ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"18" лютого 2014 р. Справа № 907/891/13
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Мельник Г.І.
суддів Новосад Д.Ф.
Михалюк О.В.
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 б/н від 20.11.2013р.
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.11.2013р.
у справі № 907/891/13 (суддя Бобрик Г.Й.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Карла Україна",
м. Перечин Закарпатська область
до відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3,
АДРЕСА_1
про стягнення 272 481,42 грн.
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_4 - представник (договір про надання правової допомоги б/н
від 22.08.2013 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1)
- Швах Павел - директор
від відповідача - не з'явився
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2013р. у складі колегії: головуючого судді Мельник Г.І., суддів Новосад Д.Ф., Михалюк О.В. апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 прийнято до провадження. У зв'язку з перебуванням судді Новосад Д.Ф. у відпустці, розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 21.01.2014 року у склад судової колегії для розгляду даної справи замість судді Новосад Д.Ф. введено суддю Якімець Г.Г. У зв'язку з перебуванням судді Якімець Г.Г. у відпустці, розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 18.02.2014 року у склад судової колегії для розгляду даної справи замість судді Якімець Г.Г. введено суддю Новосад Д.Ф.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11.11.2013р. у справі № 907/891/13 (суддя Бобрик Г.Й.) позов задоволено частково; стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Карла Україна" суму 241 898,50 грн. боргу, з яких: 230 554,57 грн. боргу, 2 759,72 грн. інфляційних витрат, 8 584,21 грн. 3% річних та 5 449,64 грн. на відшкодування судового збору; в решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що між сторонами існували договірні правовідносини щодо поставки товару, зобов'язання по яких відповідачем виконані не у повному обсязі, у зв'язку з чим у Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 утворилася заборгованість, доказів погашення якої та штрафних санкцій, відповідно, станом на день розгляду спору суду не подано.
Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду ФОП ОСОБА_3 оскаржила його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 20.11.2013 року, в якій просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.11.2013р. у справі № 907/891/13 скасувати та припинити провадження у справі, оскільки вважає, що при постановленні рішення допущено порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення невірного судового рішення та порушення норм матеріального права.
Свої доводи скаржник аргументує, зокрема тим, що місцевим господарським судом не встановлено, чи існують підстави вважати поставку товару згідно видаткової накладної від 30.08.2010 року, проведену на підставі договору поставки, разовим договором купівлі-продажу та чи підлягає у зв'язку з цим застосування до даних правовідносин положення ст. 692 ЦК України. Апелянт вважає, що судом першої інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин вимоги ст. 692 ЦК України.
Поряд з цим скаржник покликається на те, що підлягає встановленню обставина щодо того, чи пред'являлася до відповідача вимога про розрахунок за товар та чи визначено момент настання порушення прав позивача. Наведене апелянт підтверджує тим, що у позовній заяві позивач не покликається на вимогу про сплату коштів за товар, а кваліфікує згадану господарську операцію за договором поставки як окремий договір купівлі-продажу, та покликається на претензію про існування заборгованості, яка виникла 30.08.2010 року. Відтак скаржник зазначає, що існують підстави вважати, що вимога про оплату за товар позивачем не надсилалася.
Крім цього, апелянт зазначає, що враховуючи положення ч. 2 ст. 530 ЦК України та ст. 1 ГПК України слід припинити провадження у справі на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмета спору.
Скориставшись своїм правом, наданим ст. 96 ГПК України, Товариство з обмеженою відповідальністю "Карла Україна" подало відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скаржника спростовує та просить рішення господарського суду Закарпатської області від 11.11.2013 року у справі № 907/891/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Справа слуханням відкладалася з підстав, наведених в ухвалах Львівського апеляційного господарського суду від 16.12.2013 року та від 21.01.2014 року.
В дане судове засідання прибули представники позивача, проте, відповідач явки уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21.01.2014р.
Враховуючи ту обставину, що відповідач належним чином був повідомлений про час, місце розгляду апеляційної скарги та наслідки неявки в судове засідання, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, судова колегія дійшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.11.2013р. у справі № 907/891/13 слід залишити без змін, апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 без задоволення, виходячи з наступного.
Аналізом матеріалів справи встановлено, що 01 червня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Карла Україна" (Постачальник) та Приватним підприємцем ОСОБА_3 (Покупець) укладено Угоду (а.с. 15), відповідно до умов якої Постачальник зобов'язується поставляти Покупцю вироби з чорного металу (п. 1.).
Згідно з п. 2. Угоди продукція вивозиться зі складу Постачальника за рахунок Покупця.
Пунктом 3. Угоди встановлено, що ціни на продукцію встановлюються на момент одержання продукції, згідно товарно-транспортної накладної.
При цьому, пунктом 4. Угоди визначено, що Покупець здійснює оплату на поточний рахунок Постачальника в сумі, що вказана в рахунку.
Угода вступає в дію з моменту її підписання сторонами і діє до 31.12.2010р. (п. 6.).
Як з'ясовано в ході розгляду справи, згідно документальних доказів на виконання умов Угоди, ТзОВ "Карла Україна" (Постачальником) було поставлено підприємцю ОСОБА_3 (Покупцеві) вироби з чорного металу, що підтверджується:
· видатковою накладною № Е-00000015 від 30.06.2010 року та рахунком - фактурою № Е-00000017 від 30.06.2010 року на суму 278 008,56 грн. (а.с. 28, 29);
· видатковою накладною № Е-00000019 від 30.07.2010 року та рахунком - фактурою № Е-00000021 від 30.07.2010 року на суму 741 648,90 грн. (а.с. 32, 33);
· видатковою накладною № Е-00000026 від 30.08.2010 року та рахунком - фактурою № Е-00000028 від 30.08.2010 року на суму 295 035,72 грн. (а.с. 35, 36).
Таким чином, Постачальник поставив Покупцеві товар на загальну суму 1 314 693,18грн., що також підтверджується податковими накладними, картками рахунками та розрахунками, наявними в матеріалах справи.
Поряд з цим встановлено, що Покупець частково оплатив вартість отриманої продукції, сплативши кошти у розмірі 1 084 138,61 грн. що підтверджується виписками з особового рахунку ТзОВ "Карла Україна" від 03.08.2010 року на суму 127 038,61 грн. (а.с. 22), від 25.08.2010 року на суму 227 000,00 грн. (а.с. 23), від 23.11.2010 року на суму 400 000,00 грн. (а.с. 21), від 25.02.2011 року на суму 132 000,00 грн. (а.с. 25), від 24.05.2011 року на суму 136 800,00 грн. (а.с. 26) та від 02.10.2012 року на суму 61 300,00 грн. (а.с. 27).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач заборгованість перед позивачем не погасив, що призвело до виникнення боргу у відповідача у сумі 230 554,57 грн. (1 314 693,18грн. - 1 084 138,61 грн. = 230 554,57 грн.), доказів погашення якої сторонами не подано.
З'ясуванням доказів у справі встановлено, що 23.05.2012 року позивач надіслав відповідачу претензію № 27 (а.с. 38) із вимогою про погашення заборгованості у сумі 291 893,18 грн., проте відповіді на зазначену претензію відповідач не надав. При цьому, 02.10.2012 року на рахунок позивача надійшли грошові кошти у розмірі 61 300,00 грн. (виписка з особового рахунку ТзОВ "Карла Україна" від 02.10.2012 року, а.с. 27).
Таким чином, предметом даного спору є вимога ТзОВ "Карла Україна" про стягнення заборгованості у розмірі 230 554,57 грн., що виникла у результаті неналежного виконання підприємцем ОСОБА_3 умов Угоди від 01.06.2010 року.
Згідно з ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Водночас, ст.174 ГК України визначає, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України по договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Таким чином, з огляду на викладене та з врахуванням документальних доказів у справі, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 230 554,57 грн. за неналежне виконання укладеної між сторонами Угоди від 01.06.2010 року.
Одночасно, перевіривши доводи позивача встановлено, що ТзОВ "Карла Україна" у позовній заяві просить, зокрема, стягнути з відповідача збитки заподіяні інфляцією у розмірі 21 233,79 грн. та 3% річних у розмірі 20 693,06 грн. за період з 01.09.2010р. по 27.08.2013р., що передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України (розрахунок а.с. 13, 14).
Поряд з цим встановлено, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання передбачені Угодою від 01.06.2010 року та прострочив сплату коштів в сумі 230 554,57 грн., у зв'язку з чим позивачу завдані збитки у вигляді втрат за рахунок інфляції та витрат, які ним понесені для відновлення свого порушеного права.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, колегія суддів покликається на те, що якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відтак, провівши перерахунок нарахування інфляційних втрат та 3% річних судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2 759,72 грн. збитків, заподіяних інфляцією та 8 584,21 грн. 3% річних за період з 01.06.2012р. (семиденний строк від дня пред'явлення вимоги від 23.05.2012р.) по 27.08.2013р. (дата визначена позивачем згідно поданого розрахунку а.с. 13, 14).
З огляду на викладене та оцінюючи доводи апеляційної скарги в частині покликання апелянта на те, що підлягає встановленню обставина про те, чи пред'являлася до відповідача вимога про розрахунок за товар та чи визначено момент настання порушення прав позивача, колегія суддів вважає такі безпідставними.
Поряд з цим, покликання апелянта на те, що місцевим господарським судом не встановлено, чи існують підстави вважати поставку товару згідно видаткової накладної від 30.08.2010 року, проведену на підставі договору поставки, разовим договором купівлі-продажу колегія суддів вважає надуманими, оскільки місцевим господарським судом встановлено, що на виконання Угоди від 01.06.2010р. ТзОВ "Карла Україна" (Постачальником) було поставлено підприємцю ОСОБА_3 (Покупцеві) вироби з чорного металу, що підтверджується, зокрема, видатковою накладною № Е-00000026 від 30.08.2010 року та рахунком - фактурою № Е-00000028 від 30.08.2010 року на суму 295 035,72 грн. (а.с. 35, 36).
Водночас, твердження апелянта про те, що судом першої інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин ст. 692 ЦК України спростовуються тим, що п. 5. Угоди від 01.06.2010р. встановлено, що взаємовідносини сторін, в частині не передбаченій цією Угодою регулюються відповідними Положеннями та законодавчими актами України.
Так, положення ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відтак, доводи апеляційної скарги в цій частині колегією суддів вважаються голослівними.
Разом з тим, судова колегія зазначає, що в силу ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. При цьому, наявність зобов'язання у відповідача щодо оплати товару та проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту ч. 1 ст. 692 ЦК України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України.
У апеляційній скарзі скаржник покликається на те, що враховуючи положення ч. 2 ст. 530 ЦК України та ст. 1 ГПК України слід припинити провадження у справі на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмета спору.
Відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
З огляду на викладене, колегія суддів відзначає, що відсутність предмета спору в розумінні ст. 80 ГПК України означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами. Враховуючи предмет спору та аналізуючи матеріали справи судова колегія зазначає, що підставою звернення ТзОВ "Карла Україна" до суду є вимога про стягнення з ФОП ОСОБА_3 заборгованості у розмірі 230 554,57 грн., що виникла у результаті неналежного виконання останнім умов Угоди від 01.06.2010 року. Таким чином, враховуючи, що станом на день розгляду спору доказів погашення заборгованості та штрафних санкцій, відповідно, суду не подано, а тому доводи апеляційної скарги в частині припинення провадження у справі є необґрунтованими.
Таким чином, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду щодо часткового задоволення позовних вимог та зазначає, що скаржником у справі не доведено обставини на які він покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.11.2013 р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покласти на скаржника.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,
П О С Т А Н О В И В :
1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.11.2013р. у справі № 907/891/13 залишити без змін, апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 б/н від 20.11.2013р. - без задоволення.
2. Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Закарпатської області в апеляційному порядку покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Закарпатської області.
Повний текст постанови складений 21.02.2014р.
Головуючий-суддя Мельник Г.І.
Суддя Новосад Д.Ф.
Суддя Михалюк О.В.
Суд | Львівський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 18.02.2014 |
Оприлюднено | 27.02.2014 |
Номер документу | 37275543 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Львівський апеляційний господарський суд
Мельник Г.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні