Постанова

від 15.07.2013 по справі 814/2052/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

15 липня 2013 року Справа № 814/2052/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовом: Іноземного підприємства «Хімтранс-Україна» (юридична адреса: вул. Робоча, 2-А, к. 507, м. Миколаїв, 54015; поштова адреса: а/с 97, м. Миколаїв, 54034)

до відповідача : Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (вул. Г. Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029)

про: скасування податкового повідомлення - рішення від 30.10.2012р. № 0000680070,

в с т а н о в и в:

Позивач, Іноземного підприємства «Хімтранс-Україна», звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання не чинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.11.2012р. № 0000680070, мотивуючи свої вимоги тим, що вказане податкове повідомлення-рішення є безпідставним та не ґрунтується на нормах законодавства України.

Відповідач проти позову заперечував, свої заперечення виклав у письмовій формі (т. 1 арк спр. 84- 89).

Представниками позивача та відповідача подані заяви про слухання справи в порядку письмового провадження без участі представників сторін.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, діюче законодавство, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов наступного:

В період з 02.11.2012 року по 15.11.2012 року державною податковою інспекцією у Заодському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку Іноземного підприємства «Хімтранс-Україна» з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2009 року, грудень 2009 року, січень - грудень 2010 року, січень - травень 2011 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 15.11.2012 року № 3635/15-419/33853462 (т. 1 арк. спр. 30 - 79). Відповідно до акту перевірки позивачем допущено порушення:

- п. 1.8 ст. 1 , п.п 7.2.3 п. 7.2, п.п 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1, 7.7.2, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість « від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями) Іноземне підприємство «Хімтранс-Україна» завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ за :

- липень 2010 року у розмірі 36 726,00 грн.,

- вересень 2010 року у розмірі 1 883,00 грн.,

- жовтень 2010 року у розмірі 284 988,00 грн.,

- листопад 2010 року у розмірі 2 815,00 грн.,

- грудень 2010 року у розмірі 1 751,00 грн.,

- п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, від 2 грудня 2010 року № 2755-VI Іноземним підприємством «Хімтранс-Україна» завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ за :

- січень 2011 року у розмірі 28 511,00 грн.,

- лютий 2011 року у розмірі 97 072,00 грн.,

- березень 2011 року у розмірі 234 270,00 грн.,

- квітень 2011 року у розмірі 6 338,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «ВI» від 30 листопада 2012р. № 0000680070 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 694 355,00 грн., в тому числі за основним платежем - 694 354,00 грн., штрафні санкції - 1,00 грн. (т. 1 арк. спр. 28).

Судом встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, у періодах, що перевірялися, позивач з метою належного провадження господарської діяльності, визначеної статутом, мав господарські відносини з контрагентами ТОВ «Главстрой», TOB «Компанія Мар Шіппінг», ТОВ «ВКФ Укрметалтрейд», ТОВ «Форсаж», ТОВ «Автобуд-Нікма», ТОВ «Елпромпроект» щодо придбання робіт, - послуг, а суми податку на додану вартість, сплачені у складі придбаних робіт- послуг, включав до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду.

Факт реального виконання умов договорів, укладених між позивачем та його контрагентами, підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме:

- по контрагенту ТОВ «Главстрой»: Договором генерального підряду від 02.02.2010 р. № 7/1 та Додатковими угодами до нього № 1 від 25.03.2010 р., № 2 від 12.07.2010 р., № 3 від 19.07.2010 р., довідками про вартість виконаних будівельних робіт/витрати за червень та вересень 2010 року; Актами приймання виконаних підрядних робіт, податковими накладними (т. 1 арк.спр. 103 - 253, т. 2 арк. спр. 1 - 252, т. 3 арк. спр. 1 - 254, т. 4 арк. спр. 1 - 60);

- по контрагенту ТОВ «Форсаж»: Договором будівельного підряду від 23.09.2010 р. № 100 та Додатковими угодами до нього, Договірними цінами на будівництво «Комплексу по перевантаженню зернових вантажів на причалі, податковими накладними (т. 4 арк. спр. 61 - 250, т. 5 арк. спр. 1 - 245, т. 6 арк. спр. 1 - 252);

- по контрагенту ТОВ «Елпромпроект»: Договором підряду від 22.07.2010 р. № 21/С із додатковими угодами, Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт/витрати за березень 2011 року від 25.03.2011р., Актами приймання виконаних підрядних робіт №1-9, податковою накладною від 15.02.2011 р. № 3 (т. 7 арк. спр. 1 - 52);

- по контрагенту ТОВ «Автобуд - Нікма»: Договором підряду від 18.10.2010 р. № 21 із додатками, Довідками про вартість виконаних будівельних робіт /витрати за лютий 2011 року, податковими накладними (т. 7 арк. спр. 53 - 92);

- по контрагенту ТОВ «Компанія Мар Шіппінг»: Договором-дорученням на ТЕО і митне оформлення вантажів від 01.02.2010 р. №001 із додатковими угодами № 1-6, податковою накладною від 13.07.2010 р. № 80, Актом робіт (т. 7 арк. спр. 93 - 102, 106);

- по контрагенту ТОВ ВКФ «Укрметалтрейд»: видатковою накладною № РН-0000085 від 20.10.2010 р., видатковою накладною № РН-0000080 від 30.09.2010 р., актом здавання-приймання виконаних робіт № Ма-0000080/Э від 13.07.2010 р. та податковими накладними від 22.09.2010 р. № 83, від 20.10.2010 р. № 86 (т. 7 арк. спр. 104, 105, 107, 108).

Також позивачем надано банківські виписки ИНГ БАНК УКРАИНА з рахунку ІП «Хімтранс-Україна» щодо сплати коштів контрагентам у т.ч. на користь ТОВ «Главстрой», ТОВ «Компанія Мар Шіппінг», ТОВ «ВКФ Укрметалтрейд», ТОВ «Форсаж», ТОВ «Автобуд-Нікма», ТОВ «Елпромпроект»за поставлений товар, виконані роботи та надані послуги (т. 7 арк. спр. 109 - 143).

Контрагентами позивача виконувалися роботи на будівництві «Комплексу по перевантаженню зернових вантажів на причалі №13». Факт реального виконання умов договорів, укладених між позивачем та його контрагентами, підтверджується також Актом готовності об'єкта «Комплекс по перевантаженню зернових вантажів на причалі №13» до експлуатації від 04 серпня 2010 р. (перша черга будівництва); Актом готовності об'єкта «Комплекс по перевантаженню зернових вантажів на причалі №13» до експлуатації від 18 жовтня 2010 р. (друга черга будівництва); Актом готовності об'єкта «Рекультівація та будівництво протиерозійних споруд на земельній ділянці, відведеній ІП «Хімтранс - Україна»» до експлуатації від 04 березня 2011 р. (друга черга будівництва) (т. 7 арк. спр. 144 - 163).

Вказані докази спростовують висновок податкового органу про безтоварність операцій.

Так, факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є достатньою підставою для виникнення права платника податків на податковий кредит із податку на додану вартість.

Відповідно до пунктів 1.6-1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно абзаців 1, 3 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Твердження відповідача, Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є, відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача правомірно відхилені судами попередніх інстанцій як безпідставні, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлював обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця і суму бюджетного відшкодування. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

При цьому, посилання податкового органу на те, що право позивача на відшкодування не підтверджено результатами зустрічних перевірок постачальників по ланцюгу до виробника судом відхиляються як безпідставні, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачав отримання результатів зустрічних перевірок контрагентів суб'єкта оподаткування у якості обов'язкової умови відшкодування податку на додану вартість.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків встановлені пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно положень абзаців 1, 3 підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За приписами підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду; залишок від'ємного значення, за яким не проведено розрахунків з постачальниками відображається в податковій декларації з податку на додану вартість окремим рядком для визначення суми податку, яка може підлягати відшкодуванню в частині сплачених сум податку в наступних звітних періодах; залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування відображається у декларації з податку на додану вартість окремим рядком та включається до складу податкового кредиту починаючи з першого звітного періоду 2011 року.

Відповідно до підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій. Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються за процедурою, встановленою центральним податковим органом.

Підпунктом 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Згідно положень підпункту 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, про безпідставність зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування за:

- липень 2010 року у розмірі 36 726,00 грн.,

- вересень 2010 року у розмірі 1 883,00 грн.,

- жовтень 2010 року у розмірі 284 988,00 грн.,

- листопад 2010 року у розмірі 2 815,00 грн.,

- грудень 2010 року у розмірі 1 751,00 грн.,

на загальну суму 328 163,00 грн. спірним податковим повідомленням-рішенням.

01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що в період січень - квітень 2011 року між позивачем та його контрагентами існували господарські операції на виконання укладених між ними договорів.

Контрагенти позивача виконали свої зобов'язання.

Відповідач, з посиланням на відомості, наявні в актах перевірки контрагентів, вказує на те, що контрагенти позивача у перевіряємому періоді мали господарські відносини з іншими підприємствами стосовно яких встановлено відсутність за юридичною адресою , а також відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних засобів, складських приміщень, транспортних засобів, достатніх трудових ресурсів, що свідчить про наявність в укладених угод ознак нікчемності. З зазначених підстав укладені угоди не спричиняють реального настання правових наслідків, у зв'язку з чим податковий орган дійшов висновку про неправомірність включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, на підставі податкової накладної, виданих контрагентами позивача.

Суд також вважає за необхідне зазначити і те, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тобто, чинним законодавством України відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої особи, у т.ч. за податковими зобов'язаннями, не передбачена.

Суд вважає, що у випадку не виконання підприємствами по другому та подальших ланцюгах постачання своїх зобов'язань щодо сплати податку до бюджету, які не є контрагентами позивача, тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих юридичних осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права формування податкового кредиту і наступне відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, встановлені судом обставини свідчать про те, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит та обґрунтовано заявлено відшкодування з бюджету та від'ємне значення суми податку на додану вартість за:

- січень 2011 року у розмірі 28 511,00 грн.,

- лютий 2011 року у розмірі 97 072,00 грн.,

- березень 2011 року у розмірі 234 270,00 грн.,

- квітень 2011 року у розмірі 6 338,00 грн.

На загальну суму - 366 191,00 грн., нарахованих у зв'язку з придбанням товару (послуг) з метою їх подальшого використання у своїй діяльності, на підставі податкових накладних і первинних бухгалтерських документах, оформлених належних чином відповідно до норм податкового законодавства.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що фінансово-господарські операції позивача є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, у зв'язку з цим суд зазначає, що згідно ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до частини другою цієї статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є один із перелічених у ст. 228 ЦК України напрямків.

В акті перевірки відсутні посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо притягнення посадових осіб учасників правочину до кримінальної відповідальності за цими статтями, як і відсутнє посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо недійсності або фіктивності вчинених правочинів.

Таким чином, відповідачем на надано суду достатніх та допустимих доказів спрямованості правочинів позивача на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним або на вчинення без наміру створення правових наслідків, тощо.

Крім цього, слід зазначити, що органи податкової служби не наділені повноваженнями за власною ініціативою визнавати нікчемними господарські угоди між двома суб'єктами господарювання з огляду на норми Закону «Про державну податкову службу» та ст. 20 ПКУ.

В свою чергу, позивачем надано суду достатньо доказів реальності господарських операцій між ним та його контрагентами.

Позивач повністю оплатив контрагентам надані послуги та одержав від них податкову накладну, яка містять усі необхідні реквізити, передбачені положеннями п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст. 200 ПКУ.

Позивач своєчасно перерахував податки та надав звітність щодо їх оплати. Відповідачем в акті не наведено даних про порушення позивачем цих вимог Закону.

На підставі зазначеного суд дійшов висновку, що:

- на момент здійснення правочинів між позивачем та його контрагентами ТОВ «Главстрой», TOB «Компанія Мар Шіппінг», ТОВ «ВКФ Укрметалтрейд», ТОВ «Форсаж», ТОВ «Автобуд-Нікма», ТОВ «Елпромпроект» всі сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності й були включені до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;

- волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі (кожен з учасників був зацікавлений у здійсненні робіт, оскільки операція була спрямована на отримання прибутку обома сторонами, жоден з учасників не здійснював операцію примусово);

- правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- кожен із учасників був зареєстрований на момент укладення та виконання договору як платник податку на додану вартість.

Таким чином, суд також дійшов висновку, що відповідачем не доведено в акті перевірки неправомірність включення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту, не надано належної оцінки наявним первинним документам позивача, не надано суду доказів безтоварності або нереальності господарських операцій позивача, невірно застосовано норми податкового законодавства, що у сукупності призвело до прийняття протиправного повідомлення-рішення.

Крім того, слід зазначити, що вимоги щодо оформлення податкових накладних встановлені пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України. В акті перевірки відсутні відомості щодо того, що на момент проведення перевірки позивачем не надано до перевірки податкові накладні, або податкові накладні оформлені із порушеннями норм, встановлених податковим законодавством.

В той же час, актом перевірки підтверджено і це не заперечено відповідачем у судовому засіданні, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, що надають право на віднесення сум до складу податкового кредиту.

Згідно із положеннями ст.19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно із пп.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача -такими, що підлягають судовому захисту.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі № 21-500во08, від 01.06.10р. у справі № 21-573во10 та від 31.01.11р. у справі № 21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Позивач в своєму позові просив суд визнати недійсним оскаржуване рішення відповідача. Відповідно до положень ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи пояснення позивача у судовому засіданні, надані їм докази, суд вважає за можливе, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, вийти за межі позовних вимог та визнати оскаржуване рішення відповідача протиправним та скасувати в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

У судовому засідання проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись статтями 11, 122, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати не чинним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «В1» від 30листопада 2012 року № 0000680070.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Іноземного підприємства «Хімтранс-Україна» (код ЄДРПОУ 33853462) шляхом безспірного списання Державною казначейською службою із рахунку Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби судовий збір у сумі 2 294,00 грн., сплачений за платіжним дорученням № 175 від 26.04.2013 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих