костюк С.В.) вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 13497,40 грн., з них 12034,80 грн. штрафу та 1462,60 грн. річних, а також 1235,92грн. витрат по сплаті судового збору. Припинено провадження у справі на суму 159,56 грн. В решті позову відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що на виконання договору від 06.12.2011 року СФГ "Перлина" надало СФГ "Тех-Агро" фінансову допомогу в сумі 560870 грн. Водночас, суд встановив, що відповідач 24710,44 грн. основної суми боргу сплатив до звернення СФГ "Перлина" із даним позовом, тому в указаній частині позову відмовив за необґрунтованістю. Також, з огляду на те, що відповідач перерахував 159,56 грн. після порушення провадження у справі, суд в даній частині позову провадження припинив на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України.

Заявлений до стягнення штраф у розмірі 60174 грн., який розрахований із суми заборгованості станом на 17.12.2012 року, суд визнав правомірно нарахованим. Однак, суд скористався своїм правом, наданим п. 3 ст. 83 ГПК України та зменшив розмір штрафу до 20 відсотків.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову повністю.

Апелянт, зокрема, зазначає, що суд першої інстанції неправомірно зменшив розмір неустойки, оскільки відповідач не надав доказів його скрутного фінансового становища або наявності інших виняткових обставин, які мають істотне значення. Зауважує також, що судом першої інстанції не правильно розподілено судові витрати, оскільки не прийнято до уваги клопотання позивача про зменшення позовних вимог.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує на те, що станом на 16.12.2012 року зобов'язання ним порушені не були і, відповідно, не було підстав стягувати неустойку та річні за їх порушення. Так, зазначає, що частина платіжних доручень, поданих позивачем в обґрунтування свого позову, не містять посилань на договір, тому є неналежними доказами надання коштів саме згідно договору від 06.12.2011 року. Відтак, зауважує, що відповідачем повністю повернуто фінансову допомогу, надану згідно платіжних доручень та касових ордерів, які містять посилання на договір, у строки погоджені сторонами у п. 2.4 договору.

Крім того, посилається на те, що має місце прострочення кредитора, який у порушення умов договору надав кошти після 06.01.2012 року, з огляду на що за відповідачем збереглося право на користування допомогою протягом одного року з дня їх отримання.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Як правильно встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 06.12.2011 року СФГ "Перлина" (позикодавець) та СФГ "Тех-Агро" (позичальник) уклали договір про надання поворотної фінансової допомоги, згідно п. 1.1 якого позикодавець зобов'язався надати поворотну фінансову допомогу, а позичальник - повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах передбачених даним договором (далі - договір).

Відповідно до п.2.1 договору поворотна фінансова допомога надається частинами в національній валюті України в межах суми 900000,00 грн.

Поворотна фінансова допомога надається на протязі місяця з дати підписання даного договору шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника (п. 2.3 договору).

Згідно із п. 2.4 договору поворотна фінансова допомога надається строком на один рік до 16 грудня 2012 року.

За приписами п. 3.2 договору повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позикодавця або в натуральній формі оплати.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 16.12.2012 року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Колегією суддів встановлено, що на виконання свого обов'язку позивач надав відповідачу поворотну фінансову допомогу в сумі 560870,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №304 від 20.12.2011 року на суму 5000 грн., № 255/1 від 22.12.2011 року на суму 61500 грн., №1 від 05.01.2012 року на суму 2000 грн., № 17 від 19.01.2012 року на суму 10000 грн., № 18 від 23.01.2012 року на суму 25000 грн., № 25 від 25.01.2012 року на суму 5000 грн., №32 від 31.01.2012 року на суму 3000 грн., № 54 від 17.02.2012 року на суму 100000грн., №18/1 від 24.02.2012 року на суму 10000 грн., № 73 від 28.02.2012 року на суму 2000грн., № 22/1 від 05.03.2012 року на суму 185000 грн., № 78 від 05.03.2012 року на суму 18000 грн., № 26 від 07.03.2012 року на суму 50000 грн., № 166 від 23.04.2012 року на суму 2630 грн., №69/1 від 16.05.2012 року на суму 26200 грн., №101 від 01.06.2012 року на суму 2000 грн., № 114/1 від 11.06.2012 року на суму 10500 грн., №131/1 від 04.07.2012 року на суму 4000грн., №144/1 від 06.07.2012 року на суму 10000грн., №152/1 від 10.07.2012 року на суму 5000грн., №129 від 04.09.2012 року на суму 13640 грн., а також видатковими касовими ордерами від 10.01.2012 року на суму 3000 грн., від 10.01.2012 року на суму 700 грн., від 17.02.2012 року на суму 5000 грн., від 11.05.2012 року на суму 1000 грн., від 12.06.2012 року на суму 700 грн. (а.с. 9-36).

Натомість, всупереч вимогам п. 2.4 договору відповідачем допущено прострочено виконання зобов'язання, оскільки у встановлений строк - до 16.12.2012р., надані кошти СФГ "Тех-Агро" у повному обсязі повернуті не були.

Так, як вбачається із платіжних доручень (а.с. 47-49, 89-92, 94, 95) та банківських виписок (а.с 86-87, 93) у період до 16.12.2012 року відповідачем повернуто 260000 грн. фінансової допомоги (20000,00 грн. - 18.07.2012 року, 100000,00 грн. - 25.07.2012 року, 70000,00 грн. - 27.07.2012 року, 20000,00 грн. - 28.08.2012 року, 50000,00 грн. - 06.09.2012 року). Решта коштів у сумі 300870 грн. була повернута СФГ "Тех-Агро" наступними платежами: 100000,00 грн. - 11.01.2013 року, 100000,00 грн. - 25.01.2013 року, 76000,00 грн. - 19.03.2012 року, 24710,44 грн. - 11.06.2013 року, 159,56 грн. - 22.11.2013 року.

Відповідно до п. 4.4 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011року припинення провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Таким чином, звертаючись 08.11.2013 року із позовом до суду про стягнення основного боргу в сумі 24870 грн., СФГ "Перлина" не було враховано повернення відповідачем 11.06.2013року коштів в сумі 24710,44 грн., з огляду на що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в позові в цій частині.

Крім того, у частині стягнення 159,56 грн. основного боргу місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про припинення провадження у справі, оскільки вказана сума фінансової допомоги була повернута відповідачем 22.11.2013 року, тобто після порушення провадження у справі.

Доводи відповідача про те, що ним повністю повернуто фінансову допомогу, надану згідно платіжних доручень та касових ордерів, які містять посилання на договір, у строки погоджені сторонами у п. 2.4 договору, відхиляються апеляційним судом, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У матеріалах справи міститься два укладених між СФГ "Перлина" та СФГ "Тех-Агро" договори фінансової допомоги - від 06.12.2011 року та від 01.09.2012 року (а.с. 66).

Як вбачається із наявних у матеріалах справи платіжних доручень та видаткових касових ордерів на загальну суму 560870,00 грн., лише 13640 грн. фінансової допомоги було надано відповідачу 04.09.2012 року, тобто після укладення договору від 01.09.2012 року.

Поряд з тим, платіжне доручення №129 від 04.09.2012 року про повернення фінансової допомоги у сумі 13640 грн. містить посилання саме на договір від 06.12.2011 року, що у свою чергу спростовує посилання відповідача про отримання коштів згідно іншого договору.

Більше того, відповідно до банківських виписок та платіжних доручень на повернення коштів, всього на суму 560870,00 грн., у кожному випадку СФГ "Тех-Агро" у призначенні платежу зазначало "повернення фінансової допомоги згідно договору від 06.12.2011 року".

Твердження СФГ "Тех-Агро" про те, що право на користування допомогою збереглося за відповідачем протягом одного року з дня її отримання зроблені при довільному тлумаченні умов договору на власну користь, оскільки сторонами чітко передбачено строк користування коштами - до 16.12.2012 року і розширеного змісту дане положення договору не містить.

Відтак, позивачем доведено належними та допустимими доказами факт надання відповідачу фінансової допомоги у сумі 560870,00грн. саме у виконання договору від 06.12.2011 року та повернення таких коштів останнім з простроченням, з огляду на що виник даний спір.

Розглядаючи вимогу про стягнення з СФГ "Тех-Агро" 60174 грн. штрафу за порушення виконання грошового зобов'язання, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно із п. 4.2 договору у разі порушення позичальником зобов'язання щодо повернення поворотної фінансової допомоги у строк, зазначений у п. 2.4 даного договору останній сплачує позикодавцю штраф у розмірі 20% від суми фінансової допомоги, передбаченої даним договором.

Колегією суддів встановлено, що за прострочення строку повернення фінансової допомоги, позивачем нараховано 60174 грн. штрафу із розрахунку 20% від суми заборгованості відповідача (300679 грн.) станом на 17.12.2012 року.

Поряд з тим, враховуючи, що п. 2.4 договору визначено виконання грошового зобов'язання до настання певного терміну - до 16.12.2012 року, то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну, у даному випадку - 15.12.2012 року, а, відповідно, прострочення наступило - 16.12.2012 року.

Однак, помилкова вказівка суду першої інстанції на дату виникнення прострочення зобов'язання - 17.12.2012 року, не вплинуло на правомірність прийнятого рішення, оскільки заборгованість відповідача станом на 16.12.2012 року та на 17.12.2012 року незмінно складала 300679 грн., тому судом правильно обраховано штраф у сумі 60174 грн.

У той же час, господарський суд Волинської області скористався своїм правом, наданим п.3 ч. 1 ст.83 ГПК України та зменшив розмір штрафу до 12034,80 грн.

Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про можливість зменшення зазначеної суми штрафу, адже відповідно до статті 551 ЦК України розмір неустойки встановлюється договором або актом цивільного законодавства може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 233 ГК України також встановлює, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Водночас, колегія суддів зауважує, що використання права на зменшення фінансових санкцій та визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

На підставі аналізу поданих доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність використання такого права суду, а колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для їх переоцінки.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги, що відповідач не повернув фінансову допомогу у встановлений договором строк, позивач обґрунтовано та у відповідності до приписів ст.625 ЦК України нарахував і заявив до стягнення 3% річних за період з 20.12.2011 року по 11.12.2013 року.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, колегія суддів дійшла висновку, що його зроблено арифметично правильно, з огляду на що місцевий суд обґрунтовано задовольнив вказану позовну вимогу.

Водночас, з урахуванням приписів ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ч.1 ст.547 ЦК України та те, що умовами договору не було передбачено стягнення пені за порушення виконання грошового зобов'язання, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відмову у стягненні 7368,46грн. пені.

Апеляційний суд відхиляє твердження апелянта про те, що судом першої інстанції не правильно розподілено судові витрати, оскільки не прийнято до уваги клопотання позивача про зменшення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, представник позивача подав до місцевого господарського суду клопотання про зменшення розміру позовних вимог, в якому просив стягнути з СФГ "Тех-Агро" 60174 грн. штрафу та 1462,60 грн. 3% річних. При цьому, у вказаному клопотанні зазначив, що відповідачем було повністю повернуто суму фінансової допомоги, а потреба у стягненні пені відпала, оскільки її розмір договором не передбачений. У частині вимог про стягнення 3 % річних посилається на те, що при його розрахунку не було враховано погашення боргу відповідачем, тому правильною сума 3 % річних складає 1462,60 грн.

Колегія суддів зауважує, що заява про зменшення позовних вимог має місце лише тоді, коли позивачем зменшено кількісні показники за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Поряд з тим, як встановлено, представник позивача не зменшив розмір заявлених позовних вимог, а подав новий арифметично правильний розрахунок 3% річних та надав письмові пояснення щодо заявлених вимог про стягнення основного боргу та пені.

Тобто, у даній справі має місце фактична відмова від частини позовних вимог. Однак, враховуючи, що відповідної заяви, згідно приписів ст. 22 ГПК України СФГ "Перлина" не подало, суд першої інстанції був позбавлений правової можливості припинити провадження ні підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України, а відповідно, правомірно розцінив подану представником позивача заяву, як письмові пояснення по справі.

Перевіривши здійснений господарським судом Волинської області розподіл судових витрат, апеляційний суд дійшов висновку про його обґрунтованість, оскільки судом стягнуто з відповідача судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог, що узгоджується із приписами ст. 49 ГПК України.

Однак, при зверненні із апеляційною скаргою на рішення суду від 09.01.2014 р. СФГ "Перлина" сплатило 1000 грн. судового збору, у той час як згідно ст. 4 Закону України "Про судовий збір" належало сплатити 913,50 грн., тобто переплата становить 86,50 грн., які належить повернути апелянту.

Крім того, колегією суддів встановлено, що ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.02.2014 року апеляційну скаргу СФГ "Тех-Агро" на рішення господарського суду Волинської області від 09.01.2014р. у справі №903/1186/13 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України повернуто апелянту.

Враховуючи, що апеляційну скаргу СФГ "Тех-Агро" було повернуто апелянту, з огляду на приписи п.1 ч.2 ст.7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору підлягає поверненню відповідачу.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Волинської області від 09.01.2014 р. у справі №903/1186/13 залишити без змін, апеляційну скаргу селянського (фермерського) господарства "Перлина" - без задоволення.

2. Повернути селянському (фермерському) господарству "Перлина" (с. Стоянів, вул. Івана Франка, 72, Радехівський район, Львівська область, ЄДРПОУ 32562198) 86,50 грн. зайво сплаченого, згідно платіжного доручення №21/1 від 20.01.2014 року, судового збору за розгляд апеляційної скарги.

3. Повернути селянсько - фермерському господарству "Тех-Агро" (с. Скобелка, Горохівський район, Волинська область, ЄДРПОУ 32630849) 941,63 грн. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №1 від 23.01.2014 року за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Волинської області від 09.01.2014 р. у справі №903/1186/13, повернутої ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.02.2014 року

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

5. Справу №903/1186/13 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.