Рішення

від 18.02.2014 по справі 149/912/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Копія:

Справа № 149/912/13-ц Провадження № 22-ц/772/545/2014Головуючий в суді першої інстанції:Тарнавський М. В. Категорія: 20 Доповідач: Стадник І. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

18 лютого 2014 року м. Вінниця Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого, судді Стадника І.М.,

Суддів: Міхасішина І.В., Войтка Ю.Б.,

при секретарі Куленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ТОВ «Акарамбус»

на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 24 грудня 2013 року у справі за позовом заступника прокурора Вінницької області, діючого в інтересах держави в особі Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції до Товариства з обмеженою відповідальністю «Акарамбус», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договір купівлі-продажу,

встановила:

Заступник прокурора Вінницької області звернувся в суд в інтересах держави в особі Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції з позовом до ТОВ «Акарамбус», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину договору купівлі-продажу нерухомого майна від 09.11.2011 року, вважаючи, що даний правочин укладений між відповідачами з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

З урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 09.11.2011 року як такий, що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та стягнути на користь держави нерухоме майно, отримане ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за даним договором.

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 24 грудня 2013 року позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 09 листопада 2011 року - будівлі споруди хлібзаводу загальною площею 1701,6 кв.м., до яких відносяться: будівля хлібзаводу, кондитерського цеху, дизельної А,А1, загальною площею 1085 кв.м.; ґанок, вагова Б загальною площею 8,5 кв.м., навіс б, сараї Д, Д1, д, д1 загальною площею 158,7 кв.м., навіс д2, сарай; паливно-мастильний склад Г, Г1 загальною площею 85,8 кв.м., приміщення насосної (артезіанська скважина) загальною площею 25,4 кв.м., склад кормів И, загальною площею 40,4 кв.м., погріб П/И, прибиральня Н, прохідна М загальною площею 11,3 кв.м., склад готової продукції К загальною площею 286,5 кв.м., огорожа № 1, ворота № 2, ворота № 3, що розташовані на земельній ділянці площею 1,00043 га та знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Акарамбус» та ОСОБА_2, ОСОБА_3

Стягнуто на користь держави отримане ОСОБА_2, ОСОБА_3 за договором купівлі - продажу від 09 листопада 2011 року вищевказане нерухоме майно.

Вирішено питання про судові витрати - стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Акарамбус", ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь держави витрати по сплаті судового збору в сумі 1500 гривень.

Не погодившись із рішенням відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ТОВ «Акарамбус» подали апеляційні скарги, в яких посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просили скасувати рішення і ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник відповідачів: ТОВ «Акарамбус»,ОСОБА_2,, ОСОБА_3- ОСОБА_4 вимоги апеляційних скарг підтримав на умовах, викладених у них, і просив задовольнити.

Прокурор Медяна В.О. і представник особи, в інтересах якої подано позов - Хмільницької ОДПІ - Сидоришин М.М., - проти вимог апеляційної скарги заперечували, просили залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.

Заслухавши доповідь судді-доповідача , пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційних скарг з наступних підстав.

Згідно з статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання про те, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати тощо.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 09 листопада 2011 року укладений з метою уникнення від оподаткування, чим порушені інтереси суспільства та держави у спрямуванні коштів до державного та місцевих бюджетів та їх використання для суспільних потреб.

Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вчинений правочин суперечить моральним засадам суспільства та відповідно до ст. 228 ЦК України порушує публічний порядок, оскільки спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

Тому на підставі статей 203, 215, 228 ЦК України суд визнав недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна і застосував наслідки його недійсності у виді стягнення з відповідачів - покупців нерухомого майна в дохід держави одержаного за договором.

Проте з таким висновком не можна погодитись, так як суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, вважав встановленими обставини, що мають значення для справи, які є недоведеними, та неправильно застосував норми матеріального права.

Так, колегією суддів встановлено, що 09 листопада 2011 року між ТОВ «Акарамбус» (продавець) в особі директора Шлапака І.І. з однієї сторони та ОСОБА_2, ОСОБА_3 (покупці) з другої сторони укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець передав у власність (продав), а покупці набули у власність (купили) в рівних частках кожному, будівлі та споруди хлібзаводу, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, що розташовані на земельній ділянці, площею 1,0043 га (т. 1, а.с.11-12).

Встановленим обставинам справи відповідають правовідносини, що виникають із вчинення правочинів, зокрема, укладення договору купівлі-продажу, які врегульовані ЦК України.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно частини 1 статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 228 ЦК України передбачені різні правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок (ч. 1), а також правочину, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, тобто недійсним в силу закону і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ч. 1 ст. 228 ЦК України. Ними, зокрема, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Як роз'яснив Пленум Верховного суду України у п.18 Постанови №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику з розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» такими,що порушують публічний порядок є правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

А тому при кваліфікації правочину за ч. 1 ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Водночас частиною 3 статті 228 ЦК України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин, не звернув увагу, що згідно із заявою, поданою 24.10.2012 року (т. 1, а.с. 117-119) заступником прокурора області було змінено не лише предмет, а й підставу позову, та одночасно встановив нікчемність правочину як такого, що порушує публічний порядок і визнав його недійсним як вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому наявність вини (умислу) сторін правочину: ТОВ «Акарамбус», з одного боку, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - з іншого, на вчинення правочину, що порушує публічний порядок або наявність у сторони (сторін) правочину мети його вчинення, суперечної інтересам держави і суспільства, належними і допустимими доказами не доведені.

В основу рішення суду першої інстанції покладено матеріали документальної перевірки Хмільницької об'єднаної ДПІ, за результатами якої складено акт №69-23-35469875 від 23.09.2011 року.

Відповідно до вказаного акту перевірки ТОВ «Акарамбус» в травні 2011 року завищило суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 455573 грн., та суму податкового кредиту в розмірі 455337 грн. (т. 1, а.с. 15-27)

Крім того, постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 13.04.2012 року подання Хмільницької об'єднаної ДПІ задоволено, а з ТОВ «Акарамбус» стягнуто податковий борг в сумі 2911470 грн.

Як на доказ наявності у керівництва ТОВ «Акарамбус» умислу на укладення правочину, що спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, суд послався також на ту обставину, що в період, наданий підприємству для відновлення первинних документів, які були знищені в результаті короткого замикання електромережі в приміщенні бухгалтерії, підприємство 09.11.2011 року відчужило фізичним особам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 основні засоби, у тому числі будівлі та споруди хлібзаводу та земельну ділянку на якій вони розташовані.

Також із посиланням на положення статей 200, 202 Податкового кодексу України суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що податкове зобов'язання ТОВ «Акарамбус» з податку на додану вартість в розмірі 2911470 грн. виникло до 1 листопада 2011 року, тобто до відчуження основних засобів товариства, а Хмільницька ОДПІ самостійно - за наслідками документальної перевірки, не могла встановити розмір зобов'язання через «втрату» первинних бухгалтерських документів посадовими особами товариства.

При цьому суд першої уваги не звернув уваги на те, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними перевіряється додержання вимог закону саме в момент вчинення правочину стороною (сторонами).

Договір купівлі-продажу нерухомості від 09 листопада 2011 року укладений відповідно до вимог ст. 655-661 ЦК України. Будівлі та споруди хлібзаводу, що відчужені за цим договором, належали продавцеві на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Уланівської сільської ради 02.11.2011 року, зареєстрованого в Хмільницькому районному структурному підрозділі комунального підприємства «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 03.11.2011 року, номер витягу 31898248, реєстраційний номер 35046305, номер запису 13 в книзі 3, стор. 50.

Продавець засвідчив, що на момент укладання цього договору вказані будівлі та споруди хлібзаводу не перебували під арештом чи забороною, щодо них не велися судові справи, вони не заставлені, в податковій заставі на перебували, відносно них не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, як юридична адреса вони не використовуються. Треті особи не мають права на будь-які споруди хлібзаводу.

Відповідно до п. 1.5 Договору відсутність заборони відчуження будівель та споруд хлібзаводу підтверджені Витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 09.11.2011 року №33695511, відсутність іпотеки - Витягом з Державного реєстру іпотек від 09.11.2011 року №33695547, відсутність податкової застави - Витягом з державного реєстру застав рухомого майна від 09.11.2011 року за №33695585, виданих приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу ОСОБА_7

Акт №69-23-35469875 про результати документальної невиїзної перевірки щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків, складений головним державним податковим ревізором-інспектором Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області 23 вересня 2011 року та стосується господарських відносин ТОВ «Акарамбус» з одного боку і ТОВ «КПТ МІГ», ТОВ «Євробізнес Консалт», з другого, а відтак не має значення для вирішення даної цивільної справи.

Разом з тим, в поданні про стягнення коштів за податковим боргом від 27.03.2012 року, що подане Хмільницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Вінницькому окружному адміністративному суду (т. 1, а.с. 28) зазначено про те, що датою виникнення податкового боргу по податку на додану вартість в сумі 2911470,43 грн. є 26 січня 2012 року, згідно поданої декларації від 15.01.2012 року та уточнюючих розрахунків від 24.01.2012 року.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2012 року (т. 1, а.с. 30) вказане подання задоволено, а з ТОВ «Акарамбус» стягнуто податковий борг в сумі 2911470,43 грн. на користь Державного бюджету України.

В постанові адміністративного суду також вказується на те, що заборгованість, яка є предметом адміністративного подання, виникла у відповідача внаслідок подання ним органу державної податкової служби податкової декларації по податку на додану вартість від 15.01.2012 року №9013657445, та уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань ПДВ у зв'язку з самостійним виправленням помилок від 24.01.2012 року за номерами 139, 141, 143, 145, 147, 151.

Отже висновок суду першої інстанції про те, що податкове зобов'язання ТОВ «Акарамбус» з податку на додану вартість в розмірі 2911470 грн. виникло до 1 листопада 2011 року, тобто до укладення спірного договору купівлі-продажу нерухомості, не відповідає дійсним обставинам справи.

При цьому суд першої інстанції підмінив поняття «податкового зобов'язання» і «податкового боргу», а також «момент виникнення податкового зобов'язання» і «період, за який виникло податкове зобов'язання».

Так, відповідно до п. 14.1.175 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Водночас п. 14.1.156 статті 14 ПК України податкове зобов'язання визначається як сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Таким чином, податкове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість ТОВ «Акарамбус» виникло 15.01.2012 року на підставі податкової декларації №9013657445, а 26.01.2012 року у зв'язку з несплатою податкового зобов'язання в установлений законом строк в товариства виник податковий борг, який на підставі подання від 27.03.2012 року стягнутий на користь Державного бюджету України постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 13.04.2012 року.

Оскільки договір купівлі-продажу нерухомості було укладено 09.11.2011 року, тобто за 2 місяці до виникнення податкового зобов'язання, висновки суду про ухилення ТОВ «Акарамбус» від сплати податків шляхом відчуження основних засобів не можуть бути визнані обґрунтованими.

Крім того, при кваліфікації правочину за ч. 1 ст. 228 ЦК України як такого, що порушує публічний порядок, необхідною складовою є вина сторін правочину або однієї зі сторін у порушенні публічного порядку, а саме намір особи вчинити такі дії, які є суспільно небезпечними, порушують норми публічного права, що має вигляд, як правило, злочину або адміністративного порушення, та усвідомлення особою того, що її дії не є правочином, а є суспільно небезпечним діянням.

Умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов'язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах є злочином, що передбачений ст. 212 КК України, тобто відповідна обставина має бути підтверджена вироком суду, що набрав законної сили.

В матеріалах справи (т. 1, а.с. 253-254) наявна копія вироку Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 12.06.2013 року про засудження Шлапака І.І., який в період з 22.03.2011 року по 11.01.2012 року працював на посаді директора ТОВ «Акарамбус», за ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 366 КК України, проте за діяння, що не пов'язані з укладенням 09.11.2011 року договору купівлі-продажу нерухомості.

Також поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що ухвалою господарського суду Вінницької області від 10 січня 2013 року (т. 1, а.с. 157-159) затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута у справі №15/35/2012/5003. ТОВ «Акарамбус» як юридичну особу ліквідовано та встановлено, що вимоги кредитора до банкрута, які заявлені та визнані по даній справі, а також ті вимоги кредиторів, що не заявлені взагалі по даній справі, вважаються погашеними.

Господарським судом встановлено, що ліквідатором Крилатим А.В. під час здійснення ліквідаційної процедури виявлено лише одного кредитора у ТОВ «Акарамбус», с. Уланів Хмільницького району Вінницької області - Хмільницьку ОДПІ Вінницької області ДПС з сумою вимог 3130247,84 грн.

Отже на момент вирішення справи судом першої інстанції - 24.12.2013 року відповідні вимоги Хмільницької ОДПІ до ТОВ «Акарамбус» вже були погашеними, що відповідно до ч. 4 ст. 83 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» виключає їх виконання.

Господарським судом також встановлено відсутність доказів, які б свідчити про обмеження правоздатності ТОВ «Акарамбус», с. Уланів Хмільницького району на момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна 09 листопада 2011 року.

Відповідні докази не були надані й Хмільницькому міськрайонному суду під час розгляду даної цивільної справи, а тому посилання позивача на те, що відчуження основних засобів суперечить меті діяльності товариства та унеможливлює подальшу господарську діяльність товариства не відповідає ч. 2 ст. 91 ЦК України, згідно з якою цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду та принципу свободи договору, закріпленому в п. 3 ч. 3, ст. 627 ЦК України.

Також суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_9, яка перебуває у шлюбних відносинах з покупцем ОСОБА_2, була одним із учасників (засновників) ТОВ «Акарамбус», а зазначені особи є пов'язаними в силу приписів підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Проте в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що зазначена обставина вплинула на законність, а відтак чинність укладеного договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Ціна договору, що вказана в п. 2.1 договору - 150000 грн. є співмірною і навіть більшою за вартість відчужуваних будівель та споруд хлібзаводу, вказану у витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданому Хмільницьким структурним підрозділом КП «Вінницьке об'єднане бюро технічної інвентаризації» - 145173,16 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Посилаючись на те, що в момент укладення договору умисел на приховування активів підприємства, тобто мету що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства мала одна сторона - посадові особи ТОВ «Акарамбус», суд першої інстанції всупереч вимогам ч. 3 ст. 228 ЦК України стягнув одержане за договором з іншої сторони.

Отже колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач не довів наявності передбачених законом підстав для визнання оспорюваного правочину - договору купівлі-продажу нерухомого майна від 09 листопада 2011 року, недійсним, а суд першої інстанції неправильно застосував матеріальний закон, що відповідно до статті 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. 304, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ТОВ «Акарамбус» - задовольнити.

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 24 грудня 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову заступника прокурора Вінницької області, діючого в інтересах держави в особі Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції до Товариства з обмеженою відповідальністю «Акарамбус», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договір купівлі-продажу - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ Стадник І.М.

Судді: /підпис/ Міхасішин І.В.

/підпис/ Войтко Ю.Б.

З оригіналом вірно:

Суддя апеляційного суду Стадник І.М.